Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Дмитро Малаков
Прибуткові будинки Києва
[1]. Развитие строительной науки и техники в Украинской ССР. В трех томах. - Том I. - К.: Наук. думка, 1989. - С. 255.Вернуться в текст
[2]. ДАК. - Ф. 163, оп. 41, спр. 543, арк. 94.Вернуться в текст
[3]. ДАК. - Ф. 163, оп.41,спр. 5408.Вернуться в текст
[4]. Всероссийская сельскохозяйственная іт промышленная виставка. 1913 г. - К, 1913. - С. 100.Вернуться в текст
[5]. Спутник по г. Києву. Издание VIII С. М. Богуславского, исправленное и дополненное Д. Марголиньш. - К., 1913. - С. 7.Вернуться в текст
[6].Сементовский Н. Киев, его святьши, древности, достопамятности и сведения, необходимьіс для его почитателей и путешественников. — К, 1900. — С. 21.Вернуться в текст
[7]. Сементовский Н. Киев, его святьіни, древности, достопамятности и свєдения, необходимьіе для его почитателей и путешественников. — К., 1900. — С. 19.Вернуться в текст
[8]. Спутник по г. Києву. Издание VIII С. М. Богуславского, исправленное и дополненное Д. Марголиным. - К., 1913. - С. 8.Вернуться в текст
[9]. Спутник по г. Києву. Издание VIII С. М. Богуславского, исправленное и дополненное Д. Марголиньш. - К . , 1913. - С. 8.Вернуться в текст
[10]. ДАК. Ф. 163, оп. 54, од.зб. 2, арк. 12.Вернуться в текст
[11]. Спутник по г. Києву. Изданис VIII С. М. Богуславского, исправленное и дополненное Д. Марголиньш. К., 1913. С. 8.Вернуться в текст
[12]. ДАК. - Ф. 163, оп. 41, спр. 6358.Вернуться в текст
[13]. ДАК. - Ф. 163, оп. 54, спр. 340, арк. 369.Вернуться в текст
[14]. Там само.Вернуться в текст
[15]. ДАК. - Ф. 163, оп. 54, од. зб. 2, арк. 12.Вернуться в текст
 

РОЗБУДОВА КИЄВА І ПРИБУТКОВИЙ БУДИНОК У НІЙ ЯК ТАКИЙ

На початку XIX століття населення Києва становило близько 25 000 чоловік, а забудова була переважно дерев'яною. Загальний вигляд міста формували численні церкви та монастирі й одно-, двоповерхові будинки, за давнім українським звичаєм потиньковані та побілені. Чисельність населення зростала досить повільно. Певний поступ почався у 1830-х роках, коли з волі царя Миколи І, який вельми поважав Київ як "матір міст руських" і колиску православ'я, було розроблено й затверджено генеральний план, складений архітекторами В. І. Беретті, Л. В. Станзані та інженером Л. І. Шмигельським. За цим планом подальший розвиток Києва передбачався уздовж річки Либідь та в напрямку Святошина, Лук'янівки, Куренівки. Характер забудови регламентувався розрядом вулиць. Насамперед було споруджено фортеці - військову на Печерську і, сказати б, фортеці "розумові", - призначені для "вкорінення російського впливу": Університет св. Володимира, дві чоловічі гімназії, кадетський корпус, Інститут шляхетних дівчат, а згодом - Лук'янівський тюремний замок та арештний дім.

Тривалий час основу забудови Києва становили дерев'яні будівлі. Так, 1856 року в місті було 4873 будинки, з яких лише 361, або 7 %, - кам'яні1. На початку 1870-х років нове будівництво провадилося усе ще з перевагою дерев'яних споруд. За три роки (1871 -1873), наприклад, було зведено нових кам'яних будинків 117, а дерев'яних - 2952. То були переважно особняки, одноповерхові, двоповерхові будинки. На той час поняття "прибутковий будинок" ще не існувало. Безквартирні городяни, якщо дозволяв суспільний стан, наймали (знімали) житло у домовласників, що мали зайві кімнати або окремі квартири у власному будинку.

Характерний приклад розміщення прибутковий будинків на ділянці: ліворуч по фронту вулиці, праворуч спочатку зведено флііель, іншим наш постати будинок по фронту на місці знесеного одно-, двоповерхового будиночка власника садиби, але тут цього не встигли зробити через війну й революцію (вул Артема, 66 та 68).
Фото 1993 р.
Микільська брама Київської фортеці. Архітектор П. Таманський, 1846-1850 pp.
Фото "Гудшон і Губчевський".
Початок XX ст.
Вул. Володимирська і міський театр.
Фото 1910-х років

Вже й наприкінці 1870-х років, коли будувалися триповерхові прибуткові житлові будинки (Велика Житомирська, 34, 1880 - дата ця була на підлозі вестибюля; Костьольна, 4, флігель - 1878), усе ще переважало спорудження одно-, двоповерхових "на півповерсі" будинків. Прикладом такого будинку може слугувати добре відомий киянам "Будинок Булгакова" на Андріївському узвозі, 13. Споруджений 1888 року за проектом цивільного інженера М. М. Горденіна3 на замовлення дружини київського купця В. О. Літошенка за досить типовою київською схемою з бічним розташуванням парадних сходів і заскленою галереєю знадвору - будинок мав дві квартири (по одній па кожному поверсі) і крамничку з квартиркою при ній - на півповерсі. Одна квартира (краща - на другому поверсі, з семи кімнат) та крамничка з квартиркою при ній винаймалися, а господарі-власники буднику мешкали на першому поверсі у п'ятикімнатній квартирі. Така схема була найтиповішою у Києві тих часів - місті провінційному, з усталеними консервативними традиціями. Гонитва за величезними прибутками й надприбутками у галузі житла тоді ще була не на часі.

Інтенсивна розбудова Києва почалася лише у 1890-х роках, коли проблема житла постала з усією очевидною гостротою. Це зумовлювалося суто економічними чинниками: місто стало своєрідною "цукровою" столицею не лише Південно-Західного краю, а й усієї Російської імперії. Розвиток цукроваріння, передовсім, зосереджений у Київській, Подільській та Волинській губерніях, щорічні київські контрактові ярмарки, перетин залізничних і водних шляхів, адміністративний центр трьох губерній - ось головні засади, на яких ґрунтувалося зростання Києва. Так, 1912 року у Південно-Західному краї було вироблено 61,6 млн. пудів цукру, або майже 55 відсотків усього виробництва Російської імперії4, а його збут на контрактовій основі зосереджувався саме у Києві.

Університет св. Володимира. Архітектори В. та О. Беретті, 1837-1843 рр.
Фото «Гудшон і Губчевський».
Початок XX ст.
Київська перша гімназія. Архітектор О. Беретті, 1850 р.
Фото С В. Кульженка.
Початок XX ст.
Інститут шляхетних дівчат. Архітектори В. та О. Беретті, 1839-1843 рр.
Фото С. В. Кульженка.
Початок XX ст.
Володимирський Київський кадетський корпус. Архітектор І. Штром, 1849-1857 рр.
Фото «Гудшон і Губчевський».
Початок XX ст.

Все це обумовило приплив людності до міста, причому переважав контингент осіб, зайнятих не у виробничій, а в конторсько-посередницькій, чиновницькій, обслуговуючій, інтелектуальній сферах. До того ж, у Києві завжди зосереджувалася значна кількість військ, управлінського апарату, навчальних закладів. Промислові підприємства не були домінуючими для працевлаштування. Саме ці обставини й спричинили потребу міста у великій кількості квартир. Тим часом названі категорії за своїм майновим станом, здебільшого, не мали можливості швидкого придбання нерухомості у вигляді ділянки під забудову або ж власного будинку, тому й задоволення масової потреби у житлі пішло найоптимальнішим шляхом - за рахунок спорудження великих багатоповерхових житлових будинків з віддачею квартир у найми. У такий роб житлова проблема великих міст вирішувалася в усій Європі, тож Київ, звичайно, не був піонером.

На початку 1890-х років Київ уже мав перші електростанції, перший в Україні та Росії електричний трамвай, водогін, каналізацію. Від 1870 року, коли внаслідок впровадження у Російській імперії міської реформи було утворено думу та її виконавчий орган - міську управу, почалося регульоване керування і будівничого справою.

Київський трамвай у Святошині та на Хрещатику.
1900-ті роки
Прибутковий будинок на вул. Ярославів Вал, 1 (архітектор М. Лобачевський, 1896-1898) — новий тип споруди владно підноситься над старими особняками.
Фото 1909 р.

У складі управи діяв будівельний відділ з дипломованими архітектором, інженером, землеміром, які складали й розглядали проекти, кошториси, перевіряли звіти про будівництво, виконання вимог Урочного положення. Управа давала дозвіл на будівництво.

Отож від середини 1890-х років Київ охопила "будівельна лихоманка". У цей час місто підкоряється загальному процесові капіталізації житла - великий багатоповерховий і багатоквартирний будинок стає джерелом прибутку. Вкорінюється поняття "прибутковий будинок". Саме внаслідок масового поширення принципу вкладання капіталу і в житлове будівництво за досить короткий термін Київ набув того вигляду, який ще донедавна становив характерну ознаку його історичного центру. Ось рядки з київського путівника тієї доби про місто: "Ці багатоповерхові будинки виросли за якихось п'ять-шість років у період будівельної лихоманки, що охопила Київ у 1895 р. Земля в центрі міста купувалася з бою, старі будинки, ще цілком придатні для житла, зносилися дощенту, а замість них поставали гігантські будівлі новітньої формації. Кількість цегельних заводів зросла, ціни на цеглу підскочили мало не вдвічі, банки видавали позички направо й наліво, місто стало невпізнанним зовні. Досить сказати, що кількість новоспоруджених кам'яних будинків за період від 1898 до 1901 року сягнула вражаючого числа — близько 1000»5. Втім, то не були винятково прибуткові будинки. Чимало будувалося й дерев'яних, та й саме поняття «будинок» у таких переліках не розкрито кількістю квартир. Тим часом 1897 року в Києві налічувалося 11132 дерев'яних будинки і 2 630 — кам'яних6, або менше 20 %. Отже, прибутковий будинок як такий все ще не переважав у забудові. Однак «лихоманка» тривала.

На початку XX ст. багатоповерхові прибуткові будинки прийшли на зміну одно-, двоповерховим навіть на складних для забудови вулицях міста, як-от Андріївський узвіз.
Фото початок XX ст.
Прибутковий будинок на Андріївському узвозі, 15 (1902) тисне дерев'яну потиньковану двоповерхівку з характерною скляною галереєю (Андріївський узвіз, 17 — втрачено).
Фото початку XX ст.
На вул. Хрещатику між вул. Прорізною та Фундукліївською.
Фото початку XX ст.
Вул. Львівська, 19/16 (флігель). Колишній закатний сарай, переобладнаний під квартиру. На задньому плані — прибутковий будинок по вул. Львівській, 12.
Фото Д. Маткова. 1960 р.
До 1918 р. тут у п'яти кімнатах мешкала родина з 5 осіб. За радянських часів — 6 родин з 20 осіб

Згідно з даними Всеросійського перепису 1897 року, чисельність населення Києва становила 259711 чоловік — проти, зазначимо, лише 127000 чоловік у 1874 році, тобто менш як за чверть століття місто чисельно зросло удвічі. А ось яким був у 1897 році склад киян за соціальним походженням:

  • дворян потомствених — 13220 чоловік;
  • дворян особистих — 12 060 чоловік;
  • духовенства білого — 744 чоловіки;
  • духовенства чорного — 1055 чоловік;
  • почесних потомствених громадян — 8 353 чоловіки;
  • особистих громадян — 11157 чоловік;
  • купців — 6806 чоловік;
  • міщан — 118530 чоловік;
  • цехових — 456 чоловік;
  • селян — 68 200 чоловік;
  • колоністів — 150 чоловік;
  • євреїв-землеробів — 154 чоловіки;
  • військових, що не перебувають на службі, — 10448 чоловік;
  • іноземних підданих — 5 634 чоловіки;
  • інших — 2 754 чоловіки7.

Наведені дані свідчать, що переважну більшість киян за соціальним походженням становили міщани (45,6%) та селяни (26,3 %), загалом 186 730 чоловік, або 71,9 % від чисельності усього населення міста. Лише 25280 чоловік, або менше 10% населення, становили в Києві особи дворянського походження — тобто ті, хто, на перший погляд, мав би займати краще житло. Однак насправді чимало киян, які за соціальним походженням належали до нижчого стану (міщани, селяни, інші), інколи, і навіть дуже часто, посідали в суспільстві становище значно вище, ніж деякі дворяни, — маючи у приватній власності заводи, фабрики й ті самі прибуткові будинки.

«Європейський» Київ — ріг вул. Хрещатик і Миколаївської — створений на колишній садибі Ф. Мьорінга.
Листівка початку XX ст.
Прибуткові будинки на вул. Прорізній, 22 (ліворуч) і 20 (праворуч) - приклав різних етапів розбудови міста: первісно споруджені у 1870-х роках, але № 20 реконструйовано з додаванням двох поверхів уже в 1917-1918 рр.
Фото 1993 р.
Вул. Володимирська. Прибутковий будинок № 54 (ліворуч) та готель «Франсуа».
Фото 1910-х років.
Спорудження прибуткового конторського будинку (ліворуч) на терені грецько-синайського Свято-Катерининського монастиря.
Архітектор В. Ейснер, 1912 р.
Від тиску на слабкий грунт сусідня грецька церква св. Катерини, зведена 1740 р., стала руйнуватися, і 1929 р. гг. розібрали.

У розпал «будівельної лихоманки» відшуковувалися нові вільні ділянки, переважно незаймані, розташовані в центрі або близько до нього. «У зазначений період посиленого домобудівництва в Києві утворилося кілька нових чудових вулиць: це, насамперед, вулиці, розбиті на колишній велетенській садибі Мьорінга (Миколаївська, Ольгинська, Мерінгівська і Нова), та Святославська вулиця, що виникла в Афанасіївському яру (неподалік міського театру)»81. У цей час найбільше прибуткових будинків було зведено на вулицях Басейній, Безаківській, Бульварно-Кудрявській, Великій Васильківській, Великій Володимирській, Великій Житомирській, Верхньому та Нижньому Валах, Волоській, Гоголівській, Дмитрівській, Жилянській, Інститутській, Караваєвській, Кирилівській, Костянтинівській, Кузнечній, Львівській, Лютеранській, Малій Васильківській, Малій Володимирській, Малій Житомирській, Маріїнсько-Благовіщенській, Михайлівській, Межигірській вулиці й Михайлівському провулку, Несторівській, Олександрівській, Паньківській, Прорізній, Пушкінській, Рейтарській, Святославській, Софіївській, Стрілецькій, Трьохсвятительській, Фундукліївській, Хорива, Хрещатику, Ярославовому Валу, Ярославській. На кожній із цих вулиць було зведено у цей час від 5 до майже 50 (приміром, на Маріїнсько-Благовіщенській) прибуткових будинків, а загалом — близько 850 (за підрахунками автора).

На початку XX століття загальна економічна криза позначилася й на київському будівництві: «...вільних коштів не виявилось, банки зіщулилися — настала так звана домовласницька криза»9. А далі — ганебна російсько-японська війна, перша російська революція 1905 року. Будівництво в Києві майже припинилося.

Порівняння статистичних даних за подальший період розвитку Києва свідчить, що чисельність населення зростала до 1906 року досить незначно: так, з 319,0 тис. чоловік у 1902 році населення зросло до 336,8 тис. чоловік у 1906 році, тобто менш як на 6%10. Далися взнаки загальні економічна та політична кризи.

Однак згодом настає друга київська «будівельна лихоманка».

Звернімось до свідчень сучасника подій: «В останні роки затишшя, що настало в міському домобудівництві, змінилося знову пожвавленням, і за 1907-1912 роки Київ збагатився цілим рядом (близько 800) нових величезних будинків гарної архітектури»11.

У період другої «лихоманки», що тривала до початку Першої світової війни, найбільше прибуткових будинків з'явилося на вулицях Бульварно-Кудрявській, Великій Васильківській, Великій Житомирській, Кузнєчній, Львівській, Малій Васильківській, Малій Володимирській, Маріїнсько-Благовіщенській, Пушкінській, Рейтарській, Тарасівській, Фундукліївській, Чеховському провулку, Ярославовому Валу, а загалом — близько 350 (за підрахунком автора).

Вул. Несторівська напередодні першої «будівельної лихоманки». Праворуч — Володимирський собор.
Фото кінця XIX ст.
Софіївська площа. Хресний хід на день св. Володимира — 15 липня (за ст. ст.). Праворуч - монастирський мур.
Фото 1890-х років
Софіівська площа після спорудження прибуткових будинків Киево-Софіївського митрополитанського дому — №20 (ліворуч) та 22.
Листівка початку XX ст.

Згідно зі статистичними даними, населення міста зросло на І907 рік майже на 100 тисяч, або збільшилося на третину, що й зумовило другу «лихоманку». На її останньому етапі — 1914 році — міська управа надала ще 76 дозволів на спорудження нових кам'яних будинків, які мали бути заввишки лише по три й більше поверхів. Серед них:

  • чотириповерхових — 17,
  • п'ятиповерхових — 9,
  • шестиповерхових — 24,
  • семиповерхових — 7,
  • восьмиповерхових — 112.

Залюдненість Києва на 1914 рік становила по місту 626,3 тис. чоловік, або, у порівнянні з переписом 1897 року, зросла у 2,5 раза. Найчисельнішою ж вона була у дореволюційний час, вірогідно 1915 року, становлячи близько 631,0 тис.13 Уже наступного, 1916 року, в Києві налічувалося, за переписом, 571,6 тис. чоловік14, що зумовлено як пересуванням військ, так і масовою панікою, яка охопила місто у зв'язку з наближенням лінії фронту і викликала евакуацію багатьох вищих та середніх навчальних закладів (суспільство цінувало й берегло своє майбутнє) та цілих родин киян на схід, переважно до Саратова.

Отже, з початком Першої світової війни житлове будівництво у Києві майже припинилося. Втім, за роки війни було споруджено кілька величезних військових училищ, казарми, фабричні корпуси, які до кінця XX століття використовувалися за прямим первісним призначенням.

На жаль, відсутність статистичних даних на період найвищого рівня розвитку міста до революції 1917 року не дозволяє іробити точні викладки про склад і стан забудови стосовно складу й чисельності населення міста. Можна навести дані за 1910 рік, які дадуть певне уявлення про власне цей час. Так, за тодішньої загальної чисельності населення міста (без околиць) у 468 702 чоловіки кількість домоволодінь становила 7 480, з яких у 4884 мали вартість, оцінювану не менш як 1 500 руб., тобто майже половина будівель вважалася малоцінною15, була не кам'яною — дерев'яною, глинобитною тощо. Навіть не роблячи приблизних підрахунків, але зважаючи на те, що в будинках, оцінюваних менш як у 1500 руб., мешкала далеко не половина населення, можна зробити висновок про те, що значна його кількість мала мешкати у кам'яних будинках. Статистика радянської доби таких підрахунків з політичних міркувань ніколи не вела. Хоч контрасти в старому суспільстві дійсно були, і аж надто кричущі, однак можливість мати за гроші все, чого забажаєш, не йшла ні в які порівняння з «досягненнями» радянської «зрівнялівки».

Володимирський собор. Архітектори І. Штром, П. Спарро, О. Беретті, 1862-1882 рр.
Фото 1900-х років
Римо-католицький костьол св. Миколая. Архітектори С. Воловський, В. Городецький, 1899-1909 рр.
Фото 1900-х років
Римо-католицький костьол св. Олександра. Архітектор Ф. Мехович, 1817-1842 рр.
Фото 1900-х років

Центральна частина Києва у 1910-ті роки мала досить, як тоді любили наголошувати, «європейський» вигляд, набутий в результаті обох «будівельних лихоманок». Рештки того вигляду, попри всі здобутки й втрати радянської доби, продовжували формувати характерне обличчя столиці вже суверенної незалежної соборної України. Крім поодиноких мурованих храмів і монастирів, які лишилися від часів розквіту міста Володимира, міста Ярослава, від часів великокнязівських, від часів українського бароко, так щедро виплеканого гетьманами й старшиною козацькою, особливо гетьманом Іваном Мазепою, від усього того лишилися дорогоцінні вкраплення у різночасових шатах Києва. А наприкінці XIX — на початку XX століття у Києві зведено величезну кількість споруд: храми різних конфесій (православні собори, церкви, монастирі, римо-католицький костьол, іудейські синагоги, караїмську кенаса, молитовні будинки тощо), численні громадські будівлі (театри, цирк, іподром, велотрек, народні будинки, бібліотеки, міський музей, громадські зібрання різних станів суспільства тощо), критий ринок, лікарні, лазні, притулки, казарми, навчальні заклади різних рівнів, особняки і, нарешті, — тема цього дослідження — сотні багатоповерхових прибуткових житлових будинків. Саме вони за короткий термін існування створили дуже своєрідне середовище побуту величезного прошарку київської людності, певним чином вплинули на формування киян, їхніх звичок, манер поведінки, особистості. Але вони ж сприяли й поглибленню тієї соціальної прірви, яка, врешті-решт, складаючись з багатьох інших чинників, призвела до революцій.

Хоральна синагога. Архітектор Г. Шлейфер,
1897 р. Листівка. 1900-х років
Лютеранська кірха. Архітектори І. Штром, П. Шлейфер,
1855- 1857 рр. Фото «Гудшон і Губчевський». 1900-ті роки
Караїмська кенаса. Архітектор В. Городецький, 1899 - 1900 рр.
Фото 1900-х років

Вік прибуткових будинків у Києві, зокрема, виявився надто коротким. Після встановлення радянської влади прибуткові будинки як приватну власність було конфісковано, передано кооперативам, а далі — державі. Однак, найсуттєвіше, з огляду міркувань «соціальної справедливості», — прибуткові будинки втратили основну житлову функцію окремих впорядкованих ізольованих квартир і кожна квартира перетворилася на «комунальну» — з наданням окремих кімнат окремій родині із загальним користуванням кухнею та санітарними зручностями. Чимало колишніх віталень у таких квартирах було перегороджено на дві-три кімнатки, «ущільнено» заради тої ж таки «соціальної справедливості».

Щільна й, до певної міри, безладна забудова горішньої частини вул. Інститутської. На передньому плат - дворове крило будинку № 20.
Фото Д Щербаківського, 1914 р.
Щільна забудова вул. Миколаївської — колишньої садиби Ф. Мьорінга.
Знімок зроблено з мансардного поверху «Будинку Гінзбурга». Фото Д. Щербаківського, 1914 р. Внизу - особняк М Фабриціуса.
Над центром міста бовванів перший київський «хмарочос» — відомий під назвою «Будинок Гіизбурга», вул. Інститутська, 16-18. Фрагмент. Архітектори Ф.-М. Троупянський та А. Мінкус, 1908-1909 рр.
Фото В. Маткова. 1932 р.

Слід зазначити, що фізично, навіть за умов варварської експлуатації як «комунальної», «загальнонародної» власності, колишні прибуткові будинки змогли проіснувати до капітальних ремонтів по сто років. Саме капітальні ремонти остаточно знищили не лише оздоблення інтер'єрів, що інколи становили величезну художню цінність, а й саме планування квартир заради єдиної тези — теж надбання радянської доби — «надати кожній радянській сім'ї окрему ізольовану квартиру». Оскільки ж за встановленими радянськими нормами лише найвищі посадові особи державної та партійної верхівки могли користуватися такими багатокімнатними квартирами (та й то — державними, «казенними»), не підлягало переплануванню й поділенню на невеличкі одно-, дво-, трикімнатні квартири. Зневажливе, виплекане десятиліттями ідеологічної обробки населення, ставлення до культурної спадщини минулого, настирне втлумачення тези про низьку вартість архітектурного надбання Києва ХІХ-ХХ століть сприяло варварському нищенню історичної забудови, навіть пам'яток світового значення. Це відбувалося на тлі політичного та фізичного нищення інтелектуального цвіту нації, культивування «пролетарського світогляду», що відкидав будь-які прояви буржуазного «старорежимного» способу міського життя. Разом з приватною власністю рішуче засуджувалося все індивідуальне, натомість впроваджувалося «здорове» комунальне життя у комунальних помешканнях та гуртожитках. Це явище набуло дальшого поширення у повоєнний час, коли на відбудову Києва, на його промислові підприємства масово линула, тікаючи з колгоспів, сільська молодь — носії абсолютно іншого менталітету щодо урбаністичних засад життя. Новоявлені кияни, гаслом для яких стали рядки відомого українського поета Дмитра Луценка — також новоявленого киянина: «Як тебе не любити, Києве мій», покладені на музику так само уродженцем села Платоном Майбородою, по-своєму сприйняли образ Києва як міста. «Дорогими для мене стали схили Дніпра» (тоді ще не заліснені прибульцями) — натхненно співали вони. Проте у глибоко ліричних піснях того часу не було слів про архітектурний образ міста — музику, застиглу у камені, — не зрозумілий і чужий тим, хто звик до рідного порога, від якого стежина вела до хвіртки через власне обійстя, а не... на парадні сходи багатоповерхівки. За таких умов і під час капітальних ремонтів, розпочатих досить широко у 1970-ті роки, знищувалися декоративні вежі, аттики, різьблені парадні двері, ворота, коване огородження балконів, ліплені прикраси тощо - чужі й не потрібні радянським господарникам.

Прибутковий будинок по вул. Миколаївській, 9, що належав Л. Гінзбургу. Архітектор Г. Шлейфер, 1901 р.
Фрагмент листівки початку XX ст.
Прибуткові будинки на вул. Інститутській: старого типу - №20 та нового - № 16—18 («Будинок Гінзбурга») - праворуч.
Фото 1935 р.
Панорама центру міста — з солярія на даху будинку по вул. Прорізній, 18 (тепер 20). Ліворуч — «Будинок Гінзбурга». У центрі - батько автора.
Фото Є. Малакової, 1933 р.

На зламі XX—XXI століть, коли вседозволеність і корумпованість на всіх рівнях стали нормою, зухвале псування історичного центру Києва призвело до нових втрат. Коли в останні десятиліття громадськість почала піднімати голоси протесту проти такого ставлення, це на певний час призупинило суцільне нищення. Однак згодом всевладно запанувала виняткова вигода тих, хто замовляє нову забудову, і тих, хто, нехтуючи нормами та правилами будівництва, за браком моралі й сумління почав «ущільнювати» старі квартали центру Києва. Отож лиха завдано чимало, і Київ продовжує втрачати власне обличчя.

Саме з огляду на привернення уваги громадськості до того, що ж було і що лишилося, і задумано було це дослідження, у якому зроблено спробу впорядкувати ті відомості про прибуткові будинки у Києві, які ще живі у пам'яті, а не лише у розпорошених документах.

К началу страницы
Зміст    Передмова    Замовники, архітектори, підрядники