Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикації
Григорий Логвин
По Україні. Стародавні мистецькі пам'ятки
 

ПОДІЛЛЯ
Частина 1

Дмитрій Солонськии. Рельєф XIII-XIV ст. Кам'янець-подільський історико-краєзнавчии музей.

Та частина України, яка на півночі межує з Волинню, на заході доходить до ріки Золотої Липи, на півдні - до Дністра, а на сході - до р. Мурахви, зветься Поділлям; в XI-XII ст. вона називалась Пониззям. Ці платформа, піднята до висоти 300-350 метрів над рівнем моря. Вона має два узгір'я - Гологірсько-Кременецьке, що починається від Гологір і тягнеться до Кременця, і Медобори, або Товтри, що простяглось від витокіп Серету до Збруча. Товтри - рідкісне явище; їх становлять рештки коралових рифів теплого колись Сарматського моря. Подільська платформа лежить на межі між басейнами рік, що впадають в Балтійське та Чорне моря (цей вододіл проходить приблизно через село Плугів).

Поділля прорізане глибокими каньйонами багатьох річок, потоків та ярів, що ідуть з півночі на південь у напрямі Дністра. Самих тільки значних рік тут близько трьох десятків. На урвистих берегах подекуди є оголені шаруваті вапнякові скелі, інтенсивно забарвлені в жовті, рожеві, зеленуваті та коричнево-червоні кольори; в деяких місцях скелі білі вапнякові та чисто крейдяні. Ці береги й роблять подільський краєвид неповторним.

Порожисте дно і швидка течія надають подільським рікам своєрідного характеру. Їхні річища химерно звиваються, утворюючи безліч поворотів, невеликих заток, інколи великі або малі петлі з низинною чашею, як у Бакоті, або височенні миси. Стрімкі скелясті береги, порослі лісом і чагарниками, а часом зовсім оголені, з селами в садах, з широкими полями, являють картину непередаваної краси в усі пори року. В кліматичному відношенні Поділля - чи не найблагодатніша частина нашої республіки: тут тепло, як на півдні України, і земля така ж родюча, але не буває посух. Взимку випадає багато снігу, проте ніколи температура не знижується так, як на півночі України. Такі природні умови сприяли тому, що долини річок Золотої Липи, Коропця, Стрипи, Серету, Збруча, Смотрича, Студениці, Ушиці, Лядави, Немиї, Калюса і Мурафи були заселені вже в добу палеоліту і відтоді на них не згасало життя. Минали віки, змінялось населення, лишаючи по собі пам'ятки своєї культури. По них можна встановити, що стародавні слов'яни жили тут уже в перших століттях нашої ери, були хліборобами і створили високу культуру. Літописець Нестор називає два тутешніх племені слов'ян - тиверців і уличів. З утворенням Київської держави ці землі входять до її складу, а пізніше - до Галицького князівства.

Архітектурно-мистецьку спадщину Поділля становлять замки і дерев'яне народне будівництво. Найстаріші тутешні пам'ятки не сягають далі XIV ст. Зовсім немає пам'яток XI-XIII ст. Це пояснюється тим, що Поділля перебувало увесь час під загрозою нападу степових кочівників; тому споруди зводили з дерева, і вони не збереглися. Кам'яні будівлі тут (такт, поширеними лише з XIV ст. Подільське дерев'яне народне будівництво має специфічні риси, великою мірою спільні як для галицького, так і для середньопридніпровського, а частково і волинського.

На півночі Поділля розташований Межибіж, що хоч формально належав до Волині, однак в культурному та економічному житті тяжів до Поділля. Тому розгляд мистецьких пам'яток почнемо з нього.

Межибіж відомий в історії ще з 1146 p., коли київський князь Ізяслав Мстиславович дав Святославу Ігоревичу "и Межибожьє". Отже, на той час це був, як можна гадати, значний населений пункт, вигідно розташований на півострові між ріками Бугом і Божком; звідси й походить його назва "Межибіж", що існує вже понад вісімсот років.

Як і Острог, Межибіж з 1540 p., протягом більш як двох сторіч, належан українським магнатам Синявським. Життя у прикордонній місцевості, майже на самому "Чорному шляху" (який звався так тому, що ним у грабіжницькі походи на Україну ходили татари), було дуже тривожне. Тим-то, щоб заохотити людей селитися в місті, Синявські надали міщанам право самоврядування, ярмарків, торгівлі, організації цехів і братств. За це міщани були зобов'язані "твердити город, копати перекоп, гатити греблю, утримувати в порядку оборонні укріплення та гарнізон".

Організація в Межибожї цехів і братств підносила самостійність міщан, збільшувала їх роль у громадсько-політичному і культурному житті. Про значення Межибожа як культурного вогнища свідчить те, що тут, при братській Успенській церкві, складено відомий Межибізький літопис. Під стінами Межибожа не раз зазнавали поразок татари. У 1540 р. Синявські почали перебудову старих дерев'яних укріплень. Новий кам'яний замок повторював конфігурацію старого, отже, очевидно, тут у великій мірі відтворено його планову організацію. На взірець традиційних дерев'яних укріплень були розставлені оборонні башти і влаштовані під стінами кам'яні приміщення - як городні в дерев'яних замках.

Замок в Межибожї. XVI ст. Церква-твердиня в Сутківцях. 1476 р.

Майстер-будівничий не тільки вдало використовує природні умови для поліпшення умов оборони, але й гарно вписує замок у ландшафт. Осідлавши високий пагорб, він ефектно виділяється над величезним дзеркалом ставу. Замок будували за часів великого перелому в суспільно-історичному і культурному житті України. Після цього панівними стають антифеодальні визвольні ідеї, а культура набуває яскравого гуманістичного забарвлення. В оборонній архітектурі помітне прагнення зменшити суворість і похмурість. Крім того, перехід від натуральної форми господарства до фольваркової та заміна натуральної повинності грошовою дали змогу феодалам зосередити в своїх руках величезні багатства. Тепер починають більше цінувати дорогу зброю, рідкісні напої, вигоди життя і розкішне житло. Тим-то в замках під захистом оборонних мурів будують палаци з великими вікнами, оздоблені білокам'яною різьбою та живописом.

Межибізький замок саме і є перехідним типом від зразків XIII-XV ст. з оборонними мурами та баштами до замків-палаццо. В ньому доцільно з оборонного погляду поставлено башти. На південному найдовшому боці, оберненому в бік Бугу і добре захищеному, є тільки одна маленька напівкругла башта проти рогу палацу. Із східного боку, на вершині трикутника, теж поставлена велика башта, а біля неї - два палацові корпуси, що віялом розходяться під захистом оборонних мурів. Північна стіна, обернена в бік Божка, зовсім не має башт. Натомість західна сторона укріплена найсильніше, бо з цього боку був в'їзд. Тут були аж три башти; одна з них - над-брамна південно-західна - не збереглася. Перед західною стороною замка проходив глибокий рів з перекинутим через нього підйомним мостом. Посеред просторого подвір'я стоїть каплиця, а під стінами тягнуться житлові корпуси, серед яких виділяються багатством оздоб вже названі два палаци. Південний палац має аттік, оздоблений глухою аркатурою. Маси замка мальовничі, бо башти неоднакові в плані й в об'ємах. Наприклад, башта біля воріт - п'ятигранна, північна - восьмигранна, а східна - складної форми: до квадратної споруди в центрі примикає з заходу малесенька кругла башточка, зі сходу - трикутна, а з боків одна біля одної - дві напівкруглі. Такого розчленованого і мальовничого масиву не має жодна інша оборонна будівля. Це зумовлене призначенням башти - забезпечити добрим обстріл прилеглої території. Крім того, це надавало їй могутнього, грізного вигляду, бо здавалося, що шість велетенських башт міцно зрослися в один колосальний об'єм.

У західному напрямі до замка примикає міська територія з вулицями, розгорнутими віялом, з великою торговельною площею, де колись стояли ратуша та інші торговельні й житлові споруди. Тут же була головна Успенська церква з оригінальними оборонними пристосуваннями. Збудована вона, мабуть, у XVI ст. одночасно з замком, а в 1669 р. перероблялася після пожежі. В плані вона тридільна, безверха; бабинець і неф перекриті напівциркульними склепіннями з розпалубками, а гранчастий вівтар - зімкнутими. Для оборони над бабинцем влаштовані бійниці, а над нефом - гранчаста двохярусна оборонна башта. Отже, в силуеті виходила звичайна тридільна однобанна церква. В ній були фрески, на одній з яких зображені ктитори і благодійники храму - межибізькі міщани з своїми дружинами і дітьми. Церква не збереглася до нашого часу.

Південний Буг протікає серед невисоких берегів, у широкій долині. Завдяки тихій течії біля нього багато ставів з великими плесами. Разом а оборонними спорудами вони утворювали своєрідний північно-подільськиіі краєвид. Але далі на південь яри й долини стають глибшими, береги - крутішими, з'являються скелясті виходи вапняку. Села частіше зустрічаються не на пагорбах, а в глибоких ущелинах. Кілометрів за п'ятдесят пейзаж різко змінюється.

Не доїжджаючи Ярмолинець, треба звернути ліворуч, у село Сутківці одну з давніх осель Поділля, де є відома церква-твердиня та руїни замка. Вже на самому під'їзді до села відкривається звивиста долина річки Ушиці з крутими, але пригладженими вітрами і дощами схилами, що подекуди, наче зморшками, прорізані дощовими течіями.

В центрі села височить церква, а на протилежному пагорбі - замок. На відміну від межибізького, Сутківецький замок належить до нового типу регулярних у плані оборонних споруд. З появою й удосконаленням вогнестрільної зброї оборонні мури стали однаково уразливими; відтоді в них перестають виділяти головні й другорядні частини. Такі замки були краще пристосовані до оборони. Саме в XVI ст. на Україні починають з'являтися регулярні в плані трикутної, квадратної (чи прямокутної) та п'ятикутної форми оборонні укріплення. Сутківецький замок поставлений на краю пагорба; його прямокутний двір оточують товсті мури з чотирма баштами на рогах. Із внутрішнього боку вони мають зрізаний ріг для зручного влаштування обходів на мурах і значно виступають за межі стін для зручного флангового обстрілу. Компактні маси, гострі обриси призматичних об'ємів башт надавали порівняно невеликому замкові досить грізного і неприступного вигляду.

Як ми вже знаємо, історичні умови спонукали пристосовувати до оборони навіть культові споруди. Покровська церква в Сутківцях саме й є класичним і високохудожнім зразком храму оборонного типу. Вона в плані хрещата, з середнім квадратним нефом, до якого примикають чотири напівкруглі приміщення. Будівля двоповерхова, хрещата. Склепіння в середній частині спирається на чотири арки, що з'єднують її з бічними, та один стовп у центрі, подібно до того, як в одностовпових палатах у давньоруській або готичній архітектурі. Бічні приміщення перекриті готичними зірчастими склепіннями. Хід на другий ярус розташований у товщі стіни західної камери.

Піднявшись на другий поверх, ми побачимо, що він мав лише плоскі дерев'яні стелі. По всьому периметру будівлі розташовані бійниці, а на рогах центрального - ще й маленькі башти. В завершенні проходить пояс машикулів - особливих бійниць з отворами вниз, для обстрілу підошви стіни. На півкруглій площині західного фасаду є прямокутний виступ-машикуль для захисту входу в храм. Раніше вважали, що нижній поверх, де містилась церква, освітлений маленькими, високо розташованими вікнами, не мав бійниць і не був пристосований до оборони. Але нам вдалося виявити замуровані бійниці й в першому ярусі. Отже, церква мала оборонні пристосування не тільки у верхній, а й у нижній частині.

В українській архітектурі важко знайти іншу споруду, де б мистецькими засобами досягалося таке враження монументальності й неприступності в невеликій споруді. Нагадаємо, що центральний неф має розміри всього 8 X 8 метрів у середині, отже, не набагато перевищує розміри середнього нефа звичайних українських дерев'яних церков. Майстер добивається цього пропорціональним членуванням масиву будівлі по горизонталі піввалом, який поділяє невисокий цоколь на перший і другий поверхи, а в завершенні дає виразний акцент поясом машикулів на енергійно вирубаних з каменю великих кронштейнах. Роги центрального прямокутного об'єму, затиснуті між могутніми напівциліндричними баштами, фіксують маленькі башти, що контрастом зорово збільшують масивність об'ємів храму і міць мурів. З цим поєднується, здавалося б, протилежна якість - мальовничість. Але це мальовничість не тендітної граціозної споруди, а велетня, бо сувора краса ґонтових наметових верхів викликає асоціації саме з богатирем у шоломі й латах.

Один і той же мистецький принцип, застосований в інших умовах і а іншим пропорціональним ладом, може давати протилежні результати. Горизонтальні членування та гра світла і тіней у барочних спорудах, при дуже розчленованих масах, при "багатоплановості" площин і архітектурних деталей полегшують будівлю, надають їй граціозності. В оборонних спорудах при слабо розчленованих або й зовсім нерозчленованих масах горизонтальні членування піввалом або гра світла і тіней на об'ємах та в машикулях, навпаки, ще більше підсилюють враження могутності й неприступності. Цей невеликий храм, висота якого до гребеня даху центрального приміщення ледве досягає 18 метрів, треба визнати одним з шедеврів української архітектури XV ст.

Збудували церкву шляхтичі Сутківські в 1476 p., а пізніше, в XVI ст., під час ремонту на другому поверсі вставили строгої форми ренесансні білокам'яні одвірки. Під пізнішою штукатуркою в інтер'єрі зберігаються первісні фрески. Привертають увагу також консольні капітелі готичної форми. Первісний ґонтовий дах красивого шатрового обрису та масивні східчасті готичні фронтони на центральному нефі були розібрані, і замість них збудовано на середньому приміщенні в псевдоруських формах фальшиву баню і на бічних - сухої негарної форми залізні дахи.

Нижче по течії р. Ушиці лежить інша стародавня оселя м. Зіньків, де являють інтерес рештки замка, спорудженого одночасно з сутківецькимн; на це вказують регулярна (правда, тут трикутна) форма плану, архітектура веж та будова бійниць. Гори в Зінькові вищі, тому башти, що виростають з підніжжя скелястих обривів, мають далеко імпозантніший вигляд, ніж сутківецька. Здаля вони здаються витесаними зі скелі. В Зінькові в 1530 р. була збудована (тепер розібрана) одна з найхарактерніших церков Поділля. У плані вона тридільна, з гранчастою апсидою і квадратним притвором, а в товщі південної і північної стін мала неглибокі конхи. Спочатку тут не було бань і строгістю силуету храм наближався до споруд оборонної архітектури.

Михайлівська церква в Зінькові. 1769 р. Дністер біля Бакоти.

В Зінькові збереглася прегарна пам'ятка подільської дерев'яної архітектури - Михайлівська церква, збудована в 1769 р. на невеликій платформі відрогів високих пагорбів, що оточують село. Храм підноситься над селом трьома стрункими баштами-банями, тісно поставленими в ряд, немов трикірій - три зліплені свічки. Башти стрункі й легкі; завдяки ним маси бань стрімко здіймаються вгору і, полегшуючись в заломах, завершуються у формі шоломовидних високих верхів, з м'яким і малопомітним перепоясанням внизу, та увінчання помірними, урівноваженими з масами бань ліхтариками. Стрункість мас вдало підкреслює вертикальна шальовка дошками.

В інтер'єрі арки-вирізи простої форми вдало з'єднують внутрішній простір трьох гранчастих бань, а тендітна різьба на скобах в основі підбанника надає йому мальовничості.

Урочисте висотне розкриття простору справляє неабияке враження завдяки численним граням зрубу, що дружно підіймаються і сходяться в зеніті. Щодо пропорціонального ладу, ритмічного членування по горизонталі та форми бань тут, очевидно, наслідувано відомий храм у селі Яришеві. П'ять башт яришівської церкви (розібраної ще в 1910 р.) з шоломовидними верхами не мали собі рівних ні чистотою рисунка, ні величавістю.

Хоч і незручно пересуватися вздовж Ушиці, яка все петляє, намагаючись вибрати для себе зручне річище, але ця подорож обіцяє багато вражень. Тому варто пройти до впадіння в Дністер біля Старої Ушиці, а далі - понад Дністром, через Бакоту, Теремці, Студеницю до Збруча і аж до Кам'янця. Долина Дністра звивається вужем, затиснута височенними берегами; тільки в Бакоті вони розступаються, щоб утворити глибоченну чашу, на дні якої зеленіє село, оточене сіро-зеленими горами. Кожне село тут має своє обличчя. Краєвиди увесь час міняються; гори то заступають перспективу, то відходять вбік, і тоді вражають широта й глибина яру.

Останні археологічні знахідки, а також вірменська літературна традиція свідчать, що Кам'янець існував, очевидно, вже в XI ст. В литовському літописі є звістка, ніби брати - князі Коріатовичі під час полювання натрапили на півострів на Смотричі; їм сподобалась ця місцевість, і вони заснували там Кам'янець. Це легенда, метою якої було звеличити литовських загарбників. Насправді ж Кам'янець мав укріплення ще до їх приходу.

При в'їзді в Кам'янець з хотинської дороги подорожнього зустрічають укріплення замка, поставлені перед мостом через Смотрич. Серед українських міст Кам'янець виділяється характером свого природного оточення. Він займає видовжений овальний півострів, утворений Смотричем, річища якого біля замка не сходяться, лишаючи між собою гребінь скелі, завширшки тільки 14 метрів. Поставлені тут укріплення надійно замикали вхід до міста, тому що береги ріки 20-30-метрової висоти абсолютно прямовисні. В Кам'янці окремими громадами жили українці, вірмени і поляки, маючи самоврядування. Щільна забудова з трикутними фронтонами і стрімкими дахами, католицькі костьоли з високими баштами, українські та вірменські церкви разом з оборонними баштами робили вигляд міста цілком своєрідним. Далеко внизу виблискує вузенька стрічка Смотрича, над яким накисають величезні скелі, де-не-де обвиті диким виноградом. Понад берегами вузенька смужка суходолу, густо забудована маленькими будиночками, а над ними підносяться вічні вартові Кам'янця - кам'яні башти Столярська, Кушнірська, Ковальська, Гончарська, Вітряна, що дістали свої назви від цехів, які будували їх.

Замок в Кам'янці-Подільському. XIV-XVI ст. Замок в Кам'янці-Подільському. Фрагмент башти.

У XVI ст. завдяки жвавій торгівлі, особливо із Сходом, та розвиткові фольварочного господарства, Кам'янець потребував ще додаткових входів. І ому в 40-х роках XVI ст. було почато будівництво Руської та Польської брам для зв'язку з руськими і польськими фольварками. Це оригінальні оборонні споруди, мури яких починались від скель зовнішніх берегів, з двома баштами на протилежному боці ріки і трьома - на внутрішньому. Біля них проходив брід, а в одній з башт на правому березі була брама з передбрамним укріпленням на взірець руського захаба або польського барбакана. Башти - круглі, прямокутні з гранчастим завершенням, з високими наметовими дахами, з білокам'яною різьбою на одвірках і чорно-білими орнаментами в техніці сграфіто,- робили мальовничим і воднораз імпозантним складний за плануванням і композицією мас ансамбль Руської і Польської брам.

Кам'янецький замок має тепер десять башт, частина яких разом з мурами вже в XIV ст. були кам'яними. Укріплення будувались і удосконалювались у XV, XVI, XVII і навіть XVIII ст. Найбільш ґрунтовні роботи провів у 1545 р. архітектор Іов Претвич, про що свідчить напис на табличці в мурах башти над криницею. Тоді він замість "ветхих і тонких зубців" вимурував "нові і товстіші", розширив подвір'я в напрямі мосту, вставив у башти багато нових білокам'яних одвірків з різьбою в стилі Ренесансу, а також української дерев'яної архітектури. З незначними змінами замок зберіг свій вигляд порівняно добре. Хоч його будували майстри різних епох, він відзначається композиційною і стилістичною єдністю. Важко назвати ще якусь оборонну споруду, яка б так "вписувалася" в ландшафт і була така домірна із скелястою горою. Мури та башти своєю шаруватою структурою, кольором і фактурою є ніби продовженням скель, на яких стоять, бо вони збудовані з одного і того ж матеріалу. Башти двох видів - круглі й типу дерев'яних дзвіниць або церковних бань - "восьмерик на четверику". На деяких уціліло аркатурне вінчання на взірець Острога, що надає їм великої виразності. Спочатку в замку було чимало будівель з кахляними печами та білокам'яною різьбою. На кахлях зображались орнаментальні або й сюжетні улюблені тоді композиції козаків-вершників.

Воздвиженська церква на Корвасарах в Кам'янці-Подільському. 1799 р. Козаки. Рельєф кахлі з Кам'янець-Подільського замка. XVI ст.

На південному боці замка є передмістя Корвасари, де був караван-сарай східних купців. Там збереглася дерев'яна церква Різдва - один з оригінальних подільських дерев'яних храмів з дзвіницею, приставленою впритул до бабинця. В повідь Смотрич інколи заливав низький берег, тому церкву поставили на підмурок, чим не тільки досягли захисту від повені, але й надали будівлі більшої виразності. Для цієї невеликої тридільної однобанної споруди характерне тонко знайдене співвідношення бічних зрубів до центральної бані простого наметового типу, що нагадує первісні верхи церкви-твердині в Сутківцях. Башта-дзвіниця порушила рівновагу центральної композиції, вписала нотки динаміки, надала мальовничості. її композиція "четверик на четверику" проста і виразна, а м'яких обрисів, з увігнутими гранями, високий наметовий верх чудово пасує як до форм храму, так і до архітектури оборонних споруд, що височать над Корвасарами. Іграшкова дерев'яна будівля і могутні мури замка, здавалося б, ніяк не можуть становити єдиний ансамбль; тим часом вони якось дуже природно злиті в єдине ціле.

З цієї церкви походить гаптована плащаниця. На величезному покривалі ніжно-золотистого тону вигаптувано в центрі постать Христа, яка вражає лаконізмом і гостротою рисунка. Всі зайві подробиці вишивальник опустив, зосередивши увагу на мертвому. Над ним у скорботі схилилися вісім постатей. Ці постаті й округлі лінії німбів утворюють певний ритм, спрямований на центральну фігуру. Неширокий бордюр з вісімнадцятьма півпостатями, вкомпонованими в кола, добре контрастує з центральним зображенням, підкреслюючи його значимість. Плащаниця зберігається в Кам'янець-Подільському музеї і є цікавим утвором XVI ст.

Никодим. Деталь гаптованої плащаниці. XVI ст. Кам'янець-Подільськии історико-краєзнавчий музей. Замок в Хотині. XIII-XVI ст.

В околицях Кам'янця на Дністрі, Жванчику, Смотричі та Збручі багато мальовничих місць і пам'яток старовини.

Різьба порталу каплиці замка в Хотині. 1470-1480 pp.
Замок в Хотині, що лежить на буковинському березі Дністра, ми розглянемо разом із спорудами Поділля, бо за архітектурно-мистецькими особливостями він зв'язаний з цим берегом. Тепер встановлено археологічними дослідами, що Хотин як поселення існував уже в XII ст. Перші укріплення та кам'яна церква збудовані ще за Данила Галицького, між 1250 і 1264 pp. Вони збудовані з каменю-вапняку на вапняному цем'янковому розчині, що вказує на зв'язок будівельних традицій з Придніпров'ям. У XV ст. ці райони Пониззя входять до складу Молдавського князівства. За часів Стефана Великого в XV ст. була розпочата перебудова замка. Тоді платформу двору підняли на 8-10 метрів і збудували дуже могутні, високі й товсті мури та башти. На місці дитинця XII-XIII ст. розташувався внутрішній дворик нового замка, а на місці рову, який розділяв дитинець і напільну сторону, збудували два великі палаци з брамою між ними та з глибокими льохами. На колишньому передмісті з'явився зовнішній двір нового замка, фасад якого з цього боку фланкували три башти, з надбрамною всередині. Три інші башти були поставлені: одна величезних розмірів - з півночі, друга - південна, кругла - проти палацу, з якого був хід у башту (тому вона дістала назву "Комендантської"), а третя квадратна - проти житлового корпусу зовнішнього двору з східного боку. В 1480-х роках основні роботи по будівництву були закінчені.

Північна і Комендантська башти замка в Хотині. XIII-XVI ст.
В 1538 р. під час воєнних дій замок дуже пошкодили польські війська. Щоб позбавити молдавських князів такого важливого стратегічного об'єкта, вони висадили в повітря велику ділянку стіни, між північною баштою і каплицею. Вибух зруйнував також палац на схід від в'їзної брами внутрішнього дворика. Але найбільше потерпіла південна сторона замка, де повністю зруйновано надбрамну башту, південно-східну наріжну, а від південно-західної лишились тільки жалюгідні рештки. В 1540-1544 pp. замок відбудовано і розширено. Надбрамної і південно-східної башт не відбудовували, а новий мур відсунули на південь на 25 метрів і збудували надбрамну башту та південно-західну на старій основі. В такому вигляді замок зберігся і досі. В 1711-1718 pp., коли тут містився турецький гарнізон, французькі інженери на сусідніх горбах збудували нові укріплення вже знайомої нам бастіонної системи.

Замок в Хотині грандіозний. Досить згадати, що від підошви скелі, на якій він стоїть, башти здіймаються майже на 50 метрів, а висота деяких з них дорівнює 30 і 40 метрам; це приблизно висота сучасного 12-13-поверхового будинку. Башти від підошви і до рівня двору, а Комендантська та східна - до рівня обходів - цілком монолітні; вони являють собою величезні кам'яні стовпи. Але вражають не тільки фізичні розміри споруд, а й їх довершеність. У будівничого виникла щаслива думка - декорувати сіро-білі вапнякові мури геометричним орнаментом з червоної цегли. Він огортає як мури, так і башти суцільним візерунком у вигляді восьми смуг (у чотирьох нижніх смугах орнамент складається з вписаних один в другий чотирьох прямокутників, а у верхніх утворюються чотири ряди східчастих пірамід, завершених кожна хрестом). Мотив візерунка, застосований в Хотині, має безліч аналогій в українському народному декоративному мистецтві, особливо подільському, що вказує на джерело натхнення будівничого. Орнаментальним декором досягнуто того, що масив будівлі був менш розчленований, вона перетворювалася в могутній моноліт.

Одночасно в архітектурі палацу й каплиці з'являються риси мальовничості, виявляється прагнення надати спорудам більшої привітності. Стіни палацу декоровані строкатим орнаментом з білого каменю й червоної цегли, а вікна та двері оздоблені білокам'яними, різьбленими готичними наличниками й одвірками. У підвіконнях другого поверху палацу були влаштовані лави - такі самі, як ми бачили у Львові в Чорній Кам'яниці. Особливо проявився декоративний хист майстра при спорудженні замкової каплиці. В ній двері звичайних розмірів з порталом на всю причілкову стіну. Для прикрашання колонок застосовано мотиви української різьби по дереву.

На зв'язок з українським будівництвом і мистецтвом вказує і тип критих мурованих обходів на стінах, що зустрічаються в подільській оборонній архітектурі. А в оздобах каплиці використано орнаменти, де буквально повторюється мотив подільських писанок, чорно-жовто-червоний візерунок яких побудований на комбінації кола в різних зіставленнях. Загальний задум, образний лад споруди, декоративні мотиви, архітектурно-конструктивні особливості тісно зв'язані з українським мистецтвом. Звідси можна зробити висновок, що для спорудження замка і керівництва роботами було залучено українських подільських та галицьких майстрів, разом з якими працювали і молдавські (орнамент на мурах палацу).

В Рихті збереглися три башти замка - регулярного, чотирикутного в плані. Він збудований приблизно тоді ж, коли й сутковецький замок, з яким його зближає і форма башт. У різьбі на воротях сучасних дворів можна бачити декоративні звірині мотиви, що є, може, пережитком дохристиянських вірувань тотемізму. За Рихтою, вже на Збручі, лежить село Кудринці, над яким на стометровій височині, майже на зовсім урвистій скелі, височать руїни замка. Влітку скелі, порослі полином, зливаються з сіро-попелястими мурами. А коли піднятися в замок, відкривається зелена долина, село в садах, посеред якого в'ється Збруч. Усе це облямоване, як рамою, височенними горбами з темним лісом на орбії.

Вище по Збручу розташоване місто Скала; відомо, що тут вже в XIV ст. існував замок. На високому мисі між Збручем і потоком видно руїни замка, палацу XVIII ст. та оборонної башти XVI ст., а вдалині чорніє масив відомого Скала-подільського парку.

Ще вище по течії лежить Гусятин - стародавня оселя, колись важливе ремісниче і торговельне місто. Під час останньої війни воно було майже зовсім знищене; збереглися тільки в руїнах оригінальна ратуша, хрещата в плані, з великим заїжджим двором для купців, синагога - утвір високоталановитого майстра. Прямокутне в плані приміщення без опорних стовпів було перекрите готичним нервюрним склепінням 12-метрової висоти. Граціозні нервюри, починаючи з консольних капітелей, пружно і легко здіймалися вгору, несучи на собі розіпнуту парасольку склепіння.

На другому кінці ринкової площі знаходиться подільський мурований тридільний храм класичного типу з конхами і без бань - церква Онуфрія. Вона збудована в кінці XVI ст. і була пристосована до оборони, бо мала над бабинцем другий ярус з бійницями. Невеликі півциліндричні виступи конх і невисока апсида підкреслювали вагомість центрального об'єму.

Долина Збруча була заселена ще в палеоліті. Тут, у Збручі, в минулому столітті знайдено статую чотириликого старослов'янського бога Світовида. Ця знахідка зберігається у музеї в Кракові. В ній виявлений світогляд стародавніх слов'ян, які вірували, нібито небо населяють добрі боги, землю - люди, а підземний світ - злі боги. Тому в скульптурі верхня частина зображає світ богів, середня - землю, а нижня - підземний світ. Стародавній різьбяр ще не досконало володів засобами пластичної передачі: форму він моделював тільки в загальних рисах, опускаючи всі подробиці.

У Сатанові, теж розташованому на Збручі, збереглися рештки замка XVI - початку XVII ст., а на протилежному боці - поселення, що примикали до міських укріплень. Береги ріки тут значно нижчі, ніж у Кудринцях, через те і споруди здаються не такими фундаментальними. На околиці Сатанова знаходиться відомий в XV-XVII ст. Сатанівський монастир з оригінальним безкупольним храмом та брамою і печерами у вапнякових скелях.

Далі у верхів'ях Збруча лежать села Токи і Скорики. В останньому є церква Іоанна Богослова, побудована в XVII ст., з іконостасом тих же часів. У плані вона тридільна з прямокутними приміщеннями, а три бані з стародавніми наметовими верхами мають по одному залому і увінчані маленькими маківками. Широчезне опасання огортає форми будівлі й утворює м який перехід до головних об'ємів храму, ошальованих у вертикальному напрямі дошками. Ґонтова покрівля з уже знайомими нам наметовими обрисами дуже виразна. Споруда відзначається строго центричною композицією і рівновагою. Легкість і рух мас вгору, зіставлення з горизонтальними членуваннями створює відчуття рівноваги і спокою.

Михайлівська церква в Скориках. XVII ст. Деталь іконостаса Михайлівської церкви в Скориках. XVII ст.

Інтер'єр - цілком у стилі зовнішньої архітектури. Скупими засобами протиставлення площин зрубів і навскісних площин парусів склепінню бані майстер досягає відчуття просторості й висоти. Сіро-коричневі стіни прекрасно пасують до одного з найбільш оригінальних за композицією іконостасів на Поділлі. Він шестиярусний, бо у вузькому храмі не можна було його розширити. Зате висока центральна баня дала змогу розвинути його вгору. В першому ярусі, завершеному горизонтальним карнизом і чітко розчленованими вертикалями колонок, розташовані троє врат, дві намісні та дві храмові ікони. Але вже зображення "празників" та "страстей" розміщені уступами в три яруси, між якими в центрі ікона "Богоматері-Одігітрії" утворює ще один ступінь. За цим зламом четвертого ярусу також йдуть розташоване уступами "Моління" з апостольським рядом та пророки з розп'яттям над ними. Отже, композиція іконостаса цілком відповідає розкритому вгору простору бані. Ритмічні вертикальні й горизонтальні, зламані уступами членування надають йому водночас строгості і певної динаміки. Різьба іконостаса теж самобутня. Головним мотивом є оригінально трактоване листя аканта, схоже скоріше на пальмети, і виноградна лоза з сильно виявленими спіральними витками, що відразу впадають в око. 15 царських вратах народний мотив "вазона з гільцем" розгорнуто в розкішну композицію з виноградною лозою і золотими квітами соняшників.

У церкві зберігається прегарна ікона богоматері, мабуть, середини XVII ст., з дитиною у квітчастій сорочечці. Запам'ятовується особливо цілком український типаж як дитини, так і матері. Впевненим пензлем майстер легко окреслює повновиді овали облич з пухкими устами, великими очима та густими чорними бровами. В усьому цьому втілено народний ідеал жіночої краси.

В храмі є ікона "Страшного суду" - один з улюблених тоді сюжетів. Художник тут міг не тільки зображувати навколишні "реалії" (побутові деталі, жанрові сценки, інтер'єр чи пейзаж) або, давши волю своїй фантазії, відтворювати чортів і відьом, але й виявляти гострий протест протії гноблення у феодальному суспільстві, висміювати ворогів, спроваджуючи їх у пекло. До речі сказати, наші давні художники, на відміну від багатьох західноєвропейських, не смакували жорстоких, витончених кар і мук.

"Страшний суд". Деталь ікони з Михайлівської церкви в Скориках. XVII ст. Богоматір. Ікона з Михайлівської церкви в Скориках. XVII ст.

Замок в Токах. XVII ст.
За Скориками відвідаємо останній пункт подорожі на Північ - село Токи (на Збручі) з замком, збудованим родиною українських князів Збаразьких наприкінці XVI -на початку XVII ст. Він у плані нагадує трикутний зіньківський замок, але його башти, що в нижній третині стін мають ухил всередину, справляють фундаментальніше враження. Оточені широким плесом ріки, на невисокому пагорбі, вони здаються далеко більшими, ніж є насправді.

На початок сторінки
Зміст    Галичина - частина 2  Буковина і Карпати - частина 2