Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Журналы, газеты, блоги
* Публикации
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикації
Віктор Чепелик
Український архітектурний модерн

РЕГІОНАЛЬНІ ЦЕНТРИ І МИСТЕЦЬКІ ШКОЛИ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО АРХІТЕКТУРНОГО МОДЕРНУ

Поширення об 'єктів українського архітектурного модерну.

Розвиток архітектури українського модерну відбувався майже одночасно у всіх регіонах України, у найбільших містах, а в низці випадків - і в селах. Це свідчить про певне поширення цього явища, його животворну силу, яка збиралася з надбань місцевого народного мистецтва, живилася творчістю професіоналів, які найчастіше надихались патріотичною свідомістю і бажанням зробити внесок саме в своєму рідному місті, містечку чи селі.

Цілком зрозуміло, що можливості ці були нерівнозначними. В одних випадках це були спроби, що не дістали поширення, не набули соціального звучання, в інших - перші кроки потягнули за собою наступні, сприяли згуртуванню зацікавлених людей, які спілкувалися між собою, притягували бажаючих і ставали вже більш оформленими об'єднаннями, які успішно проектували, споруджували, влаштовували конкурси, виставки, обговорення, диспути з актуальних питань, виступали із своїми роботами у пресі й цим робили великий внесок у процес культуротворення.

Саме у таких містах утворювалися регіональні осередки УАМ. Це - полтавський (з 1903 p.), львівський (з 1904 p.), харківський (з 1909 p.), київський (з 1907 p.), петербурзький (з 1912 р.) центри. У цих містах така робота здійснювалася найактивніше, тоді як у Катеринославі, Чернігові чи Одесі вона не набула значного поширення, хоча також певною мірою тривала.

ПОЛТАВСЬКИЙ ЦЕНТР

Полтавщина має особливі заслуги у творенні феномену української культури. Досить згадати первісток новітньої української літератури - "Енеїду" І. П. Котляревського, з якої бере початок піднесення української літературної мови, базованої на полтавсько-київському діалекті. Тоді саме й "Наталка Полтавка" відкрила дорогу новій драматургії. Соціально-психологічними романами Панаса Мирного започатковано вхід нашого красного письменства у коло європейського інтелектуалізму саме під прапором людяності й щирої народності. Твори славетного полтавця Миколи Лисенка насичено концентрованим звучанням народної сумовитої чи жартівливої мелодики, що витворювала музичний портрет працьовитої й волелюбної України. Живопис і графіка митців - Опанаса Сластіона та Порфира Мартиновича, - наснажені особливим відчуттям ментальності нашого народу, реалістично віддзеркалюють його історичну, сповнену героїзму долю. Нарешті, на початку XX ст. епоха відродження української культури захоплює у свою орбіту також і архітектуру.

Вона вступає на шлях пошуків самобутності, як прийнято вважати, 1903 року, коли В. Г. Кричевським було створено проект будинку Полтавської губернської земської управи (завершено будівництвом 1908 р.) [126*, с 787-789]. Цей будинок став наочним свідченням нової стадії розвитку нашої культури, що почала виходити із закритого, так би мовити, "інтер'єрного" стану, і відкривати свій екстер'єр. Бо саме архітектура, що зачинається у просторовому рішенні внутрішнього оздоблення будинку, органічно виводить його сутність назовні, відкриваючи очам усіх, хто простує вулицею чи майданом, свій монументальний образ, увічнений у камені, дереві, металі чи склі, а тому здатний промовляти до чутливого глядача не протягом кількох хвилин чи годин, а протягом багатьох десятиліть або навіть століть. Якщо той образ створено на основі розвитку народних традицій, оновлених й підсилених новітніми досягненнями, то він синтетичними монументальними засобами утверджує те оборонне судження, яке у різній тональності зазвучало тоді в усіх проявах нашого мистецтва та літератури як заперечення валуєвського твердження1
1 Мається на увазі циркуляр міністра внутрішніх справ. статс-секретаря П. О. Валуєва(1815 1840) щодо заборони видання книг "на малорусском наречии" (1863 p.), дію якого було скасовано 1905 р. - Ред.Вернуться  в текст
поневолювачів, доводячи: ми - були, ми - є, ми - будемої!

...Спочатку земським архітектором О. І. Ширшовим було розроблено проект земської управи, який затвердили до будівництва наприкінці 1902 р. Тоді ж стався конфлікт між архітектором і земством, яке зажадало внесення змін до проекту, а перший відмовився це робити. Тому земство звернулося до академіка архітектури В. М. Ніколаєва з Києва, і він на підставі затвердженого виконав свій проект. Саме його і зібралися реалізовувати. Та коли ніколаєвський проект побачив художник С 1. Васильківський і висловив незадоволення архітектурою будинку, бо в кожному губернському місті зводили щось подібне до цього, безлике й посереднє, - земців узяв сумнів. Художник довів, що для такого щедрого на витвори народного мистецтва краю, як Полтавщина, соромно мати подібну споруду Земства. Архітектура будинку, на його думку, повинна бути насиченою народними традиціями, бути самобутньою, а не повторювати чужі, пересічні взірці. Ці думки викликали дискусію, яка вихлюпнулася на сторінки полтавської, а потім київської преси. Першим заспівувачем виступив адвокат, а пізніше редактор журналу "Рідний край", М. А. Дмитрієв, потім дуже запально виступив на користь розвитку самобутньої архітектури художник О. Г. Сластіон. Але одразу наставили роги проти цього ті, хто бачив у якому завгодно прояві самобутності загрозу імперським інтересам. Почалася боротьба "за" і "проти" створення новітнього УАС, яка вперше притягла до себе увагу здивованої цим мистецької громадськості.

Будинок Полтавського губернського земства, 1903-1908 pp., архіт. В. Г. Кричевський та ін.
Загальний вигляд чолового фасаду.
"Проект фасада здания Полтавской губернской земской управы "
Кресленик чолового фасаду, подарований В. Г. Кричевським
М. В. Лисенку, 1903 р.

Наслідком дискусії став оголошений конкурс на розробку архітектури будинку Земства, хоча будівельники вже почали закладати фундаменти. На конкурс було подано декілька проектів представників різних течій. До псевдокласицизму належали роботи О. І. Ширшова та В. М. Ніколаєва (два проекти), романтизм "в дусі флорентійських абатств" був притаманний роботі І. В. Жолтовського (два проекти), модерн репрезентували проекти П. Ф. Віленського та П. М. Волкова, нарешті, - проект молодого харківського архітектора-художника В. Г. Кричевського, який спочатку віднесли до творів псевдо-мавританського стилю, бо він мав якісь незнайомі архітектурні форми. Та пізніше, коли дещо з'ясувалось, про нього сказали, що стиль "южнорусский", а далі "малорусский", і, нарешті, опинилося, що у дійсності - первісток українського архітектурного та ще й народного стилю.

Центральний ризаліт. Будинок Полтавського губернського земства.
Центральний ризаліт.

Проект В. Г. Кричевського викликав зацікавлення, здивування, радість - у одних, а в інших виявився переляк. Один з членів Земства, Д. М. Милорадович, записав особисту думку, що, мовляв, стиль цей ще не має прав громадянства і тому зводити в ньому таку важливу будівлю більш ніж ризиковано. Дійсно, цей стиль тільки народжувався, але його краса захопила більшість земських керівників, вони його сприйняли з ентузіазмом. Проект В. Г. Кричевського затвердили, авторові присудили премію і надали можливість терміново виїхати до музеїв Києва і Чернігова для додаткового вивчення матеріалів народної творчості, які можуть стати корисними при подальшій роботі. На кінець літа В. Г. Кричевський розробив остаточний проект і почав випускати робочі кресленики, що відразу ж йшли на будівництво.

Наприкінці серпня - на початку вересня 1903 р. у Полтаві, під час урочистого відкриття памятника І. П. Котляревському, відбувся перший з'їзд української інтелігенції. З'їхалися усі найвидатніші митці нашого краю - Микола Лисенко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Михайло Старицький, Олена Пчілка... Тоді саме відкрили Першу (в Центральній Україні) українську художню виставку, на якій серед багатьох інших експонатів був і проект будинку Полтавського земства. Цей проект помітило багато освічених людей з усього нашого краю від Карпат до Кубані. У газетах з'явилися відзиви про цю подію, яка викликала до життя низку інших творів у Львові, Харкові, Чернігові, Києві. Зокрема, у Києві проект експонувався в грудні 1903 p., і тут він викликав зацікавлення, про що свідчить захоплений відзив Миколи Лисенка [114*; 116*], а київські журнали надрукували запальні статті О. Г. Сластіона, започаткувавши цим публікації щодо теорії УАМ. А про В. Г. Кричевського, творця цього стилю, було написано: "Так, ось він прийшов, цей талановитий художник, і переміг своїм талантом всіх" [145, с 237], "переміг своїх конкурентів, окрім наявності таланту, ще й оригінальністю трактування та новизною завдання, він відмовився від рутинного способу запозичення з готових взірців" [147, с. 374].

Будинок Полтавського губернського земства.
План другого поверху.
Будинок Полтавського губернського земства.
Фрагмент головного входу.

Будинок активно зводили, незважаючи на низку перешкод. Автор за цей час постійно вносив нові покращання у проект і в будову, невпинно посилюючи народні теми. З кожним днем піднімалися усе вище стіни, набували оригінальних форм вікна, немов почесна варта гордо здималися дахи, обабіч головного входу на повний зріст встали дві стрункі вежі. Так народжувався первісток УАМ. Але якими важкими були ці пологи! Авторові, який був першовідкривачем стилю, увесь час заважали не лише ті, хто мав сумнів чи протистояв, але й ті, хто мав допомагати. Передусім, серед останніх був Є. І. Саранчов, начальник будівельного відділу земства, чудовий фахівець і дуже вдалий махінатор та інтриган, ще й надзвичайно вперта людина, яка завжди встромляла носа в суто мистецькі справи автора й багато в чому заважала архітекторові. В. Г. Кричевський був змушений вести з ним щоденну, обтяжливу і страшну боротьбу. І в цих змаганнях був ряд критичних ситуацій, коли архітектор ладен був кинути усе і поїхати світ за очі. Коли вже увесь будинок було зведено і закінчувалися альфрейні роботи, конфлікт дійшов краю - митець, глибоко ображений грубістю і ворожістю Є. І. Саратова, змушений був викати до Києва.

Будинок Полтавського губернського земства.
Детань орнаменту.
Будинок Полтавського губернського земства.
Фрагменти входів з боку дворових фасадів та головного фасаду.

Через рік завершили обладнання будинку, і в листопаді 1908 року його освятили. Почалася повноцінна експлуатація. Це була споруда багатофункціонального призначення, для виконання основної адміністративної функції були влаштовані чудові кабінети, приймальні, парадна його частина з великою залою була призначена не лише для проведення ділових засідань, але і для громадських зборів і навіть концертів, у середньому його надвірному крилі влаштували етнографічний і краєзнавчий музей, на горишньому мансардовому поверсі - невеликий готель. Проте головним у споруді став художній образ, розкритий в екстер'єрі та інтер'єрі.

Будинок Полтавського губернського земства.
Вікна головного фасаду.
Будинок Полтавського губернського земства.
Рішення карнизу другого поверху.

Яким же постав перед полтавцями цей земський палац? Чим вразив? Адже він не міг не вразити. Не випадково про нього сказав художник С. І. Васильківський: "Дім, як грім!". Про це саме свідчить лист С. І. Васильківського до академіка М. С. Самокиша.

Будинок Полтавського губернського земства.
Вікна другого поверху головного фасаду.
Будинок Полтавського губернського земства.
Рішення парапету другого поверху.

Навпроти великого скверу, ще незарослого, як тепер, деревами, постала велична споруда на 2,5-3,5 поверхи. її головний фасад мав симетричну композицію, підкреслену об'ємами, які витворили активний і стриманий силует. Сім об'ємів склали його чоло, бічні висунуті вперед частини, утримували весь фронт, середні - трохи відходили вглибину, натомість центральний об'єм, підсилений двома фланкуючими баштами, активно виступає уперед і притягує до себе увагу глядача. Значність, стриманість і сила уособлені у цій композиції. Сріблястий гранітний цоколь, золотисто-картата стіна, великі аркові і трапеційні прорізи стіни, квітуючі орнаменти над вікнами і на простінках, барвисті підкарнизні фризи з розетами, що розкривали тему "Щоб ви і ми щасливі були!", - все це вражало своїми філігранно намальованими формами. Прикраси виконані у багатоколірній майолиці, яка зблискує на сонці сліпучо-білими, ясно-синіми, оранжево-червоними кольорами, що захоплювали витонченістю барв і фантастично красивим рисунком орнаменту, щиро-народного за характером і, разом з тим, вишукано шляхетного. Могутні, вкриті полив'яною черепицею дахи блакитно-зеленого кольору були небачено прекрасними, бо виконали їх так, як роблять мозаїчні панно: прямим набором, де кожна плитка дахівки була архітектором підібрана за кольором і поставлена на відповідне місце. Між вікнами викладено давні герби міст Полтавщини, ще й написи зроблено старовинним українським шрифтом. Там бачимо на спеціальних картушах герби міста Прилуки (воляча голова з мечем), Переяслава (дзвіниця з князівською короною), Миргорода (золотий хрест з восьмикутною зіркою), Лубен (рука з булавою) та ін. І все це не випадково, бо ж ці міста були колись не просто населеними пунктами, а полковими адміністративними центрами Гетьманщини, не менш значними, ніж сама Полтава. Вони свідчили про державну гідність України, яка тоді не була якоюсь там затурканою провінцією неозорої Імперії, а була вільним краєм, що мав свою економіку, свою культуру, свій устрій, на обороні якого мали стояти козачі полки - Полтавський, Прилуцький, Переяславський, Миргородський, Лубенський... То зі стін Полтавського земства промовляла сама історія рідного краю, ніби підкреслюючи: бачите, якими ми були і зрозумійте, чим ми стали! Треба лише вміти читати ці знаки. Адже не випадково колись Віктор Ґюго твердив, що архітектура - це книга, відкрита для всіх допитливих, а Тарас Шевченко настійливо закликав - прочитайте тую славу! Архітектура будинку Полтавського земства наочно втілювала ці настанови у яскравій художній формі. Надзвичайно виразним у будинку є головний вхід у вигляді великої шестикутної трапеційної лоджії, бічні стіни якої прикрашають орнаменти типу "вазон", а чудові дубові різьблені двері оздоблює дивовижно-прекрасне зображення "дерева життя" - символ безперервності роду та його розквіту.

Герби повітових міст Полтавської губернії на головному фасаді.

Кожен, хто входив до вестибюлю, ще більше вражався. Його світлі стіни вінками і мережками вкривав орнамент, наче гостинно стрічаючи гостя вишитими рушниками. Та ще пишніший вигляд має сходовий хол, де біломармурові сходи ведуть на другий поверх, там, немов почесна варта, стоять чотиригранні колони з "квітками життя" на їх площинах, а огорожі парадних сходів зроблені у вигляді чудово промальованих куманців.

Герби повітових міст Полтавської губернії на головному фасаді.

В будинку Полтавського земства - розрахований на вічність граніт, на століття націлена кераміка, на десятилітнє життя дерево, з'єднані талановитістю Василя Кричевського в одне нерозривне і вражаюче ціле. Вони відтворюють архітектурний образ нашого народу, образ прекрасний, монументальний, багатозначний. Перед здивованим світом постала ця могутня кам'яниця зі стінами, заквітченими щиронародним орнаментом, що відтворює найчистіше, наймальовничіше, що тисячоліттям складалося у ментальності нашого люду.

Будинок Полтавського губернського земства.
Фрагмент інтер 'єру першого поверху.
Будинок Полтавського губернського земства.
Рішення фризу другого поверху.

Чотиривальмовим хатнього типу дахом синьо-зеленкуватої поліхромії будинок дивовижно єднався з блакитним небом, фігурними трапеційної форми дверними і віконними прорізами виходив з народної традиції, гордо піднесеними вежами, увінчаними рипідами у вигляді "сонць правди", він утверджував не лише етнографічні зацікавлення, як це вважали противники його архітектури, але значно більше: не лише прагнення волі і власної гідності, а й державності, яка стане запорукою захисту, самозбереження і вільного розвитку рідного люду. Про це свідчили історичною пам'яттю герби козацьких полкових міст Полтавщини, винесені на чоло будинку, з їх віртуозно написаними скорописом назвами, поданими українською мовою тоді, коли користуватися нею в Російській Імперії було заборонено. Це ствердження власної державницької традиції промовисто й багатозначно розкривалося і в головному залі цієї громадської споруди, де на трьох малярських панно С. І. Васильківський, М. С. Самокиш та інші висвітлювали теми оборони рідного краю ("Козак Голота"), споконвічного досвіду демократизму у виборі керівників ("Вибори полтавським полковником М. Пушкаря"), розвитку економічних звязків та вільної торгівлі ("Чумаки на Ромоданівському шляху").
Будинок Полтавського губернського земства.
Фрагмент інтер 'єру першого поверху.
Ці малярські твори підсилювали задум Василя Кричевського, робили його більш доступним для глядачів, обізнаних з історією України і здатних до самостійного мислення. Зміст цього найвидатнішого твору нашої архітектури певним чином став зрозумілим лише для свідомих і патріотично налаштованих українців, а для інших він тільки нині може розкрити свою потаємність багатозначного образу. Щоправда, вороги нашого народу відразу нутром своїм відчули потаємність архітектурної мови будинку, і тому намагалися нейтралізувати або спаплюжити її, починаючи від обговорення проекту, як це було зроблено устами Д. М. Милорадовича 1903 p., писаннями Г. К. Лукомського 1912-1914 pp. чи науковими публікаціями М. П. Цапенка і Г. О. Лебедева в 1950-ті pp. Незважаючи на це, архітектура будинку Полтавського земства пробивалася до свого народу у передреволюційні часи, крізь колючі дроти тоталітаризму світила красою і правдою, і не могла не засяяти за доби проголошення незалежності. Колись про задум цього будинку, розкритий ще тільки у його проекті, дуже влучно сказав О. Г. Сластіон: "се ми зробили велике культурне придбання - історичний крок, який буде видно на весь світ". Дай Боже, щоб ці його слова справдилися хоча б для рідного краю, а якщо це станеться, то і весь світ побачить. Інший видатний сучасник, Гнат Хоткевич, тоді, коли вже будинок піднімався своїми об'ємами у небо, сказав: "Се так просто, але се може скласти епоху". Не було це простим, а було дуже многотрудним, бо від В. Г. Кричевського це вимагало подвигу творчого, мистецького і громадянського, творець подолав усі негаразди і переміг, заслуживши найвище визнання патріотів нашої землі.

До революції це була споруда багатофункціонального призначення, з 1922 р. там влаштували краєзнавчий музей, експозиція якого вступила у протиріччя з його образом. Тому, коли фашисти, 1943 р. відступаючи з Полтави, спалили його, будинок протягом п'ятнадцяти років не відбудовували, а коли вже це сталося, то внесли низку змін. Дивовижно-прекрасні дахи блакитно-зеленого кольору замінили на червоні, історичні документальні картини в головній залі замінили на щось інше згідно з ідеологічними настановами 60-х pp. На щастя, кілька років тому знайшлися добрі люди, які спробували дах наблизити за кольором до того, яким він був раніше, та це дуже непросто. Може, Бог допоможе, та й знайдеться хтось, хто зміг би за ескізами й картинами С. І. Васильківського та М. С. Самокиша відновити монументальний живопис. Конче необхідні зусилля громадськості, скеровані на те, щоб відновити цей шедевр у тому вигляді, який він мав після закінчення. Його слава, надзвичайна художня вартість й величезне значення для розвитку української культури в XX ст. вимагають особливої уваги. Жодної іншої споруди, рівної за соціальним значенням для відродження нашого народу, XX ст. не створило, то ж осягнімо вартість будівлі, її значення як національної святині, що вимагає свідомого і побожного ставлення, а імя її автора - слави і шани у першому колі найвидатніших світочів нашого народу.

Будинок Полтавського губернського земства.
Фрагменти інтер 'єру головного залу.

Будинок Полтавського земства дійсно склав епоху, бо став найвизначнішим твором УАМ, його прийнято вважати первістком. Не заперечуючи цього, варто зробити суттєве доповнення. УАС, або, вірніше, УАМ, розпочався на Полтавщині не лише будинком Полтавської земської управи (1903-1908 pp.), але також двома іншими вікопомними пам'ятками, про які мало хто знає.

Будинок Полтавського губернського земства
Фрагмент інтер'єру другого поверху.
Фрагмент огорожі.
На другому поверсі.

Ще до початку будівництва Полтавського земства для села Плішивці Гадяцького району на замовлення єпископа Парфенія, що був з роду Левицьких і походив з цього ж села, архітектор 1. С. Кузнецов 1902 p. запроектував Покровську церкву - спочатку в класичних архітектурних формах, але потім її докорінно переробив під впливом ідей, висловлених істориком Січі Запорозької - Д. І. Яворницьким, який радив вивчити найвидатнішу пам'ятку нашої дерев'яної церковної архітектури - Троїцький собор у Новоселиці на Самарі (нині - м. Новомосковськ), споруджений майстром Якимом Погрібняком на замовлення Січі 1773-1778 pp., тобто саме тоді, коли це орлине гніздо українського козацтва руйнували з наказу російської імператриці Катерини (1775 p.). Народна пісня відгук нулася на цю зловорожу дію вінценосної блудниці:

Катерино - вража бабо, що ти наробила,
Край веселий - степ широкий та й занапастила.

Є всі підстави, щоб вважати той дев'ятидільниі дев'ятиверхий храм у Новоселиці історичним монумента" слави Січової. І ось завдяки надихаючій дії Дмитра Яворницького ідея слави запорозької відродилася у храмі сел; Плішивці, де гордо встав своїми дев'ятьма банями ні повний зріст кам'яний храм, що знаменував ствердженню духовності українського відродження початку XX ст. (1902-1906 pp.). Це була друга вікопомна пам'ятка епохи відзначеної створенням УАС.

Нарешті, третьою пам'яткою, що також набула символічного звучання, стала школа ім. І. П. Котляревського у Полтаві під Івановою горою [126*, с 737-738] закладена під час свят з приводу відкриття п'амятник, авторові "Енеїди", тоді, коли відбувся знаменитий з'їзд, української інтелігенції. Школу було споруджено 1903-1905 pp. за проектом архітекторів Є. Н. Сердюка та М. Ф. Стасюкова на пожертви полтавців та їхніх громадських організацій. Вона була двоповерховою, не дуже великою скромною і ощадливою. її асиметрична композиція н; головному фасаді мала важливу прикмету - бюст І. П. Котляревського, виконаний скульптором Л. В. Позеном і подарований ним цій школі. Наріжні кути лівобічного ризаліту прикрашали майолікові арабески. Це була перша в Україні школа, призначена для народу і збудована в УАМ на народні пожертви.

Покровська церква в с Плішивці Гадяцького повіту, 1902-1906 pp., архїт. І. С. Кузнецов.
Загальний вигляд.
Покровська церква в с. Плішивці Гадяцького повіту.
План.

Ці три пам'ятки започаткували три найважливіші, майже різновекторні, напрями художніх пошуків УАМ: Покровська церква намітила майбутній розвиток необарокових тенденцій, будинок Полтавського земства був скерований на ствердження декоративно-романичного напряму, який почали називати народним стилем, школа ім. І. П. Котляревського націлена у бік раціоналістичних пошуків.

Цей мистецький чин створення первістків УАМ розкрив їх символічну триєдність і взаємодоповнюваність у виявленні громадського значення - прагнення державності, осягнення духовності й досягнення освіти народної. Адміністративний будинок, церква і школа разом утверджували багатоаспектність початку того визвольного руху, який ще й нині не завершився. Бо і нині, навть коли на нашому парламенті майорить ще не всіма визнаний прапор, а на кашкети й ділові папери потрапив герб не нової, а споконвічної України, прагнення, проголошені у суспільстві ще на початку XX ст., лишаються актуальними. Згадані первістки УАМ, що утверджували в своїх образах ті прагнення, не всі вціліли. Покровська церква в Плішивцях знаходиться в запустінні, будинок школи ім. І. П. Котляревського згорів від німецької бомби 1941 р. Ці сумні факти певним чином відображають не тільки стан української самобутньої архітектури, а також і стан нашої нинішньої громадянської й національної свідомості.

Школа імІ. П. Котляревського у Полтаві, 1903-1905 pp. архіт. Є. Н. Сердюк, М. Ф. Стасюков.
Загальний вигляд.
Житловий будинок М. А. Дмитрієва в с. Яреськи Шишацького повіту, 1905-1906рр., архіт. В. Г. Кричевський.
Загальний вигляд.

Той успішний початок у нашій архітектурі 1900-х років викликав рух за створення рідного стилю. Про це у пресі неодноразово виступали О. Г. Сластіон, М. А. Дмитрієв, Олена Пчілка, І. М. Каманін, обстоюючи необхідність й завдання його плекання. Завдяки праці талановитих митців - В. Г. Кричевського, Є. Н. Сердюка, О. Г. Сластіона - і тих, хто відгукнувся на цей заклик в інших містах України, почав формуватися УАМ.

На Полтавщині він знайшов вияв у житлових будинках М. А. Дмитрієва в Яреськах Шишацького району (1905-1906 pp. [126*, с. 249]), Д. М. Милорадовича у Веселому Подолі Семенівського району (1905 р.), запроектованих В. Г. Кричевським, лікаря Рубцова у Миргороді (1912 р., архіт. О. Г. Сластіон), Базькевича поблизу Кобеляків та о'Тон (1912, 1913 pp., архіт. К. М. Жуков), Федора Кричевського в Шишаках (1919 р.) та В. I. Вернадського на Бутовій Горі (1913-1914pp., архіт. В. Г. Кричевський), А. П. Климова в с. Круглий Лубенського району (1913-1914 pp., архіт. Д. М. Дяченко), Чубука у Переяславі (1922 р., архіт. В. Г. Кричевський), а також в каплиці, зведеної по вул. Зінківській на честь зустрічі представників Полтавської губернії з російським імператором Миколою II під час урочистостей з нагоди двохсотріччя Полтавської битви (1911-1914 pp., архіт. І. А. Кальбус [126*, с 325-326]).

Житловий будинок Ф. Г. Кричевського в м. Шишаки, 1919 р., архіт. В. Г. Кричевський. худ. Ф. Г. Кричевський.
Загальний вигляд.
Житловий будинок лікаря Рубцова у Миргороді 1912р., худ. О. Г. Сластіон.
Загальний вигляд.

Проект останньої було виконано студентом ПИГИ, членом Українського архітектурного гуртка ПИГИ, який отримав другу премію на спеціальному конкурсі 1911 р. (першу здобув архітектор-художник С. П. Іванов, третю - архітектор О. І. Линник). Всього було подано дванадцять проектів, у тому числі - В. К. Троценка, Д. М. Дяченка, Ф. І. Шумова, К. В. Мощенка та ін. У складі жюрі були: кн. М. Б. Щербатов (голова), Ф. І. Мельников, інженер М. М. Боярський, архітектор В. В. Городецький, цивільний інженер О. В. Кобелєв. Каплиця мурована, стовпоподібна, квадратна у плані (4,1 х 4,1 м).
Житловий будинок лікаря Рубцова у Миргороді.
План першого поверху.
У середині двосвітловий простір перекрито замкненим склепінням. Зовні являє собою башту на двоступінчастому гранітному стилобаті, увінчану чотрима фронтонами та наметовим дахом з главкою. Цегляні стіни були обличковані керамічною плиткою, прикрашені трикутними полив'яними плитками, майоліковими лиштвами, квітчастими композиціями типу "вазон" біля наріжних кутів. На п'ятикутних фронтонах знаходилися панно з зображеннями благословляючого Спасителя і двох схилених на колінах янголів. Наметовий із заломом дах було вкрито позолоченими мідяними аркушами. Увінчувала споруду шоломоподібна главка з ажурним хрестом, барабан під нею був помережаним підкарнизною лиштвою, складеною з кольорових плиток подібно до плахти у шаховому порядку. Рожевий колір граніту, барвисті керамічні плитки й майолікові орнаменти на стінах, мозаїчна підлога, надфронтонні розписи та золочена покрівля створювали яскравий образ споруди, яка поєднала традиції народної архітектури з ідеями УАС.

Каплиця на честь зустрічі представників Полтавської губернії з імператором Миколою II, 1911-1914 pp., архіт. І. А. Кальбус

Головний фасад, план.
Каплиця на честь зустрічі представників Полтавської губернії і імператором Миколою II.
Поздовжній перекрій, план.

В історії вітчизняного мистецтва та етнографії почесне місце відведене художникові Опанасу Георгійовичу Сластіону.

Його внесок у розвиток живопису і графіки, вивчення народних орнаментів та кобзарства, у педагогіку та становлення народних промислів дістав повне визнання у нашій мистецькій історіографії2.
2 Див.: Українська Радянська Енциклопедія: В 17-ти т. К., 1963. - Т.13. - С. 236, 206 207; Історія українського мистецтва: В 6-ти т. - К., 1970. - Т.4. Кн.2. - С. 43; [154, с. 212].Вернуться  в текст
Проте, у цих поважних виданнях не відмічено ще один значний напрям творчості митця - архітектура, без якої характеристика творчості О. Г. Сластіона здається неприпустимо неповною. До речі, у спеціальній монографії А. М. Аббасова, присвяченій творчості художника, кілька рядків присвячено його архітектурним зацікавленням, але ці рядки аж ніяк не розкривають дійсного стану речей [4, с 54]. Адже О. Г. Сластіон посідає одне з провідних місць в розвитку УАМ. Вивчення давньої преси, архівних документів, спогадів сучасників, обміри та натурні обстеження існуючих будівель, розробка проектів реконструкції тих споруд, які дістали спотворення або не збереглися, дозволяють хоча б частково з'ясувати творчий внесок О. Г. Сластіона в архітектуру.

Однокомплектна земська школа в с Западинці Лохвицького повіту, 1913 p., худ. О. Г. Сластіон. Реконструкція фасаду, фрагмент фасаду.

Зацікавлення зодчеством у О. Г. Сластіона виявилося уже в 80-90-ті роки XIX століття. Повернувшись на батьківщину після навчання в Петербурзькій академії мистецтв, художник виконав багато рисунків старовинних будівель. Чудовий графік, він створює малюнки, які вражають документальністю зображення. Славнозвісні ілюстрації до Шевченкових "Гайдамаків" та багато малярських творів також позначені пильною увагою до архітектури, яка сміливо включена у композицію картин, що вражають досконалим знанням деталей і розумінням природи конструкцій та архітектурних форм. Вивчення народної творчості, зокрема орнаменту, гаптування, кераміки, різьблення й ліплення - все це також підводило художника до розуміння проявів народного в архітектурі. Узагальнення по вивченню невичерпної теми народної орнаментації вилилися у доповідь на Кустарному з'їзді в Полтаві (1901 p.), вони були запроваджені у навчальний процес Миргородської художньо-промислової школи [149]. Завядки ентузіазму художника були підготовлені та видані альбоми орнаментів будинку Полтавського земства. Усе це сприяло створенню тієї атмосфери, в якій міг народитись народний напрям сучасної художникові архітектури, над створенням якої він активно працював.

Однокомплектна земська школа в с Западинці Лохвицького повіту. Загальний вигляд фрагмент стіни.

Уже на початку нашого віку про значні архітектурні зацікавлення О. Г. Сластіона знала мистецька громадськість. 1902 року, коли М. М. Коцюбинський у листі до Д. І. Яворницького просив допомогти інженеру І. М. Якубовичу у вивченні вітчизняної архітектури, Д. І. Яворницький радить звернутись саме до О. Г. Сластіона як знавця українського будівництва, що може дати консультацію з цього питання [201, с 80, 82]. Для подібного твердження були не тільки вказані підстави. Пощастило знайти дуже цікаве свідчення газети про те, що О. Г. Сластіон першим серед вітчизняних митців зробив спробу започаткувати відродження самобутнього напряму в сучасній архітектурі, заснованого на розвиткові традицій народного будівництва.

Двокомплектна земська школа в с Млини Лохвицького повіту 1912 р., худ. О. Г. Сластіон.
Кресленик фасаду.
Загальний вигляд.

Десь близько 1893 р. О. Г. Сластіон створює свій перший проект житлового будинку для заможної сім'ї. На жаль, сам проект не зберігся, залишився лише його короткий опис, поданий в газетній замітці: будинок мав бути великим, із залою у два світла, баштами, ґанком, шестикутними вхідними дверима і монументальним написом над ними [152]. Про цей проект згадує також художник в 1928 році у власноручно складеному дуже короткому списку своїх найголовніших архітектурних робіт, копія з якого до недавнього часу зберігалася у мистецтвознавця С А. Таранушенка. Проте, цей проект, а також інший проект відбудови архітектурної пам'ятки XVIII ст., тоді саме створений художником, не було реалізовано через те, що поміщики-реакціонери злякалися архітектури народного стилю і відмовились будувати, тобто не підтримали народження нового напряму, який міг би розпочатись на ціле десятиліття раніше, ніж це сталося 1903 року. Минуть роки, протягом яких О. Г. Сластіон буде активно вивчати народну творчість, орнаментацію і архітектуру, накопичуючи знання про рідне мистецтво й обдумуючи шляхи його розвитку.

Двокомплектна земська школа в с. Млини Лохвицыюго повіту.
Фрагмент інтер 'єру.
План.

Наприкінці першого десятиліття XX віку настає період активної творчої праці Опанаса Сластіона в галузі архітектури. У цей час, 1912 р., в Миргороді за його проектом споруджується будинок лікаря Рубцова [126*, с. 844]. Цей невеликий цегляний дім мав житлові помешкання сім'ї лікаря, розташовані на першому поверсі та в мансарді, а також приймальні покої для хворих, розміщені на другій половині. Просте й чітке розпланування приміщень, раціональна конструктивна схема вилились в ясні зовнішні архітектурні форми. Цегляні стіни були пожвавлені лопатками та класицизованими деталями лиштв та карнизів, над якими здіймався високий дах мансарди. Причілок дістав високого й красного фронтону, розчленованого пілястрами, карнизами, дашками, вікнами, різними за формою та величиною. У ньому цікаво з'єднуються мотиви народні з мотивами класицистичними, фронтон трохи нагадував фронтони народних жител Чехії. В архітектурі будинку помітним був пошук художника, який немовби намацував свій шлях в архітектурі.

Будинок кредитово-кооперативного товариства в с. Хомутець Миргородського повіту, 1913-1914 pp., інж. М. І. Єлагін, худ. О. Г. Сластіон.
Загальний вигляд.
План.

1913 року на замовлення сільської громади с. Устивиці Великобагачанського району О. Г. Сластіон проектує будинок споживчого товариства, що був споруджений 1913-1914 pp. [126*, с. 929-930]. Влітку 1972 p. авторові цих рядків пощастило обмірити залишки будинку, що з 1920-х pp. до останнього часу використовувася (після низки перебудов) як сільський клуб, а після зведення на початку 70-х pp. нового величезного колгоспного клубу - 1973 р. його взагалі було розібрано. На підставі обмірів, а також зібраних рисунків й давніх світлин вдалося створити проект реконструкції цієї споруди. Це був одноповерховий неширокий корпус (21,5 х 7,1 м), що мав всередині операційну залу, контору, приміщення для сільськогосподарського реманенту та машин, кімнату сторожа. Корисна площа будинку становила приблизно 150 м2. Будинок являв витягнутий вздовж вулиці об'єм, накритий високим сіро-блакитної черепиці дахом, увінчаним башточкою, яка підкреслювала головний вхід. Завдяки уведенню в композицію будинку башточки, на шпилі якої було піднято символи сільськогосподарської праці (коса й граблі), ця напівгосподарська споруда отримала активний силует, ще збагачував загальний вигляд села. Основною конструкцією будинку став дерев'яний каркас з заповненням із костриці та соломи, залитих вапном. Архітектурні форми були відзначені доцільністю й простотою, не мали декоративних прикрас. Це був один з небагатьох прикладів раціоналістичної архітектури села початку XX століття. На особливу увагу заслуговує вінчання башточки знаряддям праці. Це був один із знаменних прикладів засвоєння архітектурою села конкретних знарядь праці, що ставали символами нового життя. Знаряддя праці, підняті на шпиль сільського будинку, немов би провіщали настання нової доби - ери панування людей праці. Знаменно, що саме В. І. Ленін 1918 р. увів до нового радянського герба знаряддя праці - молот і серп - як символи влади людей праці, єднання робітників та селян. Тому увінчення скромного сільського будинку знаряддями праці являє інтерес як пошук нової архітектурної емблематики.

Будинок кредитово-кооперативного товариства в с. Устивиця Великобагачанського повіту, 1913-1914 pp., худ, О. Г. Сластіон.
Загальний вигляд.
План.

Для села Велика Багачка 1911р. О. Г. Сластіон також спроектував будинок кредитово-кооперативного споживчого товариства. Одноповерховий цегляний дім мав і торговельно-операційну залу, дві комори й допоміжне приміщення, корисна площа будинку становила близько 110 м2. Завдяки компактній формі плану об'ємна композиція була досить простою: паралелепіпед, накритий пірамідальним дахом із заломом, та невеличкою башточкою, що височіла над головним входом, здіймаючи на верхівці шпиля залізного лелеку. Двері і вікна на головному фасаді мали шестикутну форму, вони були фланковані широкими лопатками із хрещатими цегляними прикрасами та фризом, декорованим своєрідним цегляним меандром. Будинок зазнав неодноразових перебудов, тепер у ньому - меблево-господарча крамниця. На підставі обмірів та свідчень очевидців, а також одного з майстрів, що будували споруду, вдалося створити проект реконструкції. Цікаво, що в цьому будинкові О. Г. Сластіон винайшов характерні цегляні прикраси, які пізніше увійдуть до композиції багатьох його будівель, зокрема - шкіл та лікарень. Таким чином, художник включився у справу створення нових типів громадських будинків для села, в яких найчастіше було сполучено функції ділової установи та клубу. У цих об'єктах новаторство функціональне ставало підставою для новаторства пластичного.

Будинок кредитово-кооперативного товариства в с Великі Сорочинці Миргородського повіту, 1913-1914 pp., худ. О. Г. Сластіон.
Загальний вигляд.
План.

1913-1914 pp. О. Г. Сластіон керує роботою земського інженера М. І. Єлагіна, котрий розробляє проект кредитово-кооперативного товариства в с. Хомутець Миргородського району [126*, с 946-947]. В цьому цегляному будинку, накритому високим черепичним дахом, було три композиційно виявлені об'єми, у лівобічному - знаходився зал для засідань й вистав, у середньому - вестибюль та ділові приміщення кредитово-кооперативного товариства, а у правобічному - бібліотека. Архітектура будинку відзначається функціональною та композиційною чіткістю, досить виразна, має прояви новацій. У цій роботі автори, розкриваючи ліпші народні традиції, відходять від образу звичайної сільської хати, так само - не наближаються до взірців казенного безстильного будівництва, що взагалі було притаманне будинкам земств, - вони створюють новий взірець архітектури громадської споруди для села, в якому традиційне й нове знаходять майстерне розв'язання. Пошуки новітньої архітектури для села далеке виводили О. Г. Сластіона від заскорузлої патріархальності, від недобре пахнучого хуторянства на шлях нового, яке було визначене вимогами часу. Завдяки цьому в сільську архітектуру починали входити риси міського будівництва, де вже проростали зерна раціоналізму з їх приматом функції та конструкції, від яких чекали оздоровлення усього зодчества.

Будинок водолікарні Миргородського курорту, 1916-1919 рр., лікар А. В. Ііаушанський, архіт. В. І. Зуєв, інж. М. І. Єлагін, худ. О. Г. Сластіон
Загальний вигляд з боку двору.
План.

Саме таким прикладом великого новаційного пошуку у творчості О. Г. Сластіона стає будинок кредитово-кооперативного товариства в с Великі Сорочинці [126*, с 108-109], збудований 1913-1914 pp. Цей будинок розміщався в центрі села неподалік од майдану, на якому відбулися знаменні революційні події 1905 року, відомі під назвою "Сорочинської трагедії"3.
3 У грудні 1905 р. у Великих Сорочинцях відбулося селянське повстання, придушене царськими військами. Цю сумну подію описав В. Г. Короленко у стати "Сорочинська трагедія" 1908 р. - Ред.Вернуться  в текст
Поблизу знаходився памятник М. В. Гоголю роботи скульптора І. Я. Гінцбурга (1911 p.), а трохи далі, на високому березі р. Псел, здіймала дев'ять верхів відома Преображенська церква, збудована 1732-1739 pp. гетьманом Данилом Апостолом, що увійшла в історію архітектури як визначна пам'ятка XVIII ст. Усі ці особливості обраного для будівництва місця вплинули на художника, який створив величний образ сільської громадської споруди, користуючись обмеженими засобами архітектурної виразності. В будинку знаходилася зала засідань зі сценою, ділові приміщення товариства, фойє, вестибуль, помешкання сторожа, на другому поверсі - бібліотека та клубні кімнати. На вулицю виходив торцевий головний фасад з великим шестикутним порталом, поряд височіла струнка башта, в якій сходи вели на другій поверх. Асиметрична мальовнича композиція об'ємів справляла якнайліпше враження своєю органічністю, ясністю. Вестибуль і фойє виявлені були одноповерховим об'ємом з великим вхідним порталом. Над цим об'ємом височіла струнка вежа із шпилем. В башті знаходилися сходи. І Праворуч од порталу був двоповерховий об'єм, накритий дахом із заломами. Великі красні за пропорціями і шестикутною формою вікна зали засідань вносили в архітектуру фасадів чіткий ритм, наповнюючи їх урочистістю. Дрібніші за масштабом потрійні вікна другого поверху також підсилювали виразність форм. Не застосовуючи ні колон, ні пілястр, ні орнаменту, користуючись лише чистою цегляною стіною, фігурними вікнами й пластикою небагатьох деталей, художник створює один з кращих сільських будинків тієї доби. Нам пощастило за допомогою вчителів села - Є. Б. Імшенецької та А. К. Марийченко -знайти світлину цього чудового будинку, спаленого 1941 p., і на підставі зібраних даних відтворити його вигляд [37*].

Будинок водолікарні Миргородського курорту. Центральний ризаліт з баштою.

Проте найвизначнішою архітектурною темою для О. Г. Сластіона стають сільські школи, які тоді почало будувати Земство. Ще під час революції 1905-1907 pp., коли взагалі у суспільстві посилюються демократичні тенденції, Олена Пчілка подала думку щодо необхідності споруджувати сільські школи в архітектурних формах народного стилю. Адже за умов самодержавства для цього було немало перешкод, тому перші такі школи, виконані за проектами земських будівничих, якими керував О. Г. Сластіон, з'явилися у селах Лохвицького повіту лише 1909-1910 рр.

Будинок грязелікарні Миргородського курорту Загальний вигляд. План.

1912-1913 pp. безпосередньо сам О. Г. Сластіон створює кілька варіантів проектів земських шкіл для Полтавщини, які було експоновано на Всеросійській виставці 1913 року в Києві, а в лютому 1914 р. вони вже виставлені на Другій виставці Художньо-архітектурного відділу Харківського літературно-художнього гуртка [61]. Створені художником проекти одно-, двох-, трьох-, чотирьохкомплектних земських шкіл передбачали спорудження одноповерхових дерев'яних обличкованих цеглою будинків, причому перших двох типів - в асиметричних, а двох останніх - в симетричних композиціях. Будинки ці мають добре розв'язані плани, створені на підставі чіткого зонування учбових та допоміжних приміщень. Великі шестикутні вікна достатньо освітлювали класи. Автор застосував розкладні дерев'яні перегородки, які дозволяли, у разі потреби, об'єднувати класи між собою в одну велику залу. У той час подібні прийоми розв'язання трансформованого внутрішнього простору майже не були відомі, тому в цьому О. Г. Сластіон виступає новатором, котрий збагачує композицію шкільного будинку і стає провідником прогресивного принципу в сільському будівництві. Зовнішній вигляд шкіл відзначають органічні, оригінальні та мальовничі форми, які правдиво відбивають на фасадах внутрішнє розпланування й функціональне призначення приміщень. Декоративні прикраси їх були створені на основі глибокого розуміння пластичних можливостей дерев'яної конструкції та цегляного обличкування, що характеризувалося підкреслено декоративним характером орнаментації, яку було створено на підставі вивчення народних вишивок й традицій цегляного мурування. Цегляні орнаменти на стінах шкіл мали вигляд мальовничих арабесок, фризів, килимових масивів, окремих підвіконних вставок, що розвивали традиції полтавських вишивок "білим по білому". Ці проекти шкіл було реалізовано більш ніж у тридцяти селах Полтавщини, зокрема, у Лохвицькому повіті. Частина з них функціонує й досі, хоча вороги української культури у повоєнні часи познищували верхи на башточках. Ці башти шкіл мали певне значення для розв'язання загального силуету села. У такий спосіб художник підкреслював значення земської школи як освітнього центру села, котрий при наявності в його композиції башт міг наочно стверджувати нове і прогресивне у загальній панорамі села, створюючи своєрідну висотну домінанту [47*]. У тогочасній пресі ці проекти оцінювали позитивно, підкреслюючи, що "будинки ці, крім зовіншньої краси, вдало пристосовані до вимог шкільної гігієни, а також мають деякі практичні здібності <переваги> щодо приміщень класів та вчительских квартир, чим вигідно відрізняються від шкіл звичайної будови"4.
4 Маяк. - 1913. - № 185. - С 10.
5 Рада. - 1913. - 15 жовтня. - № 235, - С 3.
6 Народный учитель. - 1914. - № 13-14. - С. 18-24.
7 Ілюстрована Україна. - 1914. - №2. - С. 35.
Вернуться  в текст
В іншому виданні з цього приводу було зазначено: "Спроби наших архітекторів вносять в задушливу атмосферу казенного будівництва нову, свіжу думку і оживлюють його"5.
8 Лохвицьке слово. - 1913. - № 7. - С. 8.
9 Сяйво. - 1913. - №№ 10-12. - С. 263.
10 Сяйво. - 1914. - № 4. - С. 137.
Вернуться  в текст
Позитивно оцінив їх і московський журнал "Народный учитель", де було опубліковано кілька світлин фасадів й планів цих шкіл6. Щоправда, був і негативний відзив на самий типовий принцип проектування шкіл, застосований О. Г. Сластіоном7. А саме типовий принцип проектування був єдино реальним, і до того ж найбільш прогресивним, бо був спрямований на створення не одного чи двох проектів шкіл, але ж цілої їх серії [126*, с.288-290].

Будинок їдальні-клубу Миргородського курорту. Реконструкція фасаду. План.

Недивно, що ця особливість проектів лишилась незрозумілою сучасникам, бо вона була остаточно розроблена й доведена до високого ґатунку вже за радянських часів. Зважаючи на те, що будинки шкіл у різних місцях будуть знаходитись в абсолютно відмінних містобудівних ситуаціях, О. Г. Сластіон створює численні варіанти їх розв'язань, надаючи проектам певних рис серійності, що було надзвичайно сміливим для тих часів і вперше застосовувалося в сільському будівництві у нас в країні.

Газети того часу повідомляли, що за проектами О. Г. Сластіона мають бути побудованими 98 шкіл у Лохвицькому повіті8. Але за умов самодержавної Росії не можливо було широко розгорнути шкільне будівництво, тому було зведено лише біля тридцяти об'єктів в селах нинішніх Лохвицького, Лубенського, Чорноухівського та Хорольського районів; будівництву інших завадила перша світова війна. Від цих проектів в Лохвицькому краєзнавчому музеї зберігся фасад двокомплектної школи, деякі світлини - в Полтавському та Миргородському краєзнавчих музеях.

Будинок міської лікарні в м. Лубни. Загальний вигляд. Будинок міської лікарні в м. Лубни, 1913-1915 pp., архіт. Д. М. Дяченко. План.

Тоді саме О. Г. Сластіон разом із архітектором Д. М. Дяченком розробляє проекти десяти шкіл Канівського повіту9. Під впливом проектів О. Г. Сластіона почали розроблятися проекти шкіл для Роменщини та Херсонщини. Певні відгуки архітектурних рішень шкіл бачимо також у проектах шкіл, створених уже за радянських часів архітекторами П. Ф. Альошиним, В. А. Фельдманом та ін.

Будинок міської лікарні в м. Лубни, 1913-1915 pp., архіт. Д. М. Дяченко. Реконструкція фасаду. Будинок земської лікарні в м. Лубни. Авторський кресленик фасаду.

Слідом за проектами шкіл Лохвицьке земство замовило О. Г. Сластіону нові проекти лікарняних будівель. 1912-1913 pp. художник створює проекти лікарні, амбулаторії, будинку для службового персоналу та житла для лікарів. Стіни цих будинків також були прикрашені цегляним орнаментом10.

Будинок земської лікарні в м. Лубни. Елементи декору.

Найвизначнішим об'єктом лікувального призначення того часу став санаторний комплекс у Миргороді, створений 1916-1919 pp. на основі відкритих свердловин лікувальної води [126*, с 538-541].

Будинок земської лікарні в м. Лубни. Елементи декору.

Хто бував на Полтавщині, той знає чудове місто Миргород, що розкинулося на березі тихої річки Хорол серед розкішних гаїв і пишнотравих лук. В історії краю воно прославилося своїм козачим полком XVII-XVIII ст., про що пізніше забули миргородці, бо стали вони дуже мирними й зажили іншої слави, особливо завдяки генію Миколи Гоголя. Бо саме з рядків його збірки "Миргород" (1835 р.) вийшли у світ і старосвітські поміщики, і жартівливі бурсаки, і героїчне запорозьке військо з Тарасом Бульбою на чолі, і фантастичний Вій. Комічне й героїчне переплелося в одне нерозривне ціле, відтворюючи вражаючу ментальність українського народу з її дивовижними проявами щирості і лукавства, удаваного простацтва й справжньої філософічності, веселої, а інколи навіть розгульної пісні, сумної чи трагічної думи і такої саме архітектури, яка повинна звучати і тоді, коли замовкнуть і пісні, і думи. А що ж залишається, коли зникає і архітектурна пам'ять народу? Може, цілюща вода курорту здатна її відродити?

Будинок земської лікарні в м. Лубни. Елементи декору.

Бо була ж посеред міста та знаменита калюжа з лікувальною для недужих коней тванню, що помітили розважливі люди. Була чудова глина і слава гончарів, на якій виросло Миргородське керамічне училище, де осередок української культури започаткував чудовий художник Опанас Сластіон (в місті, в якому його поховано, навіть є музей його імені). Були в місті лікарі, зокрема такий уславлений, як І. А. Зубковський, що утворили курорт і цим відродили, або, вірніше, - ствердили нову славу міста з його цілющою водою, що оживлює, рятує, ставить на ноги багатьох, кому випала недоля хворіти.

Будинок земської лікарні в м. Лубни. Елементи декору. Проект гідроелектростанції на р. Десенка, 1920-ті pp. архіт. Д. М. Дяченко.
Авторський кресленик.

По всій Україні та й за її межами дістала поширення та цілюща вода з пляшок, на якій красується етикетка з червонодахим будинком і шпилястою вежею на ньому. Тисячі людей запам'ятали цей малюнок, а ті, хто бував у Миргороді, змогли ще й порадіти з самого того чудового будинку з трибаштовим силуетом й білими стінами, різьбленими вікнами та шпилястою вежею. Навпроти нього стояла невелика дієтична їдальня-клуб, вхід до якої підкреслювала також башточка, а трохи далі, ближче до берега, заломила свої фігурні дахи грязелікарня... Давно це було, може, й не варто воно згадки?

Проект будинку школи для Кагарлицької слободи, 1921 р., архіт. П. Ф. Альошин, В. А. Фельдман.
Фасад.
Будинок робітничого клубу І. Котлова в м. Кременчук, 1925-1927 pp., архіт. Ф. М. Мазуленко.
Загальний вигляд.

Виросли на обох берегах Хоролу багатоповерхові корпуси з тисячами однакових кімнат, лоджій, балконів, з бюветом для води, курзалом. Все таке міцне, залізобетонно-дебеле і майже все - безлике. При всіх доцільностях й вигодах те, що збудовано зараз, не йде у порівняння з тими першими, далеко не вічними ні за конструкціями, ні за вигодами, Сластіоновими корпусами, які при всій своїй тимчасовості (їх розраховували на 5 років експлуатації, а служили вони 55-60) мали власне архітектурне обличчя, яке стало символом курорту.

Відомо, що започаткував курорт лікар І. А. Зубковський, його внесок дістав шанування і був закріплений у багатьох реаліях. Небагато хто знає, що ця уславлена людина мала попередника, Степана Панащатенка, котрий був головою міської думи перед І. А. Зубковським. Саме Ст. Панащатенко розпочав цю справу, та доля йому не сприяла. І. А. Зубковський же зміг довести до пуття і свердловину з цілющою водою, і влаштувати її лабораторні дослідження, і спорудити первісне ядро курорту, і поставити справу на щабель тогочасних вимог.

Проект розбудови курорту виконала група фахівців під керівництвом В. І. Зуєва, що був головним архітектором одеського курорту, та лікаря А. В. Чаушанського, які задумали чудові перспективи розгортання будівництва, котре вимагало великих коштів. Нестача їх за часів першої світової війни змусили більш реалістично підійти до справи, обмеживши задум і задовольнившись лише необхідними будинками: водолікарнею, грязелікарнею, бюветом та їдальнею-клубом. 1916 року їх почали зводити у певному ансамблі, навколо алеї, орієнтованої на існуючу споруду церкви. Революційні події 1917 р. збили задуманий темп спорудження, але на весну 1918 р. курорт запрацював уже в нових корпусах, які до того ж, попри свою тимчасовість, набули рис стильової своєрідності. На час проектування курорту Полтавщина вже мала славу засновниці УАС. Саме тому, що О. Г. Сластіона було залучено до складу будівельного комітету, він зробив усе, аби запровадити свій улюблений стиль у ці будівлі, що надало їм надзвичайної виразності, заснованої на розвитку народних мистецьких традицій.

Головним корпусом став будинок водолікарні, який добудували й розширили 1925 p., зробивши його розлогим, з планом у вигляді літери П, або, як казали колись, "вирішеного покоєм". Саме в ньому було створено належні умови для проведення багатьох лікувальних процедур, в тому числі і водолікування. Дерев'яні стіни тоді обличкували цеглою і побілили, що створило дуже колористичний ефект порівняно із соковитим за кольором черепичним дахом. Вестибуль було виявлено значним гранчастим виступом з великими шестикутними трапеційними дверними прорізами. Над ними вгору злітала вежа, увінчана шпилем. Цю вертикальну домінанту підтримали дві інші башточки, що знаходились на протилежних кутах корпусу. Все це надало будинкові дуже імпозантного вигляду. Образ цієї споруди відзначався стриманістю і гуманністю, його величність не була протиставлена ліричності. Ці якості органічно з'єдналися і стали невіддільними одна від одної, і значною мірою забезпечили художню виразність споруди.

Зведена ближче до річки, грязелікарня являла видовжений корпус з акцентованим в архітектурному відношенні головним входом, розташованим на торці, що був орієнтований у бік головної алеї. Більша функціональна детермінованість архітектурних форм виявилася тут в їх винятковій стриманості - тут лише трапеційні двері і вікна та пластичний дах з заломом й віконцями горища збільшували виразність.

Значно привабливішим був корпус дієтичної їдальні-клубу. Головним приміщенням тут була зала з двома рядами вікон, з різьбленими сволоками на стелі, дубовими панелями, завершеними різьбленим багетом. На чолі будинку добре сполучились три основні об'єми: зала, накрита високим дахом, вестибуль, вхід до якого був виділений лоджією, і граціозна наріжна башточка над еркером. Привітність, витонченість і значність були ознакою цієї споруди.

Пригадую, як затиснуло серце, коли я приїхав до Миргорода 1975 року, щоб виконати обміри споруд первісного комплексу курорту і дізнався, що будинок мають зносити. Кинувся до директора, почав доводити, що цього не можна робити, бо це злочин проти нашої культури... Та зустрів твердокам'яне обличчя чиновника, який, немов папуга, твердив лише одне: "Эту развалюху положено снести!" Я пересвідчився, що нічого не вдієш, бо незворушна зарозумілість бездушного адміністратора не приймає ніяких доведень, більш того - для нього мистецька досконалість первісних корпусів, створених за рисунками видатного художника та ще й в українському стилі, була абсолютно неприйнятною. Звернення до голови місцевого осередку Товариства охорони пам'яток історії та культури також нічого не дало, бо ця дама була співробітницею директора. Залишилося подати телеграми в Київ до Ради Міністрів та до правління Республіканського товариства охорони пам'яток, почати гарячково обмірювати корпус, який тут же розбирали. Я встиг обмірити той будинок. Через тиждень директорові надійшла телеграма з Києва з пропозицією зупинити знесення будинку, на що директор, не моргнувши оком, відповів, що споруду знесли згідно з планом розбудови курорту, затвердженим Урядом. Дійсно, той проект розбудови, створений київським Інститутом "Діпромісто", не лишав від первісної забудови нічого. Тут виявилася повна єдність між зманкуртизованими проектувальниками і ворожими рідній культурі начальниками. 1975 р. знесли корпус дієтичної їдальні-клубу, за наступні кілька років - також і корпуси водолікарні (1985-1986 pp.) й грязелікарні (1976 р.), на місці цих споруд розбили газони і квітники. То не був акт розбудови курорту, то був ганебний акт боротьби з УАС як виявом самосвідомості нашого народу. Адже у ті часи билися з письменниками-дисидентами та їх творами, і про це знали всі, а про те, що тривала боротьба з національно орієнтованою архітектурою, - цього не знав ніхто, а хто знав, робив вигляд, що цього не було. Пізніше, завдяки турботам вічного бійця за рятування рідної культури, Леся Силина, пощастило сколихнути питання про відновлення хоча б корпусу водолікарні й вибити гроші на проектування. Інститут Укрпроектреставрація створив проект відбудови і з'явилися надії на його реалізацію. Та накотила хвиля нової історичної доби - перебудови, - все спинилося.

Отже, нині ті первістки нашого національного курортобудівництва можна побачити тільки в музейній експозиції та на етикетках пляшок з миргородською лікувальною водою. Саме та етикетка залишається нетривким свідченням колишнього існування первісної архітектури курорту, яка своїм виглядом, красою архітектурних форм також сприяли зціленню хворих. Кольоровий малюнок на пляшці води лишився пам'яткою історичної доби нашої культури. Якщо ж нинішній дирекції або торговельникам заманеться змінити той малюнок на етикетці, то і пам'яті про наші культурні здобутки курортології та її архітектуру зникне11.
11 Зараз комплекс водолікарні в Миргороді внесений до програми відтворення втрачених пам'яток, що затверджена Урядом 1999 року. - Упорядник. Вернуться  в текст

Знищення комплексу відбулося тоді, коли розгорнуло свою діяльність Товариство охорони пам'яток історії та культури, щоправда, навіть ентузіасти цього Товариства іноді вишукували і опікувалися такими творами, які не варті були ні уваги, ні поваги, тоді як значні будівлі УАС найчастіше ігнорувалися. А це створювало належні умови в Києві, Харкові, Дніпропетровську і Миргороді для знищення пам'яток цього стилю.

Ще одним значним об'єктом, близьким за призначенням, може пишатись Полтавщина, - земською лікарнею в Лубнах, спорудженою 1913-1915 pp. за проектом архітектора Д. М. Дяченка [126*, с 486-488]. То був дім, що відзначався особливою красою і міцністю потинькованого муру, білизна якого добре контрастувала до сіро-блакитно-зеленкуватого черепичного даху, прикрашеного добре намальованою і пластично виліпленою (водонапірною) баштою, яка добре виділяла головний вхід з трапеційним порталом і різьбленими дверима. Над ними жвавою лінією закучерявився фронтон барокового малюнку. На причілку сяяв ще один пишний фронтон, а над вікнами красувались майолікові вставки з квітами та птахами. На головному порталі було вирізано знамените Шевченкове гасло: "В своїй хаті - своя і правда, і сила, і воля!" Будинок цей згорів під час другої світової війни, у 1950-ті pp. його було відбудовано з багатьма втратами - без башти, без більшого фронтону, без кольорового даху, без того страшного тоталітаристам вислову Тараса Шевченка. Змінили також його призначення - перетворили на школу. Нині в ньому розташована Лубенська художня школа. Коли після 1989 р. директор школи познайомився з моїми публікаціями про цей будинок і почав боротьбу за відтворення його первісного вигляду, такого важливого для виховання сучасних митців, то кошти, які він почав добувати, з'їла інфляція. Так і лишився той дім зі скаліченим образом досьогодні.

Вивчення архітектурної спадщини О. Г. Сластіона, його теоретичних положень щодо розвитку народного стилю свідчать про те, що цей визначний маляр, графік, етнограф та педагог заслуговує на добру пам'ять також як представник плеяди визначних зачинателів нової української архітектури початку XX ст., просякнутої життєдайними соками народної творчості. Він став головним інспіратором поширення українського стилю через Полтавське земство, фактичном керівником Полтавського осередку УАМ, що впливав власним творчим прикладом на інші регіони нашої країни.

К началу страницы
Зміст    Теоретична спадщина українського архітектурного модерну    Харківський центр