Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Тематические блоги
* Журналы, газеты
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикации
Борис Бутник-Сіверський
Архітектор В. І. Беретті
130. Ibid., Стр. к-т ун-та, 1841, спр. № 215, арк. 62. Вернуться в текст
131. Ibid., арк. 63-64. Вернуться в текст
132. Ibid., 1836, спр. № 10, арк. 125. Вернуться в текст
133. Ibid., 1838, спр. № 138, арк. 40. Вернуться в текст
134. Ibid., 1839, спр. № 182, арк. 1. Вернуться в текст
135. Ibid., 1840, спр. № 250, арк. З і 1841, спр. № 244, арк. 33. Вернуться в текст
136. Ibid., арк. 93 і 107. Вернуться в текст
137. Ibid., 1838, спр. № 116, арк. 6. Вернуться в текст

IX. ТРУДНОЩІ

Вміння зібрати навколо себе потрібних людей, використати кожного з них на роботі за його вмілістю та здібностями, допомогти всякому, хто хоче рости, - це та якість, що зразу ж показує справжнього керівника.

Вікентій Іванович Беретті, як ми щойно бачили, вмів поводитись з людьми, вмів збирати їх навколо себе і вирощувати молодих фахівців. Все це було невід'ємною властивістю його вдачі.

Та далеко не завжди доводиться працювати, з ким тобі хочеться. Трапляється не тільки зустрічатися, але й іти пліч-о-пліч протягом довгого часу з людьми, більше як неприємними вдачею, а часто й некорисними для роботи. Суб'єктивно це завжди неприємно. Але в ті часи, коли працював Беретті, це було особливо складним і болючим питанням.

Не слід бо забувати того, що саме в цей час за режиму Миколи І, коли бюрократизм досяг свого розквіту, людину міряли не її розумом чи талантом, а тим місцем, тим щаблем, на якому стояла вона на довгій драбині чиновної ієрархії.

Все це призводило не тільки до повного відмежування "неподатных сословии" від "сословий податних", але й до різкого розмежування в межах однієї суспільної верстви. В більшості цілком необгрунтована пиха вищих урядовців і вимушене "низкопоклонство" податкових станів, безапеляційне адміністрування перших і також безапеляційна покірність других, - все це характерні риси миколаївських часів і в побуті, і в роботі. Навіть у мові це виробило особливий, так званий канцелярський стиль.

Незважаючи на це Вікентій Іванович ні в одному листі, адресованому чи то міністрові народної освіти, чи то генерал-губернаторові, чи попечителеві київської учбової округи ніколи не називає себе "слугою" і не поспішає засвідчити свою "преданность". Всі його листи, адресовані навіть до тих осіб, від яких залежала спочатку доля проекту, а потім і доля його здійснення, позбавлені будь-якого запобігання, вони повні гідності і замість улесливих формул завжди закінчуються одним і тим же підписом: "профессор архитектуры В. Беретти".

Більше того. Коли начальство давало якесь розпорядження, яке, на думку В. І. Беретті, було неправильне або й шкідливе для справи, Вікентій Іванович не тільки не скорявся перед "вищестоящими", але й всіма засобами обстоював свою думку. Цьому приклади ми пам'ятаємо з попереднього. Так було, коли йшла справа з відбивкою лінії по Володимирській вулиці. Так було з захистом кошторису і витрат на чавунні прикраси: незважаючи на наказ царя, Беретті майже цілком здійснив свій проект у цій частині. Так було, нарешті, і з термінами закінчення всього будівництва по університету.

10 квітня 1841 р. генерал-губернатор дав Беретті розпорядження закінчити роботи по збудуванню університету протягом поточного року. На цю вимогу Беретті подав дуже характерну для нього стилем записку: "...нахожу невозможным не только... сократить время, для окончания постройки определенное, но даже встречается надобность по некоторым предметам изменить сроки, назначенные по контракту для окончания работ в сем 1841 году. Из которых работ главнейшая закрытие полами сводов, ибо оконченные в прошлом году, еще не совершенно сухи, - и от закрытия оных могущая вырасти сырость будет навсегда вредна для живущих в здании... Для того по настоящему соображению моему, полное окончание здания университета не может совершиться прежде, как к декабрю месяцу будущего 1842 года..."130.

І, для того щоб покласти край усяким з цього приводу втручанням, тут же додав детальну "Ведомость о работах, которые должны совершиться оконченными в сем 1841 году и в будущем 1842 году по постройке зданий университета св. Владимира", причому в розділі робіт, призначених на 1842 рік, він записав "по окончании всех работ, расписания покоев и установки мебели и церковных предметов - очистить все здание для сдачи кому приказано будет к декабрю месяцу"131.

І Беретті знову вийшов переможцем.

І так було майже завжди. В цьому Допомагав йому його авторитет людини, яка не схилялась перед самодурами, як би високо вони не стояли на щаблях урядової царської ієрархії, його вміння по-діловому обґрунтовувати свою правоту і, нарешті, в разі потреби, так підготувати роботу, що розпорядження начальства підпадали самі собою.

Можна було сподіватися, що при тому становищі, яке завоював собі Беретті, він в умовах тогочасних порядків сам стане один з виразників та носіїв того ж ладу, стане людиною, здатною дивитися зверху на "нижестоящих", а в роботі таким, що керує "взагалі", залишаючи всякі дрібниці на виконання тих самих "нижестоящих". Але цього не було.

Коли 1835 р. Вікентій Іванович Беретті вперше виїздив до Києва, йому, між іншим, було доручено "удостовериться, какие по близости города находятся материалы и какие можно иметь в виду средства к сбережению издержек". І Вікентій Іванович виконав це завдання. Він зразу ж поставив питання про використання місцевих порід граніту, про заміну баз з нетривкої місцевої цегли чавунними базами і т. ін. Але тільки тоді, коли Беретті розпочав будівництво, переїхавши зовсім до Києва, він побачив усі труднощі, які йому доведеться весь час перемагати в роботі.

Справу з людськими кваліфікованими кадрами, як ми бачили, він розв'язував, закликаючи фахівців з Петербурга, Одеси та Риги.

Але не легше, а часом і гірше було з матеріалами. Місцева промисловість будівельних матеріалів у тодішньому Києві щойно зароджувалась. І, як це не здалося б дивним, перші труднощі В. І. Беретті мав з добором потрібних йому сортів цегли, незважаючи на те, що в Києві було тоді вже чимало цегелень і "казенних", і приватних. Та всі вони виробляли звичайну цеглу, а Беретті була потрібна "форменная" цегла. Ось чому 14 грудня 1837 р. він доводить до відома будівельного комітету, що іншу доведеться внести деякі зміни "в устройство глинного карниза", каковой предполагался из форменного кирпича, коего по чрезвычайной дороговизне невозможно здесь достать, почему вместо железных кронштейном с полосами и лепных модульонов, назначить модульоны из чугуна, а свес у карниза выпустить чугунными плитами, прочие же части карниза из обыкновенного кирпича"132.

Та коли роком пізніше В. І. Беретті почав кладку колон, то виявилося, що ціни на колонну фігурну цеглу такі неймовірно високі, що колони довелось класти із звичайної чотирикутної цегли, а зовнішній ряд класти з такої ж звичайної цегли навмисне по формі оббитої ручним способом133. Не краще стояла справа і з іншим будівельним матеріалом - з чавуном і особливо з чавунним литвом. Для того щоб забезпечити будівництво чавунним литвом, довелося підписувати контракти з двома підприємцями: київським купцем Тимофієм Дехтярьовим та бобруйським купцем Починіним. Лише перший з них мав невелику ливарню в Києві, а другий був тільки посередником між замовцем та фабрикантами. Та й сам Дехтярьов був спроможний зробити на своєму заводі найпростіші замовлення. Коли ж треба було вилити орла, розміром 2 аршини 12 вершків на 8 1/4 аршин, то Дехтярьов передоручив цю роботу заводові князя Бабирсова в Тульській губернії. Там же було вилито для університету й капітелі134, причому, навіть і тут, капітелі були пошкоджені виконавцем у деталях рисунка. Ще гірше було з виливанням чавунних плит для сходів. Пробне виливання дало таку товщину, що вартість всіх робіт перевищувала більше як вдвоє кошторисну вартість. І Беретті довелося змарнувати чимало енергії й часу не тільки на суперечки з підрядчиком, але її на те, щоб досягти бажаних результатів.

Рисунок капітелі, за яким В. І. Беретті зробив замовлення (№ 1), пошкоджений на тульському заводі (№ 2)
(оригінал в ДЦІА. Фонд: Канц. киев, воен., под. и вол. ген.-губ. - по строит. части, 1839, к № 119 по описи 1836 г. секретной части, част. IV, арк. 89)
Труднощі були не тільки з тими матеріалами, які вироблялись мільйонами штук або сотнями пудів, але й з такими дрібницями, як дверці, засувки та завіси, пічні дверцята, віконні прибори. Коли підрядчик Терлецький подав до будівельного комітету зразки цих деталей, В. І. Беретті визнав, що всі вони "не надлежащей доброты и очень посредственного вида". Ось чому. Вікентій Іванович, не покладаючись на підрядчика, сам виїжджає в Тульську і Калузьку губернії (по дорозі до Петербурга), оглядає там заводи й майстерні, які виробляють потрібні деталі з міді, заліза й чавуну, і замовляє в Тулі цілу серію зразків135.

Таку ж увагу віддав Беретті й справі обмеблювання університету. Перш ніж вирішувати справу про те, чи замовляти меблі підрядчикові, чи купувати готові, Беретті доручив радникові комітету Юнгу оглянути готові меблі в місцевих найкращих майстрів та доставити кращі зразки до комітету на огляд. Висновки Юнга були невтішні: ціни у чотирьох кращих київських майстрів дуже високі, а рисунок меблів не такий вже гарний. Дізнавшись про це, Беретті сам взявся до роботи. Він робить рисунки комода, туалета, столів, ліжок, табуретів, шафи для бібліотеки з ґратками та всіх інших університетських меблів136 і організує виробництво меблів при комітеті.

Досить до цього додати, що В. І. Беретті сам виїжджає під час роботи до Брацлава, щоб переконатися в якості брацлавського вапна, бо те вапно, яке поставляв підрядчик Терлецький на будівництво, не задовольняло архітектора.

Щоб як слід оцінити всі ті зусилля, яких вживав В. І. Беретті на добування потрібних матеріалів та виготовлення архітектурних деталей, що було зв'язано не тільки з адмініструванням, а й з безпосередньою участю в цій роботі та з далекими й великими подорожами, треба пам'ятати не тільки те, на якому рівні стояла тоді промисловість будівельних матеріалів у Києві, але й стан здоров'я Вікентія Івановича, для якого такі мандрійки й турботи були більш як тяжкі.

До всіх цих турбот слід додати ще й найважчу: бракувало, як ми вже казали, робочої сили, а та, що й була, аж ніяк не могла задовольняти своєю якістю. Одного разу, коли Вікентій Іванович Беретті через недугу три дні не був на будівництві, каменярі, під доглядом такого ж некваліфікованого десятника, заклали стіну цеглою всуціль там, де треба було залишити віконні пройоми. Довелося ламати стіну і класти її знову. Такі випадки як цей, були не поодинокі. 18 березня 1838 р. В. І. Беретті писав до комітету: "У подрядчиков, принявших на себя каменную работу, как в прошлом, так и в нынешнем году большею частью появляются на работу каменщики, весьма слабо знающие свое дело, как о том несколько раз доносил комитету словесно и письменно, и от сего почти всякий день приходится разламывать те места, кои оказываются неправильно сделанными или против указаний"137.

Незважаючи на це, Вікентій Іванович Беретті ні на йоту не знижував якості будівництва. Де не можна було дістати одного матеріалу, він діставав інший і не спинявся навіть перед такою заміною, коли доводилося переробити конструкцію якоїсь частини будинку.

Більше того, Вікентій Іванович мав досить енергії, щоб у процесі роботи змінити і дуже важливі, а не тільки дрібні частини свого проекту, якщо він вважав таку зміну корисною для справи.

К началу страницы
Зміст    VIII. Люди  IX. Труднощі