Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Тематические блоги
* Журналы, газеты
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикации
Борис Бутник-Сіверський
Архітектор В. І. Беретті
90. Ibid., 1841, спр. № 244, арк. 78. Вернуться в текст
91. Ibid., арк. 3. Вернуться в текст
92. Ibid., арк. 17. Вернуться в текст
93. Ibid., арк. 38. Вернуться в текст
94. Ibid., арк. 38. Вернуться в текст
95. Ibid., арк. 78. Вернуться в текст
96. Ibid., арк. 49. Вернуться в текст
97. Ibid., арк. 71-72. Вернуться в текст
98. Ibid., арк. 93. Вернуться в текст
99. Ibid., арк. 100-103. Вернуться в текст
100. Ibid., канц. попеч. КУО, 1850, спр. № 443, арк. 1-2. Вернуться в текст
101. Ibid., арк. 13. Вернуться в текст
102. Ibid., арк. 1-2. Вернуться в текст
103. Ibid., арк. 12. Вернуться в текст
104. Ibid., арк. 15. Вернуться в текст
105. Ibid., арк. 16. Вернуться в текст
106. Ibid., Стр. к-т. ун-та, 1842, спр. № 288, арк. 4. Вернуться в текст
107. Ibid., арк. 16. Вернуться в текст
108. Ibid., арк. 20. Вернуться в текст
109. Ibid., арк. 33. Вернуться в текст
110. Ibid., арк. 36. Вернуться в текст
111. Ibid., арк. 40. Вернуться в текст


VII. РУКОЮ СИНА

Та коли Вікентієві Івановичу Беретті пощастило значною мірою захистити свій проект щодо використання для прикрас будинку чавунного литва і ліпних деталей, то зовсім інакше сталося з монументальним живописом та з тими трьома скульптурними фігурами, які мали завершувати атик університету.

Ми вже казали, як Беретті проектував розписати зали та окремі приміщення університету - вестибюль, бібліотеку тощо.

На всю цю живописну роботу за кошторисом, складеним Беретті, будівельний комітет університету передбачив витратити 4 000 крб. сріблом90. Хоча сума ця і не була вже такою значною, але все ж вона була достатньою для того, щоб оформити, принаймні, вестибюль, залу зібрань та бібліотеку.

Але все нещастя полягало в тому, що роботи по збудуванню університету провадилися відрядним способом. Отже, і живописні роботи попали до рук того ж самого підрядчика Терлецького, який узяв на себе і кладку стін, і фарбування віконних рам, і вивіз будівельного брухту, і копання канав і т. ін., і т. ін. А тому не дивно, що для Терлецького живописні роботи були тільки одним із джерел для власного збагачення. Та знаючи добре, що на цих роботах пін не матиме доброго зиску, Терлецький всіляко зволікав ці роботи і не провадив жодної до них підготовки, навіть і тоді, коли для цього минули останні строки, а коли будівельний комітет звернувся до нього з питанням, чому він не розпочав цих робіт, то Терлецький відмовився тим, начебто Беретті не дав йому належних зразків.

На цю претензію В. І. Беретті відповів, що "рисунки на живописные работы вообще составляются живописцами, для того избираемыми, которые делают предварительно эскиз представляют на утверждение куда следует, а затем изготовляют уже и настоящие рисунки; от архитекторов же зависит только составление описаний того, что именно нужно сделать; почему таковое описание живописной и малярной работам... при сем представлено вместе с чертежами"91.

Це змусило Терлецького шукати такого художника, який за схематичними рисунками Беретті зробив би попередні ескізи. Терлецький розрахував правильно: він звернувся в цій справі до архітектора Спарро, який і як учень Беретті, і як безпосередній його помічник по будуванню університету часто зустрічався з своїм вчителем і шефом. Отже Терлецький міг сподіватися, що Спарро швидше, як хто інший, зможе погодити свої ескізи з головним архітектором. Так воно й сталося.

6 червня 1842 р. ескізи були готові, і Спарро одержав за них 300 крб. асигнаціями92. Треба сказати, що для цієї роботи Беретті дав не тільки опис та схематичні, щойно згадувані рисунки, але й точні розміри для кожного рисунка. Хронологічно це було так: опис та рисунки Беретті передав Терлецькому ще 19 жовтня 1841 р., розміри 14 січня 1842 р.93.

Не чекаючи того, коли Спарро закінчить ескізи, Терлецький починає шукати виконавців для живописних робіт. Уже в квітні 1842 р. він повідомляє будівельний комітет, "по полученным мною известиям из Санкт-Петербурга, осведомился я, что тамошние живописцы: Петерсон, Вестберг и Карл Мекель желают взять у меня живописную работу по сходной для меня цене, но только не иначе, как по утвержденным рисункам..."94.

Хто такі були ці "живописці", які погоджувалися на ціну Терлецького, але вимагали готових рисунків, з достатньою виразністю свідчить інформація керуючого справами попечителя київської учбової округи Лазова.. Говорячи про високі ціни на живописні роботи, він каже: "Если кто и возьмет меньшую цену, то маляры такие, как рекомендованные Терлецким, Петереон, Вестберг и Мекель, которые рисуют только вывески"95..

Зовсім інакше дивився на це Вікентій Іванович Беретті. Він не міг припустити, щоб його проект здійснювали "вывесочных дел мастера", а тому, незважаючи на те, що підшукати художників було цілком справою Терлецького, Беретті, користуючись перебуванням своїм у Москві, веде переговори з художником Коломбою, дістає від нього принципіальну згоду, але ціна: ним визначена така висока, що комітет відмовляється: складати угоду96.

Але Беретті на цьому не заспокоюється. Він звертається по допомогу в цій справі і до генерал-губернатора: і до попечителя київської учбової округи. Внаслідок цього, попечитель доручає правителеві своєї канцелярії Лазову, який саме на той час перебував у Петербурзі, підшукати належної кваліфікації художників. Лазов поклав чимало сил, щоб виконати завдання. Найбільші труднощі були в тому, що ніхто з художників не хотів мати справу з підрядчиком Терлецьким, що в. художників не було певності, що в Києві вони знайдуть кваліфікованих альфрейщиків та потрібні матеріали. Та й цінили вони свою роботу дуже високо - до 40 000 крб. асигнаціями. Але, нарешті, Лазов знайшов молодого талановитого художника Паршіна, який погоджувався взяти всю роботу за 8-10 тисяч крб. сріблом. "Его, как молодого художника, интересует в особенности репутация и льстит работа в прекрасном здании, открытом для публики"97, - писав Лазов. Але в Лазова не було повноважень, щоб підписати умову на таку суму.

Та в той час, коли Лазов закінчував у Петербурзі справу з добором художників, В. І. Беретті, не відмовившись від кандидатури худ. Коломба, продовжував з ним переговори, внаслідок чого стало відомо, що Коломбо погоджувався прийняти на себе всі живописні роботи по університету за 22 тис. крб. асигнаціями, тобта за 6 285 крб. 41 коп. сріблом. Це було дешевше і за Соловйова і за Паршіна. 7 серпня 1842 р. будівельний комітет звернувся до генерал-губернатора санкціонувати цю сум98. А втім це збіглося зі смертю Вікентія Івановича Беретті.

Користуючись з цього будівельний комітет, який мало знався на живописних роботах, не дочекавшись згоди генерал-губернатора на асигнування 22 000 крб., 25 серпня того таки року ухвалив довести до відома генерал-губернатора, що він (комітет) "...с своей стороны признает за лучшее в настоящее время отложить живописную работу... до" будущего года, предоставив производство оной собственному распоряжению университета"99.

Олександр Вікентійович Беретті, заступивши свого батька на посаді головного архітектора університету, не довів до кінця справи з живописними роботами, в яку стільки творчої думки та енергії вклав Вікентій Іванович.

Син не тільки не підтримав батькові ідеї, але й не вважав потрібним обстоювати цю справу, коли попечитель заявив, що "в живописи для вышеуказанных частей здания университета св. Владимира не представляется никакой надобности"100. Більше того: значно пізвіше, а саме 1860 р., коли справа з живописними роботами поновилася знову, Олександр Беретті заявив, що " по его мнению производство живописных работ может быть совершенно отложено"101.

Важко сказати, чому саме так поставився О. В. Беретті до батькового проекту. Можливо, що тут певну роль відіграв і той поспіх, з яким йому доводилося закінчувати будування університету. Але таке виправдання годилося б тільки для першого ближчого часу роботи. Ми ж бачимо, що останнє його твердження про зайвість живописних робіт датується вже 1860 роком. Можна припустити, що на цей час той принцип розпису. який пропонував ще в 40-х роках В. І. Беретті, вжс застарів, бо ж за ці 20 років архітектура докорінно змінила, своє обличчя. Буде все ж певніше, проте, що О. В. Беретті відмовився від живописних робіт, щоб здійснити другу частину проекту, передбачену батьком, але не забезпечену помилково кошторисом. Мова йде про три великі ліпні фігури, що мали увінчати атик університету над центральним входом.

1844 року, коли університет було не тільки закінчено будуванням, але, так би мовити, і обжито, О. В. Береги порушив клопотання про потребу поставити ці три фігури над атиком і подав для цього рисунок, зроблений скульптором Зальменом. Але міністр народної освіти, посилаючись на думку попечителя, запропонував "отложить это украшение, для избежания издержек, до будущего времени"102.

Користуючись з нагоди, що і міністра, і попечителя заступили нові люди, О. В. Беретті 1850 року вдруге ставить питання про встановлення на атику скульптурних фігур, але за цей час вартість цих робіт зростає до 15 500 крб. Це й спричинилося до того, що генерал-губернатор, відхиливши проект виконання скульптурних робіт, запропонував Беретті подати "взамен фигур проект другого, менее ценного украшения на аттике"103. Але Беретті не міг придумати нічого "менее ценного". Так справу відкладено вдруге.

Минуло з того часу 10 років. В будівельному мистецтві з'явилася новина. На зміну дорогому чавунному литву, яке прикрашало палаци та будинки магнатів, прийшла теракотова скульптура, яка зразу ж заполонила нові будинки багатіїв, що претендували на розкіш та художній смак.

Аж ось коли Беретті міг подати проект "менее ценного украшения".

Але й на цей раз Беретті не пощастило. Міністр народної освіти, дізнавшись через попечителя, що в університеті 18 років без всякого руху лежать якісь невикористані гроші та ще й призначені на прикраси університетського корпусу, негайно дав розпорядження передати ці гроші до казначейства "для обращения на погашение внутреннего срочного государственного дол га"100. Адже ж це саме був той час, коли держава переживала тяжку кризу після Кримської кампанії 1853 - 1856 рр.

Залишок у сумі 1 643 крб. 87 коп. було, звичайно, передано до казначейства, і попечитель повідомив ректора, що "саму постройку фигур должно считать отмененной"105.

Так загинув, не побачивши здійснення, проект Вікентія Івановича Беретті живописного оформлення внутрішніх приміщень університету.

Перед самою смертю Вікентій Іванович встиг до говоритися з художником Коломбою і умовити будівельний комітет збільшити асигнування на ці роботи всього на якісь 2 500 крб. проти кошторису. Синові лишалося тільки добитися санкції генерал-губернатора. Але він не зробив цього. Сам заявивши про зайвість живописних робіт, він цим поховав батьковий проект, захопившись спочатку чавунними фігурами, виконання яких через матеріальну незабезпеченість було засуджено на провал, а потім череп'яною скульптурою. А в цей час адміністрація університету розмінювала заощадження спочатку на бюст і портрети царів, а потім на ремонт, аж доки залишки всієї суми, призначеної на живописні роботи, не пішли на покриття державних боргів.

Так само не пощастило Вікентієві Івановичу Беретті і з зовнішнім пофарбуванням університету. Ще 28 липня 1842 р. він, як ми вже казали, писав: "я же с своей стороны полагал бы окрасить все пространство от цоколя до подколонн под цвет гранита брызгами, а остальное, не отличая ни поясков, ни карнизов, - под цвет извести, так, чтобы все строение казалось бы сделанным из одного камня".

Але Микола І, всупереч проектові Беретті, "по всеподданнейшему докладу г. министра народного просвещения,... в 15 день текущего августа высочайше повелеть изволил: здание университета св. Владимира окрасить тем цветом, каким окрашен Зимний дворец в С. Петербурге, т. е. под дикий камень, заметив, что этот цвет, удаляя всякую пестроту, есть самый приличный для большого здания"106.

Новому архітекторові університету Олександрові Вікентійовичу Беретті було доручено зробити зразок цього кольору та дістати його рецепт107. За цим рецептом "входят следующие материалы и в следующей пропорции:

если серой извести 1/2, то
белой извести 1/4
вохры 1/30
мумии 1/30
олонецкой зелени 1/60"108

Але по дорозі від Петербурга до Києва у Беретті викрадено чемодан, а разом з ним і кольоровий зразок. Численні способи дібрати колір без зразка не давали певності в тому, що колір дібрано правильно. Довелося звертатися до міністерства з проханням вислати новий зразок. Головний архітектор міністерства Щедрін, пересилаючи зразок, додав: "колер этот составлен из серой извести, охры, итальянской мумии и из части слоновой кости или олонецкой зелени... Как серая тосненская известь, в состав этот вошедшая, имеется только в С.-Петербурге, то количество веществ, потребное для составления сего колера в Киеве... здесь определить нельзя"109. Все ж 8 жовтня 1843 р. О. Беретті рапортував, що університет пофарбовано за зразком архітектора Щедріна110. А 16 жовтня того ж року генерал-губернатор Бібіков повідомив, що "государь император во время высочайшего пребывания в Киеве соизволил отозваться, что окраска университетского здания хороша"111.

К началу страницы
Зміст    VI. Боротьба за проект  VIII. Люди