Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Дмитро Малаков
Прибуткові будинки Києва
 

ПОДВІР'Я

За давньою традицією, за вкоріненим звичаєм подвір'я садиби становило невід'ємну частину володіння і в прибуткових будинках. Функціонально подвір'я було тісно пов'язане з побутом мешканців прибуткового будинку — на противагу сучасному побуту, коли потреба в подвір'ї майже відпала, принаймні у новій забудові «масивами».

На садибі, зайнятій прибутковим будинком, подвір'я правило за місце, насамперед ретельно огороджене, відокремлене від сусідніх володінь парканом, муром, торцями будинків та призначене для розміщення так званих «служб». Інколи, якщо подвір'я було затісним, а домовласник прагнув мати ще більший зиск, «служби» розміщувалися на нижніх поверхах флігеля (Бібіковський бульвар, 3). Подекуди й досі збереглися колишні приміщення двоповерхових «служб» (Несторівська, 32; Лютеранська, 33, Золотовустівська, 2).

«Служби» призначалися для розміщення транспортних засобів, льодовника, дворового туалету, житлових приміщень для прислуги тощо.

Обов'язковою приналежністю «служб» був підвальний поверх, поділений на льодовник і холодильники. Зазвичай, ним користувалися теплої пори року. Перед весною холодильник завантажували колотим льодом, заготовлюваним на Дніпрі, на ставках і водоймах. Уздовж тонкої перегородки до льодовника долучалися холодильні шафи — за числом квартир у прибутковому будинку. У такий спосіб господині зберігали продукти. До холодильних шаф, що, ясна річ, замикалися, вів ззовні окремий вхід знадвору (спільний).

Вул. Лютеранська, 33. Служби. Вул. Золотовустгвська, 2. Флігель. Вул. Ярославів Вал, 14. Флігель.

На першому поверсі «служб» розташовувалися: приміщення для транспортних засобів: екіпажна з окремими ворітьми, стайня для двох або більше коней з фуражним відділенням, з окремими дверима; зазвичай такі зручності не передбачалися для кожної квартири, бо далеко не кожен мешканець мав власний виїзд — то було привілеєм домовласника, якщо він мешкав у цьому ж будинку, або когось із заможніших мешканців; дворовий туалет — «ретирада» (з відділенням для зливання помиїв), призначений для прислуги.'що мешкала у будинку й на подвір'ях («у службах»); такий порядок існував після 1894 року, коли у Києві було введено каналізацію, а до того, згідно з обов'язковою постановою міської Управи 1889 року, «на кожній садибі мають бути окремо одне від одного влаштовані: а) відхоже місце з вигрібною ямою; та б) помийна яма». Обумовлювалося також розташування, обладнання тощо. Нечистоти вивозив асенізаційний обоз, поки не побудували каналізаційну мережу.

Вул. Пушкінська, 21. Дворовий фасад-колодязь. Вул Костьольна, 7. Брама. Скульптор Ф. Соколов.

У багатих будинках до «служб» міг належати й корівник — окремий для кожної квартири (Банківська, 10), сарай для сушіння білизни (Ярославів Вал, 14), азгодомі сміттєспалювач (Левашовська, 16) та опалюваний гараж для автомобіля й кімната для шофера (там само, 1914). Цей останній будинок (а їх на садибі було два) належав В. В. Мавриній, дружині генерала від інфантерії, командира 9-го армійського корпусу. Там, де зручності помешкань для прислуги не мали ще належного рівня, на подвір'ї встановлювався водорозбірний кран загального користування - в окремій чавунній «колонці» (Володимирська, 17) або в спеціально оздобленій ніші дворового фасаду (Гоголівська, 42), в арці підворіття (Хорива, 11), просто у зручному кутку (Ярославська, 8). Взимку кран утеплювався солом'яними джгутами або ящиком з тирсою чи трісками, а в особливо люті морози воду на ніч не закривали, аби кран не замерз.

Саме подвір'я мало бути забрукованим або (згодом) й заасфальтованим.

Розміри подвір'я визначалися постановами міської Управи: «Меншою мірою для вільного, нічим не забудованого та не захаращуваного простору подвір'я належить завширшки 4 погонних сажені» (близько 8,5 м. - Д. М.), оскільки домовласник намагався подекуди залишити ще менше, аби мати більший зиск. Прикладів затісних, темних подвір'їв чимало (Прорізна, 18; Ярославів Вал, 14 та 14-А, Пушкінська, 21).

Влаштування голуб'ятень на подвір'ях прибуткових будинків виключалося самими умовами проживання. Так само неприпустимим було утримання двірником ланцюгового собаки або наявність взагалі бродячих котів та собак.

Щодня на подвір'ї бавилися «дворові» діти двірника, швейцара, кухарок; дітям з «пристойних» родин гратися на подвір'ї не личило - для них були парки, сади, сквери, де вони перебували під наглядом няньок та гувернанток.

На подвір'я приходили та заходили вільно впродовж світлої частини дня точильники ножів та ножиць, паяльники посуду, продавці вугілля для прасок, землі для квітів, збирачі ганчір'я й старих речей, бродячі шарманщики, лірники, циркачі — чи не єдина втіха «дворових» дітей та прислуги. Звичайно, кожна з цих осіб голосно закликала клієнтуру, слухачів.

На подвір'я вів єдиний вхід - через ворота й хвіртку у воротах, що впродовж дня були під невсипущим наглядом двірника, а на ніч замикалися. Відкривання хвіртки пізно ввечері для театралів, гуляк та просто запізнілих мешканців було однією зі статей прибутку двірника, бо за це давалися «чайові» — там, де були флігелі або парадні двері без швейцара.

З огляду на економію місця й дорогої землі ворота для в'їзду на подвір'я садиби влаштовувалися у вигляді аркового проїзду, називаного у Києві підворіттям (подворотня — рос). У часи розбудови й «лихоманок» старі пристінні ворота надбудовували, влаштовуючи арковий проїзд і там, де його первісно не було (Володимирська, 30).

Вул. Хорива, 11. Ворота. Оздоблення воріт - солярний знак. Вул. Кудрявська, 7. Дерев'яні ворота. Вул. Ярославів Вал, 36.

Вул. Пушкінська, 28. Брама. Вул. Терещенківська, 13. Брама. Вул. Банківська, 12. Ворота «чужі». Вул. Прорізна, 22.

Відповідною постановою міської Управи визначався розмір підворітні, оскільки було чимало охочих зекономити й на цьому: «Криті в'їзди до садиб та проїзди, а також і криті проїзди, що сполучають внутрішні подвір'я у садибах, мають бути в кожному місці не вужче 4 аршин (близько 2,8 м — Д. М.) та не нижче 4 аршин і не мати вигинів по осі менше 135°». Такі, ламані у плані, проїзди можна побачити й досі (Мала Житомирська, 10; Костьольна, 9; Мала Володимирська, 44).

Щоб гужовий транспорт не чіплявся за цегляні стіни виступаючими назовні маточинами коліс, обабіч брами проїзду вкомували з обох фасадів гранітні стовпчики-тумби. Вони були різних фасонів: гранчасті (Рильський пров., 4) й круглі (Львівська, 12). Згодом конструкцію вдосконалили і почали виготовляти з суцільної брили, яка вмуровувалася у товщу стіни, маючи наріжний круглий виступ у вигляді стовпчика (Велика Васильківська, 23). Згодом стовпчиків уже не робили, а просто закладали гранітний куб у наріжній частині брами (Велика Житомирська, 25) або закріплювали анкером кам'яні кулі (Ярославів Вал, 1; Фундукліївська, 32) - на зразок гарматних ядер.

Вул. Володимирська, 27 (втрачено). Вул Фундукліївська, 32. Хрещатицький прав., 7/1. Монограма «ТА» на воротах. Вул. Десятинна, 7.

Арка проїзду зовні замикалася сталевими кованими й просвітчастими стулками воріт. Ворота навішувалися на заведені в стіну п'яти і відчинялися всередину — часто у спеціально залишені ніші. Права стулка мала хвіртку. Ворота і хвіртка замикалися спеціальними замками. Крім того, замок хвіртки мав велику фалеву ручку. Ключі тримав двірник.

Звичайно, біля підворітні, прибравши на світанку двір і вулицю перед будинком, упродовж дня чатував двірник у білому фартусі, з блискучою бляхою, з зазначеним на ній номером будинку.

Помешкання для двірника розташовувалося поблизу входів до будинку чи садиби: у низенькому напівповерсі над підворітнею з входом знадвору по зовнішніх сходах (Михайлівська, 11) або з підворітні; в будинках, зведених у 1900-х роках і пізніше, перед вікнами, де містилися дві двірникові кімнати над воротами, влаштовувався крихітний балкончик (Рейтарська, 20/24; Ярославів Вал, 9, 14; Гоголівська, 2; Фундукліївська, 30); у невеличкому напівповерсі позаду воріт (Марийсько-Благовіщенська, 58).

Двірник був залежним від поліції кримінальної та таємної, виконуючи доручення негласного нагляду за мешканцями або й більш «відповідальні» (адже, як відомо, революціонера-більшовика М. Баумана вбив саме двірник). І за радянської доби двірники виконували роль понятих під час усіх нічних обшуків, арештів і «перевірок документів».

Згідно з постановою міської Управи від 1 січня 1913 року, у «проїздах з вулиці на подвір'я обабіч мають бути обладнані бруковані хідники для пішоходів завширшки по 12 вершків (бл. 0,5 м), підняті на 1 1/2 вершка (бл. 7 см — Д. М.) над проїжджою частиною».

Вул. Львівська, 14-А. Вул. Львівська, 14-А. Вигляд з вулиці. Вул. Мала Васильківська, 29 (стулка від різних воріт). Вул. Михайлівська, 10 (хвіртка від балконного огородження).

Вул. Мала Володимирська, 44 (стулку втрачено). Вул. Пушкінська, 8. Вул. Пушкінська, 37. Вул. Тимофіівська, 7.

Вул. Ярославыв Вал, 18. Вул. Мала Житомирська, 12. Вул. Марийсько-Благовіщенська, 26. Вул. Софіївська, 25.

Вул. Марийсько-Благовіщенська, 112. Брама з вікнами двірницької. Вул. Мала Васильківська, 30. Стеля брами. Вул Михайлівська, 9 та 11. 3 брамами та двірницькими.

Такі хідники робили, втім, і раніше (Ярославів Вал, 1), але згодом, замість мурування бордюру, почали закріплювати рейки (Велика Житомирська, 4; Паньківська, 8; Миколаївська, 11, Нижній Вал, 37).

У респектабельних прибуткових будинках підворіття оздоблювалося кахляною підлогою (Лютеранська, 32) та декорованою стелею (Миколаївська, 9; Прорізна, 24/39; Ярославів Вал, 1; Велика Васильківська, 21). Покажчик мешканців будинку інколи архітектурно оздоблювався на стіні підворіття (Фундукліївська, 32).

Арки проїздів у флігельних будинках садиби воріт не мали, але наріжні частини брами фіксувалися стовпчиками-тумбами так само, як і на фасадному будинку садиби.

Як приклад раціонального використання земельної ділянки можна навести забудову садиби на вул. Трьохсвятительській, 17 (нині — Десятинна, 1-3). Складної (близької до трикутної) форми план має велике, досить затишне подвір'я, а сам чотириповерховий будинок розташований «глаголєм» уздовж вуличної та бічної сторін ділянки. Будинок поставлено майже впритул до межі садиби, навіть ріг торкається лінії розмежування.

Вул. Рейтарська, 20/24. Двірницька. Мала Володимирська, 60. Сторожка при брамі.

Вул. Гоголівська, 32. Забудована брама. Вул. Гоголівська, 32. Дворовий фасад. Вул. Пушкінська, 32. Брами.

Вул. Велика Житомирська, 23. Дворовий фасад. Вул. Обсерваторна, 17. Дворовий фасад. Вул. Костьольна, 8. Дворовий фасад. Вул. Ярославів Вал, 4. Дворовий фасад.

Вул. Банківська, 10. Дворовий фасад. Вул. Ярославів Вал, 1. Дворовий фасад. Вул. Володимирська, 61/11. Дворовий фасад.

А щоб забезпечити доступ до тильної сторони — для догляду, прибирання тощо, — крізь цей наріжний виступ влаштовано вузький склепінчастий прохід.

Знадвору у фасадний будинок вів так званий «чорний» хід. Двері зі сходів «чорного» ходу вели безпосередньо до кухонь квартир. «Чорним» ходом користувалася винятково прислуга, приносячи продукти з базару й магазинів, дрова, білизну, виносячи сміття, попіл з печей і груб, помиї тощо. «Чорними» ходами користувалися й домашні коти. «Чорні» ходи вели у підвальні приміщення, де містилися дров'яники для кожної квартири.

Вул. Ярославів Вал, 14. Двірницький балкон. Вул. Велика Васильківська, 27. Дворовий фасад. Вул. Нижній Вал, 37. Брама з рейками. Вул. Фундукліївська, 32. Оформлення квартирного покажчика.

До 1890-х років «чорні» сходи робили дерев'яними, з дерев'яними бильцями токарної роботи, пофарбованими у брунатний колір. Такі сходи ще можна зустріти у будинках, які поки що не зазнали капітального ремонту (Несторівська, 33; Велика Житомирська, 26; Караваєвська, 13).

Згідно з протипожежними вимогами, у 1890-х роках «чорні» сходи почали споруджувати також з гранітних східців, з металевим огородженням спрощеного типу. Проте й тут справжній архітектор прагнув до стильного, хоч і простого малюнку (Паньківська, 8). «Чорні» сходи були значно вужчими від парадних, крутішими.

У будинках, зведених на початку XX століття, «чорний» хід уже обладнувався вантажним ліфтом (Велика Житомирська, 8-Б; Стрілецька, 7/6; Круглоуніверситетська, 14; Паньківська, 8; Банківська, 10). За його допомогою піднімали дрова, кошики з продуктами, що їх приносив за кухаркою найманий на базарі «босяк» — за плату в 5 копійок.

Вул. Круглоуніверситетська, 19/28. «Чорні» сходи у дворі (втрачено). Скобелевський пров., 21. Дворовий фасад, дах. Вул. М. Грушевського, 16. Дворовий дах. Скобелевський пров., 21. Пожежна драбина.

У будинках, зведених на наріжних ділянках, обмежених розмірів, інколи доводилося влаштовувати одні «чорні» сходи, виходи на які з обох двоквартирних секцій вели й зсередини, й ззовні - через відкриті галереї та сходи (Круглоуніверситетська, 19/28; Володимирська, 6 (втрачено); Басейна, 7).

При центральному розміщенні парадних сходів у будинках, що мали Т-подібний та Н-подібний плани, квартири вуличного й дворового (бічних) фасадів розташовувалися у різних рівнях. Тоді з'являвся допоміжний внутрішній перехід у вигляді коридору (Кузнєчна, 9 і Жилянська, 41; Володимирська, 61/11) або заскленої галереї між фасадним і флігельним будинками - на кожному поверсі (Велика Васильківська, 25). «Чорні» сходи в таких будинках розміщувалися біля парадних, часто сполучувані з ними, з протипожежних вимог, вікнами або дверима (ті самі приклади, що й вище).

Як правило, останні марші «чорного» ходу вели на горище, де нерідко прислуга сушила білизну. Крім того, з парадного ходу завжди був люк у стелі над верхньою площадкою сходів на горище. З боку подвір'я на дах будинку вела металева протипожежна драбина, її влаштовували на розі, ближче до підворіття у вигляді сталевих П-подібних скоб, заведених у цегляну кладку під час будівництва.

Вул. Виноградна, 5. Пожежна драбина. Вул. Прорізна, 18. Пожежні драбина та місток (втрачено). Вул. Десятинна, 6. Воротна стулка (демонтовано).
Фото 1993 р.
Вул. Ярославів Вал, 29. Дворовий фасад (втрачено).

На відміну від подібного корабельного скоб-трапа, пожежні скоби не мали фронтального обпижештя. Також встановлювали сталеву пожежну драбину з двома тятивами, закріплену похило.

Згодом одна з тятив такої драбини являла собою сталеву трубу з напівчайками «Ротт» — пожежний стояк, до якого внизу підключали шланг від насоса, а вгорі шланг зі сприском підключав пожежник.

Якщо відстань між фасадним і флігельним будинками дозволяла, влаштовувався перехідний протипожежний місток — сталевий, неспалимий (Прорізна, 18; Велика Васильківська, 60 — втрачено).

Якщо будинок стояв попід горою, для зручності користування ділянкою влаштовувався додатковий вихід зі сходової клітини на двір через місток — відповідно до рельєфу місцевості (Андріївський узвіз, 15; М. Грушевського, 4-Б; Миколаївська, 9 — не зберігся), — інколи досить високо.

К началу страницы
Зміст    Парадний вхід    Помешкання та умеблювання