Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикації
Григорий Логвин
По Україні. Стародавні мистецькі пам'ятки
 
  Пам'яті моєї матері,
Мокрини Логвин, присвячую

Автор

Наш народ, будуючи комуністичне суспільство, не тільки перетворює рідний край, але й сам духовно збагачується, зростає. Найвищою моральною якістю радянських людей є свідома гаряча любов до Соціалістичної Батьківщини. Та не можна виховати цього патріотичного почуття, не виховуючи водночас у підростаючого покоління шанобливого ставлення до історичного минулого народу, до його культури. Щоб задовольнити інтерес читачів до пам'яток українського мистецтва, ми і пропонуємо цю книгу.

Видання задумане не тільки як стислий путівник-порадник для тих, хто подорожує по Україні, але й як серія етюдів про українське мистецтво. У кожному з них йдеться про найвизначніші пам'ятки X-XVIII ст,, які концентрують у собі культурні досягнення певної доби й розв'язують важливі мистецькі проблеми.

Кожна історична область України має свої специфічні особливості не тільки в ландшафті, природних умовах, але і в архітектурі та мистецтві. Велику увагу приділено тут тим пам'яткам, в яких найбільше виявилася ця своєрідність і які є внеском в загальну скарбницю українського мистецтва, є його найвищим здобутком. Читач, познайомившись з цією книгою, дістане не тільки відомості про пам'ятки тієї чи іншої місцевості, але й одержить уявлення про розвиток стародавнього українського мистецтва в цілому*.
* У книзі розповідається лише про ті місцевості України, в яких збереглися архітектурно-мистецькі пам'ятки X-XVIII ст. Оскільки стародавня архітектура Криму безпосередньо не пов'язана з мистецькою творчістю українського народу, вона тут не розглядається. (Ред.). Вернуться  в текст

Палким бажанням автора було, щоб читачі, гортаючи сторінки книги, пройшли разом з ним шляхами України, щоб відчули і зрозуміли характер мистецтва, створеного нашими предками.

Художня культура минулого - це не мертвий вантаж. Вона в усі часи впливала на уяву людей; на кожному етапі історії сучасні покоління були зв'язані тисячами ниток з минулим. Звертаючи свої погляди на минуле, вони водночас дивилися вперед.

Перш ніж перейти до огляду, хотілося б нагадати деякі історичні факти.

Український народ займає великі степові, лісостепові й лісові простори півдня Східної Європи, межуючи на сході з Росією, на півночі з Росією та Білорусією, на заході з Польщею, на південному заході з Угорщиною, Чехословаччиною і Румунією, на півдні з Молдавією.

Територія України була заселена ще в глибоку давнину, в епоху палеоліту, коли людина жила полюванням і збиранням. Формою суспільного устрою тоді був первісно-общинний лад. В добу неоліту - новокам'яного віку (8-3 тис. до н. e.) утворюються родоплемінні форми організації. З кінцем неоліту пов'язана так звана Трипільська культура, характерна для племен, що населяли територію правобережної України. То був величезний крок у розвитку суспільства, яке переходить до відтворюючих форм господарства - землеробства і скотарства.

Мистецтво цієї доби пов'язане з повсякденною трудовою діяльністю людини. Віруючи в добрих і злих богів-демонів, вона для своєї охорони виробляє схематичні скульптурні й різьблені зображення тотемів. Уже в цей ранній час своєї історії людина прагне естетично оволодіти навколишньою дійсністю, починає прикрашати предмети побуту і зброї схематичними антропоморфними зображеннями та геометричними орнаментами. Раз здобуті форми продовжують жити в свідомості людей і передаються від покоління до покоління.

Голова лева. Скіфська бронза. VI ст.
З переходом від неоліту до міді й бронзи (1 тис. до н. e. і поч. н. е.), коли примітивні форми господарства - полювання і збиральництво - остаточно заступають землеробство і скотарство, відбувається перехід від матріархату до патріархату. Виникають умови для суспільного розшарування. Пастух і хлібороб потребують інших, ніж первісний мисливець, богів і охоронців. Мистецтво служить людині своїм символічним магічним змістом і тісно пов'язується з культовими обрядами. В Трипільській культурі набуває широкого розповсюдження скульптурне зображення матері-богині у вигляді жіночої постаті. Художник цієї доби ще не може оволодіти образотворчими засобами, однак прагне правдиво відтворити образи і людей, і тварин.

Наступний крок у розвитку мистецтва на території України пов'язаний зі скіфо-сарматськими племенами. Скіфи в VII-II ст. до н. e. займали величезний простір поміж Доном і Дунаєм і від берегів Чорного моря аж до боліт теперішньої Білорусії. Племена, які жили в лісостепових областях сучасної України, були споконвічним місцевим населенням, нащадками племен епохи бронзи, і, очевидно, предками слов'ян. У III ст. н. е. нова хвиля племен, що населяли територію правобережної України. То був величезний крок у розвитку суспільства, яке переходить до відтворюючих форм господарства - землеробства і скотарства.

Мистецтво цієї доби пов'язане з повсякденною трудовою діяльністю людини. Віруючи в добрих і злих богів-демонів, вона для своєї охорони виробляє схематичні скульптурні й різьблені зображення тотемів. Уже в цей ранній час своєї історії людина прагне естетично оволодіти навколишньою дійсністю, починає прикрашати предмети побуту і зброї схематичними антропоморфними зображеннями та геометричними орнаментами. Раз здобуті форми продовжують жити в свідомості людей і передаються від покоління до покоління.

З переходом від неоліту до міді й бронзи (1 тис. до н. e. і поч. н. е.), коли примітивні форми господарства - полювання і збиральництво - остаточно заступають землеробство і скотарство, відбувається перехід від матріархату до патріархату. Виникають умови для суспільного розшарування. Пастух і хлібороб потребують інших, ніж первісний мисливець, богів і охоронців. Мистецтво служить людині своїм символічним магічним змістом і тісно пов'язується з культовими обрядами. В Трипільській культурі набуває широкого розповсюдження скульптурне зображення матері-богині у вигляді жіночої постаті. Художник цієї доби ще не може оволодіти образотворчими засобами, однак прагне правдиво відтворити образи і людей, і тварин.

Наступний крок у розвитку мистецтва на території України пов'язаний зі скіфо-сарматськими племенами. Скіфи в VII-II ст. до н. e. займали величезний простір поміж Доном і Дунаєм і від берегів Чорного моря аж до боліт теперішньої Білорусії. Племена, які жили в лісостепових областях сучасної України, були споконвічним місцевим населенням, нащадками племен епохи бронзи, і, очевидно, предками слов'ян. У III ст. н. е. нова хвиля кочових сарматських племен прийшла з-за Волги і асимілювала скіфів. У цю добу на побутових речах і зброї найбільшого розповсюдження набувають зображення різних тварин і птахів. Це стало можливим завдяки розширенню діапазону художніх засобів та оволодінню прийомами пластичного моделювання. Цей, так званий, "звіриний стиль" згодом еволюціонує в бік стилізації, орнаментальності й декоративізму. Барвиста поліхромія, яскрава виразність, гострота бачення залишили глибокий слід у мистецтві наступних поколінь, і в пізніші епохи вони виринуть знов на поверхню з-під шару християнського мистецтва, засяють в емалях та плетінчастих, тератологічних орнаментах мистецтва XII-XIV ст.

Мистецтво стародавніх слов'ян, відомих вже в перших століттях нашої ери під іменем венедів, антів і склавинів, було нероздільно пов'язане з віруваннями, звичаями і обрядами. Найбільш повно їх світорозуміння розкривається в скульптурі Збручського ідола X ст., знайденого біля м. Гусятина на Поділлі (тепер знаходиться в Краківському музеї в Польщі). На досить великому стовпі, на чотирьох його площинах, вирізьблені рельєфи: в горішній частині зображено небо - світ богів, всередині - земля, а в нижній - підземний світ. Образи людей охарактеризовані дуже схематично. В декоративному мистецтві великого поширення набули зображення фантастичних або казкових сюжетів з птахами, грифонами, птицями-сиренами та звірами.

Отже, світорозуміння наших предків, їх психічне обличчя виробилось за попередню тисячолітню історію, коли їм доводилося вести сувору боротьбу з силами природи, засвоюючи величезні степові, передстепові і лісостепові простори, де на них чатували стихійні лиха, хижі звірі та ворожі сусіди. М'який клімат, розкішна природа, широкі степові простори, перемішані з темними гаями і величезними лісами, загострювали світосприймання людей, збуджували їх поетичну уяву. Тому їм здавалося, що не тільки люди, але й тварини, і навіть дерева, ріки, джерела та гори мають свою душу. їм здавалося, що крім злих духів, що приносять збитки і нещастя, є ще й добрі духи, які оберігають домашнє вогнище, скотину і царину. Особливо почесне місце в народній поезії займали бик або віл, що були уособленням родючості й сили, чи кінь, неодмінний друг людини, який в уяві наших предків зливався то з образом вершника-воїна, захисника від степових кочівників, то з образом бога сонця, що виїжджає кіньми на небо. Мотиви ці були улюбленими в народній творчості й перейшли до християнського мистецтва.

Поетична уява хлібороба створила богів, головним серед яких були: мати-земля - богиня Берегиня, сонце - Даждьбог, бог зими - Коляда, бог грому - Перун, боги любові Лада і Лель, літа-Купала, бог скоту-Велес, бог вітрів - Стрибог, страхітливий предок Цур (від якого досі зберігся вираз-закляття "Цур тобі, пек"). Як у народній поезії та іграх відчутний відгомін стародавніх пісень, звичаїв та обрядів, так і в мистецтві збереглися стародавні декоративні мотиви, магічний зміст і символіка яких давно забуті.

Проте, яким би прекрасним і різноманітним не було старослов'янське мистецтво, воно оберталося в колі лише декоративних та орнаментальних мотивів. Образ людини ще не став об'єктом зображення, хоч билини, поетичні міфи та перекази, фрагменти яких уціліли, красномовно вказують на те, що з розвитком естетичних уявлень стародавніх слов'ян людині приділяється все більше уваги. Оволодіння більш гнучким і багатшим арсеналом мистецьких засобів, таким чином, ставало вже у X ст. конче необхідним, і свідченням тому є рельєфи Збручського ідола або оковка турового рогу з Чорної Могили в Чернігові.

Прийняття християнства сприяло прилученню древніх слов'ян до джерел візантійської культури, а через неї і до античної. Саме в X столітті був зроблений великий крок у розвитку мистецтва, відбувалися докорінні зміни в естетичних уявленнях наших предків.

Культура і мистецтво Середнього Придніпров'я з Києвом на чолі дали величезну творчу наснагу культурі та мистецтву трьох братніх народів - російського, українського й білоруського. Тому і наші етюди ми починаємо саме з пам'яток Середнього Придніпров'я, а закінчуємо Слобожанщиною й південно-східними областями України, мистецтво яких відноситься вже до пізнішого часу - до XVIII століття.

Тут охоплено час від утворення давньоруської держави до початку розкладу феодальної системи в кінці XVIII ст. Незважаючи на певні відмінності в еволюції на окремих етапах, художня культура доби феодалізму має внутрішню єдність, що зумовило і стилістичну єдність мистецтва в окремі історичні епохи.

Архітектурні пам'ятки давнини - це, в основному, замки, фортеці, палаци, а також культові споруди. Будуючи величні храми, церква прагнула підняти свій престиж серед народних мас; вона використовувала мистецтво як могутній засіб впливу на свідомість народу, намагаючись духовно закабалити його.

Але оскільки храми ці споруджувались народними майстрами, в створених ними пам'ятках втілено високі ідеали та мистецькі уподобання народу. В цьому полягає неминуща мистецька вартість стародавніх пам'яток, в цьому зміст їх нев'янучої краси, що і досі глибоко хвилює нас.

На початок сторінки
Зміст    Придніпров'я - частина 1