Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикації
Віктор Чепелик
Український архітектурний модерн

ВІКТОР ВАСИЛЬОВИЧ ЧЕПЕЛИК

АВТОБІОГРАФІЯ

"Біографія" тексту, що публікується нижче, є дещо незвичною. Напередодні святкування 70-річчя Віктора Васильовича, що мало відбутися у березні 1997 p., в НДІ теорії та історії архітектури і містобудування (НДІТІАМ) з ініціативи директора, проф. М. М. Дьоміна, народилася думка про видання бібліографічного покажчика його творів з теорії та історії архітектури. Упорядники звернулися до Віктора Васильовича з проханням написати короткі автобіографічні нотатки, щоб мати змогу підготувати вступну статтю. Після довгих відмов та вагань, зумовлених передусім природньою скромністю ювіляра, Віктор Васильович все ж таки пішов на зустріч, і у грудні 1996 р. передав цей текст, фрагменти з якого були використані. Ллс повністю текст не публікувався. Його першу публікацію було здійснено у часописі "А. С. С" (1999, №4, с. 68-69). Упорядники вважали за доцільне подати у цій книзі передрук тексту, додавши до нього світлини Віктора Васильовича та його рідних, що збереглися у домашньому архіві. - Ред.

ЧЕПЕЛИК ВІКТОР Васильович (нар. 14.03. 1927 [пішов з життя 14.05.1999]), архітектор, канд. архітектури (з 1964 p.), доцент (з 1971 p.), професор (з 1992 p.), дійсний член Української Академії архітектури (з 1993 p.), почесний доктор НДІТІАМ (з 1996 р.), член Спілки архітекторів України (з 1975 p.).

Народився в Києві в сім'ї з давніми художньо-ремісничими традиціями, що сягають майже 400 років. Вчився у середній школі № 95 Києва до сьомого класу, навчання в якому перервала війна. Далі був учнем, а потім працював малярем на ремонті будівель. З 1944 по 1948 рік навчався в Київському технікумі цивільного будівництва на архітектурному відділенні, одночасно працював на відбудові зруйнованих під час війни будинків та на ремонтних роботах. В технікумі моїми вчителями були архітектори С. Барзилович, М. Іванюк, Я. Сичевський. Технікум закінчив на відмінно з відзнакою і був рекомендований до подальшого навчання в інституті. За мою дипломну роботу на Всесоюзному огляді творів випускників архітектурних відділень технікумів присудили І премію. В ті роки я багато малював, а також почав захоплюватись віршуванням, прозою, драматургією.

1950-ті pp.
Далі вчився з 1948 по 1954 рік на архітектурному факультеті Київського інженерно-будівельного інституту у професорів М. Сєвєрова, В. Леонтовича, І. Кириєнка, доцентів архітектури Й. Каракіса, В. Онащенка, О. Сидоренка, істориків Ю. Асеева, В. С'єдіна. Під час навчання крім планових навчальних робіт і проектів виконав ряд наукових робіт: "Проектування і забудова Хрещатика в Києві" (1952 p.), "Архітектурна творчість Г. П. Гольца" (1953 p.), "Розвиток української архітектури в XVІ-XVIII ст." (1954 p.), "Баштові композиції в українській архітектурі" (1954 p.). Виступав з доповідями на наукових студентських конференціях в Києві і Каунасі, був ініціатором, організатором робіт і редактором студентського збірника "Аритектурный журнал", вип. 1 (1953 р.), вип. 2 (1955 p.), в яких були опубліковані твори моїх колег А. Карнабіда, Л. Миронової, 3. Мойсеєнко, Ю. Шпита та інших, які стали видатними вченими в галузі архітектури. В 1954 році захистив диплом на відмінно і за рішенням кафедри архітектурного проектування і Ради архітектурного факультету був рекомендований до аспірантури.

3. В. Мойсеєико-Чепепик.
Після закінчення інституту працював у кількох проектних організаціях, зокрема в "Укргипроздраве", "ГСПИ-2", а також брав участь в деяких місцевих, республіканських та всесоюзних конкурсах. За моїми проектами побудовано декілька будинків і споруд в Києві та на Київщині. Вчився в аспірантурі при кафедрі архітектурного проектування КІБІ під керівництвом професора Я. Штейнберга з 1954 по 1957 рік. Тоді ж, на першому році навчання, пройшов підготовку з малюнку та акварельного живопису під керівництвом професорів О. Шовкуненка та С Єржиківського при Академії архітектури УРСР. За час аспірантури виконав наукові роботи "История жилищной архитектуры" (1955 р.), "Некоторые вопросы решения архитектуры малоэтажных зданий рабочих общежитий" (1956 р.), "Архитектура зданий общежитий для рабочих в УССР" (1957 р.). Після завершення аспірантури з 1957 по 1964 роки працював асистентом на кафедрі архітектурного проектування КІБІ. В цей час виконав ряд проектів та опублікував кілька статей в наукових збірниках і архітектурних журналах, а також розробив ініціативну наукову тему "Пропорційність в українській народній дерев'яній архітектурі" (1959-1963 pp.). У 1964 році захистив дисертаційну роботу на тему "Архитектурно-планировочные решения жилых домов для одиноких и малосемейных", за що мені було надано вчений ступінь кандидата архітектури.

1979 p.
З 1958 року читав лекційний курс "Советская архитектура". Оскільки на той час з цієї дисципліни на було жодного підручника, то довелося провадити піонерське опрацювання всього матеріалу і складання конспекту, який міг би стати посібником для студентів. В 1960 році довелося підготувати конспект лекцій з історії античної архітектури, але читати той курс не пощастило, його віддали іншому викладачеві. З 1964 року мене перевели на посаду старшого викладача кафедри архітектурного проектування, якою тоді керував доцент М. Гусєв, а також доручили бути заступником декана на громадських засадах, а з 1965 року довелося стати штатним заступником декана: це надзвичайно ускладнило життя, не залишаючи часу для наукової роботи. Ще важче стало, коли мене обрали головою методичної комісії архітектурного факультету. Тоді, за 17 років (з 1966 по 1983 рік), мені поталанило розробити 9 навчальних планів підготовки архітекторів, за якими проводилися заняття як в КІБІ, так і в кількох інших інститутах. Тоді ж мені довелося також читати лекційні курси і проводити практичні заняття із "Введення в архітектуру", "Архітектурного проектування" на різних курсах, а також з "Основ архітектурної композиції". Нині я зовсім не уявляю, як з усим цим я справлявся та ще й проводив увечері після занять архітектурні диспути про творчість видатних архітекторів Оскара Німейера, Ле Корбюзье, Костянтина Мельникова, братів Вєсніних, публікувати про них статті, готувати студентів до виступів, керувати їх науковими роботами. Внаслідок всієї тієї каторжної роботи мені в 1972 році було надано вчене звання доцента. В тому ж році під час реорганізації кафедр факультету я разом з іншими викладачами перейшов працювати на кафедру основ архітектури, якою тоді керував доцент В. Савченко.

1974 р.
В своїй науковій роботі з 1967 року я почав активно вивчати український архітектурний стиль, котрий притягував мою увагу починаючи з 1945 року, ще з технікуму. В 1968 році на основі архівного і натурного вивчення пам'яток виконав наукову працю "Архітектурна творчість Дмитра Дяченка", яку тоді безуспішно намагався облікувати через видавництво "Будівельник" - цьому завадила протидія тодішнього керівництва НДІТІАМ. Те ж саме сталося також з нарисом про творчість архітектора Віктора Троценка, коли вже підписані до друку гранки і навіть надрукований тираж вилучили з журналу "Строительство и архитектура" і пустили під ніж. Та це мене не зламало, бо я і далі продовжував активно збирати матеріал про творчість видатних мистців нашої архітектури: К. Жукова, О. Сластіона, В. Кричевського, С. Тимошенка, П. Фетисова, М. Шехоніна та інших; для цього проводив обміри і аналіз багатьох пам'яток українського архітектурного стилю в Києві, Полтаві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Львові, а також на Полтавщині та Чернігівщині. Цей матеріал ліг в основу багатьох статей, з превеликими труднощами опублікованих в різних газетах, журналах та наукових збірниках, склавши чималу монографію "Український архітектурний модерн", яку ще й досі повністю не пощастило видати через протидію тоталітаристів та всілякі інші негаразди.

Весна 1979 р., зі студентами під час екскурсі по Києву на вуя. Горького.
Протягом майже всього життя я займався малюнком і акварельним живописом і напрацював щось біля 1000 робіт на історичні, пейзажні та архітектурні теми, хоча дуже мало їх виставляв, бо не прагнув популярності в цій галузі. І Проте, саме через ці мої уподобання та деякі методичні заслуги в 1974 році, після мого вивільнення з деканатської "каторги", мене за конкурсом обрали на посаду завідуючого кафедрою малюнку і живопису, де працював давно здружений великий колектив художників. Там я спробував перебудувати навчальний процес, модернізувати його і наблизити до потреб більш високої художньої підготовки майбутніх архітекторів. В цьому, на жаль, не зустрів розуміння з боку консервативної частини кафедри. Не допомогла навіть підтримка з боку таких майстрів, як видатний живописець Ю. Химич та скульптор В, Чистяков. Саме тому через п'ять років, коли закінчився мій конкурсний термін, я не захотів там далі працювати і повернувся на кафедру основ архітектури на посаду доцента.

Мене тоді не зацікавили навіть кілька заманливих пропозицій щодо зайняття посади керівника художнього пузу у Харкові чи Львові і навіть директора НДІТІАМ у Києві, від чого я з великою твердістю відмовився, вважаючи, що моя справа повинна бути обмежена лише науковою роботою над історією архітектури та над викладанням її студентам.

В кінці 1970-х та у 1980-ті роки іноді частило дещо публікувати в журналах "Народна творчість та етнографія", "Пам'ятники України" та "Строительство и архитектура" - почало здаватись, що для улюбленої моєї теми стала з'являтись деяка перспектива реалізації, мабуть, почала давати взнаки деяка лібералізація як наслідок горбачовської перебудови.

В 1987 році мене обрали на посаду професора кафедри основ архітектури. Тоді я, передавший курс лекцій "Советская архитектура" новому нашому завідувачеві кафедрою доктору архітектури В. Єжову, почав читати лекції з "Історії архітектури середньовіччя та Нового часу". З наступного року за моєю ініціативою на архітектурному факультеті КІБІ вперше почалося викладання "Історії української архітектури". Ці лекції до 1993 року ми читали разом з кандидатом архітектури В. Заболотним, а після його переходу на іншу роботу це мені доводилося робити одному. В ці роки пощастило підготувати і видати через "Вищу школу" монографію "Зодчі середньовіччя і Нового часу" (1992 р.) українською та російською мовами, а також опублікувати цикл нарисів "Українська архітектура XIV-XVIII ст."
3. В. Мойсеєнко-Чепелик Малюнок В. В. Чепелика 1956 р.
Тоді саме мені було присуджене вчене звання професора, а через рік обрано дійсним членом новоутвореної Української Академії архітектури. Все ж найвищою радістю було не це офіційне визнання, а саме те, що в останні 10 років пощастило видати те, що раніше ніяк не щастило. З тих робіт варто згадати нарис "Київський осередок розвитку архітектури народного стилю" в колективній монографії "Етнографія Києва і Київщини" (1986 p.), підготовленій чималим колективом працівників АН УРСР й виданій "Науковою думкою". З хвилюючих подій кінця 80-х - початку 90-х років було для мене написання циклу згаданих нарисів "Українська архітектура" з моїми ж малюнками, коли роботу доводилося проводити в жорсткому темпі, видаючи майже кожного тижня по одному нарису. Для цього використали можливості інститутської багатотиражки "За будівельні кадри", що виходила в кількості 1000 примірників. Зроблено це було з легкої руки нашого декана О. Кащенка, завдяки цьому через рік ми мали вже виданими цілий збірник, що став посібником для тих, хто вивчав нашу рідну архітектуру. Мабуть, ті нариси були не зовсім поганими, бо їх запримітили в журналі "Українська культура" і друкували з номеру в номер протягом майже двох років, а потім частину їх надрукував ще й діаспорний часопис "Визвольний шлях", що видається в Лондоні. Зовсім нежданою для мене була ініціатива доцента мовної кафедри інституту Ганни Онкович, яка на основі цих моїх нарисів підготувала і видала три посібники для опанування українською мовою при вивченні історії української архітектури. Ці три посібники, з'єднані в одне ціле, склали зовсім незвичну монографію "Мова і архітектура" двох авторів, за яку "Фонд Сороса" надав авторам ґрант і зобов'язався видати, хоч я не дуже в це вірю, бо з того часу пройшло вже три роки, а справа не рушила з місця.

Оксана Чепелик
Перемога національно-демократичних сил в боротьбі з тоталітаризмом, що увінчалася проголошенням самостійності України, певним чином сприяла висвітленню в пресі маловідомих сторінок нашої історії, рідного мистецтва і архітектури. Майже поталанило і мені, коли тижневик "Родослав" у Києві видав інший цикл моїх нарисів "Пам'ятки архітектури українського модерну" (1992-1993 pp.), а педагогічний тижневик "Освіта" опублікував ще і цикл статей "Український стиль в архітектурі шкіл" завдяки доброзичливості двох чудових журналісток - Ольги Безталанної і головного редактора Ольги Конененко. Це, таке багате на події десятиліття, ознаменувалося для мене виданням ще кількох чималих статей в новому науковому збірнику "Архітектурна спадщина України", куди мене залучили такі видатні люди, як директор НДІТІАМ, доктор архітектури, професор М. Дьомін і доктор мистецтвознавства В. Тимофієнко. З'явились навіть замовлення на написання роботи про "Українське необароко", нині вже закінченої, або про український стиль в архітектурі житлових будинків XX ст., щойно завершеній машинописом.

Квітень 1999 р., остання світлина.
Оглядаючи свій творчий доробок і співставляючи його з тим, що опубліковано, з жалем констатую, що він є подібним до айсберга, в якому видимою для світу є лише 1/10 частина, а 9/10 лишаються схованим від ока людського якщо не під водою, то в шухлядах письмового столу без найменшої надії на те, що їх колись доведеться показати людям. Я, що був колись аспірантом у проф. Я. Штейнберга - дуже вдатливого публікатора своїх творів, - так і не справдив добрих побажань гострословів, які казали: "Твори і публікуй не за принципом айсберга, а за способом Штейнберга". Бо ж це славне прізвище означає "кам'яна гора", яка є видимою на всі 10/10 височини. В своєму житті, навчанні і творчій праці мені пощастило зустрічатись з багатьма видатними архітекторами, істориками мистецтва і архітектури - С. Таранушенком, В. Троценком, М. Сєвєровим. Ю. Асєєвим, В. С'єдіним, Г. Логвином, П. Юрченком, С. Барзиловичем, Й. Каракісом, А. Добровольським, В. Онащенком, О. Сидоренком та іншими. Завжди я намагався в них вчитися тому цінному, що мені здавалось важливим в їх особистому внеску. На жаль, в кінці життя можу засвідчити, що я далеко не у всьому був вдалим учнем, бо те, що я зробив, здається далеким від довершеності їх творів і тому вони для мене і надалі залишаються недосяжними взірцями не лише мистецької творчості, але й свідомого громадянського слугування Рідному Краєві і нашому Народові.

В. ЧЕПЕЛИК
1. 12. 1996

К началу страницы
Зміст    Бібліографія    Список наукових публікацій