Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Дмитро Малаков
Архітектор Городецький
[1]. Александр де-Рибас. Старая Одесса. Исторические очерки и воспоминания. - Одесса, 1913. - С. 310-312.Вернуться в текст
[2]. Витте С. Ю. Воспоминания. Т. 1. М, 1960. С. 88.Вернуться в текст
[3]. Одесса. 1784-1894. Издание государственного общественного управления к столетию города. - Одесса, 1895. - С. 394, 647, 670.Вернуться в текст
[4].. Одесса за сто лет. Одесса, 1894. - С. 229.Вернуться в текст
[5]. Шненцер М. Указатель к циркуляру по Управлению Одесским учебным округом с 1864 по 1888 год. Одесса, 1889. - С. 364, 605.Вернуться в текст
[6]. РДІА. Ф. 789, оп. 11, спр. 76, арк. 7-7 та зв.Вернуться в текст
[7]. Там само.- Арк. 9 та зв. Вернуться в текст
[8]. Там само.- Арк. 11.Вернуться в текст
[9]. Там само.- Арк. 12.Вернуться в текст


ОДЕСА

Середню освіту Лєшек Дезідерій Владислав Городецький здобував у Одесі, в реальному училищі при євангелічній лютеранській церкві св. Павла.

Отже, після тихого подільського села далі в біографії майбутнього архітектора з'явилася красуня Одеса з її морем, акаціями і гарною класичною архітектурою. Зробимо припущення, чому саме Одеса. Можна навести хоч і довгу, проте дуже колоритну цитату із спогадів Олександра де-Рібаса, внучатого небожа адмірала Хосе де-Рібаса, засновника Одеси. Даючи пояснення назв Польського узвозу та Польської вулиці в місті на Чорному морі, він писав:

"Тут, у перші роки після заснування Одеси, було багато польських домів і жило багато польських магнатів. Поляки відіграли дуже велику роль у справі розвитку зовнішньої торгівлі нашого міста. Привабив їх до Одеси мій дід Фелікс де-Рібас. Прем'єр-май-ор російської служби, він змагався в Українській армії (була така назва), що оперувала 1792 року в Польщі, Фелікс де-Рібас зблизився на Подуті з тими польськими магнатами, котрі з огляду на Тарговицьку конфедерацію діяли спільно з російським військом проти уряду польського короля Станіслава Августа. Особливо близько зійшовся він із знаменитим Феліксом (Щенсним) Потоцьким, Собаньським, Ржевуським, Маньковським та іншими. Тарговицька конфедерація, що перенесла свою діяльність до Умані та до Тульчина, сяяла розкішшю й пишністю. Фелікс Потоцькии, як другий король, жив в Умані королівським життям, обсипаючи царськими дарами свою коханку, колишню де Вітт, Софію, для котрої створив свій феєричний Софійський сад. Довкола Фелікса Потоцького був цілий двір інших поміщиків-магнатів. Фелікс де-Рібас по закінченні польської війни залишився довго на Поділлі і повернувся, до Хаджибея, коли він вже був перейменований на Одесу, повернувся до свого брата Иосифа і вказав йому на можливість встановлення торгових стосунків з польськими поміщиками на Поділлі та Волині. Невдовзі приїхали до Одеси й поміщики, за якими потяглися вози з пшеницею й горілкою. Перед тим подільські продукти направлялися для закордонного експорту на північ - на Ригу й на південь - на Очаків. А тепер вони пішли на Одесу. Шлях з Поділля на Одесу був важким. Чумаки, накладаючи товари на свої рипучі вози, боялися нападу з боку татар. Але коли ми пропонували охорону з солдатів, то вони відмовлялися від неї, побоюючись солдатів більш ніж татар. Чи нападуть татари - це ш,е непевно, а от що солдати все сало з'їдять - це вже було безсумнівно.

Одеса. Приморські сходи (стара листівка).

Великий чумацький шлях на Одесу йшов від Балти й Орлика. Рипіння возів, круторогі воли, шаровари в дьогтю, мазниці під возами, запах тютюну, бродячі собаки, подих степів та вільні чумацькі пісні.

Головним керівником польських торговельних зносин з Одесою був граф Прот Потоцькии, останній київський воєвода, директор так званого "Польського товариства". Особливо посилились ці зносини, коли граф переніс головне бюро цього товариства з Херсона до Одеси.

Але ще до Прота Потоцького до Одеси прибули й тут залишились князь Любомирський, В. Чарторижський, графи Іван (Ян), Северин та Вікентій (Вінцентій) Потоцькі, Комар, Собаньські, Маньковські та інші. Більшість з них оселилася на місці сучасної Польської вулиці. Сюди, до їхніх домів, з'їжджалися чумацькі вози. Було недалеко звідси до гавані й до моря. Прот Потоцький першим встановив перевезення вантажів пшениці з Дніпра через Маяки до Одеси. З нагоди прибуття першого транспорту влаштували розкішний обід, на якому був присутній герцог Рішельє. Гості сиділи, замість крісел, на лантухах пшениці.

До речі, на тій же Польській вулиці був і будинок засновника Одеси, першого її градоправителя Иосифа де-Рібаса"1.

Одеса. Вид гавані з пташиного польоту.

І досі збереглася в Одесі величезна будівля зерносховищ Собаньського, перепланована 1831 р. під казарми, відомі під назвою "Сабаньських". Яка промовиста деталь, що свідчить про одвічні інтереси імперії...

А тепер, якщо нагадати про службу діда В. Городецького - Юзефа Ґлюзинського в маєтку Потоцьких у Тульчині, про Вінцентія Потоцького з Немирова, про подільського предводителя дворянства Собаньського, можна уявити, чому юного Лєшека відвезли вчитися до Одеси, хоча з часів, змальованих так колоритно О. де-Рібасом, минуло багато років.

Їхали з Шолудьок до найближчої залізничної станції Paxни, а звідти потягом - до Одеси. Ця перша в Україні залізниця, споруджена 1863 р. від Одеси до Балти саме заради підвозу збіжжя, була подовжена в 1870 р. до Жмеринки, а потім і до Києва. З відкриттям Суецького каналу (1869 р.) роль Одеси помітно зросла.

Одесу кінця 1870-х pp., коли там з'явився юний Лєшек Городецький, вже прикрашали зведені у першій половині сторіччя її кращі будівлі: палаци Потоцького, Бржозовського, Воронцова, Гаґаріна, ансамбль Миколаївського бульвару з Приморськими сходами, "півкруглими" будинками, пам'ятником герцогу де Рішельє та біржею, величні фасади громадських будівель, храми різних конфесій тощо. Адже на початку XIX ст. в Одесі працювали талановиті європейські та місцеві архітектори Тома де Томон, Франц Боффо, Людвіг Оттоп, Георгій Торічеллі, Авраам Мельников, Євген Козлов. Чітко розплановані вулиці, гарна архітектура й чарівні краєвиди моря, порт - все це не могло не справляти сильних вражень на юного подолянина. Втім, він з дитинства бачив не менш гарні зразки класицизму - папські палаци й палацово-паркові ансамблі у тих же рідних Шолудьках, Жабокричі, Немирові, Печері, Тульчині та інших резиденціях подільських сусідів-поміщиків. Все те було органічним, звичайним для людей його кола й походження.

Згадуючи Одесу 1870-х pp., С. Ю. Вітте, зокрема, зазначав стосовно одного із знайомих йому одеситів, який "...був людиною вихованою в розумінні вміння триматися в товаристві, що було притаманне всім одеським молодим людям, оскільки Одеса на той час була дуже культурним і громадським містом, а тому блиск цей, природно, набувався всіма молодими людьми Одеси, що бували в тому чи іншому товаристві"2.

Додамо, що красуня Одеса формувалася на основі давнього українського, турецького Хаджибея, формувалася міжнаціональною спільнотою українського козацтва й чумацтва, російського чиновництва і офіцерства, грецьких, німецьких, болгарських колоністів, купців і підприємців з усієї Європи, переважно - південної. Скажена пилюка, нетривкий затінок акацій та платанів, завезених з Франції, пахощі моря й морепродуктів - скумбрії, кефалі, камбали, бичків, креветок й мідій, невблаганна спека і свіжий морський вітер, одвічний подих скіфських і понтійських степів, сива історія і неодмінний дух сучасного підприємництва - теж старий і вічний, як і в кожному портовому місті, присутність різних культур і вплив різних націй, прогрес, волелюбні українські, польські, грецькі традиції, відповідний, включно з єврейським, фольклор, Пушкін, Міцкевич, талановитий адміністратор і англоман Михайло Семенович Воронцов, морська блокада під час Кримської війни - гармата з "Тигра" на Приморському бульварі, Новоросійський університет, професура, народовольці - то все Одеса, яка вже все це пережила, переживала й за доби навчання там Лєшека Городецького у спогадах і реаліях. Адже на той час, коли він туди приїхав, Одеса ще пам'ятала епопею війни на Балканах 1877-78 pp., перебуваючи у близькості до театру воєнних дій.

Будинок колишньої одеської біржі.

Реальне училище, де вчився Лєшек Городецький, існувало, за стародавнім звичаєм, при церкві - лютеранській церкві св. Павла. Цей храм закладено 28 квітня 1824 р. за проектом архітектора Ф. Боффо, автора багатьох пам'яток Одеси. Церква, точніше - кірха, була невеличка, над шестиколонним портиком височіла дзвіниця з гострим шпилем.

Училище при церкві було засноване 1829 р. і, відповідно до вимог новішої доби, у 1841 р. перетворене на громадське, а в 1857 р.- на приватне реальне училище. У 1869 р. цей заклад стає прогімназією. Нарешті, внаслідок клопотання церковної ради і з дозволу Міністерства народної освіти, 1876 р. прогімназія реорганізується на шестикласне реальне училище33. Тривалий час воно існувало на приватні пожертви та на допомогу міста; тут навчалися хлопчики й дівчатка4.

При вступі до Одеського реального училища Лєшек Городецький, можливо, й скористався з чиєїсь підтримки чи опіки: зважимо на сутужний матеріальний стан родини, де за борги описують майно... Можна припустити, що то були або хтось з нащадків тих подільських магнатів, в яких служив дід Лєшека - Юзеф Ґлюзинський, або хтось з родичів. Прізвище Городецьких досить поширене, і в одеському довідковому виданні 1889 р. зазначені відповідно у рубриках "просування по службі" - Володимир і Давид Городецькі, а "пенсії та допомога" - просто якийсь князь Городецький5.

Як видно з атестата, виданого 8 червня 1884 p., Лєшек Городецький вступив до Одеського реального училища св. Павла V січні 1879 p., тобто шістнадцятирічним юнаком, і пройшов повний курс по основному відділенню. Як римо-католик, він не був атестований з закону Божого, та, певно, як поляк, мав в атестаті з російської мови задовільну оцінку "З". Так само було визначено знання з французької мови, географії, історії та механіки. Кращий бал, "4", стояв з арифметики, алгебри, геометрії, тригонометрії, природничої історії, фізики, хімії. Вищим балом "5" було відзначено успіхи Лєшека з рисування, креслення, нарисної геометрії. Атестат, згідно з тодішніми правилами, давав випускникові при вступі на цивільну службу рівні з вихованцями середніх учбових закладів права6.

У серпні 1884 р. Лєшек Городецький пішов вчитися до додаткового класу того ж училища, який і закінчив 8 червня 1885 р.- так само при відмінній поведінці, а на додаткових іспитах виявив такі успіхи: з російської мови вже "4", з французької - "З", алгебри "4", застосування алгебри до геометрії "4", природничої історії "З", фізики "З", хімії "5", історії "4", географії "4", з рисування - "5". Відтак, згідно з правилами, Лєшек Городецький міг вступити до вищих спеціальних училищ, підлягаючи тільки повторному іспиту7.

Успіхи з рисування були помічені: у п'ятому класі Лєшек Городецький одержав з Петербурга свідоцтво Ради Імператорської академії мистецтв про те, що постановою особливої конкурсної комісії від 27 жовтня 1882 р. за класну учнівську роботу "рисунок ручним пензлем з гіпсу" він удостоєний похвали8. Відзначаючи успіхи Лєшека Городецького з рисування та, можливо, передбачаючи його майбутні наміри, педагогічна рада Одеського реального училища св. Павла нагородила "похвальним листом учня VI класу Городецького Лєшека (він же Владислав) за благонравні та відмінні успіхи з рисування, виявлені ним у 1883/4 pp." Цей документ підписали в Одесі 4 листопада 1884 р. директор училища Р. фон Цедельмап та всі викладачі (14 підписів)9.

Отже, попереду була Академія мистецтв у Петербурзі.

А будівля одеської кірхи, при якій існувало училище, наприкінці XIX ст. вже стала затісною, і 1897 р. па її місці виросла нова, більша, еклектичної архітектури - там само, па Ямській вулиці.

К началу страницы
Зміст