Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикації
Григорий Логвин
По Україні. Стародавні мистецькі пам'ятки
 

ПОДІЛЛЯ
Частина 2

Подорож по останніх місцях Поділля краще продовжити з Тернополя (тепер обласного центру) на березі ріки Серет, заснованого в 1540 p., коли тут збудували замок феодали Тарновські. В 1550 р. міщани Тернополя дістали самоврядування, а також право влаштовувати ярмарки і мати склади на товари для закордонних купців. Сюди з'їжджались купці з усієї Європи і Сходу. Замок у XVII ст. був перебудований у новій манері - подібно до великого палацу у вигляді каре з невеликим двором всередині. Білокам'яна різьба стриманих строгих форм добре в'яжеться з великими площинами стін. Недалеко звідси стоїть стародавня Воздвиженська церква - тридільний храм без бань. Друга церква - Різдва - була споруджена при Кам'янець-Подільській брамі. Зберігся фундаційний напис, з якого довідуємося, що церкву почали мурувати 15 червня 1602 р. і закінчили 4 серпня 1608 року. В старій хроніці про це записано так: "Самі міщани і селяни з протоієреєм Юрієм Гавриловичем без помочі багатіїв трудилися при будові того ковчега, що спас руську віру і народність". Будівництво провадив відомий муляр Леонтій.

На південь від Тернополя знаходиться Теребовля на р. Гнізна, відома вже в XI ст. як столиця окремого князівства. В літопису вона згадується у зв'язку з тим, що теребовельського князя Василька по-зрадницьки схопили князі Святополк і Давид і осліпили, бо вони боялися зростання його могутності. Можливо, що Василів, згаданий у літопису (тепер село на Дністрі в Чернівецькій області), заснований князем Васильком і названий так на його честь. Там розкопано великий білокам'яний храм XII ст.

Згодом Теребовля ввійшла до складу Галицького князівства. В Теребовлі збереглися руїни замка кінця XVI - першої чверті XVII ст., не раз руйнованого і відбудованого. Над містом нависає висока гора, увінчана мурами та баштами. Замкове подвір'я оточене товстелезними стінами з однією велетенською баштою на краю гори і з напільного боку - трьома баштами, збудованими в 40-50-х роках XVII ст. Замкові споруди ніби продовжують гору, становлячи з нею одне ціле, тому величезні башти здаються ще більшими. В них привертають увагу бійниці оригінальної форми. В щокових стінах великих артилерійських бійниць зроблено отвори ще двох бійниць для легкої зброї, вони призначалися для захисту гарматної обслуги від вогню противника. Мурування з великих брил червоного та сірого пісковика і роги з правильних квадрів надають будівлям особливої краси і виразності. На Поділлі є ще два такі замки - в Язловці й Бучачі, що технікою мурування та формою бійниць нагадують теребовлянський, але архітектурою підмінні від нього.

Церква Різдва в Тернополі. 1602-1608 pp. Замок в Теребовлі. XIV-XVI ст.

В місті, яке розташоване на другому березі Гнізни, були свої укріплення з кляштором кармелітів (1635 р.) та оборонною церквою Миколая (XVI ст.). На жаль, остання знівечена перебудовою в 1735 році. Тоді розібрали бабинець і збудували замість нього велике приміщення. Від первісної церкви лишився тільки неф з гранчастою апсидою. В ній застосовано красивої форми зірчасті готичні склепіння, а в нефі - хрещаті з нервюрами. На південному фасаді зберігся замурований, строгих ренесансних форм, білокам'яний портал. Церква не мала бань і була пристосована до оборони; на горищі по всьому периметру і досі збереглися бійниці. Пристосування храмів до оборони змушувало відмовлятись від бань, і це надавало храмам світського вигляду. Крім того, в організації внутрішнього простору, в зв'язку з неможливістю створювати урочисті, висотно розкриті інтер'єри, вся увага і винахідливість будівничих спрямовувались на вирішення інтер'єрів невеликих камерних розмірів, які вже з цієї причини мали затишний, інтимний характер. Часом інтер'єр церкви, перекритий хрещатим склепінням, мало відрізнявся від великої кімнати в замку. Лише різьблений позолочений іконостас зраджував призначення будівлі.

Там, де Гнізна впадає в Серет, біля Теребовлі здіймається дуже велика гора з стрімкими схилами, на південно-західному краї якої бачимо руїни великого і важливого з історико-архітектурного погляду монастиря, заснованого, напевне, ще в XII ст. Проте будівлі, що збереглися, належать до кінця XVI і початку XVII ст. Оскільки гора тут дуже широка, оборонні мури монастиря не можна було пристосувати до рельєфу місцевості; через те він має в плані регулярну форму. Трохи неправильний чотирибічний двір обмурований досить товстими стінами з чотирма круглими наріжними та однією надбрамною баштою. Відразу ж ліворуч від неї майже посеред двору тягнеться корпус з цілого комплексу споруд - кухні, допоміжних приміщень, будинку ігумена, бібліотеки і келій, до яких під прямим кутом примикає доволі велика тридільна церква. Планування корпусу вдале і доцільне. Для комунікацій між усіма приміщеннями, починаючи з допоміжних комор при кухні й кінчаючи церквою, служить один довгий коридор. Усі приміщення примикають до нього тільки з одного боку, а з другого є лише вікна для доброго освітлення. В споруді впадає в око ритм віконних отворів і хрещатих склепінь однакового кроку. Трапезний зал просторий, без стовпів, перекритий чотирма секціями хрещатих склепінь, з великими вікнами. Далі розміщені маленькі келії, кожна з яких освітлюється одним вікном. Все планування цього складного комплексу побудоване на одному кроку поперечних опорних стін, який в одноразовому повторенні визначає розміри келій, у дворазовому - одностовпні зали бібліотеки, келії ігумена та кухні, а в чотириразовому - зал трапезної.

Башта монастиря в Підгорянах біля Теребовлі. XVII ст. Миколаївська церква в Теребовлі. XVI ст.

Церква була пристосована для оборони. У плані вона повторює класичні типи українських дерев'яних церков з прямокутним бабинцем і гранчастою апсидою. Інтер'єр її мало чим відрізняється від щойно розглянутих побутових приміщень; як стилем, так і будівельними прийомами й архітектурно-конструктивними формами вони однакові - їх будували одні руки. Бабинець перекритий хрещатим склепінням, неф - напівциркульним а дуже великими розпалубками, які ледве не сходяться вершинами, вівтар у гранчастій частині - зімкнутим склепінням з розпалубками, а в прямокутній- хрещатим. Численні вікна дають добре освітлення інтер'єрові; тому він здається водночас і просторим, і масштабним до людини. В ньому немає нічого ні від похмурості оборонної архітектури, ні від величі монастирських соборів, що подавляла людину.

В північній стіні бабинця розташовані східці на горище та в башту над бабинцем, що мали бійниці для вогнестрільної зброї. Башти, перекриті високими наметовими дахами, разом із стінами, зведеними з червоного іі сірого теребовельського каменю, і з комплексом житлових, господарських та культових споруд являли собою не тільки міцний вузол оборони, а іі дуже цікавий архітектурний ансамбль.

Нижче Теребовлі, у долині Серету в Буданові є замок, заснований у 1550 p., але потім, після частих руйнувань, не раз перебудовуваний. Його планування й архітектура типові для XVI-XVII ст. Невелике подвір'я оточене товстими стінами з чотирма круглими баштами на рогах. Стіни вивершувалися широким уступом, на якому розташувався критий обхід, а з боку двору, як і в луцькому замку, стояли частково дерев'яні городні і частково кам'яні корпуси. В 1765 р. замок був переданий монастиреві, південну сторону замка тоді розібрали, а на її місці збудували великий костьол з ефектним барочним інтер'єром.

Долина Серету чим далі вниз стає все красивішою, а береги - вищі, глибше прорізані стоками води по схилах; забарвлені в червоний чи сіро-попелястий колір і вкриті зарослями чагарників або лісу, вони дуже мальовничі.

У такій місцевості розташований Чортків. Тут гори трохи розступаються і відкривають долину, серед якої в'ється досить повноводий Серет. Там на місці давньої оселі в XVI ст. виросло значне містечко, яке в 1522 р. дістало право на самоврядування, на організацію цехів, ярмарків і братств. Як інші шляхетські або магнатські міста, воно намагалося певними привілеями привабити поселенців, обіцяючи їм різні "свободи". І справді, люди воліли жити краще в небезпечному сусідстві з степовими хижаками, але на волі.

Замок, збудований у XVI-XVII ст., регулярний п'ятибічний у плані з баштами на рогах та брамою; він є характерною спорудою перехідного типу. Двір утворюють поставлені по периметру палацові та господарські корпуси, зовнішні стіни яких водночас були оборонними мурами з бійницями; в бік двору вони мали великі вікна, а часом і відкриті аркади галереї. Як видно з решток фресок, палац у чортківському замку був розписаний на світські теми; зокрема, улюбленим сюжетом було тоді полювання (навіть програма екзамену на звання цехового майстра як один із головних пунктів включала зображення "полювання на вовка, кабана або зайця з хортами, вершниками і всім як належить").

На протилежному боці Серету знаходиться Старий Чортків, де збереглася Успенська дерев'яна церква - можливо, найстаріша на Поділлі. Вона грядільна, безверха, з пізнішою північною прибудовою і через непорозуміння визначена як унікальна хрещата церква без бань. Не виключено, що первісно вона була безбанною, хатнього типу, але могла мати одну або три бані. З півдня, коли не видно пізнішої прибудови, вона скидається на велику хату, з гарним ґонтовим дахом. Тільки опасання на випустах колод зрубу та об'єм середнього приміщення виявляють у ній храм.

На відміну від Успенської, скромної і непоказної, але такої "домашньої" церкви, Вознесенський храм на Вигнанці відзначається піднесеністю. Це один з найзначніших здобутків народної архітектури України. Збудований у 1738 p., він відображає той етап в історії українського дерев'яного будівництва, коли воно дістало творчий імпульс визвольних ідей і досягло вершини. Народні теслі, оволодівши засобами технічної майстерності й мистецькими законами, могли тоді розв'язувати складні проблеми як організації внутрішнього простору, так і композиції мас.

Церква в Чорткові, по суті, належить до того ж типу центричних храмів, що й церква Параскеви в Буську. Але як вони різняться між собою. І в першій, і в другій середнє приміщення у плані має вигляд великого восьмигранника, що значно перевищує розмірами бабинець і вівтар. У розумінні простору в них обох виявилося застосування архітектурно-мистецьких принципів центричних кам'яних споруд-ротонд. Та цим, власне, й обмежується схожість храму, про який зараз йдеться, як з ротондами, так і з церквою в Буську. В усьому ж іншому він є самобутнім утвором надзвичайно талановитого майстра. Монументальних форм середня баня тут енергійно піднімається вгору у високих формах основного зрубу та розвинутих трьох заломах. У зовнішніх масах вона так само рішуче домінує сильно підкресленими гранями та численними горизонтальними членуваннями. Завдяки тонко знайденим відношенням ширини зрубів і перетину бань до їх вертикальних розмірів створюється враження значно більшого приміщення, ніж воно є насправді як у плані, так і по висоті. Середня баня викликає порівняння з богатирем у кольчузі, а бічні - з молодими зброєносцями; їх об'ємів майстер не акцентує, не виявляє. Вони значно менших розмірів, мають тільки по два заломи, не виявлені зовні, а сховані під спільним дахом, який м'яко облягає форми зрубів так, що вони ледве проглядаються крізь ґонтову обшивку. Широке опасання, мов розвіяні поли свити, огортає споруду, прив'язує до землі. Але в інтер'єрі бані розділені аркою-вирізом на всю ширину бабинця, тому кожна з них має свої чітко окреслені функції. Двох-ярусна арка, у верхній частині якої містилися хори, має гарний фігурний симетричний виріз.

Подільські майстри були винахідливіші не тільки у вирішенні простору чи форм храму, а і в оздобах. У нас вище йшлось про оригінальний іконостас у Скориках, але й для інших, які збереглись або про які ми маємо відомості, характерні свіжість у композиціях і вибагливість форм та мотивів різьби. Оскільки основним, що вимагалось від іконостасів у XVIII ст., була урочистість, значно збільшується їх висота; отже, щоб зберегти пропорціональне співвідношення всіх частин, іконостаси мали бути значно ширші. Але усталені розміри бані, що визначалися середньою довжиною колод (6-8 метрів), не давали змоги цього досягти. Наші сницарі вийшли із складного становища з честю: вони почали робити іконостаси зламаними в плані. Завдяки цьому стало можливим витримати співвідношення ширини і висоти і створювати надзвичайно вдалі композиції. На зламаних площинах, карнизах, різьблених колонках, на позолоті ікон то мерехтить, то яскраво спалахує світло, під яким оживають химерні золоті квіти чи обличчя, зображені на іконах. Ми не знаємо, який був іконостас у Чорткові, але іконостаси в Городку або в Старому Дашеві на Поділлі є яскравою ілюстрацією до сказаного.

Вознесенська церква на Вигнанці в Чорткові. 1738 р. Б. Меpeтин. Ратуша в Бучачі. 1751 р.

Недалеко від Чорткова, але вже в долині ріки Стрипи, лежить Бучам, справжнє місто-музей, що виникло як укріплена оселя, мабуть, вже у XII-XIII ст. Стрипа тут робить круті повороти; перед тим, як повернути на південь, вона трохи відступає від гори, утворюючи невелику площу, схожу на циркову арену, оточену високими крутими берегами. Житлові будинки, мов саклі кавказьких горців, ліпляться по скелях, а вулиці йдуть одна над одною так, що їх розділяє по ширині в плані не більш як 10-15 метрів, а по висоті - чотириповерхові будинки. Численні пам'ятки архітектури, висока башта ратуші, шпилі костьолів, верхи церков, руїни замка, вузькі вулички, численні сходи з вулиці на вулицю надають Бучачу дуже мальовничого вигляду.

На південно-західному пагорбі, що насувається на місто, є руїни замк;і, первісно збудованого в XIV ст. Від нього збереглась частина мурів, а в землі - фрагменти білокам'яних готичних деталей - різьблених колонок і капітелей. Пізніше, в XVI-XVII ст., він не раз був сплюндрований і знову відбудовувався, його план, архаїчний за формою, наближається до овальних городищ XI-XIII ст. Височенні мури кінця XVI ст. мають обходи в два яруси, з них верхній спирався на величезні кам'яні кронштейни. Бійниці складної форми, подібні до теребовельських, забезпечували добру оборону. В південно-східній круглій башті, в житлі на другому ярусі лишилися сліди фресок. Незважаючи на скромні розміри, замок справляє враження завдяки природному оточенню і до краю простим і лаконічним нерозчленованим масам.

Хронологічно наступною пам'яткою є церква Миколая, збудована в 1610 р. над потоком, що бурхливо мчить вузьким кам'янистим річищем, утворюючи кілька водоспадів. Церква повторює в планово-просторовій організації вже відомі нам конхові споруди. Вона нагадує Гусятинську церкву з тією тільки різницею, що у неї бічні конхи дуже маленькі, невеликого радіуса і тому добре підкреслюють нерозчленований масив центрального приміщення. Над бабинцем, як звичайно в таких будівлях, було приміщення, пристосоване для оборони. Скромний його інтер'єр нагадує затишні замкові зали або трапезні, а маленькі западини-конхи оживляють його.

Найбільшу увагу привертає невеликий, але досконалий формами і пропорціями іконостас. Він точно вписується в інтер'єр, перекритий напівциркульним склепінням, У ньому членування по вертикалі й горизонталі енергійні, крупних форм і складні за рисунком. Середнє, дуже широке поле, фланковане ажурними різьбленими півколонами, оплетеними буйною виноградною лозою, вміщує царські врата з "нерукотворним Спасом" над ними. Царські врата з намисними іконами по боках, у свою чергу фланкованими різьбленими колонками, утворюють разом досить значний чотириколонний портик з розірваним фронтом. Уступом нижче розміщуються ризницькі й дияконські врата, теж оздоблені колонками. Над східчастим восьмиколонним портиком розташований архітрав, на неширокому фризі якого в круглих медальйонах вміщені "празники". Він підіймається навкісно на схилах фронтону центральної частини. "Страсного" ряду немає. "Моленний" ряд із Вседержителем у центрі повторює форму архітрава. Апостоли згруповані по два в широких арках, над ними, серед ажурних орнаментів у медальйонах - зображення пророків.

Іконостас Миколаївської церкви в Бучачі. 1661 р. Деталь іконостаса Миколаївської церкви в Бучачі.

Живопис іконостаса яскраво декоративний, із зіставленням інтенсивних барв. Виділяється образ Миколая своїм народним типажем. Колористичне моделювання форми бездоганне. В різьбі царських врат впадають в око високий рівень майстерності й засвоєння законів пластичного моделювання скульптури. Одночасно в цій різьбі відчувається сильний вплив народних смаків і фольклорних мотивів. Майстер використовує народний мотив "вазона з гільцем" і в буйних стеблах його вкомпоновує скульптурні півфігурки, де теж виразно окреслений народний селянський типаж.

Бучацькі ювеліри ні талантом, ні майстерністю не поступаються перед своїми побратимами по мистецтву - сницарями, будівниками, художниками. На іконах, на євангеліях у церкві є срібні шати, що милують око бездоганною чеканною формою, композицією і винахідливістю. Навіть такі, як лампади-люстри, являють собою високохудожні ювелірні утвори.

Кривими, вузенькими вуличками спустимося вниз на маленьку ринкову площу, посеред якої стоїть тендітна ратуша рафінованих пізньобарочних форм. Вона збудована в 1751 р. за проектом львівського архітектора Бернарда Меретина, з творчістю якого ми вже мали нагоду ознайомитися. На такій невеличкій площі архітектор не міг спорудити велику ратушу, тому він мусив розвинути її вгору і перетворити в струнку башту, де два нижні поверхи є тільки основою. Дуже доцільно вирішена тут планово-просторонл композиція. Рядом взаємно перпендикулярних стін квадратний план будівлі членований на дванадцять компартиментів. Один із них у центрі служить для сходів, а решта, трьох типів розмірів, була зручна для влаштування на нижньому поверсі з тильних боків торговельних приміщень, які наймали за плату купці, а з парадного боку та на другому поверсі розміщувались міські установи.

Внутрішній простір, розчленований стінами, виявлено на фасаді пілястрами, крок яких неоднаковий, як неоднакова і кількість. На головному фасаді шість пілястрів, на протилежному - п'ять, а на бічних - по чотири, причому середні розставлені ширше. Це дало змогу порушити нудну одноманітність фасадів, надати їм мальовничості. Середнє приміщення, де влаштовані сходи, несе на собі двохярусну башту, але щоб вона була пропорциональною основному об'єму, архітектор робить її масивнішою, розширяючи під покрівлею на горищі, за допомогою величезних консолей з каменю. Роги башти закруглені, а стіни між ними увігнуті всередину і прорізані великими вікнами для полегшення масиву. В архітектурі ратуші переважають дуже численні вертикальні членування, зроблені з великим художнім тактом. Своїм рухом, витонченим світлотіньовим рисунком вони надають споруді легкості, стрункості й динамічності.

Як приклад оригінального синтезу мистецтв описувана будівля не має аналогії в архітектурі XVIII ст. Тут архітектура і скульптура так органічно злиті, що цю ратушу не можна уявити собі без статуй. Судячи по стилю, вони виконані Пінзелем, який працював разом з Меретином. На головному фасаді десять каріатид попарно несуть п'ять балконів. На жаль, під час пожежі в XIX ст. більшість скульптур загинула. На балюстраді й на фронтоні по осі пілястрів головного фасаду збереглися майже всі скульптури. Вони присвячені міфологічним сюжетам та алегоріям. Зліва - Давид убиває Голіафа, поруч з ними - Фіміда, богиня правосуддя, далі - запорожець, що сидить і спокійно курить люльку, ще далі по другий бік фронтону - закутий селянин і, нарешті, на крайньому стовпі балюстради - Геракл роздирає леву пащу. На протилежному боці уціліли скульптури Геракла, що вбиває лернейську гідру, і Нептуна, що втишує розбурхане море. Отже, головною темою тут є боротьба проти темних сил зла, насильства, стихії, перемога розуму і світлого начала. Бурхливий рух архітектурних ліній доповнює рух виразних скульптур, вирізьблених з великим артистизмом і тонким розрахунком. Форми взяті крупними масами, ніде немає дріб'язкового моделювання. При всій динамічності руху, вишуканості поз і силуетів збережено найважливіше - монументальність. Власне, вся споруда являє собою один великий скульптурний твір, розрахований на огляд з усіх боків. Легким силуетом підносилася вона посеред малесенького ринку, немов струнка мармурова колона в грецькому античному амфітеатрі.

За проектом Меретина в Бучачі встановлено було дві чудові придорожні статуї, від яких уціліли тільки постаменти витончених барочних форм, а також перебудовано кафедральний костьол і збудовано Покровську церкву.

З архітектурного погляду Покровська церква - рядовий твір Меретина, але її скульптури треба визнати видатними творами XVIII ст. Вони репрезентують той стан кризи барочного мистецтва, який воно переживало в зв'язку з загальною кризою феодального ладу в магнатській Польщі. В різьбі царських врат і на антепендіях (скринях-мощехранительницях) блискучі за виконанням позолочені барельєфи відбивають картину занепаду мистецтва. В них витончені фігури химерно вигинаються в дивних позах, їх рухи неймовірно утрирувані, в усьому відчувається переобтяженість і перенасиченість. У фігурах втрачені конструктивна логіка форми і піднесеність образу.

В церкві донедавна висів портрет відомого магната, "старости Каньопського" Миколи Потоцького. Художник, безжалісно препаруючи свою модель, змалював образ сластолюбця і самодура.

Деталь іконостаса Покровської церкви в Бучачі. XVIII ст. Геракл. Скульптура на ратуші в Бучачі. 1751 р.

З Бучача наш шлях лежить долиною Коропця через Монастирське в Підгайці, а потім в долину Золотої Липи і по ній аж до Золочева і Плугова - останніх пунктів наших подорожей по історичному Поділлю.

У Коропці й Монастирському збереглися високохудожні зразки дерев'яної архітектури, особливо храм у Коропці, величавий силуетом, банями оригінального рисунка та капличкою на півдні. Споруда неповторної краси притулилася в затишку вікових лип.

Підгайці були засновані, можливо, ще в XII-XIII ст., але вперше стають відомими в 1463 році. Наприкінці 1530-х років вони вже були значним осередком торгівлі, бо лежали на важливому шляху на Львів, дістали право на самоврядування та влаштування ярмарків, що сприяло піднесенню достатку міщан і ремісників. У Підгайцях існував великий замок, який не зберігся; з тих пам'яток, що уціліли, вартий уваги парафіяльний костьол 1634 p., хрещатий у плані, в стилі Ренесансу, та синагога, збудована, очевидно, в кінці XVI ст. її нерухомий кубічний масив виділяється серед низької забудови. Недалеко звідси, у передмісті, є дерев'яна одноверха церква з огрядними масами і гарного рисунка банею, зіпсованого пізнішим залізним покриттям.

Успенська церква в Підгайцях. 1653 p. Апостол Петро. Скульптура з Успенської церкви в Підгайцях. XVII ст.

У центрі міста, на головній вулиці-дорозі, стоїть Успенська кам'яна церква, споруджена в 1650-1653 pp. - ровесниця відомих пам'яток архітектури - храмів у Низькеничах та Богдана Хмельницького в Суботові. В її архітектурі органічно поєднані форми Ренесансу і української архітектури. На тридільному плані підносяться бані ренесансних форм з ліхтариками. Роги бабинця, головного приміщення і гранчастої апсиди фіксують широчезні пілястри, а високі наличники та білокам'яні портали оздоблюють вікна і двері. Зовні композиція, хоч і дуже розчленована виділенням з масиву храму об'ємів бабинця, нефа і вівтаря, проте не втрачає величност ій монументальності завдяки вдалим пропорціям об'ємів, а також контрасту деталей і великим площинам стін, на тлі яких виділяється білокам'яна ренесансна різьба в народній інтерпретації.

Коли ми говоримо про аркади-опасання в українській архітектурі то в уяві виникають дерев'яні храми з аркадою в нижньому ярусі. Але в Підгайцях у храмі відкрита аркада міститься не внизу, а в завершенні; вона оперізує центральну і вівтарну бані. Ця галерея служила оборонній меті; отже в даному разі використано рідкісний прийом пристосування церкви до оборони. До нашого часу, очевидно, не збереглися споруди з аркадами в завершенні, але в мініатюрах рукописів XIII-XIV ст. і на іконах XV-XVI ст. часто можна бачити церкви з таким завершенням. Тому можна припускати, що будівник підгаєцької церкви наслідував якийсь архаїчний зразок, що до нас не дійшов.

Увійдемо через головний вхід і пройдемо низенький бабинець, бо над ним - хори, а вище - оборонне приміщення (яке могло бути й окремою каплицею, завершене напівсферичною банею. Ліворуч - портал скромних ренесансних форм; він веде на сходи в башту і на галерею-обхід. Через широку, але невисоку арку видно простір середньої бані, добре освітлений багатьма вікнами. Первісного іконостаса немає, тому інтер'єр здається незвично бідним, але не позбавленим строгої піднесеності. Відсутність іконостаса компенсують невеличкі вівтарі з скульптурою XVIII ст., яку встановлено замість первісної, зробленої одночасно з храмом. На щастя, цю скульптуру не знищили, а винесли в башту, звідки її вивезено в музей українського мистецтва в Києві.

По пам'ятках підгаєцької скульптури можна простежити еволюцію цього ниду мистецтва протягом більш як ста років. Скульптури апостолів, виконані в 1650-1653 pp., позначені народним характером не тільки за типажем, але й за мистецькими якостями, в них немає нічого розрахованого па зовнішній ефект, нещирого. Це наче портрети українських дідів, яким притаманні життєва мудрість і високі душевні якості. Рука майстра впевнено орудувала долотом, енергійно надаючи інертній масі такої живої і пластично прекрасної форми. Митцеві близькі народні одухотворені образи старих людей, тому він так любовно і точно вирізьбив їх. Христос на невеличкому розп'ятті не має нічого спільного з канонічними зображеннями. Це український селянин, якого і буквально, і в переносному смислі розпинала шляхта. Може, перед очима ремісника, який робив цю статуетку, стояли шибениці й палі з замученими польською шляхтою повстанцями.

Століттям пізніше принципи барочного мистецтва наклали яскраву печать на різьбу. Пози стають неправдоподібними і химерними, жести - патетичними, вирази облич - екзальтованими. Досить глянути на Давида, який, танцюючи, співає псалми, щоб побачити, які зміни на цей час сталися в пластиці. Великі ідеї, глибокий внутрішній зміст відходять на задній план, а на перше місце висувається прагнення до зовнішнього ефекту і пози. Дивовижним дисонансом віртуозній майстерності різьбярів XVII ст. є мізерність тем, відсутність будь-якої ідейності.

Ландшафт Коропця і Золотої Липи відрізняється від долин Збруча і Серету або Стрипи з їх скелястими берегами, з крутими й високими горами. Обриси берегів Золотої Липи м'які, гори похилі й часом непомітно переходять в низовину. Ріки ніби неохоче течуть серед долин, порослих деревами, наче серед якогось нескінченного парку. Та, власне, долина Золотої Липи і є величезним парком, де біжить красуня річка. Липи тут - найбільш поширені дерева, і недарма народ дав річці таку поетичну назву.

Бережани заснували у 1530 р. великі українські феодали - вже відомі нам Синявські. Щоб заохотити міщан і ремісників оселитися в Бережанах, вони випросили у короля деяких привілеїв. За це міщани мусили виконувати ряд повинностей, зокрема будувати й ремонтувати укріплення, косити сіно й возити його в замок, ходити на спуск ставу. На Золотій Липі у ставу, очевидно, ще в 30-х роках XVI ст. була риба, що становила значну статтю прибутку; вона славилася далеко за межами України і навіть вивозилася в Європу. Замок почали будувати в 1534 і закінчили в 1554 р., про що свідчить пишномовний напис над брамою. Але й після того не раз його ремонтували і добудовували, аж до порівняно недавніх часів. Та все ж його архітектурне обличчя характерне для XVI ст.

Замок в Бережанах. 1534-1554 pp. Іконостас Миколаївської церкви в Бережанах. 1691 р.

Замок розташований на одному з островів Золотої Липи. Тому він був зовсім неприступний, крім зими, коли ріки і болота замерзали; але за тих часів зимою майже не воювали. Будували замок, очевидно, місцеві майстри; тому і в плануванні, і в архітектурних деталях, і в типі обходів, і в багатьох інших рисах виявляється його тісний зв'язок з вітчизняною архітектурою. Нерегулярний у плані двір, близький до п'ятикутного, утворений постановкою великих палацових і житлових корпусів по периметру двору, в зовнішніх стінах влаштовані бійниці. З найбільш приступного боку було поставлено п'ятикутну, круглу і наріжну квадратну (тепер її немає) башти, а з півночі - тільки одну, що в плані має форму півдванадцятигранника. Стіни теж неоднакової товщини: з півночі вони втроє тонші, а з приступного боку мають неймовірну товщину - майже 6 метрів. Перебудовуючи замок наприкінці XVII ст., як сказано в описі, влаштували "покої на мурі широкім".

Деталь різьби іконостаса Миколаївської церкви в Бережанах. 1691 р.
Зовні в ньому все позначене силою, величчю, але у дворі його вигляд зовсім інший - мальовничий і затишний, хоча і зберігає поважність. Чотири корпуси з п'яти мали двохярусні галереї, що нагадували аркаду дворика будинку Корнякта у Львові. З ними особливо гармоніює аттік на південному корпусі, оздоблений глухою білокам'яною аркадою на опецькуватих стовпчиках. На великих площинах стін дуже ефектно виділялись величезні аркади з мережчатими тінями. Портали й наличники - в стилі ренесансної та української народної різьби по дереву. Отже, будівничі, так би мовити, поєднали замок з палацом. Тим-то ми й зараховуємо бережанськиії замок до перехідного типу. В південній частині двору є замкова церква, первісно тридільиа, без бань. Пізніше до неї прибудували дві ренесансні каплиці. Тут чимало саркофагів родини Синявських з прекрасними ренесансними скульптурами, що їх виконали славнозвісні львівські митці - Генрік Горст і Ян Пфістер. Ви тончена різьба по мармуру і алебастру, поєднана зі строгою архітектурою, являє собою оригінальний вид синтезу мистецтва.

В Бережанах заслуговують на увагу: церква Трійці в місті (кінець XVII ст.), фарний костьол (XVII ст.) з гарною різьбою, костьол і кляштор Бернардинів (XVII-XVIII ст.) і ряд міщанських будинків з мансардами, порталами простої форми та ганками на пухких колонах, а в передмісті Адамівки - дерев'яна церква 1691 року. В її планово-просторовій композиції наслідувано тип храму, відомий нам по Рогатину, але у неї менші розміри, багато нижче вівтарне приміщення, а баня має складну форму з двома заломами, причому нижній прямокутний, а верхній - гранчастий. Такс поєднання - дуже рідкісне явище в українській дерев'яній архітектурі.

Села в долині Золотої Липи між Бережанами і Поморянами одне під одного кращі. В селі Урмані є мініатюрна і дуже архаїчних форм гарна дерев'яна церковка, яку ледве видно під столітніми липами. В Поморянах береги Золотої Липи зовсім низькі, й саме місто, що лежить у розложистій неглибокій долині, не має такого поважного вигляду, як Бережани або Бучач. Поморяни виникли, мабуть, у XIV ст., бо вже в XV ст. тут існував дерев'яний замок українських шляхтичів Свинок.

Наприкінці XVI ст. замість дерев'яного збудували кам'яний замок. Він регулярний у плані з круглими наріжними баштами, що мають чотири яруси бійниць. Великі палацові корпуси оздоблені високими аттіками з глухою аркатурою простого рисунка, знайомого вже нам по багатьох спорудах XVI ст.- замках в Острозі, Межибожі та Бережанах.

Нарешті, ми наближаємося до кінця своєї подорожі по Поділлю і, піднявшись до витоків Золотої Липи, опиняємось у найвищій точці Подільської платформи, що лежить між Золочевом і селом Плуговом. Хоча і Плугів, і Золочів входять тепер до складу Львівської області, однак архітектурою й мистецтвом, а також історично вони ближчі до Поділля. Плугів дуже мальовничо розташований у долині, а церква - на високому пагорбі. Щодо форм зрубів, обрисів бань, ладу пропорцій плугівська церква цілком належить до подільської школи. її три монументальні бані з одним заломом мають верхи дуже стародавньої форми. Вони повторюють класично строгі силуети сталевих шоломів XII-XIII ст., з гострим шишаком у завершенні, замість ліхтарика в банях ренесансної форми. Храм справляє враження своїми верхами, одягнутими в ґонтовий панцир; від них віє подихом сивої давнини. В її формах майстер-тесляр воскресив героїчні образи мистецтва далеких епох.

Дерев'яна церква в Урмані. XVII ст. Замок в Поморянах. XVI ст.

Інтер'єр храму відповідає його зовнішній архітектурі, він нескладний, але значущий. Насамперед у ньому привертає увагу стриманість, на тлі якої небаченим багатством барв виграє іконостас. Він невеликий, простих і ясних членувань. На цоколі вміщені ікони, позначені нахилом до жанровості, а над ними - намісні та храмові ікони. Композицію іконостаса утворює ніби восьмиколонний портик, що поділяє його на сім полів, з яких центральне дещо ширше. В нижньому ярусі містяться царські врата, у верхньому - "Деісус" оригінальної видовженої восьмикутної форми. Між намисним і "моленним" рядами проходить неширокий архітрав, у фризі якого вміщені "празники". Завершується іконостас ажурною різьбою з зображенням пророків та богоматір'ю "Знаменням".

Церква Параскеви в Плугові. 1751 р. Іконостас церкви Параскеви в Плугові.

Люстра з церкви Параскеви в Плугові.
Різьба своєрідна, характерна для середини XVII ст. і, очевидно, сучасна храмові. Але виноградну лозу, а особливо листя аканта майстер стилізує до невпізнання. Типаж у нього теж своєрідний, цілком народним. Іоанн Предтеча з "Моління" має вигляд зажуреного селянина, з молитовно нахиленою головою і чолом у зморшках. Незаможна плугівська громада не могла спромогтися на срібні люстри, підсвічники й шати. Але плугівські сницарі довели, що краса втілюється не тільки в сріблі та золоті: вони вирізьбили дерев'яну люстру і позолотили її, створивши маленький шедевр декоративного мистецтва. Майстер бездоганно закомпонував вісім фігурних кронштейнів у велике ажурне коло, що переходить у вибагливе формою сферичне прорізне дно з квіткою й шишаком. Щоб замовити такий іконостас, треба було мати високо розвинений естетичний смак, застосовувати надійні художні критерії. Тому цей утвір витримує найсуворішу критику.

Закінчуючи подорож по Поділлю, відвідаємо Золочів. Він був перетворений з села на місто в XV ст., у 1523 р. дістав право на самоврядування і почав досить швидко зростати. Первісний замок, що існував тут уже її кінці XVI ст., був грунтовно перебудований у 1634 р. за новою системою фортифікації - бастіонною, або Вобановою. Характерною ознакою її є переміщення центра ваги в обороні з бійниць в мурах на бастіони, винесені за межі замка; це давало безсумнівні переваги у веденні флангового вогню вздовж вертикальних кам'яних стін рову, який ставав, таким чином, пасткою для ворога. Палац і житлові будівлі тепер не відіграють оборонної ролі і, сховані за височенними валами, можуть вільно бути розташовані, задовольняючи всі вимоги життя.

Баня Воскресенської церкви в Золочеві. 1604 р.
В центрі Золочева стоїть Воскресенська церква, збудована в 1604 р. Вона має оригінальний план конхового подільського типу, вже знайомого нам по Бучачу і Гусятину, однак з тією різницею, що в ній конхи не напівкруглі, а гранчасті, однакової висоти з апсидою, і на перехресті вона має невелику баню. Конструкція її здійснена за допомогою зімкнутого зрізаного склепіння, що дає можливість перейти від прямокутної в плані основи до правильної восьмикутної форми підбанника. В бані вміщені скульптури-барельєфи народного характеру, що наївним реалізмом стоять близько до народного живопису і викликають асоціації з барельєфами дзвіниці Софійського собору в Києві. Архітектура в інтер'єрі й зовні - стримана, наміть аскетична. Тільки багатством різьби та витонченістю композиції виділяються головний і північний портали, близькі львівській школі, але вони мають ряд рис, яких немає у львівських спорудах.

На захід звідси знаходиться найстаріша пам'ятка Золочева - церква Миколая "на Валах". її збудовано в кінці XVI ст. і перебудовано в 1767 p., тоді ж зроблено і новий іконостас. За типом це тридільний храм, пристосований до оборони, але так змінений перебудовами., що без спеціальних досліджень неможливо встановити, який вигляд він мав спочатку. З цієї церкви походить унікальна пам'ятка українського гаптування - золочівська фелонь, що тепер зберігається у Львівському музеї українського мистецтва. На оплечі її були вигаптувані одинадцять постатей з Христом-вседержителем у центрі. Тому, хто не бачив такого "живопису голкою", важко уявити собі красу і досконалість цього твору найтоншої ювелірної роботи. Шиття виконано з різнокольорового шовку та золотих і срібних ниток; їх виготовляли, намотуючи на шовкову нитку плескату тоненьку смужку - золота, яка іскриться на зламах при скручуванні. Обличчя і руки шиті технікою гладі або в розкол, тобто фактура стібків прихована, а в шитті одежі вона не тільки не прихована, а, навпаки, виявлена застосуванням різноманітної форми рисунка "в прикріп" - то квадратиками, то ромбиками, то "в ялинку", а інколи й складної форми з двох вписаних один в одного ромбів або квадратів чи інших фігур. Шовк чистих інтенсивних синього, зеленого, блакитного або жовтого і навіть білого кольорів сусідствує із срібними та золотими нитками, іскриться і переливається такими сяючими і чистими барвами, що цей вид живопису можна порівняти тільки з дорогоцінними мозаїчними або оздобами старовинних рукописів. Витонченістю кольорової гами, благородством і майстерністю виконання золочівська фелонь викликає асоціації з мініатюрами Київської псалтирі 1397 р. чи мозаїками Михайлівського собору в Києві 1108-1113 pp.

Деталь іконостаса Миколаївської церкви в Золочеві. 1767 р. Путті з іконостаса Миколаївської церкви в Золочеві.

Внутрішньою зосередженістю і спокоєм пройняті постаті "Моління". В них виявлені ритміка і взаємозв'язок, які грунтуються на тих же засадах, що й епічна поезія XII-XIII ст. з характерним замилуванням ритмічними повторами і рефренами, симетрією і рівновагою. В зображенні архангела Гавриїла вражають наївний дитячий вираз великих очей, добірна гармонія білих, жовтих та золотих ниток, витонченість рухів і пози. У євангеліста Марка, навпаки, динамічний силует, що його створюють розвіяні поли плаща і трохи похила постать. Великий голий лоб і відкриті замислені очі справляють враження внутрішньої схвильованості. Зображення Василя Великого відзначається тонкою характеристикою як фізичного вигляду, так і духовного єства людини. Молитовно схилена постать богоматері виділяється граціозністю силуету, ніжністю обличчя та благородством барв вишнево-червоного мафорія, блакитного гіматія, поєднаних із золотистими і срібними нитками.

Як ми вже сказали, в церкві у XVIII ст. був зроблений іконостас зовсім незвичної композиції. Не тільки з сюжетного, а і з мистецького погляду він зазнав впливу католицького мистецтва. В ньому велике місце займає скульптура. Від старої іконографії в іконостасі залишені тільки троє врат із зображенням - на бічних - первосвящеників, а на середніх - євангелістів. Над ними в овальних медальйонах, у рокайлевих картушах - намісні ікони, а вище, в оточенні алегоричних фігур - "моленний" ряд, завершений розп'яттям з пророками під ним. Композиція цього іконостаса дуже відрізняється від звичайної, однак високими якостями різьби, а особливо круглої скульптури він займає помітне місце в історії українського мистецтва.

На початок сторінки
Зміст    Поділля - частина 1  Буковина і Карпати - частина 1