Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Дмитро Малаков
Архітектор Городецький
[1]. Инженер Н. С. Лелявский. Некролог // "Киевлянин", ч. 51. - 1905. - 20 лютого. - С 5.Вернуться в текст
[2]. Киев. Энциклопедический справочник. - К., 1985. - С. 346.Вернуться в текст
[3]. Сементовський Н. Названа праця. - С. 19.Вернуться в текст
[4]. Витте С. Ю. Названа праця. - С 136-183.Вернуться в текст
[5]. Loza S. Названа праця. - S. 133-134.Вернуться в текст
[6]. Все це див.: Адресная и справочная книга "Весь Киев" на 1900-1913 pp.Вернуться в текст
[7. Малаков Д. В. Автор київських химер // "Старожитності", ч. 3-4, 1993.- С. 24.Вернуться в текст
[8]. Спутник по г. Киеву... - С. 175.Вернуться в текст
[9]. Первый в России (Киевскому трамваю 75 лет). - К., 1967. - С. 16.Вернуться в текст
[10]. Адресная и справочная книга "Весь Киев" на 1904 год. - 1903. - С. 211, 213, 214.Вернуться в текст
[11]. Календарь, справочная и адресная книга г. Киева на 1913 год. К. , 1912. - С. 253, 216-217.Вернуться в текст
[12]. ВОДА. - Ф. 896-с, оп. 1, спр. 105, арк. 1.Вернуться в текст
[13]. Almanach blekitny. Genealogie zyjacych rodow polskich. Ulozyl Jerzy hr. Dunin-Borkowski. - Lwow - Warszawa, 6/p. - S. 751, 752.Вернуться в текст
[14]. Малаков Д. В. По Брацлавщине (От Винницы до Тульчина). М., 1982. - С 124-125.Вернуться в текст


МАВЗОЛЕЇ

На початку XX ст. із настанням економічної кризи скоротилося в Києві й будівництво. У цей час Владислав Городецький виконав кілька дрібних, проте дуже артистичних проектів і споруд. То були родинні мавзолеї або (як їх частіше називали в Києві) склепи відомих осіб, що померли у цей період.

Як зазначалося вище, однією з перших таких робіт В. Городецького у Києві на початку 1890-х pp. була родинна усипальня баронів Штейнгейлів на Аскольдовій могилі.

Згодом, вже на найвищому злеті творчості, В. Городецький спорудив ще кілька усипалень-мавзолеїв.

На цвинтарі Видубицького Михайлівського монастиря 22 березня 1905 р. був похований інженер шляхів сполучень, начальник Київського округу шляхів сполучень дійсний статський радник Микола Семенович Лелявський (1853-1905). Він походив із дворян Калузької губернії, 1875 р. закінчив Імператорський Інститут інженерів шляхів сполучень і впродовж тридцяти років, пройшовши шлях від рядового інженера до начальника округу, займався регулюванням русел спершу річки Прип'ять, а потім - Дніпра, удосконаленням судноплавства на Дніпрі, а також на річці Південний Буг. Видатний інженер-гідротехнік особливо багато зробив для впорядкування Дніпра коло Києва. Помер раптово від крововиливу у мозок внаслідок хвороби нирок, перебуваючи в Петербурзі1. Похорон відправили у Києві, на Липках, у парафіяльній Олександро-Невській церкві, адже М. Лелявській мешкав на розі Левашовської (тепер Шовковична) та Лютеранської.

Мавзолей М. С. Лелявського на цвинтарі Видубицького Михайлівського монастиря у Києві.

Мавзолей у Видубичах було споруджено над могилою М. Лелявського поруч із Георгіївським собором, у лаконічних формах класицизму за проектом В. Городецького2. Трикутний фронтон із пропорційно витриманими акротеріями у вигляді "пальмет" прикрашений просто датою: "1905". Можна припустити, що, споруджуючи цей скромний пам'ятник, архітектор керувався міркуваннями тактовного "втручання" в наявне архітектурне оточення, в наявний ансамбль. Стримані форми мавзолею, скромний розмір відповідають, не суперечачи, не випинаючись, монументальній пам'ятці українського бароко - Георгіївському собору, спорудженому у 1696-1701 pp. коштом полковника М. Миклашевського. Мавзолей зберігся.

У старому Києві четвертою за чисельністю конфесією, після православних, римо-католиків та іудеїв, були лютерани - за переписом 1897 р. 6,4 тис. осіб, або 2,5 відсотки від усього населення міста3. Тож на Старому Байковому кладовищі існувала лютеранська дільниця.

Сто років тому у Києві мешкало кілька родин зі схожими прізвищами, але різного походження: де-Вітт, фон Вітт, Вітт, де Вітте, фон Вітте, Вітте - так подають адресні довідники. Тривалий час у Києві жив і працював відомий російський державець, а на той час - начальник експлуатації Південно-західної залізниці Сергій Юлійович Вітте (1849-1915). Він мешкав у Києві у 1880-х pp., але нікого з родичів, за його ж спогадами, тут не залишив4. Між тим, польські біографи вказують на "пам'ятник і мавзолей графа Вітте" у Києві, споруджений за проектом В. Городецького5. Однак ніхто з названих вище носіїв цього прізвища, за адресними довідниками, не позначений графським титулом. У конторі Байкового кладовища зберігаються кістерські книги лише від 1942 p., тож встановити приналежність старих мавзолеїв поки що не можна, а написів на тих спорудах, що нас цікавлять, немає.

Простежуючи наявність цього прізвища за адресними книгами, можна зробити деякі припущення, але втримаємось від такої спокуси. А втім...

Спробуємо припустити, хто б міг бути у тім загадковім мавзолеї на лютеранській дільниці Старого Байкового кладовища.

У довіднику на 1905 р. востаннє зазначено Єлизавету Іванівну де-Вітте, начальницю пансіону графині Лєвашової, що містився по вул. Володимирській, 54. У виданнях наступних років її ім'я вже відсутнє.

У довіднику на 1900 р. востаннє названо Наталю де-Вітт, що мешкала по вул. Банківській, 5. За цією ж адресою мешкали де-Вітт - Олександра і Лев Володимировичі, також згадувані у довіднику на 1913 р. Поруч, по Інститутській, 34 тоді ж мешкав Дмитро Володимирович де-Вітт.

Востаннє у тому ж довіднику на 1900 р. названа Марія Володимирівна фон Вітт, класна дама в Інституті шляхетних дівчат, яка мешкала поруч, на Інститутській, 3.

Були ще в Києві фон Вітте: Володимир Августович - капітан, потім підполковник, командир батальону 168-го піхотного Миргородського полку, згадуваний у довідниках від 1900 по 1913 pp., та його дружина Катерина Федорівна, які мешкали по вул. Жилянській, 51.

Мавзолей Вітте на лютеранській дільниці Старого Байкового кладовища в Києві.

Ще були: Генріх Карлович Вітт, генерал-майор, що мешкав, за довідниками на 1911-1913 pp. по вул. Тарасівській, 6, і Костянтин Павлович де-Вітт, згадуваний у довідниках на 1905-1913 pp. за адресою: В. Підвальна, 22, та Тетяна Іванівна Вітте, яка, за довідником на 1911 p., мешкала на Саперній слобідці, 32...6.

А мавзолей Вітте стоїть на найвищому місці горба, зайнятого Старим Байковим кладовищем, і первісно, коли ще не повиростали тут високі дерева, домінував над долиною річки Либідь, помітний з її лівобережжя - Нового Строєнія, де підносились дві гострі вежі римо-католицького костьолу св. Миколая. Обидві споруди архітектора В. Городецького наче перегукувалися в цьому просторі над Либіддю - однакової архітектури, з тотожніми шпилями, в рафінованих формах готики, з бетонними конструкціями і оздобами. На жаль, мавзолей руйнується...

Фрагмент фасаду мазолея Вітте.

У занедбаному стані перебуває ще один з відомих мавзолеїв, споруджений близько 1909 р. па Новому Байковому кладовищі, на північ від Вознесенської кладовищної церкви. Міська легенда також приписує авторство і цієї загадкової споруди В. Городецькому.

Мавзолей N на православному Новому Байковому кладовищі в Києві.

Серед скромних могилок і надгробків на невеличкій ділянці підноситься масивна, скорботно-монументальна каплиця із зрізаною верхівкою, радше схожа на братську усипальню, пропорціями нагадуючи відомі пам'ятники - на Шинці в Болгарії, або під Лейпцигом у Німеччині. Так само - квадратовий план, зменшення вгору, видовжені вертикалі, вузькі світлові отвори, підняті високо над землею. Цей вежоподібний мавзолей, колись не затулений деревами, теж добре проглядав з Нового Строєнія, з полотна залізниці Київ-Брянськ. Головний фасад, звернутий сюди, на схід, і розрахований саме на сприйняття з далекої відстані своїм лаконічним і масштабним членуванням. У центрі - високий восьмикінцевий хрест з терновим мученицьким віночком у середхресті - таке своєрідне поєднання православного і "кельтського" хрестів. Обабіч хрестового ствола - вузькі отвори для світла. П'ята хреста спирається на символічну "Голгофу", що підноситься над темним отвором входу, перекритого кованими ажурними стулками, вправно стилізованими в дусі модерн. Вхід фланковано бетонними парканчиками та парою високих тонких пілонів, що завершуються голівками й крилами янголів, котрі журливо чатують вхід до мавзолею. У крихітному, за законами малих архітектурних форм, курдонерчику, який цим напіврозтуленим парканом ніби долонями приймає небіжчика па вічний спочинок, виросла височенна біла акація - ровесниця... Стіни мавзолею вимурувано з жовтої київської цегли, певно, й випаленої десь тут неподалік - на либідських чи деміївських цегельнях. Деталі - бетон. А вся композиція мавзолею та окремі деталі дуже красномовно нагадують попередні твори В. Городецького: гладкі площини цегляних мурів у наріжних частинах композиційно схожі па таке ж вирішення будинку на Банківській, 10, а канелюровані півколони в отворах-нішах стилізованих вікон тотожні колонам портика міського музею7.

Двері мавзолею N.

Інтер'єр мавзолею розкрито на всю висоту, і світло струмує згори, м'яко вимальовуючи біле рельєфне розп'яття в центрі, скульптурний фриз у стилі модерн та ... порожні гробовці. їх три: широкий та вищий посередені та два менші обабіч. Порожні.

Приналежність мавзолею поки що невідома.

У 1890-х pp. київська громадськість домоглася розпланування у міському лісі "Пуща-Водиця" частини незайманої лісової землі під міські дачі. Було нарізано 600 ділянок, і від 1900 р. відкрилося для киян нове дачне селище, розділене на 16 ліній-вулиць8. У 1904 р. сюди пішов трамвай9, було споруджено муровану парафіяльну церкву св. Серафима Саровського. Серед власників дач у Пуща-Водиці були архітектори Е. Брадтман, В. та In. Ніколаєви, фабриканти Я. Ріхерт та І. Сніжко, а також Марія Марр10 - отже, бував і В. Городецький.

Розп'яття в мавзолеї N.

А Володимир Павлович Козакевич - надвірний радник, чиновник Київського відділення Державного дворянського земельного банку, де він обіймав одну з керівних посад, мав дачу на 10 лінії Пуща-Водиці11. 1913 р. В. Козакевич помер, заповівши поховати себе на цвинтарі церкви св. Серафима Саровського, бо при спорудженні цього храму виділив значну суму грошей,- так оповідає місцева легенда.

На місці поховання було споруджено мавзолей, як вважається, теж за проектом В. Городецького. Ця усипальня виглядала вкрай екзотично серед лісу, поруч з явно невдалою еклектичною архітектурою пуща-водицької церкви. Мініатюрний мавзолей Козакевича, витриманий з притаманною творчості В. Городецького ретельною достеменністю в мавританському стилі, виглядав дійсно, дещо, навіть, умисне-декоративно. Пропорційно зменшені, але дуже старанно опрацьовані деталі, як і загальні обриси цієї усипальні, наочно засвідчували значно вищий архітектурний рівень майстра, аніж його попередника - автора проекту церкви.

Родина графа Костянтина Потоцького з челяддю в с Печера. Світлина поч. XX ст.

Мавзолей Козакевича було зведено з використанням новітніх тогочасних будівельних матеріалів, дібраних з великим смаком і знанням справи. Головний матеріал тут - всевладний залізобетон, художньо кований метал, кольорове скло, метласька плитка. Остання, до речі, виготовлена на відомому заводі барона Е. Бергенгейма у Харкові і використана не тільки для підлоги, а й для обличкування стін. Саме для стін дібрано поліхромну, дрібного геометричного рисунка плитку, де у візерунку переважає мотив рівнокінцевого грецького хреста, як в українських вишивках. Переважають сині, блакитні, білі кольори, що добре пасували до великої, притиснутих "мавританських" обрисів бані, пофарбованої у небесно-блакитний колір та увінчаної хрестом. Але пам'ятка гине...

Важко пояснити, чому поруч з православним храмом, над могилою православного з промовистим прізвищем Козакевич раптом споруджено мавзолей з таким орієнталістичним виглядом. Втім, спорудив же світлійший князь Воронцов у селі Мошни церкву - православну - теж у мавританському стилі. Чому б ні, як кажуть французи...

Мавзолей графів Потоцьких у с. Печера. Західний фасад.

Існують припущення, нібито авторство В. Городецького також простежується в мавзолеї на православному Новому Байковому кладовищі в Києві - як зазначено на фасаді споруди - Олександра і Марії Тишевичів. То був київський лікар-психіатр О. М. Тишевич. А мавзолей, оздоблений в мавританському стилі, вражає ретельним виконанням найдрібніших деталей ліплення. Деякі з них, як-от капітелі, надто схожі на такі ж оздоби караїмської кенаси в Києві.

А тепер згадаймо виставочний павільон у Києві 1897 p., споруджений В. Городецьким для графа К. Потоцького, і схожість павільйону з... мавзолеєм, підмічену журналістом.

Граф Костянтин Потоцький народився 1846 p., був сином Костянтина, онуком Ярослава, правнуком Станіслава Щенсного. 1875 р. взяв шлюб з Яніною Софією з дому Потоцьких герба "Пилява", народженою 1851 p., - дочкою Томаша, економіста і публіциста, підпоручиика військ польських в часи повстання 1831 р. У них народилися діти: Францішек Салези, Марія Пелагія, Ян, Пелагія, Софія, Томаш. Ця родина й володіла маєтком Печера12, успадкованим від Юзефіни з Тізенгаузенів Потоцької13.

Мавзолей графів Потоцьких
(фото 1957 p.).

Як зазначалося, Печера, дуже давня подільська осада, лежить на правому березі Південного Бугу, вище Шолудьок. Там стояв тоді двоповерховий палац паладіанської архітектури серед старовинного регулярного французького парку, що переходив на схилах до річки у краєвидний, англійський парк. Палац знищено в роки визвольних змагань, і на його місці на початку 1930-х pp. споруджено примітивної архітектури лікувальний корпус санаторію.

А в затишному куточку регулярного, тепер здичавілого парку залишилася одна з окрас Печери - мавзолей графів Потоцьких, останній сплеск минулих часів. На цоколі викарбувано польською мовою: "Пляновал Владислав Городецький", і "Будували Костянтин і Яніна з Потоцьких подружжя Потоцькі. 1904 p.". Це - чи не єдиний напис взагалі будь-де, що свідчить авторство В. Городецького.

Мавзолей у Печері є каплиця, хрещата в плані, з короткими раменами латинського хреста. Високі щипці з трьох боків здіймаються над романськими порталами, причому на бічних були колись вітражовані вікна, а на західному - вхід. Східна сторона являє собою абсиду. Під нею - сходи до півкруглої крипти, а там, посередині, - велика біломармурова дошка з епітафіями, вміщеними під двома різьбленими родинними гербами: семикінцевий хрест "Пилява" дому Потоцьких з девізом латиною: "Щит протиставляв щитам" та "Тжаска" - півмісяць, уражуваний зверху й знизу мечами - дому Свєйковських, з якими були поріднені ці Потоцькі. Обабіч йдуть півколом у два яруси аркасолії з похованнями; частина з них так і лишилася порожніми.

Мавзолей графів Потоцьких. Східний фасад.

Широко й вміло користуючись історичними стилями, В. Городецький завжди так само широко застосовував новітні будівельні матеріали і конструкції, не зупиняючись навіть перед їхньою далекою доставкою, хоч би й в ту ж Печеру. Отже, у вікнах - стільникове заповнення з видовжених шестикутних склоблоків системи "Фальконьєр" - білих, в облямуванні - оранжевих, бузкових. Ідеально рівна, як під більярдну кулю, підлога з тих же бергенгеймівських метлаських плиток. Важкі дубові двері - на стилізованих лапчастих завісах. Гофроване оцинковане залізо - кришка над сходами до крипти. Рване гранітне каміння - штучний камінь з цементу. Черепиця - не гірша від марсельської. Ліплення з цементу. Дуже стильно!

Деталь дверей мавзолея в Печері.

Перед мавзолеєм-каплицею - великі стильні ворота, навішані на пілони, що фланкують в'їзд. Всередині кожного пілона влаштовано дзвіничку. Обабіч воріт - ковані ґрати, підняті на мурований цоколь і навішані пряслами на опори, оздоблені накладними цементними латинськими хрестами гарного чіткого рисунка. Все це - на тлі густих заростей парку - справляє незабутнє враження14.

Невеличкий меморіальний ансамбль у Печері є справжнім шедевром архітектури історизму, однією з кращих робіт Владислава Городецького.

За совєтської доби у каплиці було влаштовано клуб з кіноустановкою, а потім тут планувалося відкрити краєзнавчий музей. Із здобуттям Україною незалежності та відновленням релігійного життя, каплицю заново освячено вже як римо-католицький костьол св. Андрія Боболі.

К началу страницы
Зміст