Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикації
Григорий Логвин
По Україні. Стародавні мистецькі пам'ятки
 

ПІВНІЧНЕ ЛІВОБЕРЕЖЖЯ.
Частина 2

Коли під'їздити до Новгорода-Сіверського з чернігівської дороги, він не вражає, бо здається розташованим на рівнині. Інша картина, коли плисти Десною згори: тоді ще здалека, в мареві, вимальовується розлога панорама високого берега, по якому то там, то тут біліють в садах будинки, а на двох найвищих пагорбах виступають силуети монументальних споруд.

Новгород-Сіверський виник дуже давно: вже в 1098 р. він стає головним містом молодшої лінії чернігівських князів. З літопису довідуємося, що в ньому були міцні укріплення, які складалися з дитинця, міських і передміських фортифікацій. Згадуються Чернігівські, Курські, Острожні, Водяні та Різдвянські ворота.

Новгород-сіверські князі не тільки прагнуть відігравати певну роль в історії давньої Русі - вони хочуть перетворити своє місто в справжню столицю, будують храми, засновують "отчі" монастирі. Але оскільки їх головну увагу відвертала безперервна боротьба за свої власні інтереси, для будівництва лишалось менше засобів. Цим і пояснюється незначне число пам'яток мурованих споруд домонгольської доби. їх виявлено поки що три. І все ж, хоча Новгород-Сіверський був другорядним містом, у ньому теж буяла творча думка. Слід пам'ятати, що нещасливий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців у 1185 р. став темою геніальної поеми "Слова о полку Ігоревім". Ранньою весною 1185 р. війська Ігоря, його сина Володимира - путивльського князя, Святослава - князя Рильського, Ігоревого племінника, та Ярослава чернігівського виступили в похід. Коли підійшли 1 травня до Дону, сталося затемнення сонця; це сприйняли як недобрий знак. У п'ятницю зустріли передові загони ворога і "потопта-ша погания полки половецькі". Але за ними йшли головні сили половців. На світанку другого дня війська зійшлись і наші воїни опинилися в скрутному становищі, бо були відрізані від води. Тоді Ігор наказав спішитись кінноті і всім прориватися до Дінця. Три доби вдень і вночі з безперервними боями пробивалися воїни. На третій день знеможених від спраги чернігівців охопила паніка. Ігор кинувся до своїх воїнів, щоб припинити паніку, але його схопили половці.

З надзвичайною поетичною силою оспівана нерівна битва:

  С заранія до вечера,
с вечера до світа
летять стріли каления,
римлють шаблі о шоломи,
тріщать копья харалужния...

...Чорна земля під копити
Костьми посіяна,
а кровію польяна:
Тугою взидоша по руській землі.
...Ту кровавого вина не доста:
Ту пир докончиши храбриї русичі,
Сватів попоїши,
а самі полегоша за землю руськую...
...Ничить трава жалющами,
а дерева з тугою к землі приклонились.

Геніальний співець, мабуть, близька чернігівським князям людина, бачив згубність феодальної роздрібненості і тому звертався до всіх князів, закликаючи їх єднатися, "постеричи землю руськую". Можливо, що стерті з лиця землі татаро-монгольською навалою палаци і храми Чернігова й Новгорода-Сіверського так само вражали б нашу уяву і захоплювали б, як вражає немеркнуча краса "Слова".

На території Спаського монастиря знайдені рештки домонгольського храму. Він був трьохапсидним, чотиристовповим, з трьома великими критими танками, подібно до Єлецької церкви в Чернігові. Знахідки лекальної цегли різноманітної форми дають підстави гадати, що своїм декором він був схожий з П'ятницькою церквою в Чернігові й, очевидно, мав ясно виявлену пірамідальну композицію мас і був однобанний. Ми думаємо, що храм збудовано в роки князювання або Олега Святославовича (1164-1180), або Ігоря Святославовича (1180-1198).

Після татаро-монгольської навали Новгород-Сіверський спіткала доля інших міст. В XIV ст. його захопила Литва, з 1500 р. він перейшов до Москви, з 1634 р.- до Польщі, а в 1648 p., після вигнання шляхетських військ, став сотенним містом.

Нове будівництво розгортається тут тільки в другій половині XVII ст., коли Новгород-Сіверський стає резиденцією чернігівського епіскопа Лазаря Барановича: він засновує семінарію та друкарню, з якої вийшов ряд визначних друкованих видань. У 1665 р. для Лазаря Барановича було виготовлено "служебник" з чудовими мініатюрами, серед яких "Освячення прапора" зображує, мабуть, реальну сцену висвячення козацького прапора в Спаському соборі Новгорода-Сіверського.

Між 1670 і І699 pp. були споруджені, крім відбудованого храму Спаса, одноповерховий братський корпус, муровані стіни з шістьма баштами, надворітна дзвіниця та будинок настоятеля. Коли збудовано одноповерховий корпус з Петропавлівською церквою - невідомо. Літературна традиція підносить їх до домонгольських часів, але не виключено, що вони були споруджені при Лазареві Барановичі. В 1786 р. збудовано Іллінську церкву, В 1785-1795 pp. - двоповерховий корпус на схід від Спаса, а за Іллінською церквою - двоповерховий корпус настоятеля.

Брама Спаського монастиря в Новгороді-Сіверському. 1670-1699 pp. Баня Петропавлівськоі церкви Спаського монастиря в Новгороді-Сіверському. XVI-XVII ст.

На гравюрі в "Анфологіоні", виданому в Новгороді-Сіверському в 1678 p., зображено монастир. На Спаському соборі є сім барочних бань і між ганками маленькі каплички. Ліворуч від собору видно, мабуть, дерев'яний двоповерховий корпус з двохярусними галереями, а праворуч - Петропавлівську церкву з мурованим братським одноповерховим корпусом. Він має виступ-еркер, на другому поверсі - якого влаштована відкрита альтанка з шатровим дахом.

Огляд монастиря найкраще почати з надбрамної башти. В плані вона складається з великого прямокутника, орієнтованого довшою стороною перпендикулярно осі проїзду; в цей масив наче врізано видовжений восьмигранний у плані об'єм, що виступає з боку в'їзду подібно до гранчастої апсиди. Арочний проїзд, обведений нешироким наличником з трикутною порізкою, фланкують тоненькі колонки. Над проїздом - три півциркульні ніші з колонками, оздоблені орнаментом з виноградної лози. Отже, щодо композиції лобова грань башти повторює центральну частину іконостаса з царськими вратами і "Молінням" над ними. Як з оборонних, так і мистецьких міркувань, майстер відсуває башту трохи вглиб, а перед невеличкою трапецієвидною площадкою ставить флангові башти, схожі скоріше на каплиці. Аркатурний фриз у вінчанні з'єднує неширокі пілястри, між якими на стінах у квадратних нішах з фронтончиками вставлено керамічні неполив'яні рельєфи богоматері "Знамення". Теплий, рожево-охристий тон і фактура природної випаленої неполив'яної глини надають особливої вишуканості рельєфам, що так добре пасують до білих мурів. Тим же майстрам належать згадані вже рельєфи в Чернігівському колегіумі та в Єлецькій церкві. Архітектура оборонних мурів з боку міста виразніша, а з протилежного боку - зовсім проста. Особливо вражає нескінченний ритм арочного фриза з зубцями над ним. їх ритм, що біжить в перспективу, створює враження більшої довжини стін, ніж насправді.

Пройшовши браму, ми опинимося в просторому дворі, в глибині якого видно важкий масив нового Спаського собору, збудованого в 1796 р. на місці домонгольського. Будівля дуже не масштабна для цього оточення. Нас цікавить невеликий одноповерховий будинок келій з Петропавлівською церквою. Рядом поперечних і подовжніх стін він поділений на велике число приміщень; кожне з них перекрите півциркульним склепінням, вісь якого паралельна поперечним. В пазухах суміжних склепінь, у стінах є отвори для водостоків. Тому можна припустити, що покрівля при дуже великій ширині корпусу - близько 19 метрів - складалася з окремих дахів, які виходили фронтонами на подовжні фасади так, як це можна бачити на гравюрах із зображеннями українських міст.

Але найбільший інтерес являє Петропавлівська церква з трапезним залом. Квадратний у плані зал має один опорний стовп посередині, що несе систему склепистих перекрить. Трьома отворами він з'єднується з одномефним храмом, який із східного боку має вигляд невеликої однобанної хрещатої споруди з низенькими раменами і високою банею. Тут так само виявлені характерні риси чернігівського дерев'яного будівництва.

Якщо зайти в трапезну, то відразу відчувається особлива затишність така характерна для стародавніх споруд. Через отвори залу видно світліше приміщення церкви. Пройшовши арку, ми опинимося в церкві інтер'єр якої дуже своєрідний завдяки оригінальній системі перекрить - підпружних арок, розташованих уступами, так що вгорі утворюється невеликий отвір для підбанника. Такі конструкції відомі в українській архітектурі вже в XV ст. - у церкві в с Лаврові та в каплиці Трьох святителів у Львові - 1578 р., а в російській архітектурі - у псковських храмах XVI ст.

Цим архітектурно-конструктивним прийомом створюється відчуття особливого напруження і краса поєднання ліній підпружних арок різного радіуса. В напрямі, паралельному стінам апсиди, підпружні арки здіймаються урочисто і могутньо, відтинаючи бічні частини нефа і підготовляючи перехід до підбанника. На них спираються перпендикулярні менші арки що в свою чергу теж зменшують підбанний простір до квадратного і нарешті, паруси утворюють вже правильний восьмикутник для підбанника Завдяки такій конструкції склепінь у нижній частині храму завжди буває напівтемрява, тоді як яскраво освітлена баня ніби ширяє у височині.

За собором розташований двоповерховий кам'яний корпус бурси, збудований в 1657-1667 pp. і реставрований у 1959-1961 pp. Довжелезний корпус має чотири великих класних приміщення і кілька менших. Спочатку галерея була відкрита. Подібні будівлі з арками були дуже поширені в українській архітектурі.

Від монастиря найкраще пройти берегом Десни. З-під монастирських мурів відкриваються неозорі краєвиди на "зачаровану Десну", що вільно стелеться то світло-блакитною, то темно-муаровою стрічкою серед сіро-зелених лук, облямованих на обрії темно-синіми дібровами. В другий бік відкривається вид на місто, яке піднімається уступами по високих пагорбах з білим силуетом Успенського собору на вершині.

Успенський собор почали будувати в кінці XVII ст., але в зв'язку з будівництвом Петербурга цар Петро І видав указ, яким забороняв кам'яне будівництво по всій країні. Роботи відновились лише в 1721 p., після зняття заборони. Планом і архітектурою цей собор повторює тип храму, відомий нам по Кахетинській церкві в Чернігові. Особливо виділяється висотою і масами центральна баня, тому масив Успенського храму монументальніший рух мас енергійніший, а пірамідальність окреслена виразніше. Єдність матеріалу і конструкції з такою ж послідовністю виступає і в інтер'єри: на віть нерівності рядів цегляного мурування нагадують дерев'яні рублені стіни.

Успенська церква в Новгороді-Сіверському. Поч. XVIII ст. "Покрова". Деталь ікони з Успенської церкви в Новгороді-Сіверському. 1720-і рр.

Головною окрасою інтер'єра був іконостас, від якого збереглося кілька визначних ікон; серед них Спас і Богородиця, виконані в широкій монументальній манері, з яскравим декоративним колоритом, належать до найкращих зразків українського живопису XVII ст.

Поширення гуманістичних ідей привело до того, що в мистецтві дедалі більше з'являється ікон, в яких одночасно виступають божественні й реальні персонажі. Такою іконою на Україні є "Покрова". Вона приваблювала тим, що богоматір малювали серед натовпу, який шукав у неї захисту. В Новгороді-Сіверському було кілька ікон такого типу. Одна з них знаходиться зараз в Успенському соборі. На ній намальовані ктитори і благодійники храму - цар з царицею, гетьман Полуботок з дружиною, полковники і сотники з дружинами та інші "вельможні граждани". Зміст ікони найкраще передає вірш-молитва, звернута до богородиці:

  А бись люд свій покрила
роспростерши шати...
...Князій укріпи,
воїнам предивним
Гетьманом паном
даруй теж звитяжство
перемоги вскорі.

Інколи в храмах вміщували звичайні портрети, наприклад, новгород-сіверського сотника, а пізніше стародубського полковника Лук'яна Журавки та його дружини. Художник підкреслює їх високе суспільне становище і досягає великої схожості,- правда, ще не проникаючи у внутрішній духовний світ зображуваних осіб.

Після огляду Успенського собору, обійшовши пагорб, спустимось до Десни (яка робить тут поворот), щоб оглянути рідкісний зразок дерев'яного будівництва - Миколаївську церкву, збудовану в 1760 р. на місці зруйнованого домонгольського храму, спорудженого в 1086 р. За переказами на цьому пагорбі колись стояв ідол старослов'янського бога, можливо, покровителя стихій, бо після прийняття християнства тут збудували храм в ім'я Миколая, патрона мореплавців, торговців та будівельників. Коли підніматись на пагорб до церкви, вона здається розпластаною своїми бічними приміщеннями, серед яких здіймається струнка баня примхливих барочних форм з трьома заломами.

Зайшовши в храм, ми опинимося в приміщенні, що скоріше нагадує хату, з плоскою стелею, з різьбленими сволоками. Тут мало світла, все мерехтить в пітьмі, а через фігурні арки-вирізи видно яскраво освітлену середню баню. У зв'язку з тим, що високий іконостас примикав до східної стіни, середня баня має унікальне архітектурно-конструктивне вирішення, яке полягає в тому, що перехід від четверика до восьмерика знаходиться не на одному рівні. Паруси східної іконостасної стіни розташовані вдвоє вище від західних. Баня від цього має несиметричний вигляд. Іконостас ніби створює "тягу" і тим самим деформує простір. Так само інтер'єрові центральної бані підпорядковані й фігурні арки-вирізи. Вони не однакові. Так, арка-виріз із західного приміщення, розташована проти іконостаса, має цілком симетричний вигляд, тоді як північна і південна, розміщені під прямим кутом до іконостаса, ніби деформовані тяжінням іконостаса, бо їх вирізи несиметричні. Вони пружно піднімаються від низько розташованих західних парусів до високих східних. Низькі арки-вирізи підсилюють контрастом стрімкий літ граней бані, а їх вигини в заломах роблять енергійним рух, що подолав мертву інертну матеріальну масу.

Недалеко звідси стояла церква Покрови, збудована в 1766 р. "громадою міщан на Сухомлинці", яка для нової церкви замовила храмову ікону "Покрови". Маляр, виконуючи їх волю, намалював Десну і новгород-сіверські пагорби, а на них "весь народ малоросійський" - добропорядних міщан і міщанок, чорне і біле духовенство, вусату козацьку старшину і голоту, панство і поспільство, навіть іновірців і ворогів, негідних заступництва - їх проганяють ангели.

Від Миколаївської церкви Покровська відрізнялась не тільки тридільним планом, але і ладом пропорцій, надзвичайною стрункістю мас, невтримним рухом вгору. Щоб досягти більшої урочистості, майстер піднімає храм на мурований підкліт, який служить не тільки практичним цілям, будучи надійним сховищем цінностей і майна міщан, але й мистецьким засобам. Перехід від мурованого підкліту утворює відкрита аркада опасання. Бабинець відкривається в бік центральної бані високим двохярусним фігурним вирізом-аркою; через неї видно іконостас, що іскриться і сяє живописом, різьбою і позолотою, поєднання яких милує око. Але найбільше враження справляє внутрішній простір, що здіймається з небаченою сміливістю, бо зеніт багатоярусної бані завдяки заломам, здається, зникає в безмежній висоті; грані зрубу немов вібрують від невтримного руху.

Прощаючись з Новгородом-Сіверським, пройдемо берегом Десни, піднімемось вгору і оглянемось на місто, що вільно розкинулось на високому березі. На першому плані видно високу гору в густих садах - там була колись Покровська церква; трохи ліворуч, за джерелом - другий пагорб, з Миколаївською церквою. Над нею підноситься найвища гора з Успенським храмом, а в далечині мріє бузковий пагорб із спорудами Спаського монастиря.

Миколаївська церква в Новгороді-Сіверському. 1760 р. Баня Покровської церкви в Новгороді-Сіверському. 1766 р.

З Новгорода-Сіверського через Пирогівку, Гамаліївку, Вороніж і Глухів поїдемо в легендарний Путивль, стародавню житницю Новгород-Сіверського князівства, оспіваний в "Слові". Це стародавня дорога, якою завжди їздили в Путивль.

На протилежному низькому піщаному березі, на одинокому горбику стоїть невелика одноверха церква. Далі шлях веде полями; незабаром покажеться село Гамаліївка, де в 1702 р. генеральний осавул Антон Гамалія заснував скит і збудував невелику кам'яну церкву Харлампія. Пізніше село стало власністю гетьмана Скоропадського, який у 1713 р. заснував тут свій родинний монастир. Велика кам'яна церква була закінчена тільки в 1735 році. Храм, подібно до Троїцького собору, поділений трьома парами стовпів на три нефи, але центральний неф і трансепт виявлені не в плані, а тільки в масах. Крім того, п'ять бань поставлені на рукавах нефа і трансепта, а не на наріжних камерах. Отже, і в просторовій організації, і в зовнішньому вигляді ніби поєднані два типи - тринефний з хрещатим, п'ятибанним. Цього досягнуто тим, що бічні приміщення, між об'ємами нефа і трансепта, на половину нижчі. Тому церква відзначається енергійно розчленованими масами та контрастами об'ємів.

В інтер'єрі композиція простору вирішена бездоганно. За монументальністю він, можливо, не має собі рівних. При вході в храм впадає в очі насамперед могутній розмах простору, відгородженого широкими арками бічних нефів і відкритого в глибину, в напрямі центрального підбанного середохрестя, яке відкрите у висоту. Саме в цьому протиставленні двох принципів організації внутрішнього простору - глибинного і висотного - криється сила емоційного впливу інтер'єра гамаліївського храму, його неповторна оригінальність. Іконостас, що був колись в храмі, цілком підпорядкований інтер'єрові. На червоному тлі виділялась рельєфна різьба. В його композиції так само боролись дві тенденції - горизонтальна ритміка ярусів і вертикальний рух колон та рам, особливо сильно виявлений в центральній частині.

При виїзді з Гамаліївки треба повернути праворуч і зробити невеликий гак, щоб побувати в селі Вороніж, яке колись належало сотникові Богдана Хмельницького - Чернишу. Тут в 1776 p., можливо, за проектом Григоровича-Барського, збудовано Михайлівську церкву. Вона нагадує Покровську церкву на Подолі в Києві, має два яруси - теплу церкву внизу і холодну наверху, але завершена не трьома банями, а однією. Соковиті архітектурні деталі - капітелі, колони, наличники і карнизи - нарисовані рукою досвідченого майстра. Ліпні сюжетні оздоби та соковиті орнаменти разом з архітектурою створюють урочистий і по-народному життєрадісній образ споруди.

Повернемося з Воронежа на стару дорогу і продовжимо наш шлях до Глухова, де зробимо невелику зупинку для огляду двох пам'яток. Глухій вперше згадується в літописі 1152 p., коли, борючись проти київських князів, Юрій Долгорукий привіз з собою "всю Половецьку землю" в Мценськ, а звідти "на Глухів, ту і сташа". В XIII і XIV ст. Глухів був окремим князівством - васалом Новгорода-Сіверського, поділяючи його долю. В 1648 р. він стає головним містом Глухівської козацької сотні, Ніжинського полку. В 1709 p., після зради Мазепи, в Глухів, ближче до кордонні Росії, була перенесена гетьманська столиця. З метою посилення централізаторської політики і контролю за діяльністю гетьманського уряду в 1722 р. була створена Малоросійська колегія, що обмежувала і без того куцу автономію.

Михайлівська цepква у Воронежі. 1776 р. Миколаївська церква в Глухові. Кінець XVII ст.

Зберігся опис Глухова, зроблений московським паломником Лук'яновим, який відвідав це місто в 1701 році. Він писав: "Город Глухов земляной, обруб дубовий, вельми крепок, а в нем жителей вельми богатых много панов; и строение в нем преузорочне, светлицы хороший; палаты в нем полковника Стародубского Миклашевского - зело хороши; рядов (крамниць) много. Девичий монастырь предивен зело. Соборная церковь хороша... Другова вряд ли такова города сыскать лутше Киева строением".

Від будинків Малоросійської колегії, споруджених в 1768-1778 pp. за проектом Андрія Квасова, і монументального собору Трійці, що нагадував композицією гамаліївський, але мав більші розміри, нічого не збереглося. Перший знищила пожежа, а другий було розібрано.

Найкращим твором архітектури в Глухові є Миколаївська церква, збудована в кінці XVII ст. Подібно до дерев'яних тридільних церков, у неї три восьмигранних приміщення з'єднані по осі схід - захід і увінчані трьома банями, з двома заломами в кожній. Навіть горизонтальний поясок поребрику нагадує карнизик в тих дерев'яних церквах, в яких знято опасання. Храм відзначається величним силуетом мас, хоч його абсолютні розміри не такі вже й великі. Цього досягнуто виключно архітектурно-мистецькими засобами, бо кожна баня має вигляд кількох складових частин - восьмериків та восьмигранних зрізаних пірамід, поставлених одна на одну, і чим вище, тим кожна складова частина вужча й менша. Перехід від широкого восьмерика до меншого за допомогою склепіння у формі зімкнутого зрізаного пірамідального шатра зовні оформляється покрівлею м'яких обрисів, що зорово підготовляє логічний перехід до барочних грушовидних вінчань бані. В мальовничому силуеті трьох струнких ярусних башт-бань переважають вертикальні членування, підсилені тричетвертними колонками, які надають граціозності виразним і пропорціональним елементам бань, що сміливо здіймаються вгору. Гармонія трьох бань порушилась тим, що у 1871 р. була знята баня над бабинцем і прибудовано нові приміщення з високою дзвіницею.

В інтер'єрі ще більше відчувається хист майстра, який зумів надати йому просторого вигляду. Він залитий світлом і відзначається висотою. Головна сила впливу полягає в майстерності організації простору, в скупості й ясності мистецьких засобів, якими оперував будівничий. Стоячи в центральній бані, глядач бачить, як навколо нього стіни утворюють приміщення в формі восьмигранної призми, що через певний відрізок стає вужчою і вищою. Без заломів простір такого високого приміщення був би гнітючим, неприємним, бо мав би вигляд глибокого колодязя. Заломи і є тим мистецьким прийомом, який дає змогу зорово збільшити розміри і особливо висоту приміщення, зробити його мальовничим, позбутися сухості й похмурості.

Недалеко від Миколаївської церкви в 1765 р. в Глухові була збудована невелика Спасопреображенська церква. Вона, як і Миколаївська, мала символізувати зрослу роль ремісників-міщан у житті міста. При скромних достатках вони не могли спорудити великий храм, але хотіли, щоб він виділявся серед міської забудови. Цій меті найкраще відповідав компактний у плані й баштоподібний в об'ємі храм. Виконуючи волю замовців, майстер дуже доцільно організував простір. Оскільки всі громадяни, які будували його, мали рівне право на місце під час молитви і якнайближче до вівтаря, тому майстер навколо центрального приміщення, хрещатого в плані, але з дуже короткими раменами, додає ще невеликі апсиди з усіх боків. Їх роль допоміжна - збільшити корисну площу. А щоб надати йому величі, виділити його серед житлових будинків, майстер розвиває у висоту центральний об'єм, увінчаний ярусним верхом на широкій восьмигранній бані. Завдяки коротеньким раменам та апсидам-конхам маси храму наростають уступами. При невеликих розмірах майстер зумів пропорціональним членуванням мас, їх групуванням досягти разючої величі і сили.

Інтер'єр теж справляє велике враження завдяки тому, що зір охоплює увесь храм одразу. Низенькі апсиди-конхи підкреслюють висоту єдиної бані. Він полонить просторістю, світлістю і стрункою, урочистою красою.

За 46 кілометрів на південь від Глухова лежить Путивль. Дорога до нього пролягає серед рівних полів, що розстелилися від обрію до обрію. Огляд Путивля треба почати з "городища", або "городка", як звуть його путивляни. В XII ст. він був оточений дерев'яними стінами і ровом з боку поля. Місто, розташоване на перехресті великих доріг (що вели на північний схід у Володимиро-Суздальську землю, на схід - у половецькі степи, на південний схід - у Тмуторокань і на Кавказ), швидко зростало і в XII ст. стає столицею князівства, хоч і не такого могутнього, як Галицьке або Чернігівське. Десь тут стояла і плакала Ярославна, дружина князя Ігоря, що пішов у нещасливий похід на половців.

Під час археологічних досліджень в Путивлі на городищі було виявлено фундаменти оригінального храму, зовсім незвичайного для XII-XIII ст. В плані він був тридільним чотиристовповим і, крім того, мав ще дві апсиди - з півдня й півночі, однакові розмірами з центральною, аналогічною храмам сербської архітектури. Можливо, що храм мав тільки одну башо. Є підстави гадати, що його масив, завдяки такому планові, був розчленований, а силует - пірамідальний. Опорні стовпи не хрещаті в плані, а восьмигранні; тому, мабуть, його інтер'єр відзначався просторістю підбанного середохрестя. Вона мала складного профілю пучкові пілястри, подібні до тих, які були в П'ятницькій церкві в Чернігові. Наявність в Путивлі храму такої оригінальної архітектури свідчить, що в період феодальної роздрібненості кожне князівство прагнуло не тільки здобути політичну незалежність, але й заявити про свою самостійність в галузі мистецтва.

Молчанський монастир у Путивлі.
З городища найкраще зійти вниз і берегом Сейму пройти до Молчанського монастиря. Не треба забувати, що в 1500 р. Путивль входить до складу Московської держави і тут, в одному місті, поруч жили українці і росіяни, між якими завжди існували живі культурно-мистецькі зв'язки.

Монастир виник у XVII ст. В 1630-1636 pp. споруджено кам'яний храм замість дерев'яного. Із східного боку знаходиться прямокутна апсида, збудована, як виявилося, раніше, ніж храм; вона є, очевидно, баштою старих укріплень. З півночі до головного об'єму примикає ще одна баня. Отже, храм у плані складається з трьох прямокутних приміщень, з'єднаних під прямим кутом у формі глаголю. Треба обійти храм кругом, щоб звикнутися а асиметричною композицією трьох бань. Вони різні розмірами, висотою, не однакові пропорціями і деталями, але разом з тим утворюють непорушне ціле. Східна баня має кубічний перший ярус, стіни якого здаються немов фрагментом велетенської української плахти, орнаментованої квадратними нішами в шаховому порядку та отороченої каймою з трикутних ніш і стрічкою "городків".

Головний же об'єм храму поставлено на доволі високий підкліт, де розміщувалась трапезна, а на рівні підлоги храму - відкрита галерея. Північний об'єм теж повторює український храм - типу восьмерика на четверику. Він, мабуть, і вабить око тим, що невимушено поставлені бані утворюють мальовничу групу так вільно, просто і природно, як на деревах виростають гілки, що ніколи не бувають схожі, проте становлять непорушну єдність. Інтер'єр колись був багатший завдяки двом іконостасам, один з яких був установлений в головному приміщенні, а другий - в північному.

З собору походить унікальна скульптура XVII ст. - "Христос у темниці". Прагнення мистецтва зображувати божественні персонажі як звичайних людей знайшло своє вдале втілення в цій скульптурі. Христос зображений в момент, коли його б'ють по щоці. Глибоке страждання майже зовсім не виявлене зовнішніми рухами; на це натякає тільки піднята для захисту рука. Майстер вирізьбив не стільки святого, скільки звичайного селянина, якому рвали ніздрі й якого таврували за спробу протестувати проти феодально-кріпосницького ярма.

Навколо монастиря була кам'яна стіна з баштами на рогах та брамою-дзвіницею. Остання являє значний інтерес своєю архітектурою. Вона в нижньому ярусі має браму, а у верхньому - дзвіницю. Низ її важкий, прорізаний тільки аркою воріт, а верх легкий, бо має вісім величезних арочних отворів. Завершується дзвіниця типовим барочним верхом. В основі верхнього ярусу під арками проходить широкий пояс плоских ніш, оздоблених орнаментованою полив'яною керамікою яскравих синіх, зелених і жовтих кольорів. Під промінням сонця і на тлі білих стін вони іскряться і виграють всіма барвами веселки.

З Молчанського монастиря треба пройтися по місту повз Воскресенську церкву, що нагадує скоріше трапезні храми, до церкви Миколи Козацького, збудованої в 1735-1737 pp. на кошти українських міщан.

В XVII ст. в українській архітектурі, як ми вже згадували, з'являються прийоми і форми російської, але застосовувалися вони не шаблонно. В Миколі Козацькому високий підкліт використано для влаштування теплої церкви. В плані храм тридільний одноверхий, з гранчастою апсидою і квадратним бабинцем. Дзвіниці спочатку не було, вона прибудована пізніше. Нижня церква справляє інтимне враження завдяки тому, що вона низенька, перекрита хрещатими та зімкнутими склепіннями (в апсиді). Натомість верхня церква відзначається показним внутрішнім простором, сміливо і легко відкритим у висоту. Піднявшись по східцях, ми потрапляємо в низенький бабинець, перекритий півциркульним склепінням, далі через велику арку видно освітлений простір. Ще крок - і перед очима відкривається імпозантна баня з трьома заломами, що легко і струнко здіймаються вгору. Перехід від четверика до восьмигранного підбанника здійснено за допомогою двохуступчатих арочок, на взірець конструкції, застосовуваної в грузинських та вірменських храмах.

Щоб гармонійно поєднати функціональні й архітектурно-художні завдання, майстер обрав тип храму на підкліті. Це дало йому змогу влаштувати теплу зимову церкву, а також підняти його немов на високий стилобат і тим самим підсилити монументальність і святковість. Цьому ж завданню підпорядковані архітектура і декор. В споруді - все гра і контраст, все пронизане рухом. Освітлені виступаючі частини протиставляються затемненим, вертикальні лінії пілястр, півколонок і наличників - горизонтальним карнизам; нерухомості основного масиву споруди - рух його розчленованих частин і особливо бані; моноліту стін протиставляються отвори вікон і пояс ніш; білим тягам карнизів, наличників, півколонок і пілястр - стіни, пофарбовані в інтенсивний жовтогарячий колір. Такими небагатослівними мистецькими засобами майстер створює виразний силует будівлі.

"Христос в темниці" з Молчанського монастиря в Путивлі. XVII ст. Іконостас Спаського собору в Путивлі. XVII ст.

Від Миколаївського храму пройдемо до Спасопреображенського собору. Якщо в спорудах Молчанського монастиря ми спостерігали симбіоз російських і українських форм, а в Миколаївськім - лише українські, то Спаський собор являє собою куточок Путивля, "де руський дух, де Руссю пахне". Це типовий безстовповий "кубічний" храм з п'ятьма декоративними банями, оточений критою папертю, яка з півночі закінчується капличкою. Якщо зійти на паперть, то крізь невисокі арки відкривається високий п'яти-ярусний іконостас. Горизонтальні карнизи та колонки іконостаса утворюють одноманітну сітку, що є типовим для російських іконостасів; однак його різьба і архітектурні деталі характерні для українських іконостасів. Перед собором знаходяться надбрамна церква, що повторює тип дерев'яного лемківського храму з дзвіницею над бабинцем. Те саме бачимо і в дерев'яному будівництві Путивля. Дерев'яна Воскресенська церква, яка тепер не існує, теж мала риси лемківських храмів, з тією тільки різницею, що її маси були стрункіші. Це свідчить, що дробленню українського мистецтва на регіональні школи з самого початку стала на заваді єдність мистецьких і естетичних смаків народу.

З Путивля наш шлях лежить через Конотоп на Прилуки й Густипь. У XI-XIII ст. це були східні окраїни держави, далі, за Ворсклою, починалися половецькі степи. Вперше Прилуки згадуються в XII ст., а потім після довгої перерви - в першій половині XVII ст. З 1648 р. вони стають полковим містом. У 1710-1720 pp. споруджується головний храм полку - Спасопреображенський собор, що в плані був хрещатим дев'ятидільним з п'ятьма банями. Від Катерининської церкви в Чернігові або від Успенської в Новгороді-Сіверському його відрізняють нерухомість масиву, важчі пропорції, менша розчленованість мас, менше виявлений рух вгору.

Преображенський собор в Прилуках. 1710-1720 pp. Портрет дружини Прилуцького полковника Дарагана. Середина XVIII ст.

Козацька старшина прагне прославити себе; тому художникам замовляють портрети, які вивішують не тільки вдома, а і в громадських місцях. З Прилуками зв'язаний один з найкращих творів цього жанру - портрет дружини прилуцького полковника Дарагана (середина XVIII ст.). Художник зосереджує увагу на обличчі - воно світиться на темному тлі. Впевнено й енергійно обрисовані великі очі, чорні розлетисті брови, тонкий ніс і маленькі уста.

Поряд з тим тут розкрито характер цієї винятково енергійної української Нефертіті - жінки незвичайної вроди і сили волі. Очевидно, пензлю цього майстра належить також портрет значкового товариша В. Гамалії.

З Прилук понад долиною Удаю, серед кучугур піску, іде дорога в Густинь, у відомий монастир, заснований в першій половині XVII ст.; в ньому написано відомий Густинський літопис. Назву "Густинь" він дістав від густих дубових лісів. Первісні споруди монастиря були з дерева. В 1670-1690 pp. замість дерев'яних оборонних стін були збудовані кам'яні. Насамперед спорудили північну і західну дільниці оборонних мурів з надбрамними церквами Катерини та Миколая. Потім, у 1672-1676 pp., - Троїцький головний храм, а згодом східну та південну дільниці мурів з надбрамною церквою Петра і Павла і, нарешті, трапезну.

Троїцький собор Густинського монастиря. 1672-1676 pp. Інтер'єр Троїцького собору Густинського монастиря. 1672-1671 рр.

У своїй повісті "Музыкант" Т. Шевченко радив читачам відвідати "полуразрушенный монастырь Густыню". "Могу вас уверить,- писав він,- что раскаиваться не будете. Это настоящее Сенклерское аббатство. Тут все есть: и канал глубокий и широкий, когда-то наполнявшийся водою из тихого Удая, и вал, и на валу высокая каменная зубчатая стена со внутренними ходами й бойницами, и бесконечные склепы или подземелья, и надгробные плиты, вросшие в землю, между огромными суховерхими дубами, быть может, самим ктитором насажденными". Цим ктитором був гетьман Самойлович.

Огляд густинського ансамблю слід почати з оборонних укріплень з брамами і церквами. Головна брама з північного боку являє собою складний комплекс споруд, з проїздом у першому ярусі й церквою на другому. Її оточувала галерея, хід на яку влаштований у невеличкій гранчастій башті. Друга брама розташована з заходу. Квадратний нижній ярус поділений па три частини з проїздом у середній; у бічних - по три приміщення із сходами в церкву на другому ярусі. Це був невеликий чотиристовповий однобанний храм, який нагадував Троїцьку надбрамну церкву Києво-Печерської лаври. На другому ярусі східної брами є хрещата п'ятиверха церква лаконічних форм, з важкуватим силуетом. Пропорціями вона близька до Прилуцького собору, але набагато менша.

Найбільшу увагу привертає блискучий утвір української архітектури XVII ст. - Троїцька церква. Центричність і пірамідальність композиції мас витримані з великою послідовністю. Вона дев'ятидільна, хрещата, а п'ятьма банями. Головні рамена хреста гранчасті, а східне і західне трохи довші, причому західне рамено в свою чергу довше від східного. Без цього в масах була б деяка сухість і одноманітність. Пірамідальність і злитність силуету підкреслюються не тільки тим, що приміщення в міжрукав'ях далеко нижчі від бань, але й тим, що в них другий ярус на рівні хорів не квадратний у плані, а гранчастий.

В Густинському соборі так само головним мотивом є контраст, зіставлення численних горизонтальних і вертикальних членувань. Вони утворюють живу гру площин, архітектурних мас і деталей, але іншими засобами, ніж це ми бачили в Миколаївській церкві в Путивлі. Горизонтальний ритм створюють вікна й ніші, розташовані в два яруси і об'єднані на лобових гранях чотирма колонками, немов рамою. Боротьба вертикалей і горизонталей вирішується в гармонійному злитті, при деякій перевазі масивів бань, завершених стрункими двохярусними барочними верхами.

Інтер'єр за простотою задуму і майстерним архітектурно-конструктивним вирішенням належить до шедеврів. Такі споруди виникають тільки тоді, коли художник оволодіває вершинами професійної майстерності, а мистецька думка суспільства досягає зеніту.

Зайдемо всередину і станьмо в центрі храму. З безлічі вікон падають снопи яскравого світла. Погляд спокійно стежить за повільним рухом мас вгору. Вертикальні грані споруди м'яко переходять за допомогою кривих ліній арок і парусів у бані з сферичним завершенням. Якщо в зімкнутих склепіннях, в перетинах площин і ліній у заломах відчувалися драматичне напруження, динаміка, то тут все пройняте нешвидким величавим рухом. Спокійно і гордо підносяться і панують над простором широкі, з напівсферичним завершенням п'ять бань.

А тепер поглянемо на західну частину, на бабинець, звідки ми зайшли. Велику естетичну насолоду відчуваєш, розглядаючи інтер'єр бабинця, в трьох гранях якого врізані величезні широкі відкриті арки, розташовані в три яруси. Ярус за ярусом піднімаються вони одна над одною, немов акорди в симфонії. Цього ефекту майстер добивається виключно мистецькими засобами - ритмічним повторенням окремих елементів, добре знайденим масштабом розмірів бані як у цілому, так і в окремих деталях. Важко повірити, що цього емоційного впливу на глядача будівничий досягає в інтер'єрі споруди, ширина якої в плані дорівнює лише 6,5 метра. Отже, бані близькі до їх середніх розмірів в українських дерев'яних церквах.

На жаль, ні розписи, ні іконостас храму не збереглися. Розписи вкривали всі стіни, аж до зеніту бань, а величезний іконостас займав усю ширину храму з бічними раменами. Він був гідний подиву як неперевершений твір декоративного мистецтва.

З Густиня нам треба повернутися в Прилуки, а звідти в Ніжин. В минулому - це стародавнє українське поселення, що в 1648 р. стає полковим містом ніжинського козацького полку. Воно являло собою один з осередків ремесел торгівлі, а потім і культури та мистецтва. Вироби тутешніх майстрів - теслярів, сницарів, ювелірів - були широко відомі.

У 1668 р. в Ніжині був збудований перший в українській архітектурі хрещатий п'ятибанний храм нового типу, що склався під впливом прийомів і форм українського дерев'яного будівництва. Він поклав початок розвиткові нового виду планово-просторової організації хрещатих храмів. Його архітектура, як у всякого первістка, сувора і величава, масиви бань не розчленовані ні по вертикалі, ні по горизонталі. Велетенські гранчасті стовпи здіймаються вгору, і ніщо не порушує їх гармонії й рівноваги. А скромні портали, плями віконних отворів та фігурні ніші на стінах храму тільки підсилюють враження сили й монументальності.

У Миколаївському соборі був один з найкращих іконостасів Лівобережної України. Він займав ширину всього храму з бічними раменами і (подібно до того, як у гамаліївському та єлецькому храмах) мав акцент по осі не тільки сильно виявленим вертикальним членуванням з царськими вратами в першому ярусі та "Молінням" на третьому, але й тим, що горизонтальні членування іконостаса в бічних раменах, дійшовши середньої частини храму, круто ламались і піднімались вгору. Різьба, надзвичайно густа й соковита, нагадує орнаменти іконостасів у Сорочинцях (1732) та Гамаліївці (1735). Можливо, що ці іконостаси разом з густинським вийшли з однієї ніжинської майстерні.

Михайлівська церква в Полонках. 1777 р. Іконостас Миколаївської церкви в Ніжині. 30-і pp. XVIII ст.

Після Ніжина нам лишається відвідати місто Козелець, де перебувала полкова канцелярія київського полку. Недалеко від Козельця є село Данівка з Георгіївським собором та село Лемеші, де жив козак Розум, від якою пішла династія українських гетьманів і російських графів Розумовських.

У повісті "Княгиня" Т. Шевченко пише, що кожний, хто проїздить через Козелець, якщо не спить, доки міняють коней, або не закускює "у пана Тихоновича", то неодмінно полюбується "величественным храмом грациозной архитектуры Растреллиевской, воздвигнутой Натальею Poзyмихою, родоначальницей дома графов Розумовских. В шести верстах от г. Козельца, в селе Лемешах, в бедной хатке, на сволоке, или балке, читаем "Сей дом соорудила раба божия Наталия Розумиха, 1710 року божий". А в Козельце в величественном храме читаем на мраморной доске: "Сей храм соорудила графиня Наталия Розумовская в 1742 году". Странные два памятника одной и той же строительницы!"

Собор Різдва Богородиці в Козельці. 1752-1763 рр.
В Козельці збереглися будинок полкової канцелярії 1765 p., Миколаївська церква 1745 р. та собор Різдва Богородиці 1752-1763 pp. з дзвіницею 1766-1770 pp., а в околицях у селі Данівці згадуваний Георгіївський собор. Останній засновано в козацькому монастирі в 1741 p., а закінчено його оздоблення і освячено тільки в 1770 р. Данївський собор повторює стародавній тип тринефного чотиристовпового плану з трьома банями, поставленими над апсидою, центральним нефом і бабинцем, - тобто так, як в українських тридільних церквах. Він становить разом із собором Фролівського монастиря в Києві та собором св. Духа в Ромнах одну групу. Зовні важкий кубічний масив оформлений тільки пілястрами, що відповідають опорним стовпам. Зі сходу будівля має вигляд сильно розчленованої, бо центральна апсида, яка несе баню, дорівнює висоті основного об'єму, тоді як бічні - вдвоє нижчі.

Якщо в нижньому масиві відчуваються сила і нерухомість, то в завершенні - легкість і багатство. Бані оздоблені в стилі київського декору соковитим ліпленим орнаментом дуже крупних форм. На фасадах є тільки ніші 8 живописом, а над західним порталом - рельєфна геральдична композиція з написом в картуші та козацькою арматурою - гарматами, списами, прапорами, над якими зображені генії перемоги. В інтер'єрі впадає в око хрещатий простір центрального нефа і трансепта, відгороджений двохярусними арками бічних нефів.

У Козельці значний інтерес являє полкова канцелярія. Вона має Т-подібний план. На першому поверсі виступу містилися сходи, а на другому - відкритий ганок-галерея з присадкуватими мальовничими колонками. Архітектура канцелярії виявляє руку І. Григоровича-Барського. Зовні її стіни скромно оздоблені в першому ярусі рустованими пілястрами, а в другому - плоскими; над вікнами є невеликі орнаментальні композиції. Її вигляд стриманий, як і належить урядовій будівлі.

З архітектурно-мистецького погляду найцікавішою є церква Різдва Богородиці, збудована А. Квасовим та І. Григоровичем-Барським. Величезний собор відзначається оригінальним планом: він складається ніби з хрещатої церкви і вписаного в неї квадрата, але так, що рамена трохи виступають за межі квадрата, в якому широко розставлені чотири опорних стовпи, що несуть систему склепінь і п'ять бань, поставлених, як у давніх храмах,- у міжрукав'ях. Нижній ярус церкви, де розміщені усипальниці Розумовських, піднятий. З трьох боків у церкву ведуть оригінальні напівкруглі ґанки з відкритою колонадою, завершені шатровими верхами. Завдяки цим особливостям масив храму енергійно розчленований. У ньому вражають багатство і контраст вертикальних і горизонтальних членувань, що буквально не лишають вільної площини. Споруда сприймається як велетенський утвір витонченого ювелірного мистецтва завдяки архітектурним деталям - пілястрам, карнизам, наличникам, рустам, капітелям та ліпленим орнаментальним оздобам. Звідки не в'їздити в Козелець, звідусіль на десятки кілометрів видно її пірамідальне громаддя.

Піднімемось по сходах на півкруглий ґанок, розташований так, що коли вийти на площадку, то опиняєшся обличчям до входу, де відразу ж видно небуденний інтер'єр з височенним іконостасом. Архітектори свідомо зробили східці так, щоб вразити глядача несподіванкою при вході всередину собору. Могутні пілони здіймають у височінь широченну баню, осяяну світлом з величезних вікон. Бічних бань не видно - вони затиснуті широкими пілонами. В інтер'єрі панують центральна баня і величезний іконостас, що вражає не тільки розмірами, але й багатством архітектурних деталей, різьби та живопису. Інтер'єр, крім іконостаса, стримано оздоблений ліпленими орнаментами, що завдяки побіленню здаються ажурними і легкими.

Якщо вже ми були в Козельці, то неодмінно треба відвідати Лемеші, де на краю села, недалеко від дороги на Чернігів, піднімається одиноким силуетом дивний стовп-башта: це славнозвісна церква Трьох святих, збудована І. Григоровичем-Барським у 1755 році. Своїм типом вона нагадує церкву Миколи Набережного в Києві або Спаську в Глухові, про яку ми говорили, відрізняючись від них стрункістю пропорцій і якоюсь особливою граціозністю.

Хрещатий план храму має такі особливості, що їх Григорович-Барський винайшов і застосував в усіх своїх хрещатих будівлях подібного типу. Вони полягають у тому, що центральне приміщення має дуже короткі рамена, які дорівнюють лише 130 см. До рамен з чотирьох боків примикають трохи вужчі напівкруглі апсиди. Уже одна така побудова плану визначала своєрідну об'ємно-просторову структуру храму, зумовлювала його оригінальну архітектуру. І справді, коли обійти храм навкруги, то кидається у вічі його сувора симетрія, однакове вирішення фасадів. При центричному плані інакше зробити було не тільки неможливо, але і художньо недоцільно. Закон симетрії, який суворо застосовувався в творчості як професіональних, так і народних українських майстрів, Григорович-Барський не тільки добре знав, але й завжди його творчо перетлумачував, наслідуючи своїх попередників. Він добре знав також вагу законів ритму і контрасту. Ось чому абсидиконхи він робить невеликими, співрозмірними основному, слабо розчленованому масивові головного приміщення. Вони підкреслюють масив центрального об'єму, ілюзійно підсилюють його фізичні розміри і враження монументальності. Нарешті, досить обширна баня не тільки закономірно увінчує будівлю, але також своїми пропорціями, добре знайденими відношеннями в свою чергу підсилює основний мотив - рух вертикальних ліній, який, почавшись у лініях абсид, підхоплюється лініями слабо розчленованого центрального об'єму і закінчується в спокійному і величавому абрисові бані. Пілястри, наличники вікон, грані рамен центрального об'єму служать головній меті - створенню яскравого, величного силуету стовпоподібного храму.

Інтер'єр споруди, як тільки переступити поріг, вражає своєю особливістю, яка полягає в тому, що висотно розкритий простір око охоплює відразу, зір вільно лине до зеніту освітленої бані. Невеликі й неглибокі абсиди-конхи контрастують своїми фізичними розмірами з головним приміщенням, яке завдяки цьому видається значно вищим, урочистішим і навіть світлішим, бо конхи трохи слабше освітлені за центральну дільницю.

Важко сказати, яке враження справляв інтер'єр, коли був первісний іконостас, але тепер, коли його немає, він, безперечно, виглядає значно біднішим, суворішим і аскетичнішим; і в той же час яскравіше, наочніше можна відчути ту нездоланну силу впливу самого лише простору, організованого з такою майстерністю і такими гранично скупими засобами.

У художньому відношенні інтер'єр храму в Лемешах саме тим і цікавий, що високі мистецькі якості споруди досягнуті таким нескладним арсеналом мистецьких прийомів. Власне, сила емоційного впливу в інтер'єрі досягнута в основному за рахунок дуже вдало знайдених пропорцій окремих частин - конх, вікон, дверей, центрального об'єму і бані - та їх гармонійного злиття в єдиному задумі, головному мотивові - висотно розкритому просторі, спрямованому на створення будівлі урочистої і величавої. На цьому і можна закінчити подорож по півночі України.

На початок сторінки
Зміст    Північне Лівобережжя - частина 1  Волинь - частина 1