Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Тематические блоги
* Журналы, газеты
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикации
Борис Бутник-Сіверський
Архітектор В. І. Беретті
15. ДЦІА, фонд. Канцелярія київського військового, подільського і волинського генерал-губернатора, Господарча частина, 1832, спр. № 268, арк. 15. Вернуться в текст
16. Ibid., арк. 15. Вернуться в текст
17. Ibid., арк. 49, 51 і 59. Вернуться в текст
18. Ibid., арк. 61. Вернуться в текст
19. Ibid., арк. 63-64. Вернуться в текст
20. Ibid., арк.73. Вернуться в текст
21. Ibid., арк. 111. Вернуться в текст
22. Цитую за Альошином, ст. 41. Вернуться в текст
23. ДЦІА, фонд. Стр. к-т ун-та, 1836, спр. № Ю, арк. 4. Вернуться в текст
24. Ibid., арк. 8. Вернуться в текст
25. Ibid., спр. № 9, арк. 1-2. Вернуться в текст
26. Він закінчив Академію мистецтв 1832 р. із званням "свободого художника" (див. С. Н. Кондаков "Юбилейный справочник "императорской Академии художеств", ч. II; ст. 302). Вернуться в текст
27. ДЦІА, фонд. Стр. к-т ун-та, 1836, спр. № 9, арк. 3-5. Вернуться в текст
28. Ibid., арк. 9. Вернуться в текст
29. Ibid., 1839, спр. № 172, арк. 6. Вернуться в текст
30. Ibid., фонд. Канц. київ, військ., под. і вол. ген.-губ., поліц. частина, 1851, спр. № 1020, арк. 3. Вернуться в текст
31. Петров П. Н., Сборник материалов для истории имп. СПБ Ак. худ. ч. III, ст. 150. Вернуться в текст
32. ДЦІА, фонд. Стр. к-т ун-та, 1837, спр. № 41, ара 22. Вернуться в текст
33. Ibid., 1836, спр. № 9, арк. 10-11. Вернуться в текст
34. Ibid., арк. 13. Вернуться в текст
35. Ibid., Правл. ун-та, 1845, спр. № ПО, арк. 3-10. Вернуться в текст
36. Ibid., Стр. к-т ун-та, 1836, спр. № 10, арк. 16. Вернуться в текст
37. Ibid., спр: № 9, арк. 13. Вернуться в текст
38. Ibid., арк. 19, 20, 21. Вернуться в текст


III. НАПЕРЕДОДНІ БУДІВНИЦТВА

Політичні події - польське повстання 1831 р. - тільки прискорили перетворення Києва не лише в адміністративний, а й у культурний центр Правобережної України. Царський уряд, поставивши завдання зробити Київ "оплотом русского самодержавия и православия", вважав за доцільне ліквідувати в Кременці так званий волинський ліцей, розсадник польської освіти на Волині та Поділлі, і перенести його до Києва, створивши з цього ліцею вищий учбовий заклад, де б росли й виховувалися кадри майбутніх урядовців, здатних запровадити на Правобережжі заходи, відповідні "видам правительства".

Отже, коли справу з ліцеєм було принципово розв'язано, залишилося розв'язати тільки одне практичне питання, саме: де, в якій частині міста будувати ліцей? Важлива роль, якої надавалося ліцеєві, само собою розв'язувала це питання. Тільки Печерське. Тут був будинок генерал-губернатора, тут було зосереджено всі "присутственные места", тут був арсенал, тут же була й гімназія. Тому-то попечитель харківської учбової округи 9 вересня 1832 р. подав проект про збудування нових корпусів для ліцею саме на Печерському. В цьому проекті попечитель писав: "Удобнейшее для постройки зданий лицея место, как по положению, так и по пространству своему, есть то, где ныне существует киевская гимназия, которая по окончательном переводе в Киев лицея должна упраздниться"15.

Попечитель був такий впевнений, що іншого місця неможливо навіть запропонувати, що тут же в проекті розгортає повну дуже цікаву картину того, як треба буде забудувати гімназіальну територію. Він пише:

"Предполагается, возвысив здание нынешней гимназии одним этажом, отделать оное для помещения библиотеки лицея, заключающей в себе ныне 34 000 томов, и от сего гимназического дома в виде полукружия до улицы, пролегающей перед гимназией, построить новые трехэтажные здания, нужные для помещения лицея и наружностию соответствующие своему назначению".

"Школу механиков со всею к оной принадлежностью, как-то: мастерскими, кузницею, магазином для материалов и помещением учеников, удобно построить на сей же земле, особенно от лицея".

"Необходимые принадлежности к лицею: 1) небольшой госпиталь, 2) кухни, 3) погреба и кладовые, 4) баня, 5) прачечная, 6) помещения служителей, могут быть построены на заднем дворе лицея"16.

Цей проект цікавий для нас не лише вибором місця, а головно тим, що в ньому ще досить виразно виглядають ті самі принципи забудови, які ми часто до того зустрічали у великих поміщицьких садибах: парадне розгортання півколом фасадів на першому плані, відокремлення в особливу групу всіх будівель механічної школи (у поміщиків так само ховали на другому плані всілякі майстерні) та розміщення численних службових споруд на чорному дворі.

На копії цього проекту зверху напис: "Государь император изволил утвердить место, а о протчем приказать изволил снестись с министерством".

Але, доки в міністерстві освіти вирішувалася доля проекту, стало відомо, що "место, на коем ныне находится киевская гимназия и на коем предположено построить лицеи, подходит под пушечный выстрел, предполагаемой крепости.., что и нельзя на оном.., возводить вновь каменных строений"17.

Ця подія досить знаменна для історії дальшого розвитку міста. Нова цитадель, забравши найвигідніші квартали на Печерському - в адміністративному центрі міста, не тільки привела до. того, що сотні будинків було зруйновано зовсім або. перенесено до нового Либедського району, але й стала обмежувати дальше забудування Печерського. Адміністративний центр був обмежений у своєму зростанні. В цьому факті не можна не бачити зародження нової тенденції - тенденції зрушення, центру на нову територію міста. Так воно й сталося. Попечитель київської учбової округи (Київ на той час уже відмежувався від Харкова) після довгих, шукань зручного місця: в старих районах розселення, змушений був спинитися на пустирях, що лежали на південь від Золотої Брами, де стояли тільки, сім нещодавно (1828 р.) збудованих провіантських магазинів. Попечитель фон-Брадке визнає, що обране ним місце "не заключает в себе подобной центральности", але; (находить його просторим для забудови18. Генерал-губернатор підтримує попечителя19, і 27 вересня 1833 р. цар дає дозвіл будувати ліцей за провіантськими магазинами; на пустирі20.

8 листопада того ж року урядові плани змінилися. В цей день було дано указ про утворення в Києві замість ліцею університету св. Володимира. Це змусило попечителя фон-Брадке подумати про те, що "как ныне по новому предположению учреждения вместо лицея университета... необходимо иметь большее пространство земли, нежели какое отведено", а тому він і звернувся з, проханням до цивільного губернатора, щоб земля навколо університету не роздавалася під приватні забудови... "впредь до высочайшего утверждения университетских, построек"21. Згоду будо дано.

Так майбутній університет почав підпорядковувати собі забудову цілої території нового, що тільки: зароджувався, району міста.

Разом з цим справа перейшла в нову фазу.

25 січня 1834 р. як ми вже говорили, президент Академії мистецтв, звернувся до членів Академії з пропозицією взяти участь у конкурсі на складання проекту київського університету з умовою, щоб у травні того ж року можна було почати будування. Пропозиція була, без сумніву, цікавою, але поставлені строки зовсім не реальні. Очевидно, в міністерстві освіти не уявляли всієї складності завдання. До того ж і програма завдання була дуже коротка. Це й спричинилося до того, що останній проект, а саме проект Беретті, був готовий лише через рік, - 20 січня 1835 р.

Наслідки конкурсу нам також відомі.

5 березня того ж року проект Беретті дістав височайшої ухвали, а на самого автора було покладено "и главное наблюдение за производством строения, которое имеет совершаться под ближайшим надзором знающего свое дело архитектора с помощником и каменных дел мастером". Разом з тим Беретті дано було розпорядження виїхати зараз же до Києва, "дабы он мог получить там, нужные для сметы сведения, осмотреть местоположение и удостовериться, какие поблизости города находятся удобные, материалы и какие можно иметь в виду средства к сбережению издержек". Нарешті, інструкція передбачала в дальшому тимчасові приїзди Беретті до Києва для "обозрения произведенных уже работ, составления отчета оным, назначения продолжения работ, составления для сего нужных чертежей,, шаблонов, кондиций для торгов и для совещания с архитектором-строителем; когда же в здании будут выводить своды, Беретти должен находиться во все время производства оных на месте строения"22.

Численні роботи затримали Беретті в Петербурзі на довгий час. Лише 17 вересня 1835 р. він виїхав до Києва оглянути місце будови і провести підготовчі роботи, взявши з собою свого учня Павла Івановича Спарро, тоді ще студента Академії мистецтв.

Цей виїзд Беретті не зрушує, однак справи будування університету. Беретті, повернувшись з Києва до Петербурга, продовжує працювати над складанням кошторису і, очевидно, не поспішає з цим. Міністерство ж освіти більше півроку розробляє положення про майбутній "Строительный комитет по возведению зданий университета св. Владимира в Києве". Тільки бюрократичним зволіканням можна пояснити цей факт. Положення, фактично, майже ні в чому не відрізняється від тієї інструкції, яку було, дано Беретті ще в березні 1835 р. Та й сама структура комітету не являла нічого нового порівняно з численними іншими тогочасними комітетами. Комітет в цілому був у віданні самого генерал-губернатора. Головою комітету призначався попечитель київської учбової округи. Членами комітету були радник по будівельній частині, радник по господарській частині та головний архітектор. Така структура комітету передбачала, як ми побачимо далі, не так сприяння роботі головного архітектора, як утворення над головним архітектором складного апарату натиску і контролю. Єдине, в чому головний, архітектор був вільним, - це вибір для себе "практического" архітектора, архітекторського: помічника та кам'яних справ майстра23.

Новим у цьому положенні було те, що головний архітектор мусив тепер приїздити до.Києва не в міру потреби, а обов'язково щороку; весь же інший час він здійснював керівництво листуванням з комітетом і безпосередньо з своїми помічниками24.

Так почав існувати й діяти будівельний комітет, поки що без одного свого члена - головного архітектора, який все ще залишався в Петербурзі. Не було на цей час у розпорядженні комітету й практичного архітектора.

Правда, "служащий при чертежной с.-петербургского военного генерал-губернатора вольный и свободный художник Иван Осипов, сын Вальпреда", подав у серпні 1836 р. прохання про призначення його на посаду "практического" архітектора. І хоча В. І. Беретті, випробувавши здібності Вальпреда, визнав його "благонадежным к отправлению сей должности"25, але в призначенні Вальпреда сталася несподівана затримка. Будівельний комітет, обговорючи в своєму засіданні від 15 вересня 1836. р. кандидатуру Вальпреда, зауважив, що "практический архитектор" такого великого будівництва, як будівництво київського університету, мусить мати чин, вищий XII класу, а Вальпред не має жодного класного чину26, "... но поелику г-н главный архитектор свидетельствует, что он к исполнению обязанности практического архитектора при построении зданий для университета св. Владимира совершенно благонадежен, то по уважению того обстоятельства, что другого способного и знающего свое дело архитектора в виду не имеется и что за сим может остановиться и самое производство работы, а равно и того, что из художников вообще трудно сыскать людей, имеющих классные чины", комітет, вирішив порушити перед міністерством клопотання про затвердження Вальпреда на цій посаді27. Таке клопотання виходило за межі тодішніх правил і норм і було прямим порушенням порядку "прохождения чинов". Саме тому справа з призначенням Валвпреда затрималася на довгий час. В лютому 1837 р. комітет вдруге клопочеться про призначення28, але сталися події, які міняють всю справу, і прохання Вальпреда так і залишається незадоволеним.

Коли Беретті, після першого відвідування Києва, повернувся до Петербурга, всі поточні справи, за відсутністю і самого Беретті, і за вакантністю посад практичного архітектора та архітекторського помічника, великим тягарем ляглі на спину кам'яних" справ майстра Еджіо Русско, рекомендованого Беретті будівельному комітетові29, відомого головному архітекторові ще по спільній роботі при будуванні Ісаакіївськош собору в Петербурзі30. Але хоч і який великий був досвід Русско, проте його роботи по Ісаакіївському собору і по будуванню Кронштадтської цитаделі31, все ж не були достатні, щоб можна було на нього перекласти всі обов'язки відсутнього головного архітектора. Не міг йому в усіх цих роботах допомогти і той єдиний молодий архітектор "свободный художник" Михайло Сафонов, який щойно закінчив Академію мистецтв і майже одночасно з Русско приїхав з Петербурга до Києва, бо Михайло Сафонов лише починав свою архітекторську кар'єру на будівництві університету в ролі десятника"32.

Минуло тільки півроку, а будівельний комітет, на практиці прийшов до висновку, що продовження будь-яких дальших робіт без головного архітектора неможливе, а тому й звернувся з проханням до генерал-губернатора порушити клопотання про те, "дабы главный архитектор Беретти... мог иметь постоянное и безотлучное пребываниё в. Киеве, с доставлением ему в вознаграждение теряемых в С.-Петербурге окладов приличного вознаграждения"33.

Очевидно, аргументи, виставлені будівельним комітетом, були досить поважні, бо 16 березня 1837 р. з височайшого наказу Беретті було звільнено від усіх посад у Петербурзі34, з відрядженням в розпорядження будівельного комітету "для постоянного занятия по должности главного архитектора"35.

Звичайно, міністр освіти не міг не розуміти, що переїзд Беретті до Києва, був зв'язаний із значними для архітектора витратами. Ось чому, підтримуючи клопотання будівельного комітету в цій же справі, міністр в доповідній записці пропонував призначити, замість покладених штатним розписом 1836 р. 3000 крб. на рік36, 8 000 крб., "с тем, что если Беретти, кроме занятий, по возведению университетских, зданий, будет употреблен местным начальством и к другим построениям", то генерал-губернатору надається право "назначить ему установленным порядком соразмерное трудам его вознаграждение из сумм, на те собственно построения ассигнованных". Але разом з тим міністр пропонував ліквідувати штатну посаду "практического" архітектора, переклавши його обов'язки на Беретті.

Микола І погодився з міністром, щодо "практического" архітектора, але показав себе щедрішим міністра. Він "повелеть соизволил", щоб Беретті було призначено 11 750 крб. на рік з розрахунку: заробітна плата - 6000 крб., столові - 4 000 крб. и на роз'їзди - 1 750 крб. Крім того, було розпорядження видати Беретті 1 000 крб. підйомних.

Разом з тим було видано 480 крб. підйомних і архітекторові Спарро, який одержав на прохання Беретті призначення на посаду архітекторського помічника37.

23 квітня 1837 р. Вікентій Іванович Беретті разом з своїм учнем і помічником художником XIV класу Павлом Івановичем Спарро прибув до Києва і на другий же день прийняв всі справи від Еджіо Русско38.

К началу страницы
Зміст    II. Київ 30-40-х років минулого століття  IV. Великі плани