Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Дмитро Малаков
Архітектор Городецький
[1]. Витте С Ю. Названа праця. - С 123-125.Вернуться в текст
[2]. Некролог//"Киевлянин".- 1892.- 21 ноября,- С. 2.Вернуться в текст
[3]. Некролог//"Киевляпин".- 1890.- 1 ноября.- С. 1.Вернуться в текст
[4]. Проценко Л. А. Некрополь Аскольдова могила в Киеве// Памятники культуры. Новые открытия. Ежегодник. 1988. М, 1989. - С. 501, 503.Вернуться в текст
[5]. Мельницкий К. Е. Очерк истории двадцатипятилетия Киевского отдела Императорского общества правильной охоты. 1888-1913. - К., 1913. - С. 112.Вернуться в текст
[6]. Це, відповідно, дорівнює 180, 413, 306 та 163 метрам.Вернуться в текст
[7]. ДАКО. - Ф. 1, оп. 229, спр. 217, арк. 6-7, 4-5.Вернуться в текст
[8]. Мельницький К. Е. Названа праця. - С. 117.Вернуться в текст
[9]. ДАКО. - Ф. 1, оп. 229, спр. 217, арк. 12.Вернуться в текст
[10]. ДАК. - Ф. 163, оп. 41, спр. 173, арк. 4 зв. - 5.Вернуться в текст
[11]. Там само. - Арк. 6 та зв. 7.Вернуться в текст
[12]. ДАК. - Ф. 163, оп. 41, спр. 3046, арк. 1-6.Вернуться в текст
[13]. Там само. - Спр. 3416, арк. 1-6.Вернуться в текст
[14]. ДАК. - 14 Ф. 100, оп. 1, спр. 2558, арк. 137.Вернуться в текст
[15]. Календарь, адресная и справочная книга г. Киева на 1914 год,- К., 1914. - С. 744.Вернуться в текст
[16]. Адресная и справочная книга "Весь Киев" на 1900 год. - К., 1900. С. 19, 67.Вернуться в текст
[17]. ДАК. Ф. 163, оп. 58, спр. 302.Вернуться в текст
[18]. ДАКО. - Ф. 1, оп. 349, спр. 88, арк. 5, 6.Вернуться в текст
[19]. Там само.- Оп. 244, спр. 172, арк. 6.Вернуться в текст

КИЇВ. ПОЧАТОК 1890-х РОКІВ

Коли В. Городецький оселився у Києві, місто переживало переддень своєї першої так званої "будівельної лихоманки". Передумови для неї закладалися дещо раніше, але в Києві вже підносилися кількаповерхові кам'яниці, протягом двадцяти років уже діяв водогін, щойно дала струм перша центральна електрична станція біля міського театру, проте не було ще трамваю, каналізації, не було величезної більшості тих споруд, без яких сьогодні важко уявити центр міста. В. Городецький з'явився вчасно - подальша забудова відбувалася при ньому і за його ж участі.

До початку 1890-х pp. належить один з відомих проектів В. Городецького, здійснений у цей період. То була усипальня значної київської родини баронів Штейнгейлів, споруджена на кладовищі Аскольдова могила.

За спогадами вже цитованого вище С. Ю. Вітте, в роки бурхливого спорудження в Росії залізниць "висунувся цілком випадково як маленький залізничний король барон Штенгель [так у тексті.- Д. М.]; сходження його було дуже дивне". Цьому посприяли двірцеві інтриги, завдяки яким інженеру шляхів сполучень баронові Р. В. Штейигейлю (1841 - 1892) дісталася вигідна концесія на спорудження Ростово-Владикавказької залізниці; він "побудував цю дорогу, наживши при цьому великий статок (не мільйони, але кілька com тисяч карбованців"1. Потім були залізниці від Тихорецької до Новоросійська, від Владикавказа до Петровська, і Р. В. Штейпгейль був одним з головних акціонерів. Років за десять до смерті він оселився у Києві, і його розкішна садиба з романтичним псевдоготичним особняком на Бульварно-Кудрявській, 27 була відома всім киянам2.

Брат Рудольфа, Максим Васильович Штейпгейль, також інженер за освітою і покликанням, мав особняк на Ярославовому валу, 3 - щоправда, дещо скромніший, але теж добре відомий у Києві. Однією з його нерухомостей був металообробний завод на Кузнечній, 50.

Обидва особняки і завод збереглися.

Першою з родини Штейнгейлів у Києві пішла у вічність баронеса Марія Федорівна, дружина Рудольфа, з дому Каменська. її поховали 2 листопада 1890 р. на Аскольдовій могилі3. А через два роки, 20 листопада 1892 р. помер і Рудольф, похований там само. Розгалужений київський клан баронів Штейнгейлів подбав, щоб усипальня на четвертій терасі Аскольдової могили була досить місткою.

Проект облаштування усипальні замовили архітекторові В. Городецькому. Той врахував і важливість замовлення, і вимоти замовників, та ще виявив неабиякий власний хист, плануючи усипальню з урахуванням однієї з найуславленіших київських принад - чарівних краєвидів, що відкривалися з тоді ще не заліснених схилів над Дніпром. Мальовничі далі милували око й настроювали на мрійливий задумливий лад, що так пасувало такому місцю. Для цього Городецький влаштував на усипальні оглядовий майданчик, а головною архітектурною окрасою став біломармуровий різьблений іконостас з півколонками та аканто-вим листям, що широким пасмом суспіль вкрило архівольт. Увінчував усю композицію тонкий силует "кельтського" хреста і вінчиком - символічний "страсний" знак мучеництва4. Цей елемент мав у творчості В. Городецького розвиток і повторення.

Усипальня баронів Штейнгейль на київському кладовищі Аскольдова могила
(фото поч. XX ст.).

Як згадував генерал-майор К. Є. Мельницький - військовий суддя та історіограф київських мисливців,- ще 1889 р., коли В. Городецький працював помічником архітектора Київсько-го учбового округу (канцелярія містилася в будинку Київської 1-ї гімназії на Бібіковському бульварі, 14), вони познайомилися як пристрасні мисливці саме тоді5. Напевно, оселившись остаточно у Києві, В. Городецький одразу ж увійшов до гурту місцевих шанувальників спортивної стрільби та полювання. У Києві на той час існував відділ Імператорського товариства правильного полювання, або, як воно іменувалося пізніше,- Імператорське товариство розмноження мисливських і промислових тварин та правильного полювання.

Для стрілецьких вправ товариство придбало вільну ділянку землі на околиці, по Старо-Житомирській поштовій дорозі, вздовж східної сторони Лук'янівського православного кладовища - на ті часи ще не дуже заповненого. Ділянка мала трапецієвидний план - зі зрізаною вздовж дороги стороною 84,3 сажні та вглиб - 194 (вздовж кладовища) і 143,7 сажні, а з торця - 76, 5 сажні6. Лівий передній кут займав город, середину - двір із собачим загоном ліворуч та сажковим тиром у центрі. Праворуч окремо височів двоповерховий сажковий павільйон.

Проект сажкового павільйону в Києві з автографом В. Городецького.
1893 р.

У київському обласному архіві збереглося оригінальне авторське креслення на сірому аркуші (три "форматки"), ретельно виконане - відмите й підбілене. Павільйон, спроектований В. Городецький, складався з кількох довільно скомпонованих приміщень: на першому поверсі - сіни, ліворуч - буфет, у центрі - зброярня, праворуч - тир; із зброярні потрапляли під навіс галереї для стрільців. Внутрішні сходи вели на другий поверх у гак звану "членську", звідки вихід був на галерею для стрільців - членів товариства. Будівля була дерев'яна, у вигляді такого собі дачного павільйону - із різьбленими підзорами, кронштейнами, парапетами, під восьмикутною банею з чотирма люкарнами. Високий шпиль правив за флагшток7.

Вид з тераси літнього ресторану "Отель Прага" в Києві
(листівка поч. XX ст.).
У центрі - садиба, де на початку 1890-х pp. мешкав В. Городецькии.

Цей проект В. Городецькии виконав восени 1893 р. безкоштовно8, маючи, ймовірно, на це свої міркування, оскільки серед членів відділу було чимало мисливців, чия заможність та положення в суспільстві сягали далеко за межі захоплення полюванням, і такий внесок В. Городецького не міг залишитись непоміченим. Нижче, розповідаючи про В. Городецького-мисливця, зупинимося на цьому дещо докладніше.

Так, респектабельність була необхідною як одна із запорук успіху, отож відповідальну технічну підписку за керівництво і нагляд за спорудженням павільйону В. Городецькии подав до Київського губернського будівельного відділення на гарному аркуші паперу "верже" з власним брифкопфом; зазначив, що мешкає "по Златовратській вулиці, З-б9.

Штамп будівельної контори В. Городецького.

Сто років тому вулиця Золотоворітська (краще б - Золоті Ворота) мала дещо інший вигляд. Не було асфальту, високих будинків, на перетині з Рейтарською вулицею стояла Георгіївська церква, а за нею йшов мур Софійського собору. На той час у видовженому вузькому кварталі, обмеженому вулицями Володимирською, Золотоворітською, Рейтарською та Великою Підвальною (Ярославів Вал), садибні ділянки були нарізані наскрізь, і землеволодіння мали вихід на Володимирську і Золотоворітську паралельні вулиці. Ще до приїзду В. Городецького до Києва велика садиба - друга від Рейтарської, отож - Золотоворітська, 3 належала дружині підполковника Марії Доброгольській, а у 1869 р., за духівницею, відійшла до її дочки Ганни Овксентіївни Доброгольської10. У 1872 р. за проектом міського архітектора С. О. Пфунта було споруджено двоповерховий цегляний будинок за сучасною адресою: Володимирська, 3011. Минув час, і садиба 1885 р. була поділена за прямою лінією між Володимирською і Золотоворітською. Власник тепер вже сусідньої садиби губернський секретар Михайло Петрович Фріц за проектом архітектора А. А. Лоського 1886 р. спорудив триповерховий цегляний прибутковий будинок за адресою: Володимирська, 2812. Невдовзі сусідня садиба перейшла до ротмістра у відставці Павла Дмитровича Ревуцького, який заходився 1888 р. розбудовувати фронт садиби по Золотоворітській вулиці, де за проектом техніка А. К. Краусса обличковано було існуючий одноповерховий дерев'яний будиночок, а обабіч нього, на вільних вузьких ділянках споруджено праворуч - крамницю, а ліворуч - двоповерхову кам'яницю13 з трьома кімнатами на першому та трьома - на другому поверхах. Напевно, це й була адреса В. Городецького, Златовратська, З-б.

Сусідня садиба - Золотоворітська, 3-а - у 1886-1894 pp. належала надвірному раднику Якову Семеновичу Язєву, від якого за купчою від 30 квітня 1894 р. перейшла до присяжного повіреного Олексія Дмитровича Фурмана та його дружини Марії Миколаївни14. Відомо, що О. Д. Фурман співпрацював у Київському міському кредитовому товаристві з М. М. Растраповичем15 - майбутнім супутником В. Городецького у подорожі до Африки. Але про це - нижче.

Згодом садиба по Золотоворітській, З-б була під номером 5 і належала вже вдові ротмістра Леоніді Петрівні Ревуцькій16, про що також йтиметься далі.

Отже, ця перша київська адреса В. Городецького пов'язана одразу ж з кількома прізвищами осіб, що в подальшому перебували в колі його знайомств, і це - далеко не всі, а тільки ті, що випливають з документів. Від знайомств до замовлень - логічний шлях для молодого фахівця з "вільною професією".

1894 рік позначився у Києві вельми важливою подією: спорудженням системи міської каналізації. Знайшлася робота і для В. Городецького, який заснував "Строительную контору домовой канализации архитектора В. В. Городецкого". Він виконував нескладні проекти облаштування дворових туалетів (ретирад) - "дерев'яних при кам'яному брандмауері" та підключення їх до вуличних каналізаційних мереж: проекти-плани садиб з автографом і штампом В. Городецького є у міському архіві17. Звичайно ж, жодна з цих споруд до наших днів на збереглася.

Фахівець широкого профілю, В. Городецький міг проектувати все.

Ще 1862 р. інженер Ф. Донат заснував у Києві металообробний і чавуноливарний завод. У 1889 р. виробництво розширилося, і виникло товариство "Донат, Липківський і К°" (до речі, один із зразків продукції цього закладу можна побачити і сьогодні, так би мовити, в дії: ця назва відтворена в чавуні па кожній сходинці будинку колишньої Київської духовної академії па Подолі, по вул. Іллінській, 1). У 1894 р. товариство "Донат, Липківський і К°" передало всі права новоутвореному "Товариству Південноросійського машинобудівного заводу", реорганізованому наступного, 1895 р., в акціонерне. Товариство придбало ділянку землі на садибі графа Адама Яцентійовича Колона-Чосновського, що лежала в Либідській частині Києва, по вул. Жилянській, 107. Садиба прилягала до лівого берега річки Либідь і мала вихід на вул. Степанівську. Проект заводу - від генерального плану до кожного з корпусів - розробив архітектор В. Городецький, якому товариство й доручило вести будівництво. 26 лютого 1896 р. воно звернулося до будівельного відділення Київської губернської управи з проханням про спорудження заводу18.

Механічна майстерня Південноросійського машинобудівного заводу в Києві
(фото кін. XIX ст.).

Згідно з планом Південноросійського машинобудівного заводу, на лінію забудови вул. Жилянської виходив торцем корпус ливарної майстерні, за ним углиб території йшов корпус механічної майстерні, далі - кузня, котельня. На Степанівську виходила торцем вагонна майстерня, біля неї був корпус деревообробної майстерні19. Стіни майстерень були вимуруваиі з цегли, а всі ферми, стойки, підкоси, крокви - дерев'яні. Решта споруд за первісним проектом була дерев'яною. Креслення виготовлено надзвичайно ретельно й охайно.

Проектуючи корпуси заводу, В. Городецький не відійшов від загалыю-прийнятих тоді принципів і схем промислових закладів, не позначив якоюсь оригінальністю фасади. Але висока якість проектування й виконання будівельних робіт прислужилися і прийдешнім поколінням. Змінювалися технологія і номенклатура виробів (спершу завод випускав залізничні вагони), завод розрісся не тільки на весь квартал, сягнувши вздовж Жилянської від Степанівської до Безаківської, але й одержав додаткові виробничі площі на Рибальському півострові (суднобудівиицтво для Дніпра і морів), а от основні споруди, зведені за проектом В. Городецького, добудовані й розбудовані, служать місту і сто років потому.

К началу страницы
Зміст