Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Тематические блоги
* Журналы, газеты
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикации
Київ. Провідник
За редакцією Федора Ернста
 

СТАРЕ МІСТО

КОЛ. ЗОЛОТОВЕРХО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ МАНАСТИР

Місцевість, де розміщено будови кол. Михайлівського манастиря, являла собою за старих часів окрему продовгасту гору, що круто обривалася не тільки в бік Подолу та Хрещатої долини (пізніший Хрещатик), але й відділялася від міста Володимира глибоким яром.

Після того як приєднано до Володимирового міста - місто Ярослава, також обведене високим валом, за князівства Ярославового сина - Ізяслав (1054-78 pp.), аристократично-культове будівництво нагірного Києва перейшло було й на цю гору. Ізяслав (Дмитро) - будує тут великий Дмитрівський манастир з церквою св. Дмитра (закінчена 1062), розкішно оздобленою (на південний схід від сучасної Михайлівської церкви). Дмитрівський манастир з успіхом конкурував з Печерським і через це останній захопив був його 1128 року "с гріхом великим і неправо". Нарешті, другий син Ізяслава київський князь Святополк-Михайло 1108 р. будує поблизу церкву на честь свого "патрона" - архангела Михайла, яка існує й до нині. Чи був навколо неї окремий манастир - невідомо. Якщо вій і існував, то через ненависть киян до кн. Святополка (вмер 1113 p., після чого кияни сплюндрували двори його тисяцького та лихвярів), на думку деяких дослідників, був непопулярний. Можливо, що наслідком збідніння та руйнації будов Дмитрівського манастиря, останній перетворився на Михайлівський, що згадується вперше наприкінці XIV віку. Близько 1470 якась княжна Орина (можливо, з роду Олельковичів) робить тут муровану прибудову до старої церкви. Року 1482 манастир плюндрує кримський хан Менґлі Ґірей, а протягом XVI століття він помалу відбудовується. Значіння манастиря зростає особливо на початку XVII сторіччя, коли Софію захопили уніяти; Михайлівський манастир стає резиденцією "православних" митрополитів Іова Борецького та Ісайї Копинського (1620-33 pp.), та провадить чимале будівництво. Коло цього ж часу, поруч із старим манастирем, на північ від нього, в частині, що йде нині вздовж Святополк-Михайлівського завулку, засновано жіночий манастир, де постриглися дружина й дочка Іова Борецького. На початку XVIII сторіччя манастир перебуває під особливою опікою царя Петра, Катерини I та російської адміністрації - ген.-губ. кн. Дм. Голіцина (1715-17) й кн. А. М. Черкаського, коштами яких велика церква Мих. м-ря перебудовується й поширюється. Михайлівський манастир був на цей час одним із найбагатших у Києві, володів величезними маєтками, селами, озерами тощо. На першу половину XVIII ст. припадає розквіт будівництва - надається сучасного вигляду великій церкві, будуються муровані дзвіниця, трапезна, огорожа й ін. Року 1787 більшість манастирських маєтків конфісковано, але в XIX столітті й до революції манастир лишається одним з найзаможніших (самий продаж хрестиків від "молей Варвари" ще й у I половині XIX ст. приносив прибутку до 11 тис. крб. на рік), провадить особливо на кінці XIX й на поч. XX ст. будівництво величезних корпусів "гостиницы" та ін. Під час громадянської війни в садибі манастиря розташовувались по черзі "гайдамаки", радянські танкові загони й ін. Року 1919 будови манастиря займав Укрраднаргосп. Починаючи з 1922 р. всі житлові приміщення кол. манастиря зайняті гуртожитками студентів київських вищих шкіл.

Найголовнішу мистецьку цінність кол. Михайлівського манастиря становить велика Михайлівська церква, що побудував pp. 1108-1113 князь Святополк-Михайло. Давня церква являє собою характерну для початку XII віку тринавову будову з трьома вівтарними півкружжями (тобто апсидами) на сході, трьома парами стовпів, що тримають склепіння, й хорами над західньою частиною храму (нартексом),- отже будову т. зв. шестистовпного (в відміну від чотиристовпних), "ускладненого" типу. Зовнішні фасади мали з заходу тричастковий, по боках-чотиричастковий поділ, що закінчувалися були півкружжями вгорі (основи центрального півкружжя помітні донині посередині західнього фасаду), потрійні ніші (видко на горищі південного приділу), одну велику баню, вже тоді визолочену (церква вже тоді звалася "золотоверхою"). Від давньої будови донині збереглися всі стіни й головна баня. Склепіння й малі бані - пізнішого походження. Цілком вийняткове, світове історичне й художнє значіння мають мозаїки великої Михайлівської церкви. Ще син антіохійського патріярха Макарія - Павло з Алеппо, що подвідав був Київ у середині XVII стол., писав про ці мозаїки: "великий вівтар - подібний на вівтарі св. Софії й манастиря Печерського, з трьома великими вікнами. З переднього його боку знаходиться виображення владичиці, яка стоїть, піднісши руки з одкритими долонями догори - з позолочуваної мозаїки; також виображення господа, який роздає своїм учням, що стоять з двох боків, хліб та кров божі. Під ними навколо - виображення архієреїв, - усе з мозаїки". Ясно з цього опису, що в середині XVII століття, певно, ще в цілості був весь розпис вівтаря, що зберігав іконографічно ту ж таки схему, якої трималось декорування XI століття вівтарів київської Софії та великої лаврської церкви. До нас збереглась від цього розпису тільки композиція так зв. євхаристії, частково реставрована в центральній своїй частині (вся ліва частина постаті правого янгола й голова його, рипіди, які тримають янголи, більша частина престолу, врат вівтарної огорожі й тла над престолом - нові), виображення архідиякона Стефана на північнім боці південного вівтарного пілона, постать Дмитра Солунського з південного боку північного вівтарного пілона, постать апостола Тадея на південній стіні вівтаря під вівтарним склепінням, рештки трьох сильно пошкоджених і частково переписаних постатів апостолів на тій таки стіні, рештки трьох також реставрованих постатів апостолів на північнім биці вівтаря під вівтарним склепінням, орнаментальний фриз, що йде під композицією євхаристії й постатями апостолів, і, нарешті, рештки орнаменту, що йде вертикально коло входу до вівтаря. Частина цих давніх виображень (арх. Стефан, Дмитро Солунський, ап. Тадей) мають грецькі написи, навпаки, над композицією євхаристії йде великий церковно-слов'янський, трохи плутаний, літургічний напис. Цей останній, на думку деяких дослідників, є доказ того, що, "коли мистецтво тут, як у київській Софії, було візантійське, то майстерство вже було руське і саму мозаїку повинні були виконати почасти київські учні греків (акад. Н. П. Кондаков). У новішій літературі в зв'язку з цим, визнають за одного з авторів мозаїк Золотоверхо-Михайлівської церкви - Аліпія Печерського, першого, прославленого в Печерськім Патерику київського художника, учня візантійських мозаїстів, які прикрашали в XI ст. мозаїками велику церкву Печерського манастиря (проф. Д. В. Айналов). Проте патерик печерський, що докладно характеризує творчість Аліпія й перелічує його роботи, нічого не згадує про участь Аліпія в роботах для оздоблюванням мозаїками 3.-Михайлівської церкви. Мозаїки ці, без сумніву, є результат колективної праці (це легко з'ясувати шляхом порівняння постатів апостолів на композиції євхаристії з північної та південної стін вівтаря). Одмінність технічного підходу та неоднакова досконалість виконання свідчать про участь кількох майстрів. Якщо порівняти постать архід. Стефана й Дмитра Солунського з постатями апостолів в євхаристії, виявляється, що "канон" перших постатів цілком нормальний, тоді як канон других характеризується надзвичайно витягнутими пропорціями. Стефан та Дмитро виконані фронтально, у стані спокою, тоді як апостоли з євхаристії виображені в рухові, їм бракує старого, властивого XI століттю, абстрактного й байдужого характеру: вони, навпаки, знаходяться в психологічних взаєминах один з одним. Це свідчить про те, що серед артілі, що виконувала названі мозаїки, були майстрі старої школи, що зберігали традиції візантійсько-еліиістичного мистецтва, й інші, що наслідували нові художні форми, які утворилися в результаті взаємин візантійської та романської культури. Помилки в церковно-слов'янському написі над композицією євхаристії свідчать скоріше про те, що виконував той напис грек, видимо не орієнтуючись у чужій йому мові. Міцні культурні взаємини, що утворилися в добу виконання мозаїк, між Києвом та культурними центрами Македонії дають підстави вважати, що мозаїки Золотоверхо-Михайлівської церкви явилися результатом художніх досягнень македонської школи, як у своїх архаїзуючих геленістично-візантійських формах (Стефан та Дмитро), так і в нових формах романізованого македонського мистецтва (євхаристія).

Решта великої церкви кол. Михайлівського манастиря була колись розписана, але сліди давніших розписів щезли під пізнішими нашаруваннями або й зовсім знищені. Року 1888, коли познімали горішні пояси іконостасу, під ними на пілонах розкрились фрескові виображения благовіщення, пророків Мойсея та Самуїла й ін., але їх негайно ж і нещадно перемальовано. Збереглися ґзимси й бар'єри хорів з плит червоного шиферу.

Біля входу до церкви за традицією були поховані князь Святополк 1113 р. (праворуч) та його дружина (ліворуч). З інших князів у цій церкві також були поховані правнуки Святополка - Святополк Юрійович 1190 р, й Гліб Юрійович, князь Турівський, р. 1196.

У середині давньої церкви звертає на себе увагу іконостас. Він заступив собою іконостас, що за часів Іова Борецького, коло 1631 року, зробив столяр Роман. Теперішній іконостас великої церкви побудований 1718 року коштами гетьмана Івана Скоропадського; виконував його чернігівський майстер, сницар Григорій Петров (автор головного іконостасу великої лаврської церкви, побудованого також коштами Скоропадського 1723 p., і іконостасу кол. Добромикольської церкви на Подолі, 1716 року.1 1 .
1 Перенесений 1800 до с. Жуківців. Вернуться  в текст
Різьблення це характеризується найпишнішою добою барокка, пристрастю до тяжких окрас, перевантажуванням золочених квітів, плодів тощо. Це малювання був виконав майстер Стефан Лубенський, "пресвитер св. Никольї Побережного". Іконостас не зберігся в первіснім своїм вигляді, р. 1888 горішні його поверхи зняли, щоб надати церкві більш візантійського вигляду, і залишили один перший поверх.

Давня церква оточена з трьох боків пізнішими прибудовами. З південного (правого) боку ще коло 1470 року князівна Орина прибудувала була приділ "в'їхання господнього в Єрусалим" у вигляді маленької церковки з трьома апсидками, але він не зберігся (його фундаменти під сучасним правим приділом). Сучасний південний Катерининський приділ побудовано близько 1715 р. коштами Петра І та Катерини І, при чім у стінах давньої церкви пробито великі арки для "світлости". Іконостас цього приділу, виконаний 1731 p., є цікавий зразок давнього українського сницарства. Коло південної стіни варта особливої уваги срібна рака, яку 1694 року гетьман Мазепа подарував для мощей Варвари. Це видатна пам'ятка українського золотарства. З північного боку великої церкви Варваринський приділ був спочатку побудований ще 1665- 71 pp. "низький, круглим склепом засклеплений". Сучасний приділ побудований коштами київського генерал-губернатора петрівських часів, кн. Дм. Мих. Ґоліцина (1715-19 при чім теж для сполучення між давньою церквою й прибудовою, в стінах XII віку пробито арки. Обидві прибудови виконав майже одночасно майстер-росіянин, на ім'я Іван Матвійович. Посередині приділу знаходяться свого часу дуже популярні серед-прочан "мощі великомучениці Варвари", за легендою надіслані від візантійського імператора князеві Святополкові, в дійсності відомі в Києві тількі з кінця XVI століття. "Мощі", голови та руки "великомучениці" Варвари існують у багатьох примірниках або згадуються в різних місцях (м. і. у Римі). На хорах церкви міститься бібліотека кол. Михайлівського манастиря, що після революції ввійшла до складу Всенародньої Бібліотеки України при ВУАН, як окремий відділ. Вона складається з 4200 книжок (із них коло 300 стародруків) та 746 рукописів.

Кол. Михайлівський манастир. Барельєф XII століття.

З зовнішнього боку прибудови до давньої церкви надають їй цілком бароккового характеру. Споруджені коло 1715-19 рр, обидва приділи, золочені бані характерної бароккової форми (але без звичайних для тієї доби ліхтариків під півбанями) та нарешті, надзвичайно мальовничі контрфорси, фасадні добудови й фронтон, споруджені в 1740-х роках (коли перед тим невдало споруджені бокові приділи ледве не розірвали старої церкви й її вже мали були цілком розібрати), - надають усій церкві якогось казково-мальовничого бароккового характеру. Звертають увагу двоголовий орел на хресті головної бані, що, згідно з традицією, поставив іще Богдан Хмельницький, і мідяні барельєфні виображення арх. Михайла на фронтоні. Південний фасад церкви прикрашено двома надзвичайно цінними барельєфами з шиферу, знайденими в XVIII столітті посеред руїн кол, Дмитрівського манастиря в садибі Михайлівського манастиря. На одному з них два вершники з німбами навколо голів колють списами зміїв, на другому - також два симетричні вершинки, з яких один влучає списом у лежачого ворога. Обидва належать до найцінніших пам'яток української скульптури XII століття, незвичайно інтересні в композиції й площинному виконанні. Існує думка, що один з барельєфів виображає Ярослава Мудрого з Георгієм Побідоносцем, другий - кн. Ізяслава з Дмитром Солунським.

Дзвіниця кол. Михайлівського манастиря. Перша думка про збудування мурованої дзвіниці у Михайлівськім манастирі належала Іову Борецькому, який коло 1631 року склав угоду з "муляром Петром Німцем, обивателем київським", на змурування нової дзвіниці. Цей намір Борецького не був здійснений і замість кам'яної дзвіниці побудовано дерев'яну на три поверхи з ґалеріями. Теперішня дзвіниця побудована у 1716-20 роках з цегли, яку ченці Михайлівського манастиря взяли з руїн відомої "Юр'євої божниці" в Острі (Чернігівщина), що належала на той час Михайлівському манастиреві. Дзвіницю збудував, без сумніву, той самий майстер, якому належать обидва приділи Мих. церкви. Вона має високу золочену баню, близьку характером своїм до бань церкви і є нині найстаріша в Києві мурована дзвіниця, що зберегла свій первісний вигляд.

Кол. Трапезна (нині студентська їдальня) Михайлівського манастиря. На південь від Михайлівської церкви знаходиться будинок кол. манастирської трапезної, в вигляді продовгастого прямокутника з цікавими наличниками вікон та боковим порталом; із сходу до нього долучається вузький вівтар з барокковою золоченою банею. Дах колишньої трапезної також характерної бароккової форми - високий з "заломом". Будинок цей побудував року 1713 митрополит Иоасаф Кроковський. Нині тут міститься студентська їдальня для студентів київських вищих шкіл.

Огорожа кол. Михайлівського манастиря - спочатку, в другій половині XV11 сторіччя, була земляна (вал) з дерев'яним парканом. Сучасна мурована огорожа була почата будуванням коло 1746 року в вигляді високого муру, який проте вже не носить того фортеційного характеру, який властивий огорожі лаври й ін. манастирів, що обгороджувалися у XVII сторіччі. Для збудування цієї огорожі михайлівські ченці м. ін. коло 1758 pp. розібрали руїни давніх церков Дмитрівського мапастиря (XI стор.) й можливо інших, що стояли в садибі манастиря і від того часу безслідно щезли. Найкраща частина цієї огорожі є т. зв. "економська брама", що виходить (праворуч від дзвіниці, недалеко від "трапезної") на вул. Жертв Революції. Вона прикрашена незвичайно цікавими волютами, ліпленими виображеннями виноградної лози, двоголового орла, трактованими чисто по-народньому, й квітами. Її датовано 176... роком (остання цифра відпала), коли, очевидячки, огорожу закінчували (архімандрит, що її будував, керував манастирем у 1746-53 роках і знову у 1757-66 роках). Інші частини огорожі, що виходять на т. зв. Володимирську гору, належать уже до 1835-36 pp.

Михайлівський електричний узвіз до Петрівки.

Садиба кол. Михайлівського манастиря, з археологічного боку гаразд не досліджена. На початку XIX ст. тут провадили розкопи Анненков (1838 р.) й ін. У 1880-х роках тут знайдено дорогоцінний скарб з золотих прикрас князівської доби, вивезений до Ленінграду, де він перебуває донині. На південний схід від Михайлівської церкви знаходяться під землею фундаменти Дмитрівського манастиря, на схід (можливо) - церкви Петра. В садку вздовж огорожі Святополкового Михайлівського завулку знаходився у XVII столітті жіночий Михайлівський манастир, скасований 1787 року й переведений на околиці Подолу. У південній частині манастиря знаходяться нині великі корпуси кол. манастирських гостиниць, де й за дореволюційних часів жило багато студентів київських вищих навчальних закладів. Після революції всі ці корпуси передано під гуртожитки студентів. Тепер тут - цілий студентський городок, де знаходять собі притулок тисячі студентів радянських вищих шкіл,

Від кол. Михайлівського манастиря не величким Святополковим-Михайлівським завулком уздовж давньої манастирської огорожі та трамвайної колії можна вийти до Електричного взвозу до Петрівки (Поділ). Узвіз цей, один з найбільших у Раянськім Союзі, влаштувало 1905 р. кол. бельгійське електричне товариство, що експлуатувало київське трамвайне підприємство, за проектом інженера Абрагамсона, але невдало (сполучував Старий Київ не з головною артерією Подолу, а з глухою бічною вулицею - Боричевим током). Року 1929 узвіз цілком перевстаткував Окркомгосп - його значно продовжено через приватні, колись, садиби, із зручним виходом на вулицю Революції (центральна артерія Петрівки).

Мимо горішнього павільйону взвозу дорога виходить на т. зв. Володимирську гору - край Старокиївської гори, що круто, двома терасами обривається в долину Дніпра. Звідси відкривається один з найкращих у Києві краєвидів на Дніпро і всю його долину - Поділ, гавань, Пріорку, Куренівку, Пущеводицький ліс, Вишгород, села й ліси за Дніпром, Труханів острів з його будовами "на палях", мальовничі схили гір на південь від Володимирової гори з Пролетарським та Першотравневим садами, "слобідками" (далеко за Дніпром) та Ланцюговим мостом.

Упорядкування, спланування схилів Володимир/ської гори, розведення тут садків переводились у 1830-40-х роках (закінчено 1849 p.). На Володимирській горі відбулась 25 грудня 1918 року жорстока розправа салдатів "Директорії" УНР з видатними революційними робітниками - тут розстріляно й зкинуто з гори Галю Тимофієву, Миколу Врублевського та ін.

К началу страницы
Зміст