Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикації
Григорий Логвин
По Україні. Стародавні мистецькі пам'ятки
 

ГАЛИЧИНА.
Частина 2

Церква Параскеви в Буську. 1709 р.
Передусім привертає увагу місто Буськ, колись столиця невеликого князівства. Там є одна з найбільш оригінальних дерев'яних галицьких церков - Параскеви, збудована в 1708 році. її своєрідність полягає в надзвичайно великих розмірах середньої восьмигранної бані, порівняно з бічними приміщеннями. Просторово-плановою структурою вона скоріше нагадус ротонду з маленькими вівтарем і бабинцем. Маси надзвичайно мальовничі, виразного рисунка, завдяки м'яким абрисам форм єдиної бані з двома заломами. Ґонтова покрівля доповнює цю мальовничість не тільки темно-сірим кольором незліченних тональних градацій, а й візерунком обрізу кінців ґонти, що кидає мережчату тінь. Широке опасання створює органічний перехід від навколишнього середовища і полегшує маси храму, який виростає з крил опасань. У внутрішньому просторі будівлі мініатюрний бабинець і закритий іконостасом вівтар не відіграють ніякої ролі. Вони підпорядковані просторові широченної бані, що легко і вільно здіймається догори. В інтер'єрі, на тлі коричнево-сірих дерев'яних стін ефектно виділяється золоте мереживо іконостаса - однієї з найцінніших пам'яток початку XVIII ст. У храмі зберігається кілька дуже цікавих ікон із старого іконостаса XVI ст. Стиль, манера живопису, колорит вказують на львівську школу.

На околиці сучасного Буська розташоване дуже давнє, круглої форми городище, де майже повністю збереглися височенні вали й рови. Біля входу в нього стоїть капличка, видовбана в старезному дубі, діаметром близько трьох метрів (на думку фахівців, вік його досягав тисячі років або й більше). У городищі зберігається дерев'яна церква XVIII ст., але більш давніх форм. У неї тридільний план з квадратними, крім вівтарного, приміщеннями. Середній зруб значно вищий за бічні, на ньому - досить висока баня з одним заломом.

І. Руткович. Василь Великий. Ікона з церкви у Волиці Деревлянській. 1680-1682.
За 12 кілометрів від Буська є село Волиця Деревлянська з церквою, збудованою в 1680 р. Іконостас у ній зроблений у 1680-1682 pp. в майстерні видатного колориста, жовквівського художника Івана Рутковича, творчість якого є вершиною мистецьких досягнень на Україні XVII ст.

На невисокому пагорбку, над Західним Бугом, в оточенні старих лип, стоїть прегарних пропорцій і строгого рисунка тридільна однобанна дерев'яна церква. Широченне опасання огортає всі три зруби, створюючи прозору тінь і непомітний перехід від зовнішнього середовища до внутрішнього простору. Чудові, пластично виразні зруби, обшиті потемнілою від часу гонтою, і монументальних, строгих форм баня виділяють церкву серед інших споруд такого типу. Невисокі, помірної ширини двері ведуть в низенький бабинець, над яким містяться хори, що, як і нижнє приміщення, відкриті вирізами в бік центральної бані. З темного бабинця через арку видно добре освітлений величний п'ятиярусний іконостас. Чітка ордерна схема, прості й виразні горизонтальні та вертикальні членування надають йому особливої гармонії і рівноваги всіх частин. У ньому є головний акцент - центральна найширша планиця з царськими вратами внизу та "Деісусом" в четвертому ярусі, увінчаному монументальним розп'яттям. Нижній, найвищий ярус розчленований трьома арочними отворами на чотири поля, де вміщені дві намисні та дві головні храмові ікони. Шість вибраних євангельських сцен і дванадцять картин "празників" над ними утворюють два фризи, один над одним; в центрі між ними - нерукотворний образ з тайною вечерею. Головним акцентом є "Моління" з апостольським рядом, що за змістом і композиційно поєднується з ним. Різьба стриманого характеру, яскравого рисунка, майстерно виконана: вона пишна тільки на царських вратах і в завершенні.

Релігійні сцени тут є лише приводом до змалювання навколишнього світу. Живопис їх - це гімн всевладній красі світу і людині. Перед очима художника відкрилось яскраве, багатобарвне реальне життя, яке він прагне змалювати з усією поетичністю. В релігійних персонажах дається галерея людських характерів і образів, то суворо-величних, як Василь Великий, то ніжно-жіночних, як богоматір або архангели, то сміливих, мужніх - в образах святих воїнів, або відтворюються народні типи і характери - в "празникових" зображеннях євангельських сцен. Митець натхненно оспівує материнську ніжність, доброзичливі характери, наївні дитячі образи, його серце сповнене любові до людей, до навколишнього світу. Цей майстер вміє блискуче побудувати мізансцени в святах і євангельських епізодах, які під його пензлем перетворюються у вдалі жанрові картини. Пейзаж і архітектура для нього не тільки тло, а й неодмінний елемент композиції.

І. Рутковим. Чудо архангела Михаіла. Ікона з Волиці Деревлянськоі. 1680-1682.
Найвищим художнім досягненням Рутковича є зображення архангела Михаїла, що тепер зберігається в Музеї українського мистецтва у Львові, а раніше було в іконостасі села Нової Скваряви. У феєричному каскаді барв тут дано небаченої художньої досконалості образ, сповнений молодечої відваги і краси. Ніхто з сучасників Рутковича не міг зрівнятися з ним у майстерному аранжуванні насичених синіх і фіолетово-червоних, оранжево-червоних і смарагдово-зелених, жовтих і ніжно-зелених кольорів.

Після Львова великим осередком культури і мистецтва було місто Жовква (тепер Нестеров). Колись на цьому місці існувало село Винники; його захопив польський магнат Жолкевський, збудував тут замок і надав новоствореному місту право самоврядування. Магнати були зацікавлені в розвитку міської торгівлі та ремесла як джерел прибутку. Однак на Україні самоврядування було куце, і міщани, хоча формально й користувалися ним, насправді залежали від сваволі феодала. Завдяки енергії й заповзятості своїх мешканців Жовква незабаром уславлюється ярмарками, а також ремісниками-мулярами, різьбярами, сницарями та малярами і ювелірами, вироби яких стають відомі далеко за межами міста.

Іконостас Троїцької церкви в Нестерові. 1720 р. Архангел Михаїл. Ікона з Троїцької церкви в Нестерові. 1720 р.

У забудові Жовкви зберігся у фрагментах середньовічний містобудівний прийом, подібний до застосованого у Львові, але інакше здійснений. У Львові кожний будинок був не подібний архітектурою до іншого; спільними у них були тільки однакова ширина та кількість вікон. Натомість у Жовкві всі будинки мали не тільки рівну ширину та однакову кількість вікон (три), а й схожу архітектуру фасадів. На першому поверсі в них є підсіння з трьох відкритих арок. Такими будинками забудована не тільки ринкова площа, але й прилеглі вулиці. Виразний ритм аркад єдиним ланцюгом охоплював площу по периметру з трьох боків, бо з четвертого вона примикала до замкових мурів. Суцільне підсіння-аркада створювало в негоду затишок, а в спеку - холодок і водночас являло собою сильний засіб архітектурної виразності. Склепіння й портали скромно оздоблені ліпленими та різьбленими в камені прикрасами в стилі Відродження.

Творчість жовквівських умільців лишила значний слід у мистецтві. З Жовкви походять видатні майстри - Іван Маляр і вже згаданий нами Іван Руткович, творчість якого вплинула й на інших художників. Жовкнім ські будівничі, серед них Павло Щасливий та Петро Зичливий, були добрими майстрами. Вони працювали спершу в Львові, а потім у Жовкві. Імен місцевих теслярів ми не знаємо, але переконливим доказом їхнього таланту є їх твори в Жовкві. Найстаріша дерев'яна церква, що тепер стоїть на Винниках, збудована коло 1705 року: це тридільний, однобанний храм, що являє собою зразок архітектурної довершеності. Вівтарне приміщення гранчасте, решта зрубів - квадратні. Особливість композиції полягає в тому, що майстер сильно акцентує центральний зруб, який дуже високий: коники даху вівтарного зрубу і бабинця ледве досягають його карниза. Широке опасання, що охоплює всі три зруби, підкреслює монументальність центральної бані. На квадратному нижньому масиві підноситься монументальна восьмигранна баня з покрівлею у формі стародавнього, трохи приплюснутого шолома, увінчана мініатюрною тендітною маківкою. Саме вона і підкреслює енергійний і гранично лапідарний силует бані, контрастуючії з ним.

Різдво Христове. Ікона з Троїцької церкви в Нестерові. 1720 р. Церква Різдва на Винниках у Нестерові. 1705 p.

Маленький бабинець з плоскою стелею нагадує скоріше селянську хату. Цим контрастом досягається значний ефект, бо в такому сусідстві центральна баня виростає до великих розмірів. У 1709 р. був закінчений іконостас, де виділяється соковита різьба, особливо на царських вратах. В архітектурі розв'язано ту ж саму мистецьку проблему, що стояла перед будівничим церкви Параскеви в Буську, збудованої одночасно. Але ці дві споруди різняться між собою прийомами, формою планів, виглядом зрубім. ладом пропорцій та іншими деталями. Це показує, що винахідливість народних майстрів не була обмежена якимсь одним, заздалегідь визначеним зразком.

На протилежному кінці Жовкви, на Львівській вулиці, бачимо інший шедевр українського дерев'яного будівництва - церкву Трійці, збудовану в 1720 році. У зв'язку з цією спорудою хочеться порушити одне питання, яке здебільшого розв'язувалось негативно: маємо на увазі проблему впливу Ренесансу на українське дерев'яне будівництво. Вплив Відродження на всі сфери українського мистецтва незаперечний, проте, на думку багатьох дослідників, дерев'яне будівництво не зазнало його. Тоді виникає запитання, що стало цьому на заваді - народні смаки, їх, мовляв, застиглість чи будівельний матеріал з іншими, ніж у каменю, властивостями, що зумовили певну специфіку об'ємно-просторових композицій? Хибність підходу тих дослідників, які заперечували вплив архітектури Відродження, полягала в тому, що цей вплив вони розуміли надто спрощено, міркуючи так: немає ордерів, немає класичних капітелей - значить, немає і впливу. Це дуже примітивне уявлення про розвиток архітектурної естетики.

Але повернемось до храму і оглянемо його - може, це допоможе знайти правильну відповідь на поставлене зараз питання. У плані він тридільний, з гранчастим вівтарем і має три бані урочистого ладу з помірними ліхтариками. Сторони зрубу бабинця взяті в золотому відношенні до центрального, так само і висота зрубу до карниза відповідає класичним пропорціональним відношенням. Це не може бути випадковим. Нагадаємо що в цеховому навчанні давались основи знань архітектури, які звідти поширилися і серед позацехових теслярів. Маси описуваної зараз споруди відзначаються рівновагою і гармонією, характерною для архітектури Ренесансу. Візьмімо також бані з ліхтариком. Рисунком параболічної кривої в перетині вони являють повну аналогію ренесансним баням. Так само і ліхтарик в дерев'яному будівництві з'явився під впливом Ренесансу. В усіх Церквах архаїчної форми бані завжди шоломовидні й закінчуються не ліхтариком, а шишаком. Отже, вплив Відродження тут безсумнівний, але він охоплював тільки головні засади - організацію простору, лад пропорцій, рівновагу мас та деякі деталі, як-от: ліхтарі, різьба одвірків, їх форми.

У внутрішньому просторі Троїцького храму бачимо ту саму рівновагу і гарні пропорції, що й зовні. І хоч церква збудована вже у XVIII ст., однак у ній наслідуються форми XVII ст. Нам здається, що для неї був зразком храм у Крехівському монастирі, збудований у 1658 році.

В дерев'яному будівництві довгий час співіснують різні типи і навіть різні стилістичні прийоми. Тому в храмах, споруджених у XVIII ст., можна спостерігати паралельне застосування різних прийомів і форм, які виникли в епохи, розділені між собою іноді кількома сотнями років. Цим пояснюється й така деталь, як наявність у тій же церкві Трійці в Жовкві, що позначена рисами архітектури Ренесансу, - барочного іконостаса.

Іконостас вартий того, щоб розглянути його докладніше. За композицією він помітно різниться від строгого, ренесансного за духом, іконостаса П'ятницької церкви у Львові. Він не широкий, але високий, а щоб надати йому більшої імпозантності, майстер піднімає" його на невисокий цоколь, над яким проходить ярус предел, потім намісний ряд, далі "празники" у два яруси. Оскільки в нижньому ярусі "празників" ікона "Нерукотворного Спаса" має більшу раму, вже другий ряд "празників", з горизонтальних бічних двох поділів, піднімається уступом в напрямі до центра. Це, в свою чергу, створило ще більший вигин іконостаса вгору, бо "Моління" в центрі вище за зображення апостолів. Нарешті, наростання центра вгору закінчується у високому розп'ятті.

Деталь іконостаса церкви Різдва на Винниках у Нестерові. 1705 p. Аркада жилих будинків у Нестерові. XVII ст.

Майстер вміло використовує барочні прийоми контрасту і гри. В іконостасі прямокутні форми ікон контрастують з круглими та овальними, горизонтальні лінії - з кривими, вертикальними, навскісними або увігнутими; площини - з різьбленням; освітлені частини - з затіненими. До цього слід додати, що різьблення ажурне, наскрізне і дуже пишне. Виті колонки обліплює виноградна лоза. Акант, пальмети, лоза, бігунець та інші мотиви, стилізовані троянди, ромашки або квіти гранату вирізьблені надзвичайно гарно. Колонки спираються на кронштейни вишуканої форми і виступають далеко за межі іконостаса, а тому створюють ще й багатопланову гру площин, світла і тіні. Винахідливість творців іконостаса не знала меж щодо прийомів і компоновки, починаючи з найменших дрібниць і кінчаючи загальним виглядом.

Яскравий декоративний живопис, енергійний рисунок, різноманітність у композиціях цілком відповідають барочному стилю різьби і композиції іконостаса. Кожна ікона "празників" перетлумачується в цікаві жанрові сценки. Наприклад, ікона "Христос і самарянка" перетворена в зображення світської розмови з дамою біля колодязя. Дія тут відбувається на тлі середньовічного міста з баштами, що нагадують замок у Львові. З любов'ю, ретельно виписані муровані цямрини міської криниці та блочок для вірьовки, що висить на перекладині. А скільки руху, яку яскраву психологічну характеристику діючих осіб бачимо в "Увіруванні Фоми"! Або скільки елегантності в рухах "Жон-мироносиць"! Варта уваги ікона "Різдво Христове". На тлі звичайної сільської повітки намальоване сільське подружжя з сповитою дитиною в плетеній колисці з лози. За повіткою піднімається пагорб з укріпленим містом на вершині. До дитини прийшли поклонитися пастухи. Вони вражені, на їх обличчях - вираз щирості. Їх українську національну приналежність виявляють як типаж, так і одяг. Ззаду стоїть хлопчик-підпасок з гирлигою в руках і ягнятком на плечах. Художник нічого не опускає, для нього все важливе - і плетена з лози колиска, і шапка або палиця пастуха, і постоли на ногах.

Той, хто писав ікони для цього іконостаса, був неабияким колористом. Його улюблені кольори - зелений теплого тону, свіжо-синій та глибок івишнево-червоні, з якими він любить зіставляти ніжно-білі. Архангел Михаїл намальований з поетичною проникливістю і гарячою любов'ю до людини, її гідності и фізичної краси. Юнак в рицарському убранні - уособлення моральної чистоти, один з найбільш поетичних юнацьких образів в українському мистецтві XVIII ст.

Синтез мистецтв в особі жовквівських майстрів знайшов своїх кмітливих витлумачувачів. Важко сказати, де кінчається творчість маляра, а де починається робота сницаря і кінчається діяльність скульптора. Взяти хоча б царські врата. З барельєфної розфарбованої постаті виростає велике стилізоване дерево з симетричними розгалуженнями, на яких, мов птахи в гніздах, розташовані скульптурні погруддя. Живопис, різьба і скульптура тут нерозривно зіллялися.

Тонка гармонія і стилістична єдність архітектури церкви і всіх утворів у нів приводять до переконання, що як будівництво храму, так і його архітектура зовні та в інтер'єрі, живопис, різьблення, скульптура, виготовлення свічників і навіть меблів здійснювалися за єдиним задумом. Під стіною поставлені лавки з високими спинками і підлокітниками. Кожне сидіння поділене дошкою з химерним вирізом і розмальоване рослинними орнаментами в народному стилі. Перед намисними іконами стоять два різьблених свічники, один з яких тримають три леви, а другий - три левиці. Граціозність композиції і виконання, поєднані з наївним, але щирим декоративним чуттям, ставлять їх у ряд найкращих творів такого роду.

На виході за межі старого міста праворуч підноситься хрещатий однобанний костьол, збудований в XVII ст. У плані він має між раменами зі сходу невеликі приміщення, отже, в об'ємно-просторовій структурі у нього є спільність з українською архітектурою. Широкі пілястри членують площини стін і фіксують грані апсиди. Вони несуть архітрав, фриз якого оздоблений білокам'яною різьбою. На великих площинах фасадів добре виділяються різьблені білокам'яні портали, з яких західний, крім того, має рельєфні постаті євангелістів.

Від костьолу через браму проходить дорога в село Крехів, розташоване за 7 кілометрів звідси. На його околиці в першій половині XVII ст. був заснований монастир з дерев'яними спорудами, які згодом були замінені кам'яними. В 1699 р. Діонісій Синкевич виконав велику гравюру на дереві, де зобразив увесь монастир. Для історика українського дерев'яного будів-ництва це документ першорядної цінності. З нього видно, що вже в середині XVII ст. існували головні типи українських тридільних і хрещатих церков. У XVIII ст. в монастирі заходилися споруджувати нову кам'яну церкву, а дерев'яну, збудовану в 1658 p., і невелику дзвіницю продали в Крехів, куди вони й були перенесені. Що сучасна крехівська дерев'яна церква з дзвіницею є саме ті, що на гравюрі, доводить порівняння зображення і вигляду цих споруд у натурі: схожість абсолютна. У північно-східному парусі нам удалося прочитати напис, залишений теслярем: "Ту майстровав Іван Жомюк". Але чи належить цей напис до 1658 p., коли церква споруджувалася, чи до 1720-х років, коли її після перенесення наново зібрали, - невідомо. Виходячи з написання літер і характеру та змісту напису, ми гадаємо, що він зроблений у 1658 р. Цей тесляр був талановитим майстром, який мав, до того ж, широкий мистецький кругозір і засвоїв основні засади архітектури Ренесансу. Про це свідчать закони пропорціональної побудови, застосовані ним при розбивці плану і при визначенні висот об'ємів та їх співвідношень, а також рисунок і форма бань та ліхтариків. Немає сумніву, що в цьому храмі втілено головні закони архітектури Ренесансу, але майстер вибрав з неї тільки те, що можна застосувати в дереві, а все чуже природі такого матеріалу відкинув. Цей досконалий твір став за взірець і для церкви Трійці в Жовкві, про яку ми вже казали.

Церква Параскеви в Крехові. 1658 р. Шата євангелія (1733 р.) З церкви Параскеви в Крехові.

Деталь іконостаса церкви Параскеви в Крехові.
Поруч з церквою стоїть невелика, оборонного типу, дзвіниця з проїжджою брамою, з бійницями в нижньому ярусі; у верхньому вона має побудову, що повторює "підсобиття" замкових башт. В оточенні величезних двохсотрічних лип церква і дзвіничка становлять заповідний куток дерев'яної народної архітектури XVII ст.

Марія. Деталь розписів з церкви Св. Духа в Потеличі. 1620 р. (Копія худ. Ю. Химича.).
Тепер лишається відвідати село (в XVII-XVIII ст. воно було містом) Потелич у долині невеликої річки Телиці, від якої походить і назва оселі. В XVI, а особливо XVII ст. Потелич являв собою важливий осередок торгівлі та виробництва: тут існували цехи, найбільшим з яких був гончарський. Колись у місті були ратуша, ринок з цікавою забудовою та кілька дерев'яних храмів, з яких збереглася тільки церква св. Духа на околиці села (в урочищі "Гончари"). На невеликому пагорбі, на тлі високої гори, теж в оточенні старих лип, видно тридільну споруду з двома верхами. Висока гора, немов колосальна театральна куліса, здіймається позад церкви, утворюючи для неї ефектне тло, а три величезні стави віддзеркалюють їх. Прекрасне місце обрали потелицькі ремісники! Чим ближче підходити до нього, тим у сильнішому ракурсі видніється церква. А якщо спинитися біля підніжжя, то вона майже ховається за пагорбом, на краях якого стоять дві іграшкові каплички з керамічними полив'яними кульками в завершенні, виблискуючи на сонці. Коли ж піднятися вище, храм поступово виступає з-за пагорба і широким низьким опасанням ніби манить зайти під його затінок. Та ось ми вже підійшли до самої церкви. Вхід у неї вистелений величезними кам'яними брилами, помітно стертими за триста п'ятдесят років.

Якесь особливе почуття виникає, коли ноги ступають на ці стародавні камені і переступають поріг дверей, густо вкритих шрамами, немов обличчя старого козака, латаних і перелатаних, з кованими накладками, з химерними завісами. Вони ведуть наче в інший світ - світ стародавнього мистецтва. Зайдемо сюди і подивимось, що тут на нас чекає. Підлога повільним пандусом піднімається в напрямі іконостаса і вже цим психологічно підготовляє глядача до сприйняття інтер'єра. Пройшовши поглядом низький виріз у стіні бабинця, ми опиняємося в середній, первісно єдиній бані, з квадратним пірамідальним, архаїчної форми верхом з одним заломом. Поступово, коли очі після яскравого сонця призвичаюються до обстановки, починає вимальовуватися в усіх подробицях інтер'єр. Стіни його, крім пізніше переробленого верха, розмальовані.

Тутешні розписи за своїм народним характером, декоративністю, гуманістичним змістом займають виняткове місце в українському живописі першої половини XVII ст. Вони виконані коло 1620 р., в бурхливу епоху козацько-селянських повстань, у полум'ї яких гартувалася національна самосвідомість, визрівали високі ідеї боротьби за свободу і гідність людини.

Однак не треба забувати, що панівною ідеологією в тодішньому суспільстві була релігія; тому не раз прагнення зберегти духовну свободу проявлялось у формі боротьби за релігійну самобутність. Ось чому сюжети, які відображали страждання за віру і переконання, набули в той час поширення в українському мистецтві. Найбільш популярними серед них є "Страсті" та "Оплакування"; останнє було таке улюблене, що його гравірували на посуді, гаптували на ризах і спеціальних пеленах - "плащаницях".

У боротьбі за національну незалежність громадські й культурні діячі того періоду дедалі частіше вдаються до здобутків своїх предків і до минулого. У проповідях, літературних творах, мистецтві підкреслюється нерозривний зв'язок тодішньої епохи з героїчними часами X-XIII ст. У 1621 р. київський митрополит Іов Борецький, великий прихильник Москви, писан, що "козаки це те плем'я славного народу руського.., що воювали грецьке царство морем Чорним і суходолом, вони з того ж покоління воїнів, які за Олега, монарха роського воювали Грецію, Македонію, Ілірик. Се ж їх предки разом з Володимиром хрестилися у віру християнську".

На стінах Потелича знайшли місце і патетичні сцени "Страстей", і ніжно-ліричне "Оплакування", і "Монархи роські" - князі Володимир та Ольга, і святі Антоній і Феодосій із заступницею за "народ малоросійський" - "Богородицею Печерською". На північній стіні, добре освітленій, зображені "Страсті", на західній - князі Володимир і Ольга, які чимало сприяли звеличенню Русі. На південній стіні вміщені великофігурні зображення "Печерської богоматері" та Антонія і Феодосія, обіч яких - Ілля та Авраам з Ісааком (можливо, за бажанням ктиторів, священиків цієї церкви - Іллі Процика та Ісаака, які, можливо, брали діяльну участь у спорудженні храму).

У бабинці написано "Оплакування" - сюжет, очевидно, близький українським жінкам; тоді не було жодної сім'ї, що не зазнала б тяжких втрат.

Палітра потелицьких майстрів небагата на кольори: вона обмежується синьою - частіше для тла, рідше - для одежі, червоно-коричневою, цегляного тону та білою і (дуже мало) смарагдово-зеленою фарбами. Але цими засобами вони зуміли створити урочисту кольорову симфонію. Точним ударом пензля відтворюють і тіло, що лежить на сліпучо-білому покривалі, і постать богоматері та присутніх біля неї, що схилилися в німому горі, а ридання Марії Магдалини виявляють тільки ледве помітно скривлені уста та біла хустка, піднесена до очей. Не менш гостро дано характеристику фарисеїв. Зображені святі схожі на українських дідів або парубків, а міста подібні до тих, які можна було тоді бачити на Україні з баштами, високими дахами і фронтонами. Життєвість, тепле почуття, якими позначені розписи в Потеличі, роблять їх важливою пам'яткою українського мистецтва.

Південно-західна частина Галичини має виразний передгірський ландшафт. Чимраз частіше на високих відрогах там можна побачити соснові й ялинові або смерекові ліси. Долини вузькі й глибокі; серед них течуть бурхливі річки й потоки. У цих місцевостях є багато архітектурної та мистецької старовини, але ми хочемо звернути увагу тільки на три пункти - Городок, Дрогобич і Лаврів.

Городок лежить на шляху, що йде з Львова в Перемишль і далі в Західну Європу через Краків. Це стародавня оселя. В XVI-XVII ст. тут існувала велика міщанська громада з братством на чолі. В Городку зберігся один з ранніх кам'яних тридільних трибанних храмів у стилі Ренесансу, його маси гармонійні й пропорціональні, а на тридільній основі прекрасно посаджені за допомогою парусів і стін три півсферичні бані з ліхтариками. Отже, і тут, тільки іншими мистецькими засобами, здійснюється поєднання традиційних форм української дерев'яної архітектури з ренесансними принципами композиції та декором білокам'яних порталів. Недалеко звідси знаходиться дерев'яна церква Іоанна Богослова - величний триверхий храм, у якого, порівняно з крехівською або Троїцькою жовквівською церквами, інші пропорції мас, інший, вже барочний, рисунок бань.

Чим ближче до Дрогобича, тим виразнішим стає рельєф; потім на обрії вимальовуються блакитні хвилі далеких гір. Місто розташоване на терасі, що лежить трохи нижче навколишніх горбів. Як оселя, де основним видом виробництва було добування солі, воно виникло давно, мабуть, у середині XIII ст. Як "соляне місто" Дрогобич був укріплений, може, ще в 1270-1340 pp. Традиція відносить до цих часів велику надбрамну башту біля кафедрального костьолу. Але пізніше, очевидно, в XVI-XVIII ст. вона перебудовується, в ній вставляють білокам'яні наличники та переробляють верх.

Справді, в перших двох ярусах мурування дуже схоже на те, яке бачимо в башті Данила Галицького в Любліні та вежі в Кам'янці на р. Льстні біля Берестя, що збудовані, як відомо, перша перед 1264 p., а друга - між 1271 і 1289 pp. Поруч стоїть костьол XV ст., в декорі стін якого використано сітчасті ромбоподібні орнаменти, викладені з полив'яної цегли, подібно до того, як в Луцькому замку.

На околиці Старого Дрогобича, за потоком, є дві дерев'яні церкви - унікальні шедеври української дерев'яної архітектури. Старша з них, очевидно, церква Воздвижения, збудована перед 1636 роком. Свого первісного вигляду вона не зберегла. Найбільших змін зазнала західна частина, яку відсунули далі, щоб збільшити розміри храму. Але, мабуть, хори лишилися на старому місці. Однак навіть при всіх змінах церква вражає монументальністю і мальовничою грою мас. Широчезне опасання охоплює її до бабинця, а в останньому його змінює широкий виступ відкритого обходу - галереї на хорах. В центрі споруди, з межі крил опасання, виростає чіткою призмою крупний об'єм середнього зрубу, увінчаний високим чотиригранним пірамідальним верхом. Із сходу до нього примикає низенький вівтар, що підкреслює масштаб бані. Над бабинцем підноситься новіша баня, чим порушується рівновага мас тридільної одноверхої церкви.

Інтер'єр вражає суворою простотою і розмахом внутрішнього простору; цього досягнуто тим, що дуже висока баня має як в основній частині, так і в перекритті чіткі чотирикутні форми. На стіні, що поділяє вівтар, над первісно низьким іконостасом влаштований фігурний виріз-арка, через яку видно розписані стіни вівтаря. На тій же стіні, вище вирізу, теж є розписи, але трохи пізніші.

Розписи вівтаря, виконані перед 1636 роком, належать пензлеві художника, який прекрасно розуміє роль і місце монументального живопису в інтер'єрі, а тому ніде не вдається до перспективних скорочень, його розписи площинні, декоративні, вони не руйнують стін, а, навпаки, підсилюють їх моноліт, бо стеляться вільно по зрубу, ідучи слідом за його переходами і перетинами.

В нижньому ярусі, в намальованих арках ренесансної форми, він пише найкрупніші розмірами постаті апостолів і пророків з "Молінням" у центрі. Фронтальні постаті святих, з великими лобами, крупними рисами облич, з широко відкритими очима справляють враження зосередженості й спокою. Вони, немов міцні каріатиди в античних храмах, тримають на собі не тільки верхні зображення, але й верхні частини храму.

Другий ярус зображень полегшується тим, що їх розміри менші й написан на тлі орнаментальних килимових композицій, в стилі народних розписів у хатах. Ще вище намальовані сонми ангелів з архангелами на чолі і нарешті, в склепінні - херувими. Але над усіма ними панує величава постать богоматері - "Знамення". Якщо вівтарні розписи позначені гармонією рівноваги, спокою і величі, то розписи нефа пройняті глибоким драматизмом. У них провідною темою є мучеництво, страждання, але водночас і перемога, торжество над смертю, велич духу, яку не можуть зламати ні тортури, ні навіть смерть. Виконані вони, очевидно, в 1659-1661 рр. (у церкві тоді провадилась перебудова), отже, за часів, коли в пам'яті всіх були ще свіжі події визвольної боротьби. Вони кликали до подвигу і самопожертви в ім'я свого народу, його свободи і незалежності. Вийдемо на подвір'я й оглянемося на це місце ще раз, щоб запам'ятати образ чудового ансамблю, на сторожі якого стоїть похмурий велетень - оборонна башта-дзвіниця.

На південь, за кілька сот кроків звідси, є інша дуже цікава пам'ятка українського дерев'яного будівництва - церква св. Юра. Точно невідомо, коли її збудували, але вже в 1656 р. вона була перенесена в Дрогобич і тут заново зібрана, зазнавши значних змін. Ці переробки являють безперечний інтерес для дослідника, але ми не маємо змоги докладно спинитися на них. Вкажемо тільки, що первісний зруб зберігся лише в нефі та бабинці, вівтарне приміщення, криласи та верхи з'явилися в результаті перебудови. Біля церкви стоїть дзвіниця; в нижніх частинах вона нагадує Воздвиженську, а верх її повторює форму бань церкви Юра.

Церква Юра в Дрогобичі. XVII ст. "Страсть. Розписи церкви Юра в Дрогобичі. 1656 р.

Храм тридільний з гранчастим вівтарем і бабинцем, що на рівні хорів несподівано набирає прямокутної форми. З півдня і півночі неф має невеликі криласи, подібно до коих в кам'яних церквах подільського типу, який склався у нас в XV-XVI ст. з використанням форм молдавської архітектури. Уже один план передвіщував складну композицію мас. І справді, на Україні немає іншої церкви з такою мальовничою грою об'ємів, якими наш тесляр розпоряджається цілком вільно. Якщо маси крехівської церкви побудовані з застосуванням композиційних прийомів ренесансної архітектури, то церква Юра є яскравим зразком свідомого втілення мистецьких засад барокко. У ній все побудоване на принципах контрасту, мальовничості світлотіньових ефектів, гри планів, площині об'ємів. Власне храм сприймається скоріше як твір скульптури, і треба обійти його навкруги, щоб оцінити красу споруди. В межах криласів вівтар охоплює широке опасання; далі воно переходить в аркаду-піддашшя, яка охоплює неф і бабинець. З піддашшям контрастують площини стін зрубів над ним. Ритмові численних горизонтальних членувань протиставляються вертикалі граней зрубів. Розмірені кроки аркади піддашшя та обходу-галереї навколо бабинця підхоплює граціозна аркатура карниза, утворена фігурним побиттям гонтою. По суті вона імітує аркатурні мотиви архітектури Придніпров'я, Волині й Галича XII-XIII ст. Майстер вміє прекрасно поєднувати об'єми, виявляти їх гру і водночас контрастом їх добиватися великого ефекту - зорового збільшення розмірів храму. Маленькі криласи-каплички збудовані у формах і пропорціональних членуваннях звичайних церковних бань. Тому завдяки зіставленню з ними бані помірних розмірів сприймаються як значно більші. Особливо приємного для ока враження, яке справляє споруда, досягнуто об'ємами, що мають не сухі геометричні обриси, а живу форму.

Ґонтова обшивка покрівлі й зрубів м'яко облягає форми, створює живі й дуже пластичні переходи. Коли дивишся на них, виникає порівняння з шкірою, що облягає мускулатуру людини, надаючи формам краси і досконалості.

"Воздвижения". Деталь ікони з церкви Юра в Дрогобичі. 1659 р. Воздвиженська церква в Дрогобичі. До 1636 р.

Храм Юра і дзвіниця - це справжня поема в дереві, витесана сокирою, немов велетенський скульптурний твір.

Зайдемо під опасання і переступимо поріг. Відразу ж впадає в око мальовничий і складний інтер'єр, а ще більше - настінний живопис, що вкриває всі стіни, переходить на паруси і зникає в півтемряві склепіння бань. Тепер стеля в бабинці вирізана, а колись тут була на хорах капличка, іконостас якої і досі є; тому і контраст між низеньким напівтемним бабинцем і нефом був значно більший. Первісний іконостас теж був трохи нижчий і не так привертав увагу. Головним мистецьким акцентом були настінні розписи, присвячені страстям, акафістам богоматері, мученицьким смертям апостолів і "Страшному судові". Головний лейтмотив розписів - самопожертва в ім'я щастя людей - звучить на повну силу. Як і в літературі, зокрема в рядках старовинного вірша:

  Більш над сію любов не биваєт,
аще за други хто умирает, -

тут виявлено розуміння громадянського обов'язку.

Для передачі таких ідей прийнятне було тільки реалістичне мистецтво, і дрогобицькі розписи показують, що наші майстри цілком оволоділи ним. Тепер події "Страстей" зображуються на фоні не якогось незнайомого оточення, а подібного до того, яке можна було бачити, наприклад, у житло вих будинках на ринку в Жовкві чи Бучачі. В сцені "Христос перед Пілатом" точно відтворюється тогочасна архітектура ратуші, з високим ґанком, ренесансним порталом з льохом і заґратованими вікнами, звідки виглядають злодії. Художник вміє передати і гнів, і радість, і скорботу, особливо останню, в її найрізноманітніших відтінках. Могутнім засобом майстрів дрогобицького храму є колорит, де свіжі дзвінкі сині, червоні полум'яні та жовті барви тонко і гармонійно поєднуються з сіро-попелястими, блякло-зеленими, охристо-коричневими й перлисто-білими тонами.

У храмі є під намісними образами кілька ікон, на одній з яких (з датою виконання 1659 р.) намальовано ктиторів і благодійників храму; серед них є, може, і хто-небудь з тих митців, які його розписували. Це рідкісні й гарні портрети людей тієї епохи. В їх поважних постатях і зосереджених виразах облич художник намагається передати високу моральну гідність. Близькі гори ваблять нас, тож рушимо далі, у верхів'я, де в селі Лаврові є церква Онуфрія з фресками XV ст. Вони відображають традиції мистецтва галицьких земель XII-XIII ст. і перекликаються з групою фресок. що збереглися в каплиці св. Хреста на Вавелі в Кракові, у Віслицькій колегіаті, в костьолі в Сандомирі. Фрески розміщені за суворо логічною декоративною системою, в кількох регістрах. У нижньому - завіси, над якими проходять сцени, присвячені богородиці (ця частина храму призначалась для жінок). У третьому регістрі, в обрамленні орнаментальних фризів і круглих медальйонів, зображені пророки, а в завершенні - вселенські собори.

Героїнею більшості композицій у Лаврові є богоматір. Ось вона поруч а Иосифом з гідністю вислуховує несправедливі докори, а далі в царственій позі сидить з немовлям на руках, приймаючи дари волхвів; у "Розп'ятті" вона - знедолена і пригнічена горем мати, а на "Покрові" представлена як заступниця роду людського, "покров скривдженим". Друга важлива тема, що тут розгортається, - собори; соборність, єднання були пекучою потребою для українських земель, роздертих на шматки й поневолених іноземними загарбниками.

Скорботне обличчя богоматері в "Покрові" сповнене неабиякої виразності. Але тут відображені й інші, тонші ліричні почуття. З якою легкістю написано чистий, поетичний образ хлопчика з карими, жвавими і допитливими очима! Точно і стримано передані жіночність, ніжність і граціозність та благородство в образі юної Марії. Урочистий настрій підхоплюється наступним регістром і передається верхньому, написаному прозорими барвами, а форма білих одеж виявлена тільки рисунковою лінією пензля, змоченого в рожевій чи блакитній фарбі. Залежно від того, якою барвою нанесені ці лінії, одежі здаються то ледве рожевими, то ледве блакитними. Взагалі, фрески в Лаврові являють великий інтерес.

Про визнання високої майстерності українських живописців свідчило те, то їх запрошували в Польщу для виконання великих і глибоких задумом робіт. Ці роботи показують, яким багатим за стилістичними напрямами і манерами було українське мистецтво. Якщо у Віслиці майстри мають зразком суворий живопис XII-XIII ст., то майстри люблінських фресок відкривають новий напрям, що характеризується життєвістю, психологічною глибиною й експресією образів, а в роботах майстрів каплиці у Кракові готична виразність і драматизм органічно поєднуються з монументальністю й рівновагою, властивими традиційному українському живопису. Лаврівські фрески разом з названими становлять яскраву сторінку в історії не тільки української, але і європейської художньої культури.

Богоматір. Деталь розписів церкви Воздвижения в Дрогобичі. До 1636 р. Деталь різьби з церкви у м. Вільшанці. XVII ст.

Тепер відвідаємо старий Галич.

По дорозі завітаємо в Старе Село, де стоїть один з найкращих замків кінця XVI ст. Його збудували князі Острозькі в 1584-1589 pp. Тут застосовано у завершенні стін улюблений тоді на Україні декоративний мотив глухою аркадою, що огортає всі башти і стіни замка довжиною близько кілометра. Її могутній ритм справляє найсильніше враження і разом з пишними коронами фігурних аттіків пом'якшує суворий і неприступний вигляд замка.

Далі на шляху до Галича лежить Рогатин. Невідомо, коли він заснований, але вже в XIV-XV ст. це було одне з великих міст, з розвинутим ремісничим виробництвом і жвавою торгівлею. Рогатин дав талановитих різьбярів, малярів, будівничих і громадських діячів, серед них - Юрка Рогатинця - людину з величезним моральним авторитетом. Іван Франко не без підстави приписує йому авторство "Перестороги", яку ми вже цитували. Озлоблені вороги писали, що "русини (українці. - Г. Л.) мають Рогатинця за патріарха".

Поруч з ринковою площею стоїть церква Різдва Богородиці (кінець XIV ст.), збудована рогатинськими міщанами, тринефний з чотирма опорними стовпами храм з готичними нервюрними склепіннями. На подвір'я веде малесенька брама з мініатюрною баштою.

За потоком на півострівці, на невеликому пагорбку, є одна з найстаріших дерев'яних церков на Україні, збудована в 1644-1645 pp., з іконостасом, закінченим у 1650 році. Храм тридільний з однією пірамідальною банею. Від нього віє величчю, яка була притаманна архітектурі XIV-XV ст.; верхи в таких храмах своїми чіткими пірамідальними обрисами на гадують оборонні башти тих часів. Суворий інтер'єр прикрашає художньо виконаний іконостас. Він має чітку врівноважену гармонійну композицію, з виділенням центрального поля по вертикалі; внизу розміщені царські врата, а на третьому ярусі - "Моління". Ритм арочних завершень намисних ікон і трьох дверей, перебитий фризом квадратних за формою ікон "празників", підхоплюється в дрібнішому ритмі арочних завершень ікон апостольського ряду. Вертикальні й горизонтальні членування, що взаємно поборюють себе, і є тим композиційним прийомом, за допомогою якого майстер досягає спокою й рівноваги - характерних рис епохи Відродження.

Богоматір. Ікона з церкви св. Духа в Рогатині. 1650 р. Архангел Михаіл. Ікона з церкви св. Духа в Рогатині. 1650 р.

Вся різьба в цьому іконостасі, крім царських врат, не наскрізна, а рельєфна і за стилем наближається до ренесансної білокам'яної різьби XVII ст. Вона належить до тих же часів і тієї ж школи, що й іконостаси П'ятницької церкви у Львові, Воздвиженської та Юр'ївської в Дрогобичі. Барвистість пишність іконостаса посилюються тим, що на цокольних площинах під намісними іконами розміщені яскраві орнаментальні композиції, які стилем нагадують розкішні венеціанські тканини того часу.

Живопис рогатинського іконостаса поряд з грибовицьким і п'ятницьким є одним з найвищих досягнень першої половини XVII ст. і знаменує цілу епоху в розвитку живопису. В ньому тонке почуття монументальності поєднується з декоративною красою ренесансного за духом живопису. Можна міливо сказати, що естетичні інтереси автора цього іконостаса лежать цілком у "земній" сфері. Він закохано вдивляється в ніжні риси жіночих блич, щоб втілити їх в образі Марії. Його чарують краса молодості, рицарська відвага й чистота помислів юнацтва, які він захоплено відтворює. Його архангел Михаїл - втілення юнацької грації, високих моральних костей і поривань. Художник замилуваний у красі речей, в матеріальному світі й тому так майстерно малює і сталевий панцир архангела, і натюрморт у "Трійці", де ретельно виписує грона винограду, квіточки, бурячки, ножі, виделки, келешки та червоний оксамит, що вилискує переливами в складках або гасне в тінях.

Предела з іконостаса церкви св. Духа в Рогатині. 1649-1650 pp. Церква Пантелеймона в Галичі. 1200 р.

За Дністром, якщо їхати з Рогатина, відразу ж на правому березі лежить сучасний Галич, але Старий Галич, в давнину столиця могутнього князівства, був за 7 кілометрів звідси, де тепер село Крилос. Татаро-монгольська навала стерла тут з лиця землі близько тридцяти пам'яток монументальної архітектури. Тільки завдяки археологічним розкопкам ми знаємо, яка прекрасна була архітектура Галича, його будівничі неначе змагалися між собою, і кожний з їх утворів відзначався оригінальністю і несподіваністю композиції.

Очевидно, і живопис там був не менш вишуканий і тонкий. Уявлення про нього можна здобути на підставі тільки посередніх даних, наприклад, рукописних книг, як-от відоме Галицьке євангеліє (що тепер зберігається в Москві, в Третьяковській галереї). Воно датується кінцем XIII або першою третиною XIV ст. і належить до пам'яток, зв'язаних з княжим середовищем. Не виключена можливість, що його замовив князь Лев Данилович або його син Юрій. Вражають витончений колорит, смак, з яким на синьому тлі, як фрески в храмах, написані монументальні постаті євангелістів у барвистому зеленому, блідо-синьому та фіолетово-блакитному одязі. Вони намальовані з несподіваним для XIV ст. розумінням ролі рефлексів та зіставленням теплих і холодних тонів.

Галич був великим середньовічним містом, яке оточували в околицях укріплені боярські й княжі садиби та численні родинні монастирі. Очевидно, скоріше монастирською, ніж княжою церквою і був храм Пантелеймона на околиці сучасного Галича в теперішньому селі Шевченкове. На жаль, і він не зберіг первісного вигляду: немає бані, не уціліли верхні частини будівлі; але й те, що збереглося, справляє велике враження особливим ладом пропорцій, чистотою малюнка колонок та пілястрів і ювелірною білокам'яною різьбою. Кубічний масив (16 X 16 метрів), мабуть, увінчувався однією банею. Храм збудований коло 1200 р. і тому, очевидно, був близьким до споруд ХІІІ ст. Великі площини стін при строгій ясності архітектурної композиції являли собою вдячне тло для різьблених архітектурних деталей. Головний портал величний, хоч обрамляє двері звичайних розмірів. Перспективно розташовані в кількох планах колонки та різьба капітелей надають йому святковості. Південний другорядний портал зовсім простий; різьблені у нього тільки капітелі. На апсидах збереглося сім первісних досконало виконаних капітелей. І тут ремісники теж ніби змагались у винахідливості, тому жодна капітель не повторює іншої за композицією. В одній завитки-волютки розміщені у три ряди, а в іншій - в один, але поєднаний з пальметками; в деяких капітель складається тільки з одних пальметок або комбінованих з волютами.

Розбивка плану будівлі ідеально точна. Всі кути прямі, всі розміри однакові в схожих частинах і деталях. У споруді вражають класична гармонія і рівновага між масами і деталями, між інженерною строгістю карбованих пілястрів та півколонок і витонченою різьбою на порталах і капітелях. Для того, щоб так вирішити пропорціональне членування напівциліндричних масивів апсид граціозними півколонками, так витесати і вмурувати камені в арках подвійної кривизни (бо ж вони розташовані на круглих апсидах), потрібне було не тільки велике художнє чуття, а й солідна професіональна підготовка.

Бездоганно компонуючи маси, вирішуючи так строго і урочисто інтер'єр, оздоблюючи з такою любов'ю портали, майстер водночас пам'ятав і про містобудівну роль храму, його місце в ландшафті і тому обрав для нього коку гору між ріками Луквою і Дністром, яка панує над околицями. За десятки кілометрів із-за рік видно чіткий масив церкви, бо вона поставлена а найвищій точці гори, біля самого схилу. Особливо гарна будівля наприкінці,і червня, коли достигають і половіють жита, по яких вітер безупинно жене хвилі, а на вершку гори над ними підноситься попелясто-сірий силует споруди, що гармонійно зливається з ними своїм кольором.

На початок сторінки
Зміст    Галичина - частина 1  Поділля - частина 1