Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикації
Віктор Чепелик
Український архітектурний модерн

ЛЬВІВСЬКИЙ ЦЕНТР

В часи глухої ночі, що залягла од Дінця до Сяну, на західному виднокрузі наших земель, почало розвиднюватись од тої ватри, що її запалили патріотично наснажені митці. Коли вже було створено Іваном Франком шедеври поезії у його збірці "З вершин і низин", повість "Борислав сміється", Корнилом Устияновичем написано нелегкі драми, що вражали пафосом старокнязівської доби, та більої ефектні малярські твори з шалом козацьких битв і лірикою народних типів у живопису, коли на театральний кін вийшли постановки Теофіли Романович та Івана Гриневецького і загриміла музика хору Анатоля Вахня-нина, що стала потім відомою революційною піснею "Шалійте, шалійте, скаженні кати...", - саме тоді настала черга архітектури.

Василь Степанович Нагірний (1848-1921), інженер за фахом, ще не підприємець і не організатор кооперації, усвідомив себе архітектором свого народу. У щасливу годину роздумів про рідний люд він звернувся до скарбів народного будівничого генія і осягнув його невмируще значення. Традиційні карпатські храми зі своїми стріль-частими, як смереки, або ж могутніми, як буки, верхами розкрили йому частину мистецької таїни, причарували до джерел народного хисту, напоїли живою водою творчості задля того, щоб архітектурні форми будинків заговорили до рідного люду його власною, а не позиченою мовою. Нехай навіть простою, не викшталтованою, але нелукавою і сповненою гідності. Так, ще в средині 1880-х pp., зовсім непомітно, але упевнено, ввійшов у вітчизняне зодчество В. С Нагірний, автор багатьох будинків сакрального призначення, щедро розсипаних ним у наступні три десятиліття по долинах і узгір'ях Українських Карпат і Прикарпаття. Тоді у більших і менших селах, у дереві і камені були споруджені храми. Творчість В. С. Нагірного викликала перші відзиви у пресі, особливо коли вона була експонована на Першій мистецькій виставці новоствореного художнього товариства 1898 р. [175]. Через сім років но тому його погляди та досвід було розкрито у власній самоутверджуючій статті - статті патріарха новітньої української архітектури [107]. Отже, якщо факт започатку-вання будівництва сакральних споруд у народних традиційних формах, що був здійснений В. С. Нагірним, є незаперечним, то в галузі цивільного будівництва це можна зробити, лише розглянувши такі приклади,
1 Висловлюю щиру вдячність А. Г. Данилюкові за надану можливість ознайомитись зі світлиною цієї споруди.Вернуться  в текст
як будинок товариств на Етнографічній виставці у Львові 1893 p., споруджений за проектом Ю. О. Захаревича, в якому маємо певні прояви народної традиції1. Щоправда, в цьому випадку не виключені дуже легко навіювані в західному регіоні України впливи закопанського стилю відомого польського митця Станіслава Віткевича, які у певних формах (якщо не повністю) тотожні або хоча б близькі до нашої народної традиції завдяки територіальній близькості розселення гуцулів, лемків та польских гуралів.

Будинок кооперативного банку "Дністер " у Львові.
Фасад.
План першого поверху.

Та ось наступає 1903 рік. Саме його, попри усе вище наведене, слід вважати епохальним щодо започаткування цивільної новітньої архітектури УАС, саме завдяки проекту Полтавського губернського земства, з яким ознайомився широкий культурно-мистецький загал Наддніпрянської та Західної України на виставці, присвяченій памяті І. П. Котляревського з приводу відкриття йому меморіального пам'ятника наприкінці серпня - на початку вересня 1903 р. В допису з Полтави, надрукованому у львівській газеті, з репортажем про з'їзд українських діячів було висловлене не лише захоплення проектом В. Г. Кричевського,

Будинок "Колегіону" на вул П. Скарги, 2 у Львові, 1904 р., архіт. І. І. Левинський, О. О. Лушпинський.
Фрагменти оздоблення фасадів.
але також і побажання залучити цього митця до розробки проекту українського театру у Львові для утвердження національних архітектурних форм [133]. Є підстави, щоб вважати, що саме цей полтавський приклад був тим поштовхом, який зрушив з мертвої точки справу пошуків національного стилю у цивільній архітектурі не лише на Наддніпрянщині, але і в західному регіоні України. Причому, саме в останньому була
Будинок "Колегіону" на вул П. Скарги, 2 у Львові, 1904 р., архіт. І. І. Левинський, О. О. Лушпинський.
Фрагменти оздоблення фасадів.
принагідна ситуація, зерно впало на добре підготовлений ґрунт, стало прорастати і дало перший урожай. На початку 1904 р. завершується будівництво Народного дому в Копичинцях, створеного за проектом О. О. Лушпинського (1878-1944). В силуеті споруди помітні впливи традицій візантизму та романіки, але народний смак ще не знаходить належного розкриття. Вже в наступній роботі - будинку "Колегіону" на вул. П. Скарги (нині - Пирогова, 2), закінченому зведенням восени цього саме року за проектом одного з найвидатніших майстрів львівської архітектури І. І. Левинського (1851-1919), - на досить стриманому, навіть сухуватому за пластикою фасаді, з'являється чудова кольорова поліхромна майоліка у вигляді підвіконних вставок і надвіконних "рушничків", в яких вплив народної традиції є безсумнівним, а виконання - високомистецьким. Ці прикраси створено було за малюнками О. О. Лушпинського, чудового малювальника і орнаменталіста, на спеціальному керамічному підприємстві І. І. Левинського. Лаконічний і монументальний малюнок, соковитий і гармонічний колорит цих "рушничків" дозволив їм стати головними акцентами
2 Прибудова до будинку нової частини лікарні 1979 p., на жаль, призвела до втрати частини цієї чудової майоліки, особливо на причілку. Авторові цих рядків тоді пощастило обмірити фасади і частково врятувати кілька десятків знятих будівельниками плиток.Вернуться  в текст
виразності у композиції фасадів цього будинку дяківської бурси2.

Пошук архітектури, позначеної своєрідністю, здійснювався за часів панування сецесії, мода на неї була досить поширеною і всеохоплюючою, більшість будинків цього часу мали ознаки жаданого стилю. Зокрема, він виразно позначився на архітектурі "Народної гостиниці", зведеної за проектом Т. Обмінського на вул. Косцюшка у Львові (1905-1906 pp.). Щоправда, в цьому готелі кілька кімнат все ж таки було оздоблено в гуцульському стилі [127], а через шість років, під час чергового ремонту, при "обіленні стін в інтер'єрі подекуди внесли орнаментальні прикраси народного характеру3. Деякі прояви сецесії помітні і в архітектурних формах "Академічного дому у Львові на вул. Коцюбинського, 21-а,
3 Сніп. - 1912. - 30 серпня. - С. 6.Вернуться  в текст
збудованого за проектом Ф. Левицького, Т. Обмінського та О. О. Лушпинського на добродійні пожертви Є. Чикаленка та М. С. Грушевського [7; 8]. Щоправда, у формах фасаду цього будинку можна побачити також впливи закопанського стилю. Тривав процес вироблення стилю, і йому сприяло вивчення народного мистецтва, зокрема, роботи етнографів. 1905 р. було завершено видання видатної праці В. О. Шухевича "Гуцульщина", де було зібрано найцінніші матеріали про звичаї, побут, фольклор і мистецтво західних українців, які не могли не впливати на світогляд архітекторів, свідомих свого патріотичного завдання.

Особняк лікаря Панчишина у Львові, 1910-ті pp., архіт. О. О. Лушпинський.
Загальний вигляд.
Особняк лікаря Панчишина у Львові.
Плани поверхів.

Визначним наступним кроком на шляху до своєрідності архітектури став будинок товариства "Дністер" у Львові, зведений на розі вулиць Руської та Підвальної 1904-1906 pp. за проектом славної когорти львівських зодчих на чолі з І. І. Левинським у складі О. О. Лушпинського, Л. Левинського, Т. Обмінського4.
4 У більшості публікацій дата побудови подана неточно (1905 p.), зокрема через те, що вона вибита на картуші головного фасаду. Насправді, замовники викупили дільницю наприкінці 1903 p., попередній проект було розроблено на початку 1904 p., з весни почали будівельні роботи, у серпні 1904 р. провели конкурс на поліпшення архітектури фасадів, до кінця року розробили робочі кресленики фасадів, будівництво тривало, але з перервами - через протидію місцевої влади, страйки робітників, особливо 1905 р. Закінчено будівництво було у жовтні 1906 p., тоді саме відбувся переїзд товариств (див.: Діло. 1906. - 17 жовтня. № 223.- С. 3; 21 жовтня. - № 227. - С 3). Вернуться  в текст
Цей будинок багатофункціонального призначення містив приміщення для банку, кількох громадських товариств, у тому числі і для української спортивної спілки "Сокіл", яка дістала там один з перших спортивних залів. Досить складне розпланування будинку із внутрішніми дворами і групуванням просторих приміщень, особливо в частині, що виходить на вул. Підвальну, у зовнішніх абрисах гранчастого плану віддалено нагадувала форми, що були притаманними українським монументальним будовам. Зовнішній вигляд споруди за силуетом був споріднений зі старовинними будинками місцевого самоврядування - ратушами. Саме тому його силует включав не лише активні фронтони, що на східному фасаді були розвинуті по вертикалі, а на північному, розложистому, розгорнуті по горизонталі, але і високі дахи з кованими гребінцями і баштою з наметом, увінчаним шпилем. Складні й декоративно перенасичені пластикою стіни фасадів поєднали мотиви сецесії з відгуками романської (зокрема аркатура горишнього поверху) та народностильової архітектури. Національна своєрідність яскраво виявилася як в силуеті, так і в майолікових вставках у підвіконнях та в фризах над ними, що відрізняються вишуканою колористичною гамою, притаманною карпатській кераміці. Не зважаючи на певну еклектичність архітектурних форм, цей будинок посів почесне місце у процесі формування новітнього українського зодчества.

Задоволення соціальних потреб тогочасного суспільства сприяло виробленню нових типів будинків, в архітектурі яких тією чи іншою мірою здійснювався пошук мистецької своєрідності з переважанням тих чи інших стильових проявів. Це ставало фактом історії, що підтверджувався низкою будинків клубно-освітнього призначення -"Народних домів", які були споруджені в Копичинцях (1903-1904 pp.), Белзі (1906 p.), Яворові, Калуші (1907 p.), Збаражі, Кокошицях, Королівцях, Борщеві (1909 p.), Кам'янці-Струмиловій (1911-1912 pp.). Власне, торкаючись цієї теми, варто було б згадати, що перший такий дім спорудили у Львові на Театральній, 22 у 1850-1852 pp. [116, с. 105, 111]. Про цей будинок залишив

Проект типізованого житлового будинку священика, 1916 р., архіт. О. О. Лушпинський
Загальний вигляд, план.
План.

Будинок кооперативного банку "Дністер " у Львові.
Загальний вигляд.
Фрагмент керамічного оздоблення фасаду.
досить критичні вірші П. О. Куліш: "На майдані уві Львові // Бачу - камяниця // Проти сонця золотою // Надписсю блищицьця // "Народний дом" надписано... // Якого народу?" Письменник висловив низку критичних зауважень щодс порядків, які панували в тому будинку, що був підпорядкований панству та клерикалам, а не народу: "Де ж той нарід заховався // Той що Руссю звецьця? // О! Коли б то вій озвався // До живого серця! // Справді б "Дім" тоді "Народний" // Руським був притулком, // А не сонного попівства // Темним закоулком. // Люба б назва ся блищала // Вдень і серед ночі // Людям серце звеселяла, // Просвіщала очі. // Не мовчав би сей будинок, // Мов німа могила, // Ожила б душа народня //1 заговорила" [74]. Хоча той будинок і мав деякі ознаки неоренесансу досить суворого, раціоналістичного, але такого, що жодною своєю формою не мав ані найменшої ознаки народного смаку, його традиції. Тому такими цінними здаються прикмети, що почали виявлятись у будовах "Народних домів" після 1903 року.

Будинок багатофункціонального призначення (сестер-василіанок) в Станиславові, 1913-1914 рр., архіт. І. І. Левинський, О. О. Лушпинський.
Загальний вигляд.
Фрагмент фасаду.

Серед таких будинків слід виділити недостатньо відомий навіть загалу мистецтвознавців збудований на замовлення москвофілів "Народный дом. Родная школа" у Львові на вул. Стрільницькій (нині - Миколи Лисенка), 14 за проектом 1.1. Левинського, О. О. Лушпинського та Т. Опмінського 1906-1908 pp. Це велика, з головного фасаду чотириповерхова, кам'яниця, доповнюється ще двоповерховими сутеренами. Композиція фасаду утворена п'ятьма об'ємами, з яких три висунуті вперед, а два середні заглиблені, в них влаштовано входи, до яких ведуть містки, перекинуті над глибокими приямками. В архітектурі будинку, загалом суворо раціоналістичній за характером, пластичні та колористичні акценти зосереджено в горишній частині. Там звертають увагу красиво скомпоновані високі черепичні дахи активної вальмової форми, а також карниз з кронштейнами-кониками і великий фриз, заповнений кольоровою, вкритою поливою, плиткою. Вигадлива метало-пластика обґратувань приямків та містків підкреслює головні портали. Раціоналізм архітектури у поєднанні з деякими названими прикметами народного стилю надали цьому будинкові суворої значності, що робить його вартим навіть більшої уваги, ніж та, яку ми собі дозволили.

Будинок товариства "Народный дом. Родная школа " на вул. Стрільницькій.14 у Львові,1904-1906 pp., архіт. І. І. Левинський та ін.
Загальний вигляд.
План першого поверху.

Досить красномовним стає бажання львівських митців хоча б частково підхопити та розвинути деякі характерні форми народностильової архітектури Наддніпрянщини зокрема трапеційні прорізи у порталах та вікнах, хоча ці теми в Галичині так і не стали настільки панівними, як це ми бачимо в Центральній та Східній Україні. Ознайомленню місцевих зодчих з пошуками наддніпрянців здійснювала преса. Чималу увагу фахівців привернула багато-інформативна публікація Г. М. Хоткевича з оглядом дискусії 1903-1904 pp. про УАМ в Полтаві та Києві [187]. Слідом за цим західноукраїнські газети та журнали почали постійно друкувати відомості про кожне явище розглядуваного стилю, де б воно не траплялося - в Полтаві, Харкові, Києві, Катеринославі, на Чернігівщині, в Одесі чи Петербурзі. З появою журналу "Ілюстрована Україна" цей процес ще більше інтенсифікується. На сторінках цього журналу з'явиться велика, хоча й дещо поверхова, робота киянина М. Шумицького, який у Львові виступив з лекціями з цього питання [205]. Значну інформаційну й теоретичну роботу здійснював І. І. Труш, який виступив з чудовими статтями про творчість киян та харківян [177]. З'явилися автори з майже постійним зацікавленням питанням народностильової архітектури, такі як О. Ф. Назаріїв [108] та Вол. Гребеняк. Зокрема, увагу було звернуто на творчість В. Г. Кричевського, О. Г. Сластіона, К. М. Жукова, Є. Н. Сердюка, С. П. Тимошенка. Усе це сприяло тому, що деякі досягнення наддніпрянцій ставали відомими місцевим львівським митцям, і вони їх іноді зацікавлювали. Проте, не варто це перебільшувати насамперед через те, що львівські архітектори вироблювали місцеві варіанти розглядуваного стилю, в якому регіональні особливості передували тим, що долинали зі сходу України. Мабуть, деяка фахова погорда, певна професійна зверхність львів'ян до східного досвіду мала місце і виконувала свою діалектично подвійну роль - применшувала значення братнього мистецького досвіду і орієнтувала переважно на самостійні пошуки, зумовлені власними західноукраїнськими потребами і можливостями. Тому особливу цінність набувають саме ті приклади, в яких вдалося сполучити східний досвід з місцевим, бо це були важливі прояви єдності архітектури одного народу, тоді розрізаного на окремі частини кордонами імперіалістичних держав.

До них можна віднести "Народний дім" у Кам'янці-Струмиловій, споруджений за проектом О. О. Лушпинського 1911-1912 pp. Його зовнішність позначена великою виразністю, що досягнута завдяки міцним ліпленням об'ємів, пластикою стіни, розчленованої середнім ризалітом і вікнами, що облямовані арками, доповненої фризами та вставками зеленувато-блакитних майолікових плиток. Спарені трапеційні вікна другого поверху стають важливим знаковим елементом УАМ, який набув значного поширення в Центральній та Східній Україні і тільки-но почав приживатись в західному регіоні. Особливої значності будинку надавав високий, на три заломи, дах у вигляді чотирисхилого намету. Незважаючи на невеликі розміри, цей будинок є дуже монументальним і гармонічно-масштабним стосовно людини, яку він звеличує, а не пригнічує [53*].

Проект типізованого житлового будинку священика, 1916 р., архіт. О. О. Лушпинський
Загальний вигляд, план.
План.

Необхідність задоволення сучасних соціальних потреб викликало до життя серед громадських будинків зовсім нові їх типи, зокрема - спортивні споруди у вигляді фізкультурних залів для членів українського спортивно-культурного товариства "Сокіл", Народного будинку в Кам'янці-Бузькій (1905 p.), Жидачеві (1909 p.), Станіславові (1910 р.) та інших містах. Значна кількість будинків для товариства "Просвіта" також було споруджено у формах національно своєрідної архітектури: у Станіславові (1908 p.), Новому Санчі (1908 p.), Вишневому (1910 p.), Немирові (1911 р.) та ін. У Львові також спорудили читальні "Просвіти" на Стрийському передмісті, вул. Зеленій (1909 p.), Левандівці (1910 p.), Замарстинові (1910 p.), Клепарові (1910-1911 pp.). Останнім наведений будинок "Просвіти", який спорудили за проектом архітекторів І. І. Левинського та О. О. Лушпинського. Його виразність дуже своєрідна і непересічна. Наведений перелік місць спорудження будинків для культурно-освітніх потреб є важливим для розуміння поширення УАС і зацікавлення ним суспільства, яке потрохи починало помічати оригінальність і своєрідність архітектурних форм, що відрізняли їх од форм космополітичної сецесії, сусідської закопанської моди чи загальноєвропейських стилів. Ці рядові будинки створювали певне споріднене тло, на якому ще сильніше зазвучали видатні твори з яскравою художньою особистістю. До останніх, безперечно, відноситься будинок гімназії та бурси Українського педагогічного товариства у Львові на вул. Крижовій, 103, створений 1906-1909 pp. за проектом І. І. Левинського, О. О. Лушпинсыдаго, Л. Левинського та Т. Обмінського. У цій споруді, надзвичайно цікаво скомпонованій, маємо найбільш виразний і величний силует, в якому народні традиції (дахи з заломами, розвинутий намет баштового даху зі шпилем, білі стіни, підстрішне майолікове лиштво і навіть пластична обробка стіни першого поверху рустами, які нагадують вінця зрубу) гармонічно з'єдналися з формами фронтонів сецесійного типу. Споруджували цей дім значною мірою на пожертви народу, тих трударів, які не пошкодували своїх, тяжкою працею зароблених, крейцарів для зведення будинку, де мали готувати народних вчителів для сільських шкіл. Був у цьому домі колись також головний вхід з трапеційним порталом та меморіальним написом з вірша Т. Г. Шевченка, що не дійшли до нашого часу. Названі тут прояви народно-стильової архітектури свідчили про переважання глибоко народної традиції, підсиленої раціоналістичними принципами скульптурно виліплених об'ємів, які створили особливо мальовничий і сповнений народною поетикою образ на тиловому фасаді. Цей будинок по праву увійшов до числа найліпших взірців народностильової архітектури початку XX ст.

Будинок клубу "Просвіта" в Кам'янці-Струміловій, 1911-1912 pp., архіт. О. О. Лушпинський.
Загальний вигляд.
Загальний вигляд.

Будинок Українського педагогічного товариства у Львові.
Фрагмент тилового ризаліту, вікно головного фасаду.

Серед інших будівель учбового призначення варто згадати гімназії в Кіцмані (1911 p.), Тернополі (1911 p.), Яворові (1912-1914 pp.). Раціоналістичні тенденції сильно виявилися в будинку сільськогосподарської школи і селекційної станції в Миловані (1910-1913 pp.), де за проектом О. О. Лушпинського було створено приклад архітектури, дуже витриманої та правдивої, в якому засобами структурного формування об'ємів стін та дахів, підкресленого на даху дослідного майданчика метеостанції, створено значний і сповнений гідності образ.

У Станіславові 1913-1914 pp. за проектом І. І. Левинського та О. О. Лушпинського було споруджено великий багатофункціонального призначення комплекс сестер-василіанок, що включав приміщення учбового, житлового та сакрального призначення. Розвинута п'ятичастинна композиція головного фасаду набула ще більш сильного вирішення, ніж будинок Педагогічного товариства у Львові. Тут головний об'єм підсилений двома міцними фланкуючими баштами та фронтоном, оригінально вирішеним порталом з трапеційними дверима. Стіна у видовжених од головного об'єму крилах має напівкруглі та трапеційні вікна. Добре нарисовані і соковиті форми увібрали характерні риси архітектури романіки та наддніпрянської архітектури, обумовили оригінальність образу цього комплексу. Варто нагадати, що романські або романо-візантійські форми висувались на перший план як характерна особливість місцевої архітектури, позначеної своєрідністю. Мабуть, ці уподобання складалися не лише на підставі вивчення місцевої спадщини, але також під впливом певних елементів архітектури відомого комплексу митрополичної резиденції у Чернівцях, зведеного 1864-1882 pp. чеським архітектором Йосефом Главкою.

1905 р. В. С. Нагірний рекомендував для місцевої архітектури (культових споруд) орієнтуватись на стиль візантійський і романський: "з бігом часу і з розвоєм наших сил умислових витвориться на основі наших мотивів наш спеціальний руський стиль будівельний" [107, с 1]. Ця думка набуває певного поширення серед митців Львова. До неї прилучається також І. І. Труш, художник прогресивного мислення і прибічник новітнього мистецтва. Розглядаючи проекти для побудови українського театру у Львові, він підкреслив вартість романіки для формування нашої самобутньої архітектури: "Романщина це стиль для нас найвідповідніший, що лишає передовсім свободу для нової конструкції і дозволяє увести архітекторові здобутки нашого оригінального архітектонічного і орнаментаційного доробку" [173, с 5]. І хоча сучасний дослідник, P. М. Липка, в статті, присвяченій спадщині І. І. Труша [83], спробував дещо применшити значення романіки, її вплив був досить помітним і позначився на архітектурному ладі будівель, в тому числі і на розглянутому комплексі у Станіславові.

Проте не можна вважати, нібито львівські архітектори спинились на цих уподобаннях. Поступовий відхід від сецесії після 1909 р. призвів до того, що в архітектурі поряд з народностильовою тенденцією посилилися раціоналістичні риси, як це можна побачити в будинку сільськогосподарської та селекційної школи в Миловані поблизу Єзуполя (архіт. О. О. Лушпинський, 1910-1913 pp.). У цьому творі функціональність, структурність і стриманість свідчили про пошуки нових можливостей для подальшого розвитку своєрідності архітектури. Дещо ефектніше і трохи по-іншому розвинуто тему самобутності в житловому будинку доктора Панчишина на теперішній вулиці Залізняка, 2, де раціональність доповнено ледь помітними впливами бароко і дуже мальовничими різьбленими деталями на другому поверсі, які надзвичайно тонко надають будівлі національно своєрідного вигляду.

Уже давно дослідники виділили як одне з найбільших досягнень синтезу мистецтв будинок Українського музичного товариства ім. М. В. Лисенка, зведений 1913-1916 pp. на пл. Шашкевича, 5 за проектом архітекторів О. О. Лушпинського, Є. І. Червінського, І. І. Левинського, Т. Обмінського, художника М. Д. Сосенка та скульптора Г. М. Кузневича. Якщо зовнішній вигляд цієї видатної пам'ятки епохи, в якій поєднано принципи раціоналістичного модерну, УАНБ та неокласицизму, є досить стриманим, то в інтер'єрі провідну роль у виявленні своєрідності беруть на себе чудові розписи Модеста Сосенка, котрому вдалося створити етнографічно виразні типи карпатців, розкривши у фігуративних розписах та орнаментації чари народномистецької традиції Прикарпаття. Ця робота видатного митця стала одним з найліпших взірців синтезу мистецтв, напоєних щирою і безмежною любовю до свого народу. Будувався цей дім за важких часів першої світової війни з великими перервами, і зміг бути закінченим лише завдяки жертовній праці, твердості духа і винахідливості визначного етнографа В. О. Шухевича, який поклав на цю справу своє здоров'я і помер майже при завершенні споруди.

Будинок Музичного інституту ім. М. В. Лисенка у Львові, 1913-1916 pp., архіт. О. О. Лушпинський та ін.
Фрагмент фасаду.
План другого поверху.

Величезні руйнування всього народного життя під час першої світової війни, у вогні якої сотні тисяч родин лишилися жител, поставило перед фахівцями невідкладні завдання відбудови. 1916 р. архітектор О. О. Лушпинський [98] створив цілу серію типізованих проектів сільських житлових та громадських будинків, в архітектурі яких новітні досягнення раціоналізму органічно сполучилися з народними мистецькими традиціями. Взагалі, взаємодія новітнього та народно-традиційного була увесь час в фокусі практичного осмислення проблем самобутності архітектури. В цьому яскраво виявлялося розмежування поглядів. На відкритті Національного музею у Львові глава греко-католицької церкви митрополит і граф Андрій Шептицький закликав митців звертатись лише до своїх традицій і відвернутися від Європи з її інтернаціоналізмом5,
5 Діло. - 1913. - 16 грудня. - №280. - С. 1-2; 17 грудня. - №281, - С. 1-2.Вернуться  в текст
давши цим один з найбільш консервативних зразків мислення, яке набувало значення реакційної ідейної настанови для творчої інтелігенції того часу. Та, на щастя, переважна більшість творчої інтелігенції була зовсім не чулою до цих настанов. Альтернативні погляди прогресивно мислячих діячів неодноразово висловлював І. І. Труш, який, слідом за М. П. Драгомановим, закликав зовсім до іншого: "стояти ... ногами на нашій землі, головою бути в Європі, а руками охоплювати якнайширше справи української нації"6.
6 Наш журнал і суспільність // Артистичний вісник. - 1905. - №2-3, - С. 13.Вернуться  в текст
Це був прояв справді діалектичного мислення, чужого як загумінкованому консерватизму, так і нігілістичному космополітизму. Незважаючи на значну впливовість уніатського кліру на справи культури тодішнього Прикарпаття, більшість прогресивно налаштованих зодчих, цінуючи надбання народного мистецтва, вивчаючи і розвиваючи його, не відштовхуються од архітектурно-мистецьких досягнень часу, а роблять спроби єднати ліпше з чужого і свого, завдяки чому нерідко досягають чималих успіхів.

Проте, не можна недобачати і того, що плюралізм думок фахівців при обговоренні питань самобутності архітектури не завжди зводився до прогресивних поглядів, а й відзначався також хибними ідеологічними проявами, як це траплялося у деяких частинах згаданих вище статей О. Ф. Назаріїва чи Вол. Гребеняка. На щастя, це тоді не мало значного впливу на архітектурну практику, яка у переважному числі випадків була більш поміркованою, але не за-коснілою. Загалом, вона перебувала на рівні своєї доби, бо не одверталася од здобутків світової архітектури. Про це свідчила стилістика архітектури, в якій поряд з народно-стильовими темами виявлявся до 1909 р. не лише історизм з його візантійсько-романськими симпатіями, але і впливи сецесії, які, після 1909 p., почали витіснятися модерном та раціоналізмом, що свідчило про прогресивність розвитку місцевого зодчества. Цей розвиток відповідав тим стадіальним змінам і тенденціям, які викристалізовувалися у світовій архітектурі і досягнення яких не лише засвоювалися місцевими майстрами, але витворювалися і розвивались ними. Досить пригадати монумент Маркіяну Шашкевичу (1811-1843) на Білій горі в Підліссі (1911 р.) у вигляді високої залізної вежі, що увінчувала традиційно народну могилу (курган). Ця вежа віддалено нагадувала паризьку вежу Густава Ейфеля. Другим прикладом, окрім багатьох наведених раніше, може вважатися монумент Т. Г. Шевченку у Вінниках поблизу Львова (1913 р.), в архітектурі якого виявилися форми модернізованого класицизму. Обидві ці роботи були виконані за проектами чудового майстра архітектури О. О. Лушпинського, який тоді саме (у 1910-ті pp.) виконав малюнки пам'яток народної дерев'яної архітектури, що були видані десятиріччям по тому [99].

Проект пам 'ятника Маркіяну Шашкевичу на Білій Горі в Підліссі, 1911 p., архіт. О. О. Лушпинський.
Авторський кресленик.

Отже, в архітектурі Львова і усього західного регіону спостерігаються певні досягнення у розвитку самобутнього напряму зодчества, створюються фахові організації митців, що прагнули розвинути ліпші традиції народного мистецтва ("Товариство для розвою руської штуки", 1898 p., "Товариство прихильників української літератури, науки і штуки", 1904 p., "Технічне товариство", 1913 p., "Товариство охорони української старовини", 1914 p.). З початку століття здійснювалися конкурси, в яких наголошувалося на вимогах розробки національних особливостей архітектури, влаштовувалися спеціальні та загальні виставки, де була представлена самобутня архітектура: у Львові (1893 p., 1898 p., 1905 p., 1910 р.), у Стрию (1909 p.), Жолкві (1910 p.), Коломиї (1912 p.), Одесі (1901 p.), Києві (1911 p., 1912 p., 1913 p.), проводилися обговорення та дискусії, тривав процес формування теорії своєрідності архітектури, що вилився в публікаціях більш ніж 25 статей, здійснювалася реалізація проектів у будівництві, нерідко із залученням пожертв трудового люду. Цей рух захопив також і студентську молодь Львівської політехніки, де 1904 р. було створено гурток вивчення української архітектури.

Львівський осередок розвитку своєрідного зодчества поширив вплив на увесь регіон Прикарпаття - од Лежайська на заході до Збаража на сході, од Белза на півночі до Чернівців на півдні, - а також встановив деякі творчі зв'язки з Києвом, Харковом, Одесою. Дуже цікавилися подібними пошуками в інших регіонах України.

Важливою рисою львівського центру УАМ було прагнення з'єднати національні особливості зодчества з надбаннями прогресивної світової думки, що надавало йому життєвої сили і, попри усі дії реакціонерів, допомагало прямувати до жаданого досягнення єдності народного і новітнього [84*; 86*]. Розглядуваний центр став знаменною сторінкою становлення вітчизняної культури XX століття, вивчення якої набуває особливої актуальності за доби сучасного відродження духовності нашого народу.

К началу страницы
Зміст    Київский центр    Український архітектурний модерн на півдні України