Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Тематические блоги
* Журналы, газеты
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикації
Володимир Тимофiєнко
Зодчі України кінця XVIII - початку XX століть. Біографічний довідник

Тимофієнко В. Г. Зодчі України кінця XVIII - початку XX століть: Біографічний довідник. - К.: НДІТІАМ, 1999. - 477 с (Головне управління містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації)

Видання включає майже 2000 статей, в яких йдеться про зодчих - архітекторах, інженерах, народних будівничих, майстрах садово-паркового мистецтва і скульпторах, які безпосередньо працювали в Україні або приймали участь у проектуванні й будівництві ансамблів і споруд, створенні парків, встановленні монументів наприкінці XVIII - початку XX ст. Довідковий матеріал супроводжено розгорнутим списком джерел, виданих українською і російською мовами.

Праця розрахована на архітекторів, істориків, мистецтвознавців, художників, працівників охорони пам'яток і всіх, хто цікавиться містобудуванням, зодчеством і мистецтвом України, Росії й Польщі.

Рекомендована до друку Вченою радою Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування.

Рецензенти дійсний член Української академії архітектури, доктор архітектури А. Мардер, кандидат архітектури Б. Колосок

Видано при фінансовому сприянні громадської організації "Відродження Києва"

ISBN 966-7452-1.6-6

© В. І. Тимофієнко. 1999

© Головкиївархітектура, 1999

© НДІТІАМ. 1999

 

ВСТУПНЕ СЛОВО ПРО ВИДАННЯ

На протязі багатьох століть народ України створив видатну архітектуру. На жаль вона до цього часу залишається майже недослідженою, а її творці невідомими. Так, майже 30 років тому і лише про кількох архітекторів були видані невеличкі книжечки. Спробою ліквідувати цю прогалину стало дослідження діяльності головних і міських архітекторів Києва за два століття і публікація ілюстрованого каталогу, здійснені за ініціативою Головного управління містобудування та архітектури Київської міської держадміністрації. Ще більш масштабним заходом у цьому напрямі стане видання про всіх зодчих, які безпосередньо творили на українській землі або своїми проектами брали участь у забудові міст і сприяли створенню яскравих ансамблів в періоди класицизму, ампіру, романтизму, історизму, модерну і ретроспективізму.

Існуюча сьогодні забудова центрів більшості українських міст в основному є результатом діяльності зодчих кінця XVIII, XIX і початку XX ст. Різноманітні споруди того часу не тільки складають основну частину архітектурних пам'яток Києва, Харкова, Львова, Одеси, Сімферополя, Дніпропетровська та десятків інших міст, а й представляють величезний реальний фонд будівель, що продовжують використовуватися згідно первісному призначенню, багато в чому визначаючи характер архітектурного середовища, яке повинно враховуватися в процесі подальшого розвитку кожного населеного пункту. Знаком глибокої пошани до авторів цієї спадщини мають стати не тільки заходи по збереженню будівель-пам'яток, регенерації історичних містобудівних утворень, а й солідні монографії про їх діяльність і творчість.

Основою для багатьох з них і має стати Дана праця, що містить відомості про зодчих кінця XVIII - початку XX ст., які працювали на теренах України або надсилали свої проекти для забудови українських міст і сіл. Поняття ЗОДЧІ в даному контексті включає в себе не тільки архітекторів, а й інженерів, народних будівничих, майстрів садово-паркового мистецтва, скульпторів-монументалістів, які встановлювали пам'ятники або оздоблювали споруди статуями і рельєфами, тобто мова йде про всіх творців того життєвого простору, в якому реально існує людина, котре безпосередньо і щоденно впливає на світосприйняття суспільства визначає менталітет народу, формує національну свідомість громади тощо.

Видання стане вкрай потрібно також головним архітекторам, адже саме вони повинні враховувати закладені попередниками прогресивні архітектурні традиції і спрямувати діяльність своїх колег на їх продовження і розвиток.

Головний архітектор Києва,
заслужений архітектор України,
професор Міжнародної Академії архітектури,
С. БАБУШКІН

 

ВІД АВТОРА

  Мабуть, у жодному мистецтві художній образ не має в такому ступені конкретної насиченості й життєвої повноти, як в архітектурі, незважаючи на видиму абстрагованість її зовнішніх форм. Адже архітектура "обслуговує" людину цілковито - від елементарних потреб окремої особистості до самих складних і високих вимог колективу. Вона виховує людину і в той же час реально здійснює той ідеал щастя, до якого прагне суспільство.

Академік І. Жолтовський

З давніх-давен, ще у далекі часи зодчі вважались самими шановними особами в країні. Так, у Стародавньому Єгипті творець заупокійного ансамблю і піраміди Джосера архітектор Імхотеп навіть був оголошений богом. Найвищі шаблі суспільної ієрархії займали архітектори також в країнах Передньої Азії, Древній Персії, античних Греції і Римі. Їх імена й прізвища передавались з покоління в покоління. Чимало царів, щоб підвищити власний авторитет в очах підлеглих, закарбувати своє ім'я у пам'яті нащадків, займалися проектуванням і будівництвом. Саме тому увійшли в історію єгипетські фараони і правителі месопотамських країн, вавилонська цариця Семіраміда. Видатним зодчим вважав себе імператор Стародавнього Риму Адріан. Через десятки століть про це відверто наголосила російська цариця Катериною II у відомій "Грамоті на права й вигоди містам" 1785 p., котра відкривалась твердженням: "Починаючи від давнини, темрявою покритою, зустрічаємо ми усюди спомин про містобудівничих, що підноситься поряд з пам'яттю про законодавців".

Виключна увага до архітектури і підкреслена повага до зодчих у Катерини II не були чимось особливим. Так діяли монархи багатьох могутніх держав. Протягом XVI - XIX ст. імператори й королі не лише особисто спілкувались зі своїми зодчими, а й уважно слідкували за будівельними справами у сусідів, щоб при нагоді запросити видатного архітектора, залучити талановитих майстрів. Для виховання власних кадрів засновувались архітектурні академії, а в мистецьких академіях архітектуру вважали "знатнейшим художеством". Саме тому, незабаром за іменами монархів стали відрізняти й називати окремі стильові періоди розвитку архітектури: у Франції - стилі Генріха II, Людовіка XIII, Людовіка XIV, Людовіка XV, Людовіка XVI; в Англії - стилі Єлизавети, Іакова II тощо. А в першій "Історії російського мистецтва" академіка І. Грабара розділи отримали назви "Петровське бароко", "Єлизаветинське бароко", "Катерининський класицизм", "Олександрівський класицизм" тощо.

Таке шановне відношення до особи й діяльності зодчих пояснюється тим, що ще на світанку формування цивілізацій, у минулі тисячоліття людство добре розуміло величезне значення архітектури у житті суспільства. Адже, саме вона формує світосприйняття людей, визначає національні риси народу. Утворене архітектурними засобами життєве середовище постійно впливає на характер людини і навіть її мову. Для прикладу можна згадати суттєві мовні відмінності мешканців двох столиць Росії - Москви й Петербургу, хоча ті й інші росіяни і на протязі трьох століть постійно й безпосередньо контактують між собою. На жаль, сьогодні в процесах державотворення України сконцентрували увагу на мові, відродженні старовинних звичаїв тощо і у суспільстві перестали розуміти, що передовсім середовище, тобто архітектура визначає менталітет народу, його велич і значення в історії людства.

Значну роль в суспільстві фали зодчі також і протягом всього XIX століття. В добу Просвітницького класицизму, тобто в другій половині XVIII ст., саме на архітекторів покладалося завдання створити гармонійне життєве середовище, яке мало узгоджуватися з простими природними формами. Розповсюдженими стали пейзажні парки. Архітектура наслідувала класичним зразкам Стародавнього Риму, античні споруди здавались вільними від пишноти й багатомовності, суворими у тектонічному відношенні, доцільно створеними за законами всемогутнього розуму. Разом з тим, ще наприкінці XVIII ст. поряд з класицизмом почався розвиток романтичних тенденцій.

Архітектуру початку XIX ст. прийнято теж називати класицистичною, але це помилково. Весь досвід культури людства свідчить, що кожний стиль розвивається від простого до складного, а не навпаки. В дійсності, в цей час панував стиль ампір, який став першою фазою історизму в архітектурі. В XIX ст. розвиток архітектури почався з відносно лаконічних форм ампіру, який звертався вже до зразків архаїчної Греції, Етрурії і стародавнього Єгипту. Поруч з ним в першій третині поширювались романтичні форми, пов'язані із застосуванням форм середньовічного і народного зодчества.

Не маючи змоги докладно простежити весь хід розвитку архітектури, та їх зумовленість, відзначимо тезисне лише основні результати стильового розвитку. Середина XIX ст. - панування романтичних тенденцій, згасання ампіру і його переродження у бідермеєр, вживання відносно простих форм неоренесансу, неороманіки, неоготики, "неогрек", поява гак званого російсько-візантійського стилю.

Остання третина XIX ст. - подальший розвиток декоративних тенденцій, панування необароко, неоренесансу, неоготики, нсоросійського, неовізантійського і нео-мусульманського та інших стильових напрямків. Бажанням відгукнутися на технічний прогрес стало вживання так званого цегляного стилю.

Перша третина XX ст. - спроба почати новий етап в розвитку архітектури. Своєрідним містком між декоративно насиченим історизмом в його останній фазі і майбутнім конструктивізмом став модерн, який теж еволюціонував від складного до простого. Поруч з модерном продовжують жити ретроспективні тенденції, але зодчі звергаються вже до ранніх фаз розвитку історичних стилів, в чому й полягала принципова відмінність, наприклад, неоренесансу початку XX ст., від неоренесансу кінця XIX ст. і таке інше. Одночасно спостерігалось прагнення поєднати принципи модерну з формами, які вживались у минулі часи, внаслідок чого з'явились так звані модернізовані класика, ампір, готика тощо

* * *

Матеріали для видання накопичувались в процесі багаторічної роботи над проблемами історії української архітектури періодів класицизму і ампіру, історизму середини і кінця XIX ст., модерну і ретроспективізму початку нинішнього віку. Частина матеріалу зібрана також завдяки гранту, наданому в 1996 - 1997 роках Центральним Європейським університетом по темі "Українська архітектура XIX ст. в контексті розвитку європейської культури". Цим і зумовлені хронологічні межі праці, тобто кінцем XVIII і початком XX ст. Саме тому діяльність низки мистців (В. Безсмертного, О. Бекетова, Д. Дяченка, А. Мінкуса та багатьох інших) навмисно висвітлена частково - лише у дореволюційний період їх творчості, хоча у наступні десятиріччя вони продовжували активно працювати і виконали чимало робіт.

Інформацію про зодчих викладено традиційно і стисло. Є лише така відмінність. У деяких випадках у дефініціях відзначена національна приналежність майстра - російський, польський, німецький, англійський. Архітектори, що постійно працювали в Україні або присвятили їй значну частину творчого життя, вважаються українськими і тому їх націонадьна приналежність не показана взагалі, адже видання присвячено саме зодчим України.

Оскільки праця носить енциклопедичний характер, то зрозуміло в довідках наведені лише назви творів зодчих і дати їх виконання. Якими же були ці твори у якісному відношенні, у яких стильових формах зведені кожна споруда залишається нерозтлумаченим. Якщо ж робити більш-менш повноцінний аналіз, хоча б стислий опис та ще й підкріпити останній ілюстраціями, то довідник перестане бути довідником, а перетвориться у багатотомну збірку великих і маленьких статей про творчість зодчих. Така праця не лише має право на існування, більш того вона буде значно повнішою і цікавішою і для спеціалістів, і для широкого загалу. Але розпочати треба і довідника.

Матеріали для роботи були запозичені і джерел, виявлених у різні часи в державних архівах, краєзнавчих і історичних музеях України, а також у фондах наукових установ і в рукописних відділах низки бібліотек. Дуже багато цікавих відомостей було отримано в центральних архівах і музеях Росії: в Петербурзі і Москві. Досить вагомий масив інформації, зрозуміло, був взятий із літературних джерел. Однак, як відомо, далеко не всі друковані праці виконані на належному науковому рівні, чимало помилок припущено навіть у солідних енциклопедичних виданнях. Багато чого вдалося виправити. Але перевірити достовірність всіх даних одній людині в масштабах всієї України фізично неможливо, тому і в нашій в роботі можуть залишитися прикрі неточності. Їх можна буде запобігти в другому виданні "Біографічного довідника", якщо читачі й фахівці знайдуть можливим повідомити свої враження і зробити відповідні зауваження. Там же плекаємо надію розглянути належним чином стильовий розвиток архітектури України і проілюструвати його найбільш яскравими пам'ятками.

І, нарешті, неважко помітити, що зал и шилось чимало невідомого. У деяких митців невідомі навіть ініціали, у інших - вони не розкриті, в багатьох - не вдалося встановити дати життя. Чимало губернських і міських архітекторів наводиться з вельми скромним творчим доробком. Разом з тим, у списках пам'ятників архітектури тих областей, де вони працювали налічуються десятки, а то й сотні споруд, автори котрих невідомі. Зрозуміло, що немало з анонімних споруд і виконано тими зодчих, що роками працювали в губернії чи місті. Тобто, для повноцінного довідника про зодчих треба розгорнути величезну пошукову роботу. Всі побажання, рекомендації і зауваження будуть не тільки з вдячністю прийняті, а й внесок рецензентів відзначений відповідним чином у наступному виданні праці, котра вкрай потрібна для подальшого розвитку українській історико-архітектурної науки.

Наостанку, хочу подякувати всіх колег, хто допомагав у збиранні матеріалів, їх упорядкуванні, висловити вдячність своїм рецензентам А. П. Мардеру і Б. В. Колоску, які зробили цінні поради і побажання щодо Оглавлениеу і якості роботи.

Особливо уклінна подяка - Головному управлінню містобудування і архітектури м. Києва в особі головного архітектора міста Сергія Вячеславовича Бабушкіна, його заступника Андрія Борисовича Бєломісяцева, котрі підтримали працю на останньому етапі при оформленні рукопису до друку й публікації книги.

* * *

Всі зауваження, побажання і рекомендації прохання надсилати на ім'я автора за адресами: м. Київ - 25, вул. Велика Житомирська № 9, Науково-дослідний Інститут теорії та історії архітектури і містобудування або м. Київ-133, бульвар Лесі Українки № 26, Українська Академія архітектури.

К началу страницы
Вступне слово про видання и Від автора  АКТ-АШИТКОВ