Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Тематические блоги
* Журналы, газеты
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикации
Борис Бутник-Сіверський
Архітектор В. І. Беретті
39. Ibid., Рада університету, 1835, спр. № 11, арк. 3. Вернуться в текст
40. Вересень 1836 року. Вернуться в текст
41. ДЦІА, фонд. Стр. к-т ун-та, 1836, спр. № 8, арк. 36. Вернуться в текст
42. Ibid., арк. 55. Вернуться в текст
43. Ibid., арк. 74. Вернуться в текст
44. Ibid., Канц. київ. под. і вол. ген.-губ., господарча частина, 1838, спр. № 10, арк. 1, 3, 38. Вернуться в текст
45. Ibid., спр. № 127, арк. 1. Вернуться в текст
46. Ibid., арк. 4. Вернуться в текст
47. Ibid., 1841, спр. № 400, арк. 2 і 3. Вернуться в текст
48. Ibid., арк. 6 і 9. Вернуться в текст
49. Вернуться в текст
40. Ibid., арк. 18. Вернуться в текст


IV. ВЕЛИКІ ПЛАНИ

Вікентій Іванович Беретті, видатний архітектор, автор численних проектів і не менш досвідчений керівник та "градостроитель", і на нове завдання - будування київського університету - не міг дивитися як на роботу, ізольовану від складних проблем забудування в цілому зовсім нового району міста, що лежав тоді перед його очима курявим, зарослим бур'янами, шляхом, пустирями та крутими яругами.

Ще в перший приїзд до Києва 1835 р. Беретті, оглянувши разом з генерал-губернатором Гур'євим та попечителем київської учбової округи, фон-Брадке місце майбутньої забудови, подав свою особисту думку, "что лицевой фасад университетского здания, который по высочайше утвержденным чертежам назначен был на запад, по местоположению лучше поставить на восток"39.

Вже з цієї пропозиції видно, що Беретті, заглядаючи далеко вперед, бачив свій твір як один з елементів цілого ансамблю майбутніх споруд.

Але для Беретті було цього замало. Він хотів бачити корпус університету не тільки вкомпонованим в майбутні квартали, а й, очевидно, центром ансамблю.

Ось чому Вікентій Іванович віддавав так багато уваги кожній дрібниці, кожному фактові, який міг би принаймні дещо порушити цілість великого замислу. Нема сумніву, що Беретті навчив так само уважно і сторожко ставитись до справи будування університету і весь склад членів будівельного комітету. Тільки цим і можна пояснити той факт, що коли по місту почала ширитися чутка, начебто генерал-губернатор хоче внести якісь зміни в розміщенні університету на обранім місці, будівельний комітет негайно реагував на це спеціальним засіданням і схвалив Звернутися до генерала-губернатора з запитанням, чи правдиві всі ці чутки і чи не слід комітетові припинити підготовчу роботу, якщо чутки правдиві, аж доки не буде остаточно визначене місце для університету, щоб знати, як він буде пов'язаний з районом у цілому.

Таке звернення обурило генерал-губернатора, і він в найсуворішому тоні негайно відповів комітетові:

"На представление строительного комитета от 24 сего месяца40 за № 25 уведомляю, что часто упоминаемого изменения высочайше одобренного плана университетскому, зданию в предположения мои никогда не входило: ибо приноровить строение к направлениям окружающих улиц и согласовать все то с общим планом города не значит еще изменить план самого здания. Сверх того, полагая до разбивки места всякие суждения комитета, можно ли продолжать подготовительные работы или их отложить, до высочайшего одобрения, преждевременными, я предоставляю себе... разрешать о производстве или приостановке работ. Но не менее того нахожу нужным упомянуть, что обязанность комитета относится токмо до собственного своего университетского здания, нисколько не касаясь до расположения улиц и окружающих оное строений. А потому попечение о сем последнем предмете, упадая на ответственность главного здешнего начальника, должно на будущее время освободить комитет от не принадлежащих ему занятий"41.

Та Беретті дивився на цю справу зовсім інакще. Для нього, як для архітектора, було зовсім не байдуже, як погоджується його споруда з суміжними будинками та вулицями; для нього було дуже добре зрозуміло, що зміна в розташуванні на місці може викликати потребу в зміні фасаду, а звідси навіть і в зміні плану: Тим більше Беретті не міг погодитися, що всі ці справи є обов'язком генерал-губернатора і що він, головний архітектор, та й самий будівельний комітет повинні обмежити всі свої інтереси лише самим будинком університету.

Ось чому Беретті віддав так багато енергії та уваги такій, здавалося б, дрібниці, як "відбивка лінії", тієї самої лінії, по якій треба було ставити фасад університетського корпусу.

Дізнавшись про відповідь генерал-губернатора, Беретгі, незважаючи на суворе розпорядження комітетові не втручатися в загальноміські, або ж генерал-губернаторські справи вважав за потрібне рішуче піти проти вказівок начальства.

Коли наприкінці 1836 р. генерал-губернатор дав розпорядження остаточно нанести лінію на план згідно з загальним височайше схваленим планом району, Беретті подав свій варіант. Обгрунтування цьому варіантові ми не знайшли. Але, очевидно, мотиви архітектора були такі важливі, що імператор, розглянувши обидва варіанти, "соизволил изъявить свое согласие на постройку сего здания по направлению той линии, какая проведена г. Беретти"42.

Добившись цієї перемоги, Беретті відбиває лінію в натурі в бажаному йому напрямі, але недуга не дає йому змоги закінчити роботу так, як хотілося авторові: лінію було відбито тільки до старого валу, тобто до Золотої Брами, Отже, щойно прибувши до Києва, Беретті подає рапорт до будівельного комітету: "Приступая к начатию постройки университета св. Владимира до разбития строения, я почел нужным проверить линию головного проспекта, ведущего к Десятинной церкви, каковая линия по случаю болезни моей прошлого года была проведена мною только до старого вала; проведя оную ныне далее до церкви Андрея Первозванного, я нахожу против натуры, что следует сделать нечувствительную перемену в направлении проспекта, дабы сохранить сколько возможно существующие строения; таковую перемену на прилагаемом при сем плане назначил я желтыми линиями, как удобнее его провести; ибо если оставить данное ему направление, то у Десятинной церкви с левой стороны проспекта придется уничтожить на 5 сажень, а с правой стороны все дома придутся в ломку. По сему моему назначению благоугодно ли будет комитету представить оное на разрешение его сиятельства киевского военного, волынского и подольского генерал-губернатора"43.

З цього рапорту, безсумнівно, видно, що Беретті уявляв собі нинішню Володимирську вулицю, як стрункий проспект, що закінчувався б Десятинною церквою, і собором Андрея Первозванного, і що саме з цими двома найкращими того часу спорудами в одну лінію треба було ув'язати майбутній корпус університету. Ось чому Беретті і вимагав ще більш уточнити місце розташування тієї лінії, по якій мав проходити університетський фасад. Цей зв'язок між трьома названими спорудами був для Беретті таким безсумнівним, що він навіть висловлює думку: якщо лінію фасаду університету не буде повернено, то для досягнення тієї ж композиційної мети доведеться ламати мало не всі наявні будинки, Цей проект не знайшов жодної підтримки, чому свідком нині є сама Володимирська вулиця, зламана біля Софїївського собору, від чого втрачається вся перспектива.

Потерпівши, таким чином, поразку, Беретті все ж не зрікається думки бачити корпус університету в ансамблі кращих архітектурних споруд, для чого користується з кожного зручного випадку.

Так, наприклад, у січні 1838 р. попечитель київської учбової округи фон-Брадке висуває питання про потребу збудувати будинок для 1-ої гімназії і пропонує для цього одно з порожніх місць біля нового університету, але весною, коли зійшов сніг, фон-Брадке раптом виявляє, що рельєф обраної ним площі дуже незручний, що його доведеться добре рівняти і що для цього доведеться зробити чимало зайвих витрат. Це й змушує попечителя шукати під гімназію нового місця, і він остаточно спиняється на майдані поблизу Софіївського собору, за руїнами Ірининської церкви, тобто там, де зараз проходить Ірининська вулиця. Але, мабуть, не без впливу Беретті, фсн-Брадке ще роком пізніше, а саме в липні 1839 р., разом з Беретті та губерніальним землеміром оглядає різні місця, і комісія спиняється остаточно саме на тому місці, де нині стоїть гімназія44. Правда, проектувати й будувати корпус гімназії доводиться не Беретті, а синові його Олександрові, але все-таки самий факт збудування гімназії тут, а не десь інше, ми мусимо розглядати як здійснення принаймні одного з елементів проекту Беретті щодо утворення архітектурного ансамблю навколо, університету.

У зв'язку з цим ми не можемо не згадати ще про один документ, який свідчить, хоч і побіжно, про вплив Беретті на забудування кварталів навколо університету.

Ще 1836 р., коли стало остаточно відоме місце під забудування університету, новий генерал-губернатор князь Гур'єв дав розпорядження місцевому "городовому архитектору" Станзані скласти типовий проект фасаду для гих приватних житлових будинків, які мали оточити весь майдан навколо університету. Цей проект залишився десь в архівах Ленінграда і досі ще не розшуканий нами. Алє до нас дійшов текст пояснювальної записки до цього проекту, складеної Станзані. Хоча текст цей дуже пошкоджений часом, все ж з нього можна з певністю уявити характер самого проекту.

Так, наприклад, з цих уривків ми дізнаємося, що сусідні з університетом квартали віддавалися під забудову тільки "обывателям среднего и высшего состояния", що "желающие могут строить по сему фасаду от трех до одиннадцати окон в ширину и более". Із опису ми можемо встановити й інші деякі елементи зовнішнього вигляду фасаду. Так ми дізнаємося, що "верхний этаж полагает антресоль для легкости и придания вида и для выгоды хозяев, которые не в состоянии или не находят надобности в устройстве больших зал... Окна в антресоль, если в них не будет надобности, заменяются фризом, показанным на плане".

"При втором этаже положены галлереи, служащие к. украшению зданий, к выгоде жителей и заменяющие собою необходимые по климату, но обезображивающие вид зонтики над наружными дверьми".

Уже з окремих пояснень можна зрозуміти, що цей проект фасаду був не чим іншим, як повним удосконаленням та модернізацією типових ампірних особняків, що були ще в 20-х роках перенесені до Києва з поміщицьких садиб одночасно з переселенням сюди численних дворянських родин. Але модернізація полягала не тільки в пристосуванні проекту для "обывателей среднего состояния", які могли не почувати потреби у великих залах або в антресолях, а й у тому, що за проектом Станзані "в нижнем этаже можно помешать магазины и для входа иметь наружную дверь или вместо оных ворота под галлерею", - це вже була данина молодій капіталістичній архітектурі..

Для того щоб пов'язати свій проект з університетом стильно, Станзані визначає: "как против сих кварталов перед зданием университета назначена большая площадь, то в домах полагается карниз ионического ордена с модульонами, по примеру употребления оного в подобных случаях Палладием"45, або. точніше кажучи, як це було запроектовано Беретті до університетського фасаду.

Уже в самому цьому, ми можемо бачити вплив Береттїівського проекту на забудову нового району. Але з проектом Станзані сталося так, як тільки й можна було сподіватись коли проект Станзані попав на затвердження до Петербурга, там стала цілком очевидною його архітектурно-стильова відсталість і провінціальність, і "государь император... соизволил изъявить волю свою, дабы дома в новых кварталах были каменные, сплошные, в одной связи, подобно таковым в столичных городах..." і "чтобы помянутое устройство новых кварталов было изложено обще с профессором Академии художеств Беретти, по роздаче в той части мест обывателям..."46.

Три варіанти розбивки майдану перед університетом.
Третій варіант, запропонований В. І. Бєретті, здійснено частково
Вікентпо Івановичу Беретті не пощастило скористатися з цієї нагоди, бо землю в цих кварталах було розподілено вже після його смерті. Але не можна не зауважити того, що тільки завдяки високому авторитетові Беретті ці квартали не було забудовано за відсталим проектом Станзані і завдяки цьому ж авторитетові тут збереглися вільні місця, де вже після смерті Беретті було збудовано його сином корпуси 1-ої гімназії та інституту Левашової, а поряд з останнім за проектом архітектора Павла Шлейфера було збудовано корпус 2-ої гімназії.

Таке по суті незначне втілення дістала й друга частина великого проекту Беретті - утворити навколо університету єдиний архітектурний ансамбль.

Лише 1841 р.. перед Беретті знову постала перспектива здійснити новий ще ширший проект.

Цього року до Києва прибув цар, оглянув будування фортеці на Печерському і будування головного корпусу університету. "Одобрив здание университета св. Владимира", цар побажав, щоб "таковое строение не закрывать обывательскими домами и сколь возможно открыть на оный вид из разных пунктов города, почему своеручно его величество назначил на генеральном плане гор. Киева от присутственных мест открыть новую улицу". Розробку, цього проекту було покладено на Беретті.

І Беретті створив чудесний проект і накреслив новий план частини міста, захопивши не тільки район будування університету, частину Хрещатика, Бесарабку, але й значну частину Печерська, "в которой, для исполнения желания монарха... предполагает открыть новый проспект, начиная от Никольской улицы через Виноградный сад между двух башен строящейся крепости и на границах Виноградного и Шелковичного садов круглую площадь для продажи сена с бассейном в середине оной, а оттуда прямо на середину университета, перед которым делает скверу, занимая для сего, кроме назначенной перед зданием площади шириною 74, длиною 150 сажень, еще один квартал, назначенный под заселение каменными домами,.. дабы университетские здания не закрывать обывательскими домами и сколько можно открыть на оное вид с разных пунктов города..."47.

Університет від Бесарабки.
З фото 60-х років XIX ст. (за негативом Центр. фото кіно архіву МВС УРСР. - ЦФКА б/№)
Тепер нам цей проект може здатися трохи незрозумілим. Чому саме Беретті вирішив пов'язати університет з самим центром Печерського. Адже досить згадати, що в ті роки центром міста був Печерськ і що в'їзд до Києва був тоді з боку Дніпра. Отже, за проектом Беретті, виходило так, що досить було тільки в'їхати в місто, як від рогу еспланади Печерської цитаделі мусило перед приїжджими відкритися два проспекти - старий реконструйований Микільський проспект і новий, запроектований Беретті. Досить було пройти цим новим проспектом найбільше 170 сажнів, тобто до рогу Московської вулиці, як відкривалася широка перспектива на університетські будови.

Цей проспект Беретті пропонує оформити так: початок проспекту пропустити між двома вежами цитаделі, далі оточити проспект навмисне розбитим англійським парком і, нарешті, двома рядами житлових будинків, - так до самої Хрещатицької долини; тут Беретті веде проспект по крутому схилу крізь сади і закінчує в долині великим майданом з басейном у центрі, а від басейну - знов підйом: два квартали, забудованих житловими будинками, нарешті, сквер і майдан перед університетом.

Цей проект потрапив, як і належало, на розгляд київського будівельного комітету, який, розглянувши проект Беретті, зважив на всі потрібні роботи й видатки і встановив, що для здійснення цього проекту треба буде придбати більш як 20 приватних садиб та будинків для зруйнування, а тому визнав його "дорогостоющим, затруднительным к исполнению и не могущим принести городу особенной выгоды"48.

Ця ухвала й була причиною того, що цар затвердив тільки відбивку двох кварталів побіч університету для забудови їх кам'яними будинками, щождо всього проекту, "то, по значительности требующегося на это количества денег, его императорскому величеству благоугодно было повелеть проект сей отложить"49.

Так загинув ще один і, мабуть, самий кращий з нам відомих проектів Беретті.

Щоб уявити, що втратив Київ, не побачивши здійснення цього останнього проекту Беретті, досить сказати, що и той час, коли проект цей створювався, ще зовсім не було ні бульвара Шевченка, ні вулиці Льва Толстого. Користуючись з цього, Беретті пропонував пересунути нинішню Бесарабку на місце нинішнього першого кварталу Червоноармійської вулиці і звідти прокладати проспект перпендикулярно до центрального входу університету з тим, щоб там, замість нинішнього парку, було розбито сквер з низкорослими рослинами.

Отже за проектом Беретті проспект ішов би тільки до сквера, а звідти двома розгалуженнями по теперішній вул. Чудновського огинав би всю територію університету і виходив би далі по бульвару Шевченка і вул. Толстого.

Такий проспект був гідний того, щоб відкривати перспективу на палац. По суті будинок університету і був задуманий Беретті-автором як справжній палац. І в Беретті були всі підстави на те, щоб прагнути до двох архітектурних завдань: пов'язати корпус університету по паралельній лінії з собором Андрія Первозванного (роботи Растреллі), щоб створити навколо будинку архітектурний ансамбль, захопивши кілька кварталів, та показати центр цього ансамблю - університет - від тодішнього центра Києва - від Печерського, проклавши новий проспект просто до центральної частини фасаду.

Це був видатний єдиний проект, який би дав Києву великий архітектурний ансамбль, рівний ансамблям Тома де-Томона ї Россі.

Не менше труднощів і перешкод зустрів Вікентій Іванович Беретті, коли йому довелося працювати над будуванням головного корпусу університету.

К началу страницы
Зміст    III. Напередодні будівництва  V. Проект