Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Дмитро Малаков
Прибуткові будинки Києва
[86] ДАК, ф. 163, он. 6, спр. 178, арк 15-16.Вернуться в текст
[87] ДАК, ф. 163, оп. б.спр. 152.Вернуться в текст
[88] ДАК, ф„ он. 6, спр. 198, арк. 15 16 та зн.Вернуться в текст
[89] ДАК, ф. 143, оп 2, спр 520, арк. 9.Вернуться в текст
[90] ДАК, ф. 163, оп 6, спр. 144, арк. 15 16 та зв.Вернуться в текст
[91] Ернст Ф. Художественньїе сокровища Києва, пострадавшие в 1918 году. - К., ГУРО, 918 - С. 9 ДАК - Ф. 163. - Оп, 41 - Спр. 6452 - Арк 157, 280.Вернуться в текст
[92] ДАК, ф. Р-1, оп. 1, спр. 3880, арк. 27.Вернуться в текст
[93] Полетика Н. П. Виденное и пережитое. - Иерусалим: Библиотека-Алия, 1990. - С. 109.Вернуться в текст
[94] Малаков Д. Київ. 1939-1945. Фотоальбом. - К.: Кий, 2005. - С. 171-198, 223-264.Вернуться в текст
[95] Там само.Вернуться в текст
 

ЗАГИБЕЛЬ ПРИБУТКОВИХ БУДИНКІВ ТА... ВІДРОДЖЕННЯ

Найпоширенішим за розміром помешканням для родини середнього складу, таких самих середніх статків, яка наймала квартиру у прибутковому будинку, вважалася квартира з чотирьох, п'яти, шести кімнат. Традиційно на фасад виходили кабінет, вітальня, спальня; у двір — їдальня, дитяча, кухня, кімнатка для прислуги. Загалом, кількість кімнат у квартирі могла бути від двох до десяти — залежно від планування самого будинку, можливостей власника, наймачів тощо.

Відповідно диференціювалася і квартирна плата. Так, у чотириповерховому прибутковому будинку, що належав Києво-Покровському жіночому монастиреві (Бехтерівський пров., 15) ціна п'ятикімнатної квартири на першому поверсі становила 911 рублів на рік, семикімнатної на другому поверсі —1519 руб., а решта — чотирикімнатні квартири — оцінювалися залежно від орієнтації: на вулицю — 668 руб., у двір — 486-498 руб., причому поверх до уваги не брався86.

З часом квартири планувалися і оздоблювалися дедалі зручніше і стильніше. Так само детально обумовлювалася квартирна плата — залежно від місця, поверху, кількості кімнат, зручностей (електричне освітлення, ліфт, водяне опалення, допоміжні приміщення, кількість ванних і туалетних кімнат тощо). Наприклад, у великому прибутковому будинку, що належав штабс-ротмістру Л. М. Родзянку та його дружині (Ярославів Вал, 14), річна плата 1911 року становила: у фасадному будинку шестикімнатна квартира з кухнею, передпокоєм, ванною, двома клозетами, двома «людськими» на престижних другому-третьому поверхах — 1800 руб., така сама квартира на четвертому-п'ятому поверхах — 1750 руб., а на шостому поверсі — 1700 руб. Ясна річ, ліфт діяв справно.

Відповідно, там само п'ятикімнатна квартира з таким самим набором допоміжних приміщень, але, замість двох — одна «людська» плюс антресолі — 1500, 1450, 1400 руб. До цієї плати включалося центральне опалення, окремі дров'яник, льох, горище для сушіння білизни та шафа в льодовні.

Ціни у флігельному будинку тих самих Родзянків були значно нижчими. Так, чотирикімнатна квартира з кухнею, передпокоєм, ванною з умивальником, клозетом і «людською» з антресолями оцінювалася на рік: на першому-четвертому поверхах — 950 руб., на п'ятому-шостому поверхах — 900 руб. А трикімнатна квартира з таким самим набором відповідно — 800 і 750 руб.

Був (і є досі) ще й триповерховий флігель на третьому дворі тієї садиби, у якому чотирикімнатна квартира з кухнею, передпокоєм, ванною з умивальником, клозетом і «людською» обходилася у 800 руб. на рік.

Ці будинки мали на горішніх поверхах ще й умебльовані кімнати, де кожна з 13 кімнат на сьомому поверсі фасадного будинку мала оплачуватися по 360 руб. на рік разом з умеблюванням. Відповідно, у флігельному будинку кожна з ЗО кімнат на 7-му поверсі коштувала 300 руб.87

Отже, мешканці мали вибір — за власними можливостями.

Значно дорожчим для наймачів був так само відомий київський прибутковий будинок на Володимирській, 61/11, що належав купцеві першої гільдії Б. В. Морозу, — там кращі шестикімиатні квартири (з двома передпокоями, кухнею та двома кімнатами для прислуги) на другому поверсі оцінювалися у 3100 руб. на рік, а решта, також шестикімиатні, коштували залежно від поверху й розташування: 2184 руб., 2340, 2293 руб. 20 коп. тощо88. Обраховувалося, як видно, все — до копійок.

Дорогими були квартири і у прибутковому будинку В. Городецького на Банківській, 10 — більші й комфортабельніші. Так, кращі дев'яти-, десятикімнатні квартири на першому й другому (по фасаду) поверхах оцінювалися по 3500 руб. на рік, а восьмикімнатна квартира на останньому, третьому поверсі — 2750 руб., а от дво- і трикімнатні квартири в найнижчому, вікнами у двір, поверсі відповідно — 420 і 540 руб.89

З початком Пертої світової війни й подальшим перенаселенням Києва (будівництво припинилося, проте біженці прибували) плата за квартири значно зросла, особливо в часи Української революції. Так, восени 1918 року за кращу квартиру на Банківській, 10 вимагалася плата у 7593 руб., натомість плата за дві нижні, тепер уже «пролетарські» квартири навіть зменшилася: 411 та 420 руб.90

За час свого фізичного існування жоден з київських прибуткових будинків не зруйнувався через втрату конструктивної міцності основного елементу — несучих стін, хоч прикрі випадки і траплялися — під час будівництва. А те, що загинуло, — тільки через насильницьке руйнування.

Досить символічними виявилися й перші жертви — прибуткові будинки, знищені у Києві в роки революції. Так, 7 лютого 1918 року було умисно піддано артилерійському обстрілові з більшовицького бронепотяга великий прибутковий будинок на вулиці Паньківській, 9, що належав голові Української Центральної Ради професорові М. С. Грушевському. Кількома запалювальними снарядами було знищено горішній поверх, де мешкав видатний український художник-архітектор В. Г. Кричевський, який дивом врятувався разом з родиною, хоча вся його збірка і майно згоріли91, а міцну «коробку» будинку знищено вибухом теж умисно 1922 року. Зате одержали багато гарної цегли. Після «розрухи» цегельні заводи здебільшого стояли. Цегли ніде було взяти. Розпочалися розборки «зайвого». Тоді це називалося по-народному влучно: «Производство кирпича по системе Ильича». Саме в такий спосіб 1932 року було споруджено, наприклад, будинок Інституту біохімії ім. О. Палладіна на вулиці Леонтовича, 9: 200 тисяч штук цегли взяли зі спаленого 1920 року млина Л. Бродського на Подолі, а решту — з розваленої Михайлівської церкви на території Олександрівської лікарні92. Фасади Інституту потинькували «під шубу», аби не було видно фактури сяк-так вимуруваних стін.

У 1918 році більшовиками було також спалено великі прибуткові будинки, зокрема на вулиці Пушкінській, 21 та на Бібіковському бульварі, 4 — і теж не випадково, бо належали вони родині добре відомих у Києві Богрових (з неї походив убивця П. А. Столипіна — Д. Богров)93. У ті часи чимало будівель зазнали пошкоджень від артилерійських обстрілів, до яких вдавалася Червона армія, що палала жадобою помсти класовому ворогові, який засів у буржуазних квартирах.

З остаточним встановленням радянської влади розпочалося не лише «ущільнення» помешкань, розпочате ще 1917 року, а й націоналізація прибуткових будинків як колишньої приватної власності. Відтоді поняття «прибутковий будинок» набуває лише негативного забарвлення, з додаванням «колишній», а саме слово «колишній» в іменниковому значенні на той час було абсолютним негативом, асоціюючись уже зі словом «ворог»... Отже, розпочалося масове переселення з трущоб і підвалів міської бідноти у порожні або ущільнені панські, буржуазні помешкання. У такий спосіб було створено абсолютно нове поняття — «комунальні квартири», де в кожній кімнаті мешкала одна сім'я, а часом і не одна. З'явилися фанерні перегородки, нові двері тощо. Однак зовні прибуткові будинки продовжували непорушно стояти на своїх підвалинах ще упродовж багатьох десятиріч. Поволі стали зникати вежі та вежечки, балконне огородження, парадні двері, поруччя, псувалися ліфти — занехаяні і занедбані. Деякі прибуткові будинки навіть втратили свою житлову функцію, передані різним відомствам та установам (Банківська, 10, Садова, 1, О. Гончара, 57, Бульварно-Кудрявська, 16, Єлизаветинська, 4).

Величезних, невідшкодованих втрат завдала цій категорії забудови Києва і Друга світова війна. Страшних руйнувань заподіяли радіокеровані фугаси і спеціальна, ретельно підготовлена система приведення їх у дію водночас зі спрямованими пожежами, що разом спричинило грандіозне, безглузде нищення центру міста Києва. Цю акцію здійснили радянські агенти 24 вересня 1941 року, на п'ятий день після вступу німецьких військ до Києва.

Заздалегідь закладеною вибухівкою і легкозаймистими речовинами було спалено повністю всю забудову, включно з колишніми прибутковими будинками у межах кварталів ліворуч Хрещатика — від торця будинку № 5 до Бессарабки, Інститутська — до Ольгинської, Ольгинська, Архітектора Городецького, Заньковецької, Лютеранська; правий бік Хрещатика — від сучасного майдану Незалежності до вул. Б. Хмельницького, Прорізна — до Михайлівського провулка, Пушкінська — обидва боки — від Прорізної до Б. Хмельницького. Вибухами та пожежею було знищено такі гарні прибуткові будинки, як-от будинок Л. Гінзбурга (Інститутська 16-18), будинок І. Дьякова на пл. Івана Франка (тепер там стоїть пам'ятник Каменяреві)94.

Палає будинок на Хрещатику, 25.
24 вересня 1941 р.
Панорама спаленого Хрещатика.
Фото 25 листопада 1941 р.
Спалений центр Києва. Праворуч — сучасний майдан Незалежності.
Фото 1944 р.

Наступною великою акцією зі знищення забудови центру Києва стало спалення низки кращих будинків, вчинене підрозділами німецького вермахту на початку листопада 1943 року. Використовувалися запалювальні термітні шашки і звичайні гас та бензин. Так було спалено пам'ятку українського необароко — великий семиповерховий колишній прибутковий будинок на вул. Володимирській, 19 (архітектор П. Альошин), низку будинків на вул. Великій Васильківській, Саксаганського, Костьольній, Хрещатику, 1 та 35 та ін. — у переддень визволення міста95.

Після війни квартали Хрещатика, Прорізної, Інститутської, що найбільше постраждали від вибухів, відбудові не підлягали. Неможливим виявилося відновити й окремі споруди — на вул. Володимирській, 19, Гоголівській, 24. Решту колишніх житлових прибуткових будинків, зокрема на вул. Архітектора Городецького, М. Заньковецької, Лютеранській, Костьольній було підбудовано. Проте там лишилися лише фасади і (подекуди) сходи, огородження сходів, балконів. Все начиння загинуло. Тож доводилося відновлювати у спрощеному вигляді. А за тодішніх умов і це вже було подвигом.

Триває розбирання руїн: те саме місце.
Фото 1945 р.
Горять будинки на Хрещатику, 1 та 3.
6 листопада 1943 р.
Руїни на розі Інститутської та Ольгинської. Ще стоїть остов «Будинку Гінзбурга».
Фото 1945 р.

У 1970-х роках почалися масові «комплексні капітальні ремонти» старої забудови. Перші ж кроки виявилися фатальними: повністю знищувалося все оздоблення на фасадах, в інтер'єрах, іділковито переплановувалися відповідно до «куцих» радянських норм і всі квартири. Так загинуло багато гарних будинків, хоча «коробка» могла залишатися старою (дуже вже добросовісно будували). Далися взнаки наслідки багаторічної пропаганди, спрямованої на винятково негативне ставлення до всього «старого», «віджилого», а відтак — і зайвого у новому побуті. Головним завданням капремонтів було збільшення кількості окремих квартир за рахунок зменшення житлової площі кожного колишнього «панського» окремого помешкання.

Так, наприклад, під час капітального ремонту і реконструкції колишнього прибуткового будинку Києво-Софійського митрополітанського дому по вул. Стрілецькій, 7/6 з однієї квартири зроблено чотири (!), і кожна з кухнею, ванною, туалетом.

Колишню вітальню з двома вікнами й балконом посередині перетворили на три окремі кімнати, які увійшли до різних нових квартир.

Руйнування флігеля на Ярославовому Валу, 29.
Фото 1994 р.
Руйнування в ході капітального ремонту колишнього прибуткового будинку по вул. Маріїнсько-Благовіщенськш, 38.
Фото 1994 р.
Вул. Велика Житомирська, 34: повільна руйнація гарного псевдоготичного флігеля.

Під тиском громадськості лише у 1980-х роках здійснено деякі конкретні заходи, спрямовані на збереження своєрідного архітектурного обличчя міста. Зокрема, проведено історико-архітектурну інвентаризацію забудови старої частини Києва: у першому наближенні встановлено час, авторство (далеко не всюди) та мистецькоісторичну цінність кожної окремої споруди, її роль в урбаністичному середовищі. Ставлення до історичної забудови стало дещо уважнішим, хоча провідні проектні організації Києва, крім, ясна річ, реставраційних, продовжують затято ненавидіти «історичний мотлох». А ремонти зі знищенням інтер'єрів тривали з не меншою завзятістю, аж доки не завалилася «планова система господарювання», і в центрі міста залишилися випотрошені коробки старих прибуткових будинків, які так і не встигли бути відремонтованими, хоча розкрадання решток начиння не забарилося.

Втім, пощастило зберегти від руйнування деякі з наріжних веж, відновивши їх у нових матеріалах (Андріївський узвіз, 15, Володимирська, 18), а в окремих випадках навіть відтворити давно втрачені (Б. Хмельницького, 40, Володимирська, 40 — одна). Подекуди з'явилися ковані ґратчасті ворота, також виготовлені заново у стилі ретро і також далекі від первісного вигляду (Десятинна, 13, Андріївський узвіз, 30).

Абсолютно невідповідними є нові віконні рами, що псують фасади (Велика Житомирська, 8-А, Володимирська, 45).

Троїцький пров., 4, 1909 р. Упродовж багатьох років перебуває в аварійному стані.
Фото 1993 р.
Вул. Борисоглібська, 15. Вул. Софіївська, 14/13. Архітектор В. Ніколаєв, 1900 р.
Фото 1993 р.
Будинок знесено, а на початку XXI ст. відтворено фасади новобуду.

На початку 1990-х років під впливом громадсько-політичних та економічних зрушень поволі почала визрівати думка про збереження бодай планування й декору колишніх прибуткових будинків, про можливість тепер уже мати «комусь» помешкання з п'яти-, шести-, семикімнатної квартири. Так почалося відродження старих прибуткових будинків на новий лад. Спершу в функціональному, а згодом і в економічному сенсі. Отож те, з чим так люто боролася радянська влада та комуністична ідеологія, виявилося знову потрібним.

Вул. Ірининська, 5. Арітектор А. Трахтенберг, 1907 р.
Будинок приречений а знищення. Фото 1994 р.
На цьому місці у XXI ст. зведено «хмарочос».
Вул. Володимирська, 17. Архітектор II. Федоров, 1881р.
Фото 1995 р.
Будинок зруйновано, але на початку XXI ст. відтворено фасад - у комплексі готельного новобуду.
Вул. Прорізна, 24/39. Архітектор К Шиман, 1899 -1900 рр.
Фото 1993 р. Відселений.
Впродовж багатьох років повільно руйнувався. Реставровано лише фасади у XXI ст.

А далі настав час безкомпромісного, зухвалого й хижацького «ущільнення» історичної забудови центру Києва хмарочосами, перед якими колишній «хмарочос» Гінзбурга на Інститутській, 16-18 — іграшка. Нова «лихоманка» триває. Триває життя!

К началу страницы
Зміст    Будівельні матеріали...    Іменний покажчик