Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикації
Григорий Логвин
По Україні. Стародавні мистецькі пам'ятки
 

ВОЛИНЬ.
Частина 1

"Кликун". Кахля з луцького замку. XIII-XIV ст.
У далекому минулому Волинь займала великі простори на північному заході України. Всі її ріки течуть на північ і впадають в Прип'ять крім Західного Бугу, що є притокою Вісли. Тепер Волинь поділяється на дві області - Ровенську і Волинську. Райони Вишнівця, Шумська і Кременця підійшли до Тернопільської області, а територія по лівому берегу Случі, включаючи Новоград-Волинський - до Житомирської. Для зручності розповіді й здійснення маршрутів подорожування та опису пам'яток, історично зв'язаних з Волинню, ми будемо розглядати їх в одному розділі.

Волинь поділяється на дві частини - північну і південну. Межа між ними проходить приблизно по лінії Володимир-Волинський - Корець. Північна низовинна частина Волині вкрита лісами й болотами з безліччю озер і мальовничих невеликих річок, зате південна має м'який хвилястий рельєф з просторими полями, що подекуди перемішані з великими дібровами і гаями. В широкі долини південної Волині врізуються пасма невисоких узгір'їв. Ця частина Волині була заселена в далеку давнину - ще в епоху палеоліту. Пізніше, в перших сторіччях нашої ери, тут жило плем'я дулебів, яке в VI ст. підкорили обри (авари); вони жорстоко гнобили місцеве населення, але потім їх знищив союз племен. З цього приводу в літописі є згадка, що авари були знищені й на Русі виникла приказка: "погибоша аки обри".

Потім ці племена виступають під іменем бужан, а згодом - волинян чи велинян, від назви їх головного міста Велиня. На Західному Бузі і досі збереглося велетенське городище; тут, як гадають археологи, і був Велинь. У східній частині теперішньої Волині існувало плем'я лучан з головним містом Лучеським, або Луцьком. З утворенням Київської держави Волинь входить до її складу, а на початку XII ст. стає окремим князівством.

Знайомство з Волинню та її пам'ятками почнемо з Луцька. Він розташований на берегах річок Стиру і Малого Глушця; колись найдавніше поселення лучан займало тільки невеличкий трикутний мис між цими річками, там, де тепер стоїть Луцький замок.

Під'їжджаючи до Луцька лубенською дорогою, в далечині, ліворуч від шляху, можна побачити суворий і величний силует замкових башт. Ще трохи - і ми вже їдемо вулицями Луцька, на південній околиці якого розташований замок. Топографія Луцька розвивалася схемою, типовою для стародавніх міст України. В ньому теж до дитинця, найкраще укріпленого пагорба, згодом тулиться посад, який потім перетворюється в місто і оточується другою смугою ровів і валів; вони були названі Нижнім, або Окольним замком. Пізніше, коли місто ще більше розрослося, з'явився третій пояс укріплень.

Пройдемо тихими вулицями туди, де здіймаються чіткі призматичні маси башт. Чим більше наближаємось до замка, тим сильніше вражає монументальність його споруд. Невисокий - тільки 10-12 метрів пагорб став зручною платформою для укріплень, які ефектно виділяються над зеленими луками долини Стиру. Найбільш інтенсивно почав розвиватися Луцьк у XIII-XIV ст., коли в ньому зосередились торговельні шляхи, що вели сюди з Литви, Білорусії, Москви, Придніпров'я, Галича і країн Західної Європи. Торгівля і ремесла дістали великий стимул. Наприкінці XIII ст. Луцьк виділяється в окреме незалежне і досить сильне князівство; на чолі його стає енергійний і розумний син Данила Галицького Мстислав.

На короткий час в результаті ряду переможних походів Мстиславу Даниловичу вдалось усунути небезпеку зазіхань Литви і Луцьк зміг зажити мирно. В ті часи його називають Луцьком Великим. Мстислав Данилович, щоб утвердити свою владу і престиж, добивається утворення окремої луцької єпіскопської кафедри. Він почав велике будівництво і насамперед заходився перебудовувати старі дерев'яні укріплення. Тоді було почато спорудження надбрамної башти, що технікою мурування, матеріалами, конструкціями та наявністю готичних деталей надзвичайно близька до башти в Кам'янці, біля Берестя, яку збудував між 1272 і 1289 pp. "муж хитрий Олекса".

Замок в Луцьку. XIII-XVI ст.
Очевидно, тоді ж, у кінці XIII ст., почалось будівництво кафедрального собору Іоанна Богослова. Відомо, що спорудження кафедрального храму починалось не пізніш як через рік-два після заснування кафедри. Щодо цього Луцьк не був винятком. Великі будівельні роботи тривали в ньому при наступниках Мстислава Даниловича. Можна гадати, що до 1340 року, коли на Волині запанував литовський князь Любарт, одружений з волинською княжною, Луцький замок був уже в основному споруджений.

Спочатку оборонні мури і три башти - Надбрамна, Стирова і Владича - були трьохярусні і завершувалися зубцями-мерлонами. На баштах і мурах добре видно сліди замурованих зубців, у яких були вузенькі щілиноподібні бійниці, придатні тільки для стрільби з луків. Пізніше, з появою вогнестрільної зброї в XIV ст., старі укріплення потребували модернізації відповідно до цієї зброї, що дедалі ширше застосовується як у нападі, так і при обороні. Отже, не пізніш як наприкінці XIV ст. чи в першій половині XV ст. в Луцькому замку на баштах старі зубці-мерлони були замуровані і надбудовано по одному поверху. Так само і на стінах замуровано зубці, а стіну зроблено на 3-4 метри вищою, з новими бійницями, придатними для обстрілу з вогнестрільної зброї. Мабуть, тоді ж почали мурувати укріплення Нижнього, або Окольного, замка, не закінчені повністю і в XVI ст. Так і лишились чотири башти з дерева і чотири кам'яні.

Головним видом будівництва в цей період стає оборонне. Ослаблені й роздроблені землі нашого народу являли собою привабливу здобич для агресивних сусідів. Водночас тривали татарські напади і міжусобні війни, що виснажували країну. Це був тяжкий час у нашій історії. Не встиг народ набратися сил після монгольського погрому, як почалась агресія з боку Литви і Польщі. В мистецтві, як і в літературі, провідними стають високі громадські ідеали служіння народові, дух аскетизму і величної моралі. Утвори тогочасного мистецтва позначені суворістю, лаконізмом художніх засобі". В оздобах книг зникають багатоколірні заставки та мініатюри. В Луцькому євангелії із Спаського монастиря біля Луцька, написаному в XIV ст. (очевидно, в першій його чверті), є тільки пуританські строгі заставки звіриного орнаменту на синьому тлі.

Надворітна башта Луцького замка. XIII-XVI ст. Ікона волинської Богоматерь XIII-XV ст. Київський Музей українського мистецтва.

Але найповніше тодішні народні ідеали і смаки втілені у видатному творі волинського живопису - іконі Волинської богоматері з Покровської церкви (тепер зберігається в Музеї українського мистецтва в Києві). Можливо, що її замовив для кафедрального собору ще Мстислав Данилович, отже, вона могла бути написана десь коло 1289 р. Ікона, як видно, повторює давній тип богоматері-Путевідниці ("Одігітрії") XII-XIII ст. В українському живопису XIII-XV ст. немає більш довершеного твору. Величний силует богоматері в темно-червоному мафорії окреслений мужньою і впевненою лінією. Горда постава голови, тільки трохи схиленої в бік дитини, овал по-античному правильного обличчя, тонкі, з довгими пальцями руки і суворий колористичний лад залишають незабутнє враження. Але особливо вражають великі, з непомітною асиметричністю розставлені смутні очі, спрямовані з докором на глядача. Вони ніби вимагають від нього подвигу і самопожертви в ім'я вітчизни.

Тим же духом строгої величі пройняті й твори архітектури. Погляньмо на башти Луцького замка. Вони квадратні в плані, їх об'єми гранично лапідарні, прямі силуети з колись наметовими покрівлями, суворі, немов застиглі на варті воїни в сталевих кольчугах і гостроверхих шоломах. В них відчувається грізна неприступність. Три плоскі ніші з боку в'їзду на башті, оздоблені двома готичними валиками і викружками, посилюють контрастність враження, могутність й монолітність надбрамної башти. Її першу бачить глядач при вході в замок, тому на ній і була зосереджена найбільша увага будівничого. Ніщо не розчленовує і не полегшує її масиву.

Але поряд з тим після татаро-монгольської навали в мистецтві з'являється гостріший інтерес до навколишньої дійсності, особливо до людини. Тому і в архітектурі спостерігаємо ті риси, яких раніше не було. Наприклад, башти, збудовані за Данила Галицького, позбавлені декору, але вже в Кам'янецькій башті з'являються в оздобах плоскі ніші та поребрик. Будівничі прагнуть мистецькими засобами трохи пом'якшити суворість оборонних споруд. З цією метою для зведення стін і башт Луцького замка використано цеглу з полив'яними сторчками, що надавала площинам стін кольорової гри, збільшувала мальовничість будівель.

Як Луцький замок, так і оздоби Луцького євангелія та ікона Волинської богоматері наснажені одними і тими ж ідеями, втіленими в кожній пам'ятці специфічними художніми засобами. Вони належать до однієї стилістичної школи.

Обійшовши замок навкруги, а потім помилувавшись околицями з вікон його башт і обходів на мурах, можна вийти з нього і обійти по траверзу колишнього рову, а тепер маленької вулиці навколо Нижнього замка. Від цього збереглися башта князів Чарторийських і кусок оборонної стіни, оздобленої готичним сітчастим ромбовидним орнаментом, викладеним з темно-червоної полив'яної цегли.

Під час археологічних досліджень були знайдені керамічні рельєфні кахлі з оздоб оборонних споруд. На деяких з них можна простежити солярні мотиви, а на одній знаходимо зображення вершника, що стилем і прийомами пластичного моделювання наближається до мініатюрних рельєфів на княжих печатках першої третини XIV ст. Можливо, що це Юрій Змієборець на коні, зображуваний на гербі Волинського князівства. На іншому рельєфі тих же часів бачимо "кликуна" - нічного міського сторожа, обов'язком якого було ходити вночі з алебардою по місту і кричати: "Обережно з вогнем!" У наївних формах і водночас гострому виявленні характеру відчуваються щирість і простосердість народного майстра.

У XVII ст. в Луцьку організовується братство, яке стало для населення міста формою боротьби за свої права і свободу. При братстві створюються школа, друкарня та шпиталь для бідних. У першій половині XVII ст. воно розвинуло інтенсивну літературну, видавничу, будівельну та мистецьку діяльність і мало великий вплив на громадське й культурне життя міста.

Воздвиженська церква в Луцьку. 1619-1620 pp.
У 1619-1620 pp. споруджується Воздвиженська церква, а потім будинок друкарні, школи та шпиталю. На жаль, від братської церкви збереглася тільки східна частина; однак обміри, зроблені в 1840-х роках, дають уявлення про її архітектуру. В ній були чотири опорних стовпи, що ділили середнє приміщення на три нефи; до них зі сходу примикала велика півциркульна апсида, що дорівнювала середньому нефові, з двома маленькими приміщеннями по боках. З протилежного боку прилягав трохи вужчий бабинець. Церква мала три напівсферичні ренесансні форми бані з ліхтариками, а над бабинцем - оборонну вежу, що не перевищувала основного об'єму храму. Зовні стіни розчленовувались пілястрами, а на апсиді у вигляді фриза був влаштований пояс плоских кілевидних ніш. Отже, зовні маси були розчленовані пілястрами, мали імпозантний вигляд, а нерухомість масиву полегшували ніші, якими оздоблені стіни та мальовничі бані з ліхтарями. Щодо інтер'єра, то можна гадати, що він був досить строгий, подібно до інтер'єра Успенської братської церкви у Львові, яку луцьким храм наслідує в планово-просторовій організації, хоч і з невеликими змінами. Баня всередині оздоблена різьбленими білокам'яними нервюрами у формах Ренесансу.

В об'ємно-просторовій композиції луцької церкви, як і в братській львівській, ми маємо один з ранніх зразків транспонування форм дерев'яної архітектури в кам'яну, бо в неї три бані поставлені по поздовжній осі, як в українських тридільних дерев'яних церквах. Другою особливістю описуваного храму є органічне поєднання форм української архітектури з ренесансною, що її вже з середини XVI ст. засвоюють українські митці.

Недалеко біля старого мосту через Стир розташована важка кубічна будівля, прорізана величезними парними вікнами з усіх боків, з асиметрично поставленою чотириярусною баштою. Вона увінчана високим аттіком а плоскими кілевидними нішами такої ж форми і пропорції, як і на Братській церкві. В літературі XIX ст. певний час панувала думка, що це - палац Вітовта; його датували навіть кінцем XIV ст. Насправді ж це будинок єврейської синагоги, збудованої в 1622-1626 pp. Даючи дозвіл на її будівництво, король зобов'язав Луцький єврейський кагал (самоврядування) спорудити при ній оборонну башту й утримувати певну частину військового гарнізону. Будувала її, очевидно, місцева артіль, що спорудила кількома роками раніше братську церкву. Та ж артіль, очевидно, звела також оборонні укріплення м. Олики, від яких до нашого часу уціліла Луцька брама.

З метою полонізації Волині польська шляхта починає посилений наступ на всіх ділянках культури і мистецтва. Численні католицькі ордени, мои сарана, посунули на Україну. Чимало їх було і в Луцьку. Тут існували кляштори бригіток, домініканів, кармелітів, боніфратів, бернардинів й тринітарів. Їхні споруди і досі збереглися в Луцьку.

Недалеко від Луцька, на правому березі Стиру в с. Жидичин, є стародавній Миколаївський монастир, куди заходив молитися, їдучи в орду, князь Данило Галицький. Монастир розташований у мальовничій місцевості на невисоких пагорбах, що серед роздолля лук здаються досить великими. Споруди монастиря належать до XVIII ст. У 1723 р. збудовано палац В чудовою чотириколонною лоджією, а в 1726 р. велику церкву з формами європейського барокко.

Найкраще з Луцька їхати до Володимира-Волинського, але по дорозі слід звернути в село Білосток - дуже стародавнє, можливо, ще домонгольських часів. Там серед величезних валів і ровів, що подекуди добре збереглися (вони оточували відомий тут у XVI - XVIII ст. православний монастир), є одна з найважливіших пам'яток української архітектури - Михайлівська церква, збудована в 1636 р. Вона цікава тим, що тут вперше оригінально перетлумачена схема тринефного шестистовпового давньоруського храму. В ній бані поставлені по подовжній осі, над перехрестям нефа та трансепта й на апсиді. Над західною частиною бані немає, натомість над бабинцем хори, а з боків - дві оборонні башти. Крім того, бічні нефи нижчі від середнього, а трансепт виступає на південному і західному фасадах невеликими ризалітами.

Михайлівська церква в Білостоці. 1636 р. Орнамент шати Євангелія. XVII ст.

Вже на середину XVI ст. візантійська стилістична система в архітектурі вичерпала свої можливості розвитку, і перед будівничими вимальовувалась перспектива без кінця обертатися в замкненому колі зразків, не йти далі нудного повторення старих форм і типів. Виникає потреба шукання іншого стилю. В умовах гострої боротьби проти полонізації рисковано було цілком відмовитись від стародавніх традицій - це могло призвести до втрати національного обличчя, своєї самобутності в культурі. Тому митці XVI-XVII ст. стали на шлях творчого витлумачення давніх типів храмів і використання споконвічних народних прийомів дерев'яного будівництва. Так зберігався живий зв'язок з національними традиціями і водночас мистецтво йшло в ногу з життям. Це була прогресивна і плідна течія в мистецтві, бо в ній були закладені можливості розвитку і вдосконалення.

Свічник Михайлівської церкви в Білостоці. XVIII ст.
Волинський майстер, який збудував церкву в с Білостоку, розпочав лінію в будівництві храмів, що на Придніпров'ї і на Чернігівщині привела до створення справжніх шедеврів, зокрема таких, як Троїцький собор у Чернігові, Богоявленський і Миколаївський в Києві, мгарський, полтавський Воздвиженський, гамаліївський і Троїцький глухівський. В утворі цього майстра, як у прототипі ще не всі архітектурно-мистецькі проблеми вирішені - несміливо поставлені бані, бо їх тільки дві, не розвинуто середній неф, не знайдено певних пропорціональних відношень з бічними нефами, по-волинському присадкуватими. І все ж у формуванні українського мистецтва XVII-XVIII ст. роль волинських митців важко переоцінити.

Слід вказати, що і при спорудженні такого скромного храму майстер приділяє велику увагу не тільки композиції мас, інтер'єрові, але й містобудівним проблемам. Він ставить церкву не в центрі подвір'я, а ближче до краю пагорба, куди підходять дороги так, щоб споруду було видно здаля, щоб вона височіла серед низенької забудови і неширокої долини. Церква є частиною природного оточення і, головне, не протистоїть йому. Білостоцький монастир відомий ще й тим, що звідти походить видатний український художник кінця XVII - першої третини XVIII ст. Іов Кондзелевич - творець славнозвісного богородчанського, загоровського й інших іконостасів, Можливо, що кращі роки його творчості зв'язані з Білостоком.

Повертаємось на луцьку дорогу. Незабаром на обрії покажеться Володимир-Волинський, в давнину - столиця Волинського князівства, а тепер звичайне рядове місто. Воно належить до найстаріших міст Волині, його заснував, за літописом, князь Володимир у X ст. У 992 році тут створено одну з перших єпархій. Місто, яке лежало на шляху з Києва до Західної Європи, швидко розвивалось і перетворилось у видатний центр культури і мистецтва.

З мистецтвом Володимира-Волинського зв'язана дуже важлива пам'ятка XI ст. - так званий кодекс Гертруди, або "Трирська псалтир"; вона була власністю дружини князя Ізяслава, який князював у Володимирі" Волинському.

До цього кодексу, написаного між 1078 і 1087 pp., було додано кілька аркушів з мініатюрами. Більшість дослідників схиляється до думки, що мініатюри ці виконано у Володимирі-Волинському. Для них характерні яскрава каліграфічність та сплав західних романських і візантійсько-київських форм. Гостротою портретних характеристик, широтою і енергією живописної манери вони відбивають той етап у мистецтві, коли місцеві художники знаходили і виробляли свою самостійну мистецьку мову, свої форми вислову.

Дванадцяте століття і для Володимира-Волинського було порою розквіту місцевої архітектурно-мистецької школи, тісно зв'язаної з Придніпров'ям і Києвом. Про це свідчать уцілілий в реставрації Успенський, або Мстиславів, храм, збудований у 1160 p., і розкопана в урочищі "Федорівщина" велика церква. Обидві споруди за планом повторюють Успенський собор Києво-Печерської лаври. В них немає ні башт для сходів на хори, ні будь-яких інших прибудов, що порушували б сувору замкненість об'єму. Розмірений ритм півколон, який розчленовує фасади, завершені арками-закомарами, та крупні лаконічні форми бані з шоломовидним верхом були втіленням нових форм у мистецтві.

Розквіт міста зв'язаний з князюванням Романа Мстиславича й припадає на останнє десятиліття XII ст. і початок XIII ст. За короткий час була створена велика держава, що могутністю і розмірами не поступалася перед першою-ліпшою з країн Європи того часу, а багатьох і перевершувала. Для зміцнення своєї влади в Галичі Роман Мстиславич розправився з великим галицьким боярством, а потім поширив вплив і на Київ. Він також вів успішну боротьбу проти нападів половців і литовських феодалів, укріпив західні кордони Галицько-Волинського князівства. Літопис зве його "пріснопам'ятним самодержцем всея Русі", "великим Романом", що наслідував свого діда - Володимира Мономаха. У 1205 р. Роман трагічно загинув під Завихвостом. його сини, на час князювання яких припало татарське лихоліття, зуміли зберегти від занепаду свою державу і не тільки відбудувати зруйновані татарами міста, але й збагатити їх новими утворами.

Про архітектуру Володимира-Волинського в XIII ст. в літопису є згадка про те, що король угорський, побачивши Володимир, захоплено вигукнув: "Така града не изобретох ні в Німечких странах!" Можливо, що до кінця XII-початку XIII ст. належить великий чотиристовповий храм, розкопаний у 1958 р. професором М. Каргером.

Археологічні дослідження показують, що за передмонгольських часів міста були розвиненими центрами виробництва. Згодом, у післямонгольський період, особливо наприкінці XIII ст., на Волині теж існувало багато міст, де ремісники і купці становили значну силу. Важливо, що мистецтво розвивалось не тільки при дворах князів чи в монастирях, але і в скромному житлі талановитого ремісника-міщанина, в хатині селянина. Їхні руки мурували могутні стіни замків і фортець, гідні подиву собори, ткали килими, виробляли золотий і срібний посуд, кували зброю, різали дерево і камінь на оздоби палаців і храмів. У ці утвори вони вкладали свій талант, уміння, свій смак. Саме завдяки цьому вся тодішня культура починає набирати демократичного характеру. В літературі мова стає ближчою до народної, виразнішою і яскравішою (досить прочитати опис хвороби князя Володимира Васильковича). Галицько-Волинський літопис вражає соковитою стислістю і сильною образністю, в ньому знаходимо елементи народної мови. Прагнення до конкретного зображення в літературі та мистецтві виникло як результат розвитку пізнання, поглиблення спостережень над навколишнім світом. Вже в пам'ятках XII ст. можна помітити, як естетичний інтерес починає переміщуватися з героїчних і легендарних тем у площину повсякденного реального життя. Правда, це відбувається надзвичайно повільно. Свідченням цього процесу є той же Галицько-Волинський літопис. Розповідь про хворобу князя зігріта щирим співчуттям до тяжкохворого. Видно, що людяність високо цінилася. Це відчувається і в заповіті князя перед смертю. Він не забуває і своєї вихованки сироти Ізяслави, про яку піклується як про рідну дочку "...іже миловах ю аки дщерь родимую; бо бог не дав мені своїх родити... но ся же бисть аки от своєї княжни рожена, взем бо есм ю от своєї матері в пеленах і викормив". Князь турбується про її майбутнє, щоб заміж "не віддавали її неволею ні за кого же, но де їй любо, туди і віддають". Перед смертю Володимир Василькович пише: "А княжна моя, по моїм животі, оже восхочет в черниці пойти, піде; а же не восхочет іти, а як їй любо, мені не вставши дивитись, що хто має робити по моїм животі". Це знаменні слова: в них немає й тіні деспотичного бажання розпоряджатися чужою долею.

У мистецтві й архітектурі теж виявляється ця увага до людини. Тому поряд з будівництвом величезних церков і фортець, де провідною темою було звеличення держави та її правителя, дедалі більше споруджуються невеликі парафіяльні храми та каплиці або родинні мавзолеї-усипальниці, де все позначене затишністю, ліризмом. Новий напрям в архітектурі у Володимирі-Волинському представляють дві пам'ятки, обидві - ротонди. Одна з них відома з археологічних розкопок, а друга збереглася повністю, правда, з пізнішими прибудовами. Особливо показовою є остання - Василівська церква-ротонда, збудована на рубежі XIII і XIV століть. Цей оригінальний храм - витончена творчість геніального майстра - не має собі прямих аналогій у світовій архітектурі. Особливість його в тому, що його конхи не півциркульні, як звичайно, а ніби утворені відрізком кола. Розбивка плану йшла, мабуть, в такому порядку: спершу майстер забив кілочок у землю, а тоді натягнув шнур завдовжки 4 метри (у переводі на сучасні міри) і описав ним на вирівняній землі коло. Потім взяв чверть цього діаметра і описав ним радіус вівтарного виступу і трьох інших, орієнтованих по сторонах світу. Але центр радіуса вівтарної конхи був пересунутий на схід на товщину стіни - 1 метр 35 сантиметрів. Товщина стін дорівнює одній шостій частині внутрішнього діаметра. Там, де перетиналися кола великих конх, утворились центри для радіусів, якими окреслені менші чотири конхи. Так виникла восьмипелюсткова форма плану. Зовні це був масив із слабо розчленованими об'ємами, утворений злиттям чотирьох більших і чотирьох менших конх, розміщених поперемінно. В результаті вийшла споруда з хвилясто-округлими стінами, увінчана м'якою шоломовидною покрівлею.

Успенський собор у Володимирі-Волинському. 1160 р. Церква Василя у Володимирі-Волинському. Кінець XIII - поч. XIV ст.

Масштаби будівлі дуже добре знайдені по відношенню до людини, а маленькі перспективний цегляний, західний і білокам'яний північний портали надають їй затишності. І в сонячну, і в хмарну погоду на об'ємах завжди видно світлотіньову гру, то ледве помітну, то яскраву.

Ще інтимніше враження справляє інтер'єр. Неширокі пілястри в місці стику ледве помітних округлих конх фіксують їх межі. Вони легко підносяться вгору, продовжуючись у нервюрах склепіння, що повторює хвилясту форму плану. Подібні гурти-нервюри були в сферичному склепінні останнього ярусу башти в Кам'янці біля Берестя, яку збудував у 1271-1289 pp. майстер Олекса. В ній теж помітно тенденцію до пом'якшення суворих образів архітектури. Як бачимо, стилістичний розвиток мистецтва йшов одними шляхами в літературі, архітектурі й живопису. Описувана ротонда, мабуть, є "каплицею над гробом баби Анни", дружини князя Романа, яку збудував Мстислав Данилович. Цим пояснюється її аристократична примхливість, однак і вона позначена впливом мистецтва народу. Тут відчувається прагнення не подавити суворістю і аскетизмом, а навпаки, наблизитись до людини, надати образам архітектури ліризму і затишності.

З Володимира-Волинського в південному напрямі можна луками, по берегу річки Луга дійти до села Зимно, розташованого недалеко звідси. В XI ст. вперше згадується монастир, що існував у Зимно, але з того часу жодної будівлі не збереглося. Уцілілі ж досі споруди належать до XV, а частина - навіть до XIX і XX ст. Місцевість типово середньоволинська, з ледве помітними пагорбами. Тільки на поворотах річки ці пагорби інколи піднімаються на 8-10, а подекуди і на 15-20 метрів, але на тлі рівнинного ландшафту вони здаються чималими і їх видно далеко. На них монументальні ансамблі, що являють картинні поєднання природи й архітектури.

Спочатку монастир мав шість башт: чотири на рогах, одну надбрамну та одну круглу біля неї, бо цю сторону треба було найбільше укріпити. В північно-західному куті стоїть будинок келій XV ст., трохи далі від нього на схід - велика Успенська церква (1495 p.), а за межами монастиря, біля входу до печер - маленька Троїцька церква (1465-1475 pp.). Усі споруди, крім Успенської церкви, невеликі, непоказної архітектури, воднораз, але вони відзначаються високими мистецькими якостями. В них багато нових рис, якими позначений весь дальший розвиток української архітектури.

Щодо цього показовим є Успенський собор, який у плані повторює тринефний чотиристовповий храм з однією півкруглою апсидою на сході.

У XV ст. із Золотої Орди виділилось Кримське ханство; воно почало щороку, а інколи і двічі на рік, робити хижацькі напади на українські оселі, забираючи в полон десятки тисяч людей для продажу їх у рабство на східних ринках. У зв'язку з такою небезпекою та постійними міжфеодальшімп війнами будівництво набуває яскраво виявленого оборонного характеру. Це стосується не тільки житлових або господарських будівель, але й храмів. У Зимно до оборони було пристосовано верхню частину, а замість бань влаштовано чотири наріжні башти з бійницями. За таким типом на Україні в XV-XVI ст. споруджується багато церков. Чотирикімнатний з двома сінями будинок келій у Зимно теж був пристосований до оборони; його північна стіна являла собою продовження оборонного муру і мала бійниці.

Невеличка церква Трійці є першою ланкою в розвитку нового типу храму, де внутрішній простір розкривається у висоту не за візантійською конструктивною системою, а за допомогою зрізаного зімкнутого склепіння. Ця остання конструкція - ніщо інше, як перенесення дерев'яних архітектурно-конструктивних прийомів у муровані споруди. Невеличкий, однонефний з однією апсидою і маленькою ризницею з півдня, храм перекритий двома банями з підвищенням ("скуфією"). Одна з них поставлена над апсидою, а друга - над нефом.

В інтер'єрі Зимно розв'язано ті ж самі мистецькі завдання, що і у Василівській церкві-ротонді у Володимирі-Волинському. Затишність, ліризм - основні риси їх інтер'єрів, хоча і виявлені різними архітектурно-конструктивними прийомами. Цього досягнуто не тільки малими розмірами обох храмів, але й спеціально мистецькими засобами. Нерівні стіни, як і в селянській хаті, лише побілені та де-не-де в них зроблені нішки, немон за пічки в хаті - чи то для книжок, що їх читав дяк, чи для свічок, чи для кадильниці у вівтарі. В цих деталях є щось домашнє, близьке до повсякденного життя. Ніде на Україні в кам'яній архітектурі ця особливість не була так художньо втілена, як на Волині. Пам'ятки такого характеру ми побачимо і в Охлопові, і в Гощі, і в багатьох дерев'яних храмах. Це одна з типових рис волинського мистецтва.

Нове в Троїцькій церкві у Зимно те, що баня над нефом поставлена не за допомогою підпружних арок, а на зімкнуте склепіння, яке на певній висоті, по величині діаметра підбанника, ніби зрізане. Це ніщо інше, як повторення конструкції залому, дерев'яної церкви. Застосування нового прийому, почате тут, в кінцевому результаті привело до створення таких шедеврів в українській кам'яній архітектурі, як Юр'ївська церква у Видубицькому монастирі або триверхий Покровський собор у Харкові.

Недалеко від Володимира-Волинського, на південь розташоване село Низькеничі, яке в XVII ст. належало українському магнатові, київському старості Адамові Кисілю. В 1643 р. він записується в Львівське братство, допомагає йому коштами і в тому ж році засновує свій родинний монастир у Низькеничах. Йому належали великі маєтності на Волині і серед них І'оща, яку він купив у 1638 р. Майстрів, що збудували в Гощі в 1638 р. церкву Михайла, він, мабуть, запросив у Низькеничі для спорудження нового кам'яного храму, що був закінчений до 1653 p., бо вже в цей рік Кисіль вмер і його поховали у склепі під нефом. Для монастиря обрали невеликий схил гори, обкопали його ровом, поставили дерев'яні рублені стіни з баштами на рогах, а ближче до південно-східного боку була збудована нова церква.

Покровська церква в Низькеничах. 1633 р. Погруддя А. Кисіля з Покровськоі церкви в Низькеничах.

Серед непоказного ландшафту на десятки кілометрів видно чималих розмірів п'ятибанну будівлю. І чим ближче до неї підходити, тим ясніше иимальовується її чіткий силует з прекрасними пропорціями. А коли підійти зовсім близько і величезні липи ніби розступляться, щоб відкрити храм, - стає ясною його чітка гармонійна композиція. Посередині піднімається найбільша кругла баня, накрита дахом з перепоясанням і увінчана ренесансним ліхтариком з маківкою, а до неї з чотирьох боків навхрест впритул поставлено чотири низенькі бані, такої ж форми, як і центральна. На площинах стін виділяються тільки плями великих вікон, а на стінах квадратного в плані бабинця (решта приміщень круглі) - три білокам'яних портали.

Інтер'єр світлий і просторий. Через широкі арки бічних бань видно дуже велику, порівняно з розмірами споруди, центральну баню. На білих стінах немає ніяких оздоб або членувань. Тільки в парусах вміщено ліплені картуші з гербом засновника, що нагадують герби в стародруках, а в південно-західному куті центрального приміщення, в глибокій ніші, стоїть погруддя ктитора храму. В інтер'єрі домінує центричність, висотне розкриття простору, але засобами ренесансної архітектурно-конструктивної системи. Інтер'єр будівлі хоч і гармонійний та мистецьки довершений, але він не несе в собі ідей, які б могли бути плодотворно розвинуті. Змінювати його просторово-об'ємну структуру можна тільки у фізичних параметрах. Через те цей тип храму в такому архітектурно-конструктивному втіленні був мало поширений. Він не відкривав тих можливостей, які створювала українська стильова система, що вперше була втілена в храмі Трійці в Зимно.

Погруддя Кисіля являє значний інтерес для історії української скульптури. Воно належить до того етапу розвитку пластичного мистецтва, коли на зміну умовним формам плоскорізьби приходить у другій половині XVI ст. новий реалістичний напрям, зв'язаний з творчим засвоєнням досягнень ренесансної скульптури. Об'ємне трактування форми стає його головною ознакою, хоча художники вміють передавати ще тільки найзагальніші риси характеру та схожості. Високе відкрите чоло підкреслює розум і волю портретованого, а булава в лівій руці та військова арматура, якою оздоблена ніша, має вказувати на його високе суспільне становище.

З Низькеничей варто проїхати по селах південної Волині, спершу долиною ріки Лугу, а далі через Порицьк у села Охлопів, Квасів, Княже, Борочичі Брани на Берестечко.

Одного разу вже ранньої осені мені довелось пройти цим шляхом. Поля зеленіли молодою озиминою, а зорані на зяб - чорніли. Худоба вільно ходила по городах, де вже все було прибране. Скрізь грались діти, ніби хотіли набратись останнього сонячного тепла на всю зиму. На тлі осінніх барв села мали особливо чепурний вигляд, а пам'ятки стародавньої архітектури ніби соромливо ховалися серед невеликих гаїв, якими обсаджені цвинтарі. Волиняки дуже привітні й скромні люди, і, мабуть, ніде ліризм їхнього характеру не виявляється так виразно, як у будівництві.

Як вже сказано, чи не найхарактернішою рисою українських митців є нелюбов до шаблону і повторення. Ми не можемо вказати дві однакові ікони, дві однакові хати, дві однаковісінькі церкви. Показово, що досі на Україні не знайдемо шаблонів-прорисів для ікон та різних приписів - їх не було. Всі дослідники сходяться на тому, що творчості українського народу притаманні поєднання особистого почуття, ліризму і людяності.

Миколаївська церква в Охлопові. 1638 р.
Першим селом на нашому шляху буде Охлопів, що розкинулося серед садів в маленькій улоговині. На мало помітному здаля пагорбку видно маківки невеликого храму. Це Миколаївська церква, збудована в 1638 р. коштом Павла Гулевича-Воютинського. На жаль, враження гармонійної урівноваженості мас храму зіпсоване прибудовою до бабинця великого приміщення з високою незграбною дзвіницею. В плані церква повторює найбільш архаїчні типи українських тридільних дерев'яних храмів з квадратними в плані банями. Однак майстер ще не наважується застосувати новий конструктивний прийом, а наслідує старий, випробуваний довгою практикою. Бані він ставить за допомогою парусів прямо на стіни, без підпружних арок, завдяки чому маси будівлі мають вигляд компактних і присадкуватих. Ніщо не порушує їх монолітності. Три бані, мов три низенькі каплиці, приліплені одна до одної, створюють гарний силует, що запам'ятовується.

Скромний волиняк, якому чуже все показне, хотів мати такий само скромний храм, де було б затишно, як вдома. Тому і в інтер'єрі описуваної церкви немає нічого такого, що пригнічувало б людину. І невеликі розміри, і білі стіни з "живою" фактурою мурування, і невисокі напівсферичні бані - все немов наближає споруду до звичайних у народній архітектурі будівель.

Іконостас Миколаївської церкви в Охлопові. Мініатюра Холмського Євангелія. Середина XVI ст.

В охлопівській церкві зберігається сучасний їй іконостас, близький стилем різьби до іконостасів першої половини XVII ст. Він неширокий і має п'ять ярусів через те, що зображення подій, з якими зв'язані свята, розташовані в два яруси: в одному розмістити їх не давала змоги ширина іконостаса. Різьба ще строго ренесансна, не дуже високого рельєфу і нагадує білокам'яну різьбу кінця XVI - початку XVII ст. львівської школи. Колонки діляться нешироким поясочком на дві частини - нижню, що займає третину висоти, і верхню. В нижніх частинах вирізьблено фігурно картуші з розетками, а верхні - обвиті виноградною лозою. Серед ікон виділяється памісна, але не "Одігітрія", як це буває звичайно, а "Умиленіє", що, очевидно, повторює шановану в минулому на Волині "Дубенську богоматір". Можливо, що як іконостас, так і різьблену білокам'яну каплицю з ктиторським написом виконали львівські майстри; проте це могли зробити і луцькі майстри.

В околицях Охлопова села густо лежать, бо тут найродючіші грунти Волині й ці місця заселені ще за домонгольських часів, про що свідчить назва одного з сіл - "Княже". Очевидно, воно, належало волинським князям і тут був їхній укріплений двір-садиба. Цвинтар Миколаївської дерев'яної церкви (1782 р.) займає давнє городище. Дорога до нього йде ровом, з-за високих дерев поступово з'являється невелика триверха будівля. Всі три бані квадратні в плані - будівник церкви в Княжому був прихильником старих традицій. Бані мають по одному залому і простого рисунка наметову покрівлю на бічних і трохи перехоплену в основі - на середній бані. Тепер храм ошальований дошками, під якими видно слід знятого в кінці XIX ст. старого опасання. Низенькі підбанники, невисокі бані й такі ж не дуже високі об'єми зрубів створюють оригінальний силует. В інтер'єрі він дуже затишний і масштабний по відношенню до людини. Невелика двох-ярусна дзвіниця силуетом і пропорціями повторює церковні бані й становить разом з храмом, високими деревами і стародавнім городищем одне ціле.

Миколаївська церква в Княжому. 1782 р.
Якщо церква в Княжому є класичним зразком волинського тридільного трибанного храму, то Преображенська церква в с Квасові, 1765 р. - тридільна одноверха. Широченна баня на низенькому підбаннику ніби виростає з бічних приміщень. Біля підніжжя старезного сухого дерева вона здається старою печерицею, недаремно в народі такі церкви називали присадкуватими печеричками. Завдяки тридільному планові членування масиву храму гармонійне і ритмічне. Невисока баня барочних форм з іграшковою маківкою увінчує будівлю.

"Покрова". Ікона з церкви Івана Богослова в Фусові. Кінець XVII - поч. XVIII ст.
В селі Фусові церква Іоанна Богослова (1782 р.) близька типом до квасівської, однак її форми дещо сухіші завдяки більш струнким пропорціям та енергійному силуетові, трохи вище піднятій бані з наметовою покрівлею. В церкві зберігається дуже гарна ікона "Покрови", де поряд з високими духовними і світськими особами намальовані "посполиті ктитори" храму. Майстер старанно працює над зображеннями своїх земляків, які хотіли, щоб про них збереглась пам'ять. Він зображає обличчя з відкритим лобом, широко розставленими виразними очима та рівними, інколи з горбинкою, носами. Молоді чоловіки мають характерну козацьку зачіску, з високо і рівно підрізаним волоссям на лобі.

З Фусова треба проїхати в Берестечко, де на околицях села Пляшевої, на півострівці, серед зелених лук, немов розкопана могила, височить старе городище. Тут стоїть збудована в 1904-1906 pp. церква-мавзолей, куди зібрали з берестечківських полів прах козаків, загиблих у нещасливій битві Богдана Хмельницького з шляхетськими військами в 1651 році. Сюди тоді ж було перенесено триверху дерев'яну церкву з села Острів, споруджену незадовго перед прибуттям Богдана Хмельницького; в ній гетьман молився в останню ніч перед боєм.

Мабуть, нема чарівнішого місця на Волині, ніж цей куточок, де під сін-ню велетенських дерев сплять вічним сном сини українського народу, які піддали життя за вітчизну.

На початок сторінки
Зміст    Волинь - частина 2  Галичина - частина 2