Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикації
Григорий Логвин
По Україні. Стародавні мистецькі пам'ятки
 

ПІВНІЧНЕ ЛІВОБЕРЕЖЖЯ.
Частина 1

Капітель Борисоглібського собору в Чернігові. 1123 р.
Північне лівобережжя, або чернігово-сіверські землі України, до утворення Київської держави були заселені східнослов'янським племенем сіверян, які "седоша по Десні і по Семі". Пізніше тут виникло Чернігівське князівство, з якого в XII ст. виділились Новгород-Сіверське, Путивльське, Брянське, Глухівське та інші князівства. В XVII-XVIII ст. у цих місцях було утворено Стародубський, Чернігівський і Ніжинський козацькі полки. Тепер більшу частину цієї території займає Чернігівська область, решту - Сумська.

Дві великі ріки - Десна і Сейм з численними притоками, густі ліси і досить значні простори незалісненої землі забезпечували сприятливі умови для заселення цього краю ще в далеку давнину. Постійне життя серед дрімучих лісів, по берегах повноводих рік наклало відбиток на поетичну уяву і творчість населення. В декоративному мистецтві сіверян уже в IX - X ст. найбільш поширеними мотивами стають казкові билинні сюжети й тератологічні мотиви. В 907 р. Чернігів вперше згадується в договорі з греками (на другому місці після Києва). На довгі віки він стає центром величезної території - Сіверщини, культура і мистецтво якої мали специфічні риси (а мова - свої діалектні особливості).

Пейзаж північного лівобережжя дуже своєрідний. Лісостеп тут переходить в густі ліси на півночі. Не тільки великі ріки - Десна і Сейм, але й дрібніші - Снов, Есмань, Убедь або Клевень мають досить високий правий берег. Проте в цілому рельєф спокійний, з широкими, але не глибокими долинами, з горбами, що мають ледве помітні м'які обриси. Більшість стародавніх поселень розташовувались на найбільш виграшній висоті правого берега. Там стоять видні здалека пам'ятки архітектури, що стали невід'ємною частиною ландшафту північної України.

Ознайомлення з архітектурою і мистецтвом Чернігово-Сіверської землі краще почати з подорожі по Чернігову.

Окуття рогу з Чорної могили в Чернігові. X ст.
Чернігів виник, звичайно, не в 907 p., коли він вперше згадується в літопису, а значно раніше і, подібно до Києва, на його місці перед тим існувало кілька окремих поселень. Згодом вони об'єднались, перетворившись у великий центр племені сіверян. Пам'яткою цієї епохи є величезна Чорна Могила, насипана над прахом верховного вождя і жерця племені. Вона розташована в садибі школи проти Єлецького монастиря. Навіть тепер, ставши на 5-7 метрів нижчою, вона вражає своїми розмірами, які дорівнюють будинкові сучасної чотириповерхової школи. Археологічними розкопками виявлено, що це захоронения належить до середини X століття. Тут знайдено дві ритуальні посудини - роги тура з срібними оковками, на яких зображені казкові сюжети про "заговорені стріли"; аналогію їм знаходимо в Чернігівській билині про Івана Годиновича, хороброго київського воїна, що приїхав за донькою чернігівського купця Настею, засватаною за Кощія Безсмертного. Іван силоміць забирає Настю. В дорозі Кощій перемагає Івана і прив'язує його до дуба, та прилітає чорний ворон і людським голосом провіщає, що не володіти Кощієві Настею. Кощій хоче вбити ворона, але стріли повертаються назад і забивають на смерть його самого. Як і в билині, так і в рельєфах втілено елементи світогляду давніх сіверян.

Менше ста років минуло від часу, коли насипано Чорну Могилу, до спорудження Спаського собору. Але за цей період на переломі X-XI ст. наші предки зробили величезний стрибок від варварства до високої цивілізації.

Черніговом після смерті князя Володимира правив його син, Мстислав Тмутараканський, про якого в літопису збереглось оповідання, що в єдиноборстві він переміг косожського велетня Редедю. Між Мстиславом і Ярославом спочатку точилася боротьба за гегемонію на Русі, але в 1026 р. брати помирилися, "розділиша собі землю Руську по Дніпро: і сяде Ярослав в Києві, а Мстислав в Чернігові". Ставши володарем величезного князівства, межі якого сягали Оки, Дону й Азовського моря, Мстислав заходився опоряджувати свою столицю, укріпив її могутніми валами і ровами, вдвоє збільшив площу дитинця, а біля 1036 р. заснував головний храм міста і князівства - Спаський собор. Але в 1036 р. Мстислав "піде на лови, розболівся і умре і положиша його в церкві Святого Спаса, його же бо сам заложи; бе бо в'здано еї при нім височиною, яко на коні стояше досящи". Закінчено його, мабуть, невдовзі по смерті Мстислава.

Спаський собор в Чернігові. Бл. 1036 р. Баня Спаського собору в Чернігові.

Спочатку собор мав, як і тепер, п'ять бань, а з півночі - круглу башту зі сходами на хори і з півдня - маленьку церковку-хрещальню. Найбільше впадає в око пірамідальність силуету, бо маси східчасто підіймаються від периферії до центра. Склепіння центрального нефа і трансепта значно вищі під бічних приміщень. Враження монументальності і спокійної урочистості підсилювалось в давнину невеликими каплицями з півдня і півночі. Спокійна величавість масиву храму прекрасно гармоніює з майстерним декором, нішами, півколонками, арочним вінчанням підбанників та мандровим фризом, що членує масив храму по горизонталі. Мотив ритмічного повторення певних елементів або деталей відіграє велику роль у побудові архітектурного образу храму. Ритм маленьких арочок-ніш підхоплює спокійно розмірений ритм кроків арок-закомар, який потім згасає в граціозному ритмі арочного вінчання бань. Своєрідність архітектури храму полягає в суперечливості між центричністю, виявленою піднятими склепіннями центрального нефа та трансепта, пірамідальним розташуванням бань і базилікальністю внутрішнього простору, розкритого в глибину, в напрямі центральної апсиди.

"Св. Текля". Фреска Спаськоо собору в Чернігові.
З бабинця через нешироку арку видно центральну освітлену частину храму. Чотири пари хрещатих у плані стовпів поділяють його на три нефи. Але простір центрального нефа в бік трансепта нерозкритий, а відмежований трьома двохярусними арками. Тому в храмі домінує глибинне розкриття інтер'єра, поєднане з висотним, оскільки центральна баня панує над бічними. При русі глядача в храмі перед його очима увесь час міняються плани, світлі й затінені частини. Цим створюється враження мальовничості, що в давнину доповнювалась колористичним багатством стародавніх фресок і, мабуть, мозаїками центральної апсиди.

Зберігся фрагмент фрески з св. Теклею, написаної у фронтальній позі, з обличчям класично правильних пропорцій, з чудовим античним колористичним моделюванням, що дуже гарно виявляє дивний овал обличчя, округле підборіддя, соковиті уста й великі очі.

Вигляд інтер'єра особливо змінився в XVIII ст., коли після пожежі загинули фрески і в 1794-1798 pp. було виготовлено новий іконостас; різьбу і столярні роботи для нього виконали ніжинські майстри Сава Волощенко і Степан Білопольський, а живопис - борзенський піп Тимофій Мизко. Змінився і зовнішній вигляд храму. Над північною баштою був надбудований ще один поверх, а замість каплиці поставлена симетрично друга башта з високим шпилем і влаштована нова покрівля на банях.

З 1054 р. чернігівським князем стає Святослав, син Ярослава Мудрого, що поклав початок чернігівській династії Святославовичів. При них Чернігів збагачується новими спорудами - палацами та храмами, з яких один виявлено під збудованим у 1123 р. Борисоглібським собором; поруч знайдені рештки іншого палацу XI ст. В 1174 р. збудовано церкву Михайла, в 1186 р.- церкву Благовіщення, а в кінці XII - на початку XIII ст. - церкву П'ятниці на Торгу.

З цих храмів уцілів тільки Борисоглібський собор, що розташований поруч із Спаським. Його збудував Давид-Гліб Святославович. У давнину його оточувала низенька споруда, серед якої виділявся великий княжий палац XII ст. Борисоглібський храм будувався як фамільний, тому в стінах його західної частини влаштовані ніші-аркасолії, де ховали членів княжої сім'ї. Храм скромніший за архітектурою і значно поступається розмірами перед Спасом. Його однобанний масив здається сухим і нерухомим. Стримані вертикальні й горизонтальні членування не вносять напруженості в архітектурний образ храму, не порушують його спокійної ясності.

Борисоглібський собор в Чернігові. 1123 р. Царські врата Борисоглібського собору в Чернігові. 1702 р.

У XII ст. в творчий мистецький процес включається все більше місцевих сил, вихідців з народу. Їхнім смакам завдячує мистецтво те, що в сферу релігійних образів вторгаються образи народної фантазії, казкові мотиви і сюжети. На білокам'яних капітелях Борисоглібського собору яскраво зображені фантастичні звірі в орнаментальному плетінні. Казковий світ старослов янської міфології стає невичерпним джерелом декоративних композицій. Звірині орнаменти, фантастичні звірі, чудовиська і птахи зображаються тепер на браслетах, пряжках, в ілюстраціях рукописних книг, на тканинах, на стінах церков і архітектурних деталях.

З Борисоглібським собором зв'язаний шедевр ювелірного мистецтва - срібні царські врата. Оповідають, що в кінці XVII ст., будуючи колегіум біля собору, викопали срібну статую старослов'янського бога. Гетьман Мазепа звелів його розтопити і зробити з нього царські врата. Срібло разом з рисунком врат було відправлено в Гданськ, де й зроблені чудові врата, що зберігаються тепер в Чернігівському музеї.

Капітель Борисоглібського собору в Чернігові. П'ятницька церква в Чернігові. Кінець XII - поч. XІІІ ст.

Розвиток самобутньої культури та мистецтва привів до утворення основ національної культури. З'являються твори, де утверджуються нові принципи архітектурної естетики; в них заперечується нерухомість і замкненість "кубічного" об'єму культових споруд. Саме таким твором і є П'ятницька церква, збудована, можливо, видатним майстром Петром Милонєгом. Це невеликий храм з чотирма опорними стовпами і однією банею. Її особливість в тому, що чотири стовпи, які несуть за допомогою арок високу баню, розставлені широко, а оскільки бічні приміщення вузенькі, то на фасаді арочне завершення має тільки центральна закомара, тоді як бічні - лише в чверть кола. Перехід від основного масиву до підбанника здійснено за допомогою арок-закомар, розташованих трьома уступами. Завдяки цьому храм сприймається як дивовижний стовп-башта. Це враження посилюється тим, що апсиди мають незначний виступ і не дуже високі. Стрункі маси храму, їх рух вгору підсилюють складного профілю пічкові пілястри та граціозні півколонки підбанника. В інтер'єрі немає складних членувань, нагромадження планів з великим числом арочних отворів; тут все ясно, все підпорядковане одному - пориву вгору, до світла, до зеніту бані - висотному розкриттю простору. В архітектурі цієї споруди, як і в "Слові о полку Ігоревім", втілені високі народні ідеали, горда свідомість сили і духовної краси народу, його художні і естетичні погляди.

Цей блискучий розвиток культури й мистецтва був перерваний татаро-монгольською навалою. Знесилені й подрібнені чернігово-сіверські, як і інші руські землі, стали легкою здобиччю іноземних загарбників.

Поступово історичний розвиток через століття приводить до утворення міцної козацької та міської ремісничої верств, які очолюють боротьбу українського народу за соціальне і національне визволення. Поворотним пунктом в історії України стала визвольна війна 1648-1654 pp. Вона підняла до боротьби широкі народні маси, висунула з їхнього середовища талановитих політичних діячів, проповідників, літераторів, палких захисників національних інтересів. Бурхливий час цієї боротьби породив яскраві й сильні характери. Вчорашній козак ставав видатним полководцем, а непереможна польсько-шляхетська армія зазнавала під ударами козацької шаблі одну поразку за другою.

Здобута перемога зумовила появу видатних шедеврів мистецтва XVII-XVIII ст. Козацькі міські й селянські громади, прагнучи увічнити свої діла, споруджують урочисті храми, які ставлять на найбільш видному місці, щоб вони вражали сучасників, виховували в них почуття гідності й гордості. З'являється багато козацьких літописів і "кройнік", що розповідають про події визвольної війни й боротьбу проти іноземних поневолювачів. У цей час і перед мистецтвом виникають нові завдання, що приводять до зміни самої системи стилю. Естетичні інтереси переносяться з сфери потойбічного, духовного в реальний світ. Прагнення втілити героїку викликає посилений інтерес до мистецьких проблем - передачі бурхливого руху, світлотіньової гри, насиченості декором. В архітектурі й мистецтві складається новий стиль, який прагне до засвоєння досягнень Ренесансу, а згодом і барокко. Формуються український Ренесанс і українське барокко зі своїми історично зумовленими особливостями. В архітектурі виникає напрям, в якому декор вікон, порталів, карнизів колонок і т. д. стає основним засобом у створенні архітектурного образу. Він стримано доповнюється керамічними вставками з сюжетними або орнаментальними оздобами. На відміну від київської школи архітектури в чернігівській не застосовували ліплених орнаментів, зберігаючи любов до архітектурного декору, виконаного з цегли. В цьому напрямі чернігівські майстри виявили велику винахідливість.

У живопису виникають великі монументальні композиції, де основне - це бурхливий рух, патетика і героїка. Водночас розвивається специфічний вид монументального мистецтва, де в синтезі виступають декоративна різьба, скульптура і живопис: це - виготовлення іконостаса. Засновники величезних храмів і цілих ансамблів, ктитори і благодійники, вельможне панство і церковні ієрархи хотіли увічнити себе і свої діла і тому наказували вміщувати в храмах і місцевих громадських спорудах свої портретні зображення.

Поширенню мистецької культури сприяли Чернігівська друкарня та численні школи, серед них колегіум. З Чернігівської друкарні вийшли першокласні гравери - Н. Фігурський, М. Чернявський, М. Синицький, С. Адамант, М. Піддубний, М. Зарицький, К. Крачковський, М. Стрельбицький, Д. Таляревський та інші. Український живопис, орнаментація книг, архітектурні прийоми виявляють вплив на російське мистецтво, яке в свою чергу впливає на українське. Завдяки зв'язкам з російським мистецтвом збагачується арсенал засобів українських майстрів, які, засвоюючи все передове в архітектурі інших народів, одночасно зберігали національну самобутність.

Будинок Лизогуба в Чернігові. 90-і роки XVII ст.
Від XVII-XVIII ст. у Чернігові лишилися високохудожні пам'ятки: щоб їх побачити, треба пройти знов у дитинець, а звідти в інші місця. На східній околиці дитинця зберігся один з найкращих зразків цивільної архітектури - житловий будинок чернігівського полковника Якова Лизогуба, героя взяття Азова, споруджений у 90-х роках XVII ст. Після смерті Лизогуба будинок, очевидно, купив гетьман Мазепа. Після його зради і втечі з України споруду конфіскували і передали під чернігівську полкову канцелярію; тому її називали по-різному - то будинком Мазепи, то полковою канцелярією.

Великий прямокутний у плані будинок поділений єдиною подовжньою стіною та двома поперечними на чотири кімнати з двома сіньми, тобто так само, як і в українських хатах, на дві половини, з тією тільки різницею, що тут більше кімнат. Під будинком є глибокий льох. Внутрішнє планування виявлене зовні членуванням стін пілястрами. В обробці фасадів вражають пластичне багатство і різноманітність декору, контраст вертикальних і горизонтальних ліній, примхливо поєднаних з криволінійними формами фронтончиків та фігурних наличників. Впадає в око те, що при єдиному декоративному принципі не всі фасади однаково вирішені, бо декор другорядних фасадів простіший, бідніший.

Другою пам'яткою є відомий Чернігівський колегіум, збудований у 1700-1702 pp., як свідчить напис на керамічній дошці, знайденій у 1953 році під час реставраційних робіт. Рослинний орнамент на дошці аналогічний орнаментам у заставках "Алфавіта", виданого в Чернігівській друкарні у 1702 році. Будинок колегіуму складається з східної частини - келій XVII ст., до яких в кінці XVII ст. було прибудовано двоповерхове приміщення, а трохи пізніше (в 1700-1702 pp.) - ще одне двоповерхове приміщення з дзвіницею. Впадає в очі протиставлення масиву двоповерхового корпусу - міцній вертикалі башти-дзвіниці. Архітектура окремих частин неоднакова, східна частина майже позбавлена декору. Стіни оздоблені тільки карнизом та порталом. Середня частина, навпаки, має багато вікон, густо розташованих, обрамлених наличниками і колонками та увінчаних складної форми фігурними фронтончиками, так що утворюється ніби суцільна килимова композиція. Західна частина будинку має вигляд чотириярусної башти. Нижні два яруси утворюють кубічний масив і є базою для восьмигранного третього ярусу, завершеного об'ємом складної форми, який складається з восьми півциліндрів і нагадує вінчання церкви в Дякові під Москвою. Ніші-кесони, колончасті пояси, багатопрофільні карнизи, кронштейни та яскраві керамічні орнаментовані вставки чудово вимальовуються на тлі сліпучо-білих стін.

Керамічні рельєфи Чернігівського колегіуму є унікальними пам'ятками скульптури, створеними на переломі XVII-XVIII ст. В них нічого немає від традиційної плоскорізьби попередніх епох. Голова Спаса виконана а реалістичним моделюванням, з м'якими і соковитими складками плата. Обличчя виліплено бездоганно, особливо тонко пророблені локони. Але ще краще, з більшою професіональною майстерністю виконаний рельєф богоматері "Знамення". Подібно до ікон на рельєфі, тут є орнаментована рама з дубового листа і розеток. Поясна фігура богоматері поставлена фронтально. Юне обличчя її модельоване тонко і майстерно. Складки мафорія гарно охоплюють ніжний овал лиця з ласкавим добрим виразом.

Тепер можна пройти з дитинця в третю частину стародавнього Чернігова - Третяк, де в 1715 р. було завершено будівництво церкви Катерини - на честь перемог козацьких військ над турками під Азовом. Петро І "мужество козацкое зело похвалял", а патріарх Адріан прислав гетьманові Мазепі похвальну грамоту "для вікопам'ятної війську козацькому слави". Під час азовського походу при козацьких полках "неотступно перебував муж, в добродетелі і військових трудах іскусний, гетьман козацький наказний Яков Лизогуб". Для храму - меморіального пам'ятника - найбільш прийнятна була центрична композиція, і майстер обрав саме хрещатий дев'ятидільний з п'ятьма банями тип споруди. Маси позбавлені горизонтальних членувань; тому рух вертикальних ліній невтримний і могутній. Тільки у карнизі він припиняється, щоб потім ще стрімкіше злетіти в легких лініях бань. Центричність композиції зумовила схожість фасадів, які різняться лише незначними подробицями. Невеликі дверні отвори мають вишуканий декор порталів, оздоблених наличниками і фланкованих півколонками з фронтончиками. Поєднані в одну композицію з архітектурою верхніх частин лобових граней і об'єднані наріжними пілястрами, вони надають входам парадності.

Колегіум в Чернігові. 1700-1702 pp. Церква Катерини в Чернігові. 1715 р.

В інтер'єрі так само провідним мотивом є урочистість, розкриття внутрішнього простору у висоту. Хорів немає, і ніщо не заважає рухові ліній вгору.

Від Катерининської церкви наш шлях лежить до ансамблю Єлецького монастиря, який заснував, за переказами, в 1060 р. Святослав Ярославич. Однак, хоч факт заснування монастиря не викликає сумніву, сам храм навряд чи був побудований ще за життя Святослава (вмер у 1073 p.). Очевидно, він збудований пізніше - в другій половині або середині XII ст.

Собор Єлецького монастиря в Чернігові. Середина XII ст. Баня собору Єлецького монастиря в Чернігові.

Храм своєрідний, тринефний шестистовповий з трьома великими критими ганками з заходу, півдня і півночі. В правому куті бабинця є маленька хрещальня, а над нею, на другому поверсі-каплиця ігумена. В будівлі бездоганно здійснено розбивку плану та архітектурно-конструктивний розрахунок. У всьому відчувається рука зрілого майстра, що володіє всіма секретами будівельного мистецтва. Тут вражає якась особлива урочистість, створена лише композицією простих мас, розчленованих тільки пів-колонами, накладеними на плоскі пілястри південного і північного фасадів та двохуступчастими пілястрами на західному. Сувора правдивість і ясність архітектурних форм і є головною художньою цінністю споруди.

Іконостас собору Єлецького монастиря в Чернігові. 1668-1670 pp. Деталь шати Євангелія з собору Єлецького монастиря в Чернігові. XVII-XVIII ст.

Всередині храм такий же. Центральний пїдбанний простір добре виділяється. В ньому немає ні різких контрастів, ні похмурості. Зір вільно лине за лініями струнких опорних стовпів до підпружних арок, а далі вгору, до осяяної світлом легкої центральної бані.

"Страшний суд". Деталь фрески собору Єлецького монастиря в Чернігові. Середина XII ст.
Від високохудожніх оздоб інтер'єра фресками лишилися тільки рештки "Страшного суду", чоловіча та жіноча постаті невідомих святих (можливо, Костянтина і Олени) та "трьох "отроків у печі огненній". На фрагменті, мабуть, "Страшного суду" намальовано кілька постатей, але не фронтально, а в легкому повороті направо. Їхні цілком слов'янські широкі обличчя, з крутими опуклими лобами та м'ясистими носами і великими устами обрисовані енергійно. Вражають точність і економність пензля. З такою ж майстерністю написана і постать Олени (?). Її стрункий стан загорнутий в одежу, що нагадує українські плахти, оздоблені невеликими діагонально розташованими ромбоподібними клітками, заповненими складними узорними кліточками, кружечками і стилізованими хрестиками. Пишне багатобарвне вбрання з різноманітними візерунками й кольоровими поєднаннями підсилює піднесений лад образу. Нам здається, що тут відобразився новий етап в розвитку мистецтва, який почав на світанку XII ст. геніальний Алім-пій і який характеризується подоланням гіпнозу візантійського мистецтва. Відкрились широкі обрії для формування самостійних національних мистецьких шкіл.

У 1668-1670 pp. храм був відбудований і в ньому зроблено новий п'ятиярусний іконостас, дуже схожий на старий іконостас (XVI ст.) Успенського собору Києво-Печерської лаври. Основою композиції українського іконостаса є ордерна сітка, що поділяє його на вертикальні й горизонтальні поля. Єлецький іконостас належав до найбільших на Україні. Він займав ширину всіх трьох нефів. Бічні поля його трохи нижчі від центральної частини з царськими вратами та "Молінням" посередині. Вся велетенська площина іконастаса, переткана ажурною позолоченою різьбою, здавалася золототканою завісою. Все на ньому пройняте героїчним пафосом, урочистістю. З живопису іконостаса збереглась ікона "Єлецької богоматері" - "Нев'янучий цвіт". Її ласкавий погляд і довершена пластична краса відповідали народним ідеалам прекрасного, що виявились у назві "Нев'янучий цвіт". Цю ікону виконав, очевидно, Григорій Дубенський, який раніше написав ікону "Іллінської богоматері".

В Єлецькій церкві був портрет чернігівського полковника, а потім генерального обозного Василя Дуніна-Борковського. Він намальований в інтер'єрі кімнати за столом, накритим килимом, в дорогому жупані і з булавою в руці - знак високого становища. Художник своєрідно поєднує правдивість у передачі образу портретованого з певною ідеалізацією.

Біля південної стіни собору в 90-х роках XVII ст. була збудована каплиця Лизогубів. Праворуч від порталу зберігся "епітафіон" полковника Лизогуба:

  Зде Яков Лизогуб воин росский славний
Полковник Черниговский храбрый бодрий давний.
Благоразумний сего града оградитель,
Азова и многих мест крепкий победитель.
В тисяча шістьсот осьмий год надевят десятий
Августа в девятий день в небесний град взятий.
Храма ж сего над ним прещедрейший здатель.
Евфим от тих цнот честнейший подражатель
Єгда зде молитися кончить слова тими
Христе душу Якова впокой со святими

Все в каплиці присадкувате - і довгий основний об'єм, і невеликі бані, що виростають прямо з покрівлі, й низенький широкий портал, і такі ж низенькі вікна з "ушастими" наличниками; завдяки цьому увесь її вигляд є втіленням затишності й ліризму. З протилежного боку собору розміщений північний корпус, Н-подібний у плані, утворений поєднанням трьох корпусів; ще далі за ним розташована восьмигранна в плані чотириярусна дзвіниця, збудована в 1670-1675 pp. Поставлена над проїздом, вона була і брамою, і дзвіницею. Із східного боку собору зберігся корпус келій, поділений п'ятьма сіньми на шість великих кімнат. Одноманітний ритм приміщень виявлений на фасаді кроком пілястр, а п'ять однотипних порталів та п'ять строєних вікон підсилюють довжину низенького, розпластаного корпусу. Своєрідність ансамблю полягає в тому, що пізніше збудовані низенькі корпуси, які "стеляться" по землі, підкреслюють імпозантність і велич головного храму. Займаючи одну з високих чернігівських гір, ансамбль стоїть ніби на п'єдесталі й доповнює собою розлогу панораму стародавнього міста.

З Єлецького монастиря треба спуститися в долину і піднятися на Болдині гори з безліччю великих і малих могил IX-X ст.; на першому плані - найбільша з них - "Гульбище". З неї відкриваються чарівні краєвиди Задесення і Болдиних гір. Коло підніжжя Болдиних гір, біля входу в печери, приліпилася мініатюрна церковка Іллі, збудована, мабуть, у XII - початку XIII ст. на території стародавнього Іллінського монастиря, заснованого в 1069 році. Храм майже повністю зберігся, але з пізнішими добудовами і переробками. В 1649 р. до нього з заходу прибудували гранчасте приміщення, завершене банею, а для симетрії зробили також баню над апсидою, завдяки чому храм став трибанним. Поставлена на невеличкому майданчику біля підніжжя пагорба під розлогими дубами, церква наче виростає з землі й утворює разом з пейзажем один з чарівних куточків Чернігова. Подібний тип тридільного храму став вихідним пунктом в розвитку одно- і трибанних тридільних храмів в українській архітектурі XV- XVII ст.

Іллінська церква в Чернігові. XII ст.
З Іллінською церквою зв'язана визначна датована пам'ятка українського живопису - ікона "Іллінської богоматері", написана в 1658 р. маляром Григорієм Дубенським. Під впливом гуманістичних ідей в мистецтві почали малювати святих не зречених всього світського, а схожих на звичайних людей. Тому Дубенський намалював богоматір як красиву, молоду матір з дитиною на руках. Надзвичайно високі мистецькі якості ікони вражали сучасників, які зв'язували з нею свої сподівання на краще життя, складали про неї пісні й легенди. Після смерті Хмельницького починається довга, кривава боротьба між окремими старшинськими угрупованнями. Народ знемагав від братовбивчих воєн і назвав цей час "руїною". "У зв'язку з цими подіями в 1662 р. виникла легенда про "Іллінську богоматір", записана в літопису Величка. "Плакашеся тоді пресвятая діва жалующи православних християн малоросіянов... яко через незгоду, роздвоєніє і міждуусобіє єдині уже смертоносним оружієм докончишася, другіє з отчизни бідні в полон отведошася, треті мають отведені бити, а четвертим предлежаша в отчизні глави положити, предводительством неістовивашихся тогда властолюбивих і к междуособью гордившихся вождов своїх".

Від первісних оздоб в інтер'єрі нічого не збереглося. А сучасного вигляду він набрав після ремонту, коли в 1774 р. було виготовлено новий іконостас.

Щоб розмістити всі необхідні сюжети в іконостасі маленького храму, майстер зробив його в зигзагоподібному плані. В ньому провідним є не різьба у вигляді суцільного килиму, а ордер, що становить закономірний перехід у кінці XVIII ст. до стилю класицизму.

Вийшовши з Іллінської церкви, найкраще піднятися стежкою до Троїцького монастиря. Мальовничі околиці Задесення і Болдині гори з кожним кроком стають ще кращі й видніші, а потім починає вимальовуватися громаддя собору. Троїцький монастир виник на місці стародавнього Іллінського, але при відбудові його в XVII ст. через тісноту і незручність був винесений на сусідню гору і названий Троїцько-Іллінським, або просто Троїцьким. Можливо, що в другій половині XVII ст. спочатку збудували південно-західний корпус, в 1677-1679 pp. біля нього на схід - трапезну, а на півночі за межами двору - друкарню. В 1679-1689 pp. було споруджено Троїцький собор, а оздоблення і освячення відбулося тільки в 1695 р. У XVIII ст. збудовано дзвіницю. Решта корпусів не має мистецької цінності.

Троїцький собор в Чернігові. 1679-1689 pp. Іконостас Троїцького собору в Чернігові. 1740-і pp.

В XVII-XVIII ст. у монастирі при друкарні скупчується гурток вчених, літераторів і викладачів колегіуму. Про погляди освічених людей того часу можна здобути уявлення з літературних творів. Наприклад, один з прогресивних на той час діячів Чернігова Галятовський рекомендує, складаючи промови або проповіді, брати приклади не стільки з біблії або писань отців церкви, але і з "історій і кройнік", розповідаючи про різні держави і країни, "що ся в них діяло і тепер що дієт". "Читати книги о звірах, птахах, гадах, рибах, деревах, зміях, каменях, джерелах, морях і ріках, уважати на їх натуру і власності". Як у літературі, так і в мистецтві герої і боги античного світу фігурують тепер раз у раз, поєднуючись з стародавніми місцевими традиціями. Ця особливість є характерною рисою українського мистецтва XVII-XVIII ст.

Ось чому в архітектурі сусідять елементи античної архітектури - ордер, у його барочній чи ренесансній інтерпретації, - і вітчизняні прийоми, застосовувані в дерев'яній архітектурі. Тому типи давніх тринефних храмів зазнали істотних змін. У Троїцькому соборі вони полягали в тому, що в трансепті з'являються невеликі виступи, а на західному фасаді підносяться дві симетричні башти. Масив храму, порівняно з будівлями XI-XIII ст., більше розчленований, а силует мальовничіший завдяки семибанному завершенню. Щоб уникнути замкненості й нерухомості мас, будівничий енергійно розбиває площини стін глибоко врізаними нішами та вікнами з фігурними наличниками, а по горизонталі та вертикалі членує карнизами і пілястрами.

Інтер'єр побудований на таких самих засадах контрасту арочних членувань бічних нефів і центрального нефа, відкритого на всю довжину. Могутні підпружні арки легко несуть величезну баню - найкраще освітлене місце, де міститься іконостас, споруджений, замість первісного, в 1731- 1734 pp. його висота була неймовірна - 20 метрів, а по ширині він займав увесь храм. П'ять ярусів величезних ікон, розташованих по дугастій кривій, підсилювали апофеоз піднесеного, створювали небачену розкіш.

Декоративне багатство храму доповнювали розписи, виконані в 60- 70-х pp. XVIII ст., і численні килими на підлозі, золототкані пелени й завіси, ювелірні вироби та інші деталі оздоб, наприклад, ажурна оковка дверей.

"Увірувлння Савла". Деталь фрески Троїцького собору в Чернігові, кінець XVIII ст. Трапезна Троїцького монастиря в Чернігові. 1677-1679 pp.

Від розписів неперемальованими збереглися тільки два сюжети - архангел Михаїл та "Увірування Савла". Майстер, що їх написав, досконало знав закони, перспективи та анатомію людського тіла. Зображення моменту падіння Савла з коня дало художникові можливість пронизати всю композицію бурхливим рухом. Характерною рисою його манери є яскравий декоративний живопис, патетичний жест і майстерне світлотіньове моделювання форми.

Другою видатною пам'яткою є трапезна. Церква, трапезна, сіни та допоміжні приміщення розташовані в одну лінію. Завдяки наявності двох бань порушується нерухомість горизонтального масиву церкви. Розмірені вертикальні членування пілястрами неоднакового ритму, соковиті наличники і карнизи, глибокі, немов амбразури, отвори вікон, залишають дуже сильне враження.

На відміну від зовнішньої архітектури інтер'єр трапезної простий і затишний. Цього досягнуто лаконічним простором, перекритим півциркульним склепінням з розпалубками, та граціозним декором ребер склепінь і стелі, ліпними бусинками й розетками. Все побілено, як у селянській хаті, тільки іконостас переливався всіма барвами.

В середині XVIII ст. збудовано стіни з баштами та дзвіницю над брамою. Башти відіграють вже не оборонну роль, а скоріше містобудівну, вони поставлені з метою виділити з навколишнього середовища монастирський ансамбль, просторово організувати його. Тому головна увага зосереджується на дзвіниці, яка перетворюється в тріумфальну браму, що повинна була діяти на уяву глядача. Вона має складний план з увігнутими гранями і виступаючими рогами, а в масах розчленована на чотири яруси. На рогах поставлені парні колонки, а ввігнуті площини стін прорізані великими вікнами. Завдяки цьому дзвіниця ажурна і легка. Зрізані роги першого ярусу мають волютоподібні виступи - замасковані контрфорси. Такий прийом вперше застосував Іван Зарудний у Меньшиковій башті в Москві.

Храми, корпуси келій, трапезна, мури та башти разом з високою вертикаллю дзвіниці утворюють один з найвиразніших ансамблів в українській архітектурі. Поставлений на високих придеснянських берегах і видний звідусіль, він надає місту неповторної своєрідності.

Щоб закінчити огляд пам'яток Чернігова, треба повернутися в старий центр - на торговельну площу, де збереглися Воскресенська церква з дзвіницею, що збудовані в 1772 р. і належать, напевно, до утворів Івана Григоровича-Барського. Церква нагадує його стовпоподібні храми в Лемешах, Києві, Глухові. Дзвіниця повторює тип подібної споруди в Кирилівському монастирі.

Далі наш шлях лежить в Новгород-Сіверський, але по дорозі ми відвідаємо Седнів на річці Снов. Тут в XVII ст. засновує свій маєток відомий вже нам чернігівський полковник Лизогуб. У Седневі в 1846 р. перебував у своїх друзів Лизогубів Тарас Шевченко і малював тутешні архітектурні пам'ятки та могили. Серед густих садів правого берега видно церкву Благовіщення та Лизогубівську кам'яницю, збудовані у 90-х pp. XVII ст., а трохи далі, на стародавньому городищі - дерев'яну церкву (XVIII ст.). Звідси відкриваються чарівні краєвиди з полями, луками і сосновими лісами на обрії. Лизогубівська кам'яниця в Седневі, як і будинок у Чернігові, повторює планування хати на дві половини.

Благовіщенська цepква в Седневі. 1690 p. (фото 1916 p.)
Поруч з нею нашу увагу привертає силует Седнівського храму. В плані він повторює дев'ятидільну хрещату церкву, але не в п'ятибанному, а в однобанному варіанті. Завдяки тому, що рамена основного хреста сильно виступають в плані, а приміщення між ними дуже низенькі, він здається пірамідальним, розпластаним по землі. Майстер ніби боїться за статику споруди і тому робить між раменами низенькі об'єми, які мають підперти центральну високу баню. Але як тільки ввійти в храм, відчуття розпластаності зникає. Невисокі бічні приміщення, перекриті склепінням з розпалубками і з'єднані з центральним високою аркою, підготовляють перехід до єдиної бані, що могутнім поривом здіймається вгору. В плані вона має вигляд не рівнораменного восьмикутника, а квадрата, лише із зрізаними рогами. Це підсилює енергію пориву розкритого простору.

Наголос на центральній бані з такою ж силою проведено і в дерев'яному храмі Миколая. Завдяки тому, що середній об'єм значно вищий від бічних, силует вийшов граціозним і струнким. В інтер'єрі панує єдина баня з двома заломами. Конструктивні деталі - скоби в основі восьмериків- вкриті різьбою; так само як і наличники вікон та одвірки, вони добре контрастують з площинами стін. Седнівський безіменний тесля, що ставив цей храм, з надзвичайним чуттям міри знайшов його розміри, силует і масштаб по відношенню до невеликого, майже круглого городища, оточеного з трьох боків глибокими ярами.

Церква ця разом з Благовіщенським храмом і кам'яницею утворюють неповторний ансамбль, який запам'ятовується і надає силуету Седнева своєрідності.

З Седнева в Новгород-Сіверський дорога йде через Березну і Сосницю.

В Березні існував храм, збудований з дерева теслею Панасом Шолудьком з Ніжина. Зруйнування цієї споруди, як і в Нових Млинах та Пакулі, є втратою не тільки для українського, але і світового мистецтва, де подібні архітектурно-конструктивні й мистецькі завдання не розв'язувалися таким способом, як це робили народні теслі з Чернігівщини. Тільки розглянувши названі дерев'яні храми, можна зрозуміти значення цієї архітектурно-мистецької школи, її роль у формуванні мурованих типів храмів.

Панас Шолудько. Бані Вознесенської церкви в Березні. 1761 р.
В 1759 р. громада Березни замовила Шолудькові храм, який він мав збудувати на місці старого. Громада хотіла, щоб церква була "іскусно збудована", з п'ятьма банями і "без опасань", і вимагала від майстра "скорим поспішанієм рачительно ділать" і в "один год построїть". Майстер зобов'язався "...честь священикам і гражданам отдавать і не пьянствовать, и што от них к лутшому того строєнія манеру будет приказано ділать, оное повеление, не пренебрегая, со всяким тщаніем радетельно і безспорно исполнять". Потім у контракті з'являється додаток про те, що Шолудько зобов'язується "по точному приміру Покровской Березинской церкви два предверии слупи зделать с банями манерними і превосходя ту работу, как можно красивейше делать".

Шолудько майстерно виконав замовлення громади.

Храм відзначався оригінальним ладом пропорцій, завдяки чому основний зруб високий - близько 18 метрів, а вінчання до верхівки хреста на центральній бані хоч і дорівнювало теж 18 метрам, здавалося здаля меншим через зорове враження та форму бань із заломами. Композиція мас ускладнювалась тим, що перед входом до п'ятиверхого храму стояли ще два стовпи-башти, з'єднані вгорі аркою і завершені двома банями. Монументальності досягнуто не тільки композицією об'ємів, але й контрастом монолітного зрубу і легкого вінчання. В "слупах" містились сходи, які вели одночасно і на балкон, що містився між "слупами", і на хори, розміщені в західній бані. З балкона, розташованого майже на 15-метровій висоті, відкривалися неозорі краєвиди. Опинившись в церкві на хорах, які ніби висіли в повітрі, перед очима глядача відкривався інтер'єр, що захоплював своїм грандіозним розмахом. Цього ефекту було досягнуто не стільки фізичними розмірами храму, скільки мистецькими засобами. Передусім Шолудько відмовився від арок-вирізів, добився злиття простору п'яти бань в один, а бані поставив сміливо і просто за допомогою парусів, які в суміжних банях зведені по три і опираються в одну точку, де сходяться стіни між раменами хреста. Таким чином п'ять бань ніби висять в повітрі, бо спираються вони, по суті, лише на зовнішні стіни зрубу. Подібного блискучого конструктивного і художнього розв'язання проблеми організації і висотного розкриття внутрішнього простору не знає світова архітектура. Так вирішити це завдання навіть при сучасній техніці можливо, тільки використовуючи монолітний залізобетон. Грандіозний іконостас загинув; збереглись лише кілька ікон, які відзначаються неабиякою декоративною красою. Аскетичні суворі площини стін зрубу якнайкраще контрастували із золотомережаним іконостасом. Храм у Березні є не тільки утвором блискучого майстра Панаса Шолудька і його товариша Тимофія Йосипова, а й виявом творчого генія народу, його естетичних ідеалів.

Інакше цю ж проблему розв'язав будівник Троїцької церкви в Пакулі, спорудженої в 1710 р. Вона була так само п'ятибанна, з гранчастими зрубами в плані, але без "слупіз". Центральна баня виявлена сильніше; її четверик підносився до другого залому бічних бань. В інтер'єрі вона мала свої особливості. Арки-вирізи в ній підняті аж до основи парусів, завдяки чому при переході від основного зрубу до бань створювалася дивовижна гра і перетин в різних ракурсах фігурних арок-вирізів.

Отже, Шолудько взяв до уваги художній ефект високо піднятих арок пакульської церкви, але в своєму творі пішов далі, відмовившись від них зовсім. Тому інтер'єр у нього вийшов більш строгим і мужнім, в ньому звучить тільки один музичний акорд, тоді як у Пакулі він доповнювався переливами.

Троїцька церква в Пакулях. 1710 р. Баня Троїцької церкви в Пакулях.

Пейзаж за Березною стає одноманітним: де-не-де видно невеликі діброви, залишки колись могучих лісів. Недалеко від дороги розкинулась Дігтярівка - чи не найкраще село в долині Десни. Розташоване на високих пагорбах, воно дуже мальовниче, особливо весною, коли Десна розливається на десяток кілометрів. Посеред села, на найвищому пагорку, стоїть Покровська мурована церква, збудована в 1710 p., тобто ровесниця дерев'яної церкви в Пакулі. В ній теж п'ять бань, але в дігтярівському храмі контраст між середньою банею і бічними ще яскравіший. Бічні бані сприймаються як низенькі каплички обіч могутнього стовпа-бані. Храм чудово гармоніює з ландшафтом, казковим кристалом виростаючи з пагорка в оправі безмежних просторів долини красуні Десни.

На початок сторінки
Зміст    Придніпров'я - частина 2  Північне Лівобережжя - частина 2